Фінансова діяльність держави і органів місцевого самоврядумавання.
Фінансова діяльність держави являє собою діяльність держави з формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою забезпечення здійснення функцій держави, завдань соціально-економічного характеру, управління, обороноздатності, діяльності державних органів. Зміст фінансової діяльності є, в кінцевому підсумку, проявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає адекватного фінансового забезпечення. Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність здійснюється:
а) як реалізація державної влади;
б) як виконавчо-розпорядницька діяльність, що реалізує державне управління.
Фінансова діяльність, будучи необхідною складовою частиною механізму соціального управління, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управління, соціальну сферу. При цьому фінансовій діяльності притаманні певні особливості:
на відміну від однорідних сфер державної діяльності вона має міжгалузевий, загальний характер, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами спрямовано на всі галузі і сфери державного управління;
фінансова діяльність реалізується як державними органами, так і органами місцевого самоврядування (у деяких випадках вона реалізується через спільну діяльність цих органів);
фінансова діяльність поєднує як безпосереднє управління з використанням імперативних методів (щодо державних підприємств і т. д.), так і непряме, рекомендаційне управління (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних осіб, фізичних осіб);
фінансова діяльність здійснюється через діяльність як представницьких, так і виконавчих органів влади.
Методи фінансової діяльності диференціюються залежно від стадії руху грошових фондів.
1. Методи мобілізації грошових ресурсів:
2.Методи розподілу грошових ресурсів:
Методи використання грошових ресурсів в основному пов'язані з витрачанням грошових фондів і поділяються:
а) залежно від спрямованості видатків:
пооб'єктний — передбачає спрямування грошових ресурсів на фінансування певних об'єктів (майнових комплексів і т. д.);
посуб'єктний — виділення і передача коштів окремим суб'єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів — окремим особам, категоріям осіб або регіонам);
б) залежно від форми надходження грошових ресурсів:
безготівкові грошові перерахування, розрахунки;
готівкові кошти.
5. Предмет і метод фінансовго права
Предметом фінансового права є тільки відносини, що регулюють рух публічних фінансів, які утворюються у зв'язку з функціонуванням державних фінансів, фінансів територіальних громад. Таким чином, фінансове право являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави і територіальних громад. Саме такий підхід лежить в основі визначення предмета фінансово-правового регулювання, формування меж даної галузі.
Фінансове право можна аналізувати в декількох площинах: як галузь права; як науку; як навчальну дисципліну. Як галузь права фінансове право належить до публічних галузей. Однак її публічний характер передбачає свій предмет регулювання, особливості методу, які не властиві іншим галузям і цим виокремлюють царину однорідних суспільних відносин.
Відносини, що становлять предмет фінансового права, характеризуються певними рисами:
а) складаються у сфері фінансової діяльності держави;
б) реалізуються в процесі руху (формування, розподілу і використання) грошових фондів публічного характеру;
в) об'єктом відносин є грошові фонди держави і територіальних громад;
г) передбачають виключну роль держави в цих відносинах.
Основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний. Він передбачає нерівність суб'єктів відносин, що забезпечує особливий стан і специфічну роль держави. Цей метод виявляється у владних приписах, наказах одним суб'єктам з боку інших, що представляють державу, органи самоврядування. Може скластися враження, що цей метод цілком повторює метод регулювання адміністративно-правових відносин, що також має владний, імперативний характер.
6. Сисиема фінансового права.
Фінансове право включає досить велику сукупність фінансових норм, об'єднаних у певну систему. Ця система розбита на групи, що характеризуються специфічними особливостями, логічною структурою. Система фінансового права — об'єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особливість розміщення норм, які регулюють фінансові правовідносини.
У системі фінансового права виділяються частини, підгалузі, інститути. Норми фінансового права залежно від особливостей регульованих ними відносин утворюють окремі структурні підрозділи. У системі галузі фінансового права існує кілька підсистем, інститутів, які можна виокремити в розділи.
Загальна частина акумулює інститути, що закріплюють загальні підходи до регулювання фінансової системи, які стосуються всіх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, що ніби винесені за дужки. У дужках — інститути Особливої частини і саме до них застосовуються положення Загальної частини, але вже в конкретному випадку, обумовленому характером інституту. До Загальної частини належать фінансово-правові норми, що закріплюють основні принципи, форми і методи фінансової діяльності; поняття і функції фінансів; систему фінансових органів, їх повноваження; правове положення інших суб'єктів фінансового права; загальні положення організації фінансового контролю.
Норми Загальної частини конкретизуються в Особливій частині, що складається з декількох розділів, підгалузей, що включають відповідні інститути. Регулюючи більш вузькі й однорідні за змістом фінансово-правові інститути, вони утворюють певні підгалузі і розділи. Особливу частину становлять фінансово-правові норми, що регулюють відносини у сфері бюджетної системи; державних доходів і видатків; обов'язкового державного страхування; кредитування; публічного регулювання банківської діяльності; валютного регулювання.
Таким чином, джерелом фінансового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.
Джерела фінансового права можуть бути систематизовані згідно з певними принципами:
чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України; постанови Верховної ради України; укази Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України і законів України.
Нормативні акти представлені як законами (спеціальними, такими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і нормативними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управління спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і включає систему цих нормативних актів. Основи фінансових правовідносин, компетенція державних органів, регулюються конституціями.
Фінансове право як наука.
При аналізі фінансово-правових відносин необхідно розмежовувати фінансове право як галузь права, як навчальну дисципліну і як науку. Фінансове право як галузь охоплює сукупність правових норм, що регулюють фінансову діяльність держави й органів місцевого самоврядування. Фінансове право як навчальна дисципліна, навчальний курс включає вивчення правових норм, передбачає навчання фінансовому праву. Фінансове право як наука містить у собі сукупність знань, категорій, положень, що відображають зміст фінансово-правових норм, особливості їхнього застосування на практиці.
Наука фінансового права складається з наукових досліджень учених юристів-фінансистів. Будучи суспільною наукою, фінансове право коректується поглядами, дослідженнями зі сфери конституційного, адміністративного та інших галузей права. Це пов'язано насамперед з тим, що предметом вивчення фінансово-правової науки є суспільні процеси, що визначаються рухом публічних грошових фондів.
Основи фінансової науки в Росії почали закладатися і відносно чітко оформлятися на рубежі XVII-XVIII століть. Найбільш помітними у той період були роботи I. Т. Посошкова (наприклад, «Про злиденність і багатство»). Активний поштовх розвитку фінансових і фінансово- правових поглядів надали дослідження вчених XIX століття (М. Ф. Орлова «Про державний кредит»; Є. Г. Осокіна «Декілька спірних питань з історії фінансового права»; М. М. Сперанського «План фінансів»; М. I. Тургенєва «Досвід теорії податків» та ін.). Неможливо сьогодні уявити всебічне і динамічне дослідження практично жодної проблеми фінансового права без фундаментальних робіт Є. М. Берендтса, I. Я. Горлова, С. I. !ловайського, В. О. Лебедєва, Д. М. Львова, Ф. Б. Мільгаузена, I. X. Озерова, I. Т. Тарасова, I. I. Янжула.
Початок 90-х років XX століття ознаменувався деякою зміною умов і орієнтирів у розвитку фінансово-правової науки, що були викликані особливостями законодавчого регулювання фінансової діяльності в Україні. Фундатором фінансово-правової науки в Україні в цей період є Л. К. Воронова. Фактично усі більш менш помітні дослідження в цій сфері виходили під її керівництвом і з її участю, та й школи, що виникли в Україні до початку XXI століття, створювалися при її особистій участі. В останнє десятиліття в Україні поряд з фундаментальною фінансово-правовою школою, очолюваною Л. К. Вороновою у Києві, виникають центри, що активно займаються цією же проблематикою (кафедра конституційного і адміністративного права в Чернівецькому державному університеті імені Ю. Федьковича; кафедра фінансового права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого; кафедра фінансового права в Академії державної податкової служби України).