Дієслово в діловому мовленні

Дієслово - це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і виражає це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду), числа.

Дієслово як частина мови має 5 основних граматичних форм:

1. Інфінітив.

2. Власне дієслово (особово-родові форми).

3. Дієприкметник.

4. Дієприслівник.

5. Предикативні форми на -но (-єно), -то.

/. Інфінітив - це початкова форма дієслова, яка називає дію без­відносно до діючої особи, часу, способу та стану.

Формальною озн. інфінітива є фіналь -ти (-ть), напр.: писати (писать), читати (читать), знати (знать). У с-мі ділового мовлення вжив., звичайно, неознач. форму дієслова із формантом -ти (па­ралельна форма на -ть поширена в розмовному та художньому стилях).

Маючи дієслівну лексичну семантику, інфінітив функціонує у позиці­ях двох протиставлених одна одній частин мови - іменника та дієслова.

Особливість вжив. інфінітива у ролі присудка односкладного чи двоскладного речення полягає в аналітичності: інфінітив виконує роль лексичної частини дієслівного складеного присудка, а допоміжні слова (фазисні, модальні дієслова; модальні прикметники, прислівни­ки) вказують на фази перебігу дій або їх перебування в станах, можли­вість чи неможливість, доцільність чи недоцільність їхнього здійснен­ня, напр.: Економіка починає працюватистабільно; Працівники го­тові докластимаксимум зусиль для покращення діяльності банку; Треба ліквідуватибезробіття.

Часто в ролі головного члена речення інфінітив виступає самостій­но або в складі стійкого словосполучення, виражаючи модальне зна­чення повинності, напр.: Провести конференцію 5 травня; Ввести в діюз часу прийняття.

Форму інфінітива доконаного виду використов. в ухвальній частині ряду докум., зокр. протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості, напр.: затвердити на посаді; взя­тиінформацію до відома: допуститидо участі в конкурсі; позбави­типільг; встановитидоплату в розмірі...; вважатиувалу зборів трудового колективу недійсною; запропонуватиректорові кандида­туру ... для ...; вважатитаким, що обраний за конкурсом.

Іменну функцію інфінітив реалізує, виконуючи роль означ., додатка, підмета чи присудка двоскладного речення, напр.: Самопова­га, впевненість у собі, здатність повіритив свої сили пов 'язані з ба­жанням досягтимети; Вміння працюватив команді є однією з ви­мог до банківського працівника; Звітність дає змогу оцінитирезуль­т. діяльн., прогнозуватинапрями підвищення ефективності; У конкурентів завжди є чому повчитися;Головне завдання - всією діяльністю заслужитита виправдатидовіру клієнтів.

2. Власне дієслова - це дієвідмінювані, або особово-часові та осо-бово-способові, форми, які є осн. і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки.

Дієвідмінювання - це тип словозміни дієслів за особами в теперіш­н., майбутн. часі дійсного способу (І, II дієвідміна), особова парадигма дієслів наказового способу та зміна дієслів за родами в ми­нулому часі та умовному способі.

Парадигма теперішнього - майбутнього часів будується на основі протиставлень 1, 2, 3-ої особи в однині та множині. Розрізн. дві парадигми особових закінчень у тепер. та простій формі май­бутн. часу: -у (-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -eme (-eme), -уть (-ють) -1 дієвідміна; -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять) - II дієвідміна.

Давній тип словозміни зберіг. дієслова бути, їсти, дати та діє­слова на -вісти (в сучасній укр. мові вони вжив. лише з префіксами, напр: відповісти, доповісти, переповісти), пор.:

Однина

1-а ос.	дам	Їм	відповім
2-а ос.	даси	Їси	відповіси
3-я ос.	дасть	їсть	відповість
		Множина
1-а ос.	дамо	їмо	відповімо
2-а ос.	дасте	їсте	відповісте
3-я ос.	дадуть	їдять	відповідять

Від дієслова бути вжив. форма є (інколи в поет. мові для 1 -ої і 3-ої особи однини - єсть, для 2-ої особи однини - єсй), що засту­пає всі ін. форми. Дієслова на -вісти утвор. форму 3-ої особи множ. переважно описово, напр.: вони дадуть відповідь.

Особова парадигма дієслів наказов. способу має спеціалізов. особові закінчення тільки в 3 формах - 2-ої особи однини та 1, 2-ої особи множини, які систематизують у два типи: -и, -ім (-імо), -іть (-іте) та -0 (нульове закінчення), -мо, -те. Аналіт. форма утво­р. за допом. частки хай (нехай), яка додається до дієслів­них особових форм, омонімічних формам тепер. (для дієслів недоконаного виду) або простої форми майбутню (для дієслів доко­наного виду) часу.

Дієслівна парадигма минулого часу дійсного (та умовного) спосо­бу має морфологічний показник роду - закінчення та суфікси у фор­мах однини, напр.:

Однина Множина

чол. рід чита-в, біг

жін. рід чита -л(а), біг-л(а) чита-л(и), біг-л(и)

сер. рід чита-л(о), біг-л(о)

У мові існують дієслова, що позначають дію, яку не може викону­вати мовець чи співрозмовник, а тільки той, хто не бере участі в роз­мові (третя особа). Відповідно вони не мають форм 1, 2-ої особи, тобто їх особова парадигма є неповна, пор.:

боліти - болить, болять (зуб, голова, серце), цвісти — цвіте, цвітуть (сад, вишня, дерево).

Крім них, виділяють безособові дієслова, тобто дієслова, що озна­чають дію поза зв'язком з виконавцем (діячем, особою). Історично вони споріднені з 3-ою особою однини та формою середнього роду мину­лого часу і виражають значення "стан людини, природи, міра наявно­сті", напр.: світати — світає, світало; нудити — нудить, нудило; не спиться, не сидиться, вистачає, бракує. Безособового значення мо­жуть набувати особові дієслова у формі 3-ої особи однини, вжиті в безособовому реченні, напр.: Пахне морем; Вієсвіжістю. Безособові дієслова не змінюються ні за особами, ні за родами, ні за числами. Використання дієслів цієї групи у діловому мовленні допомагає звер­нути увагу на дію, яка формує структурно-граматичне і змістове ціле, напр.: Вам бракуєдосвіду; Нам не вистачаєспеціалістів у цій галузі.

У текстах ділового спрямування (інструкції, статути тощо) часто використов. безособові дієслова, утворені від особових за допо­м. постфікса -ся, з метою констатації факту, напр.: не дозволяєть­ся, (категорично) забороняється; не допускається.

Зміна більшості дієслів сучасної української літературної мови сто­совно особи та числа або роду та числа органічно пов'язана з граматич­ними категоріями часу та способу.

Час - це дієслівна грамат. категорія, яка виражає віднош. дії до моменту мовлення. В сучасній укр. літературній мові розрізн. теперішній, майбутній, минулий і давноминулий час.

У діловому мовленні поширені дієслова теперішн. часу із зна­ченням позачасовості - теперішній постійний, виражені формами 1 -ої особи множини, 3-ої особи однини та множини, напр.: вважаємо за доцільне зверн. до ректора університету з пропозицією відкли­кати...; рівень інфляції становить;банк впроваджуєнові форми ро­боти з клієнтами; допускаютьдо участі в конкурсі осіб... .

Теперішній час може вжив. в значенні майбутнього, якщо тре­ба підкреслити обов'язковість виконання дії, напр.: Нарада розпочи­наєтьсяоб 11 годині!

Майбутній час представляють дієслова доконаного виду (проста форма) або недоконаного виду (складена форма), напр.: Форум відбу­детьсяу вересні; На засіданні вченої ради буде доповідатизавідувач кафедри.

Спосіб - це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до дійсності. Категорія способу об'єднує три граматичні значення -дійсного, умовного, наказового способу. Дійсний спосіб репрезентують часові форми дієслів, про особливість вживання яких зазначалося. Окрім них, можливе використання форм дієслів наказового способу, здебільшого в усному мовленні, напр.: виконайте, допоможіть, про­читайте, ознайомтесь, вимагайте; хай попрацює, нехай запросять. У творенні форм наказового способу українського дієслова не бере участі допоміжне слово давайте. Отже, вирази типу давайте прого­лосуємо, давайте привітаємо не єнормативні! Вживаючи форми наказового способу, варто враховувати ситуацію спілкування, зважати на норми мовленнєвого етикету: паралельно із дієсловами наказового способу можна вживати варіантні описові звороти або слова, що по­м'якшують категоричність наказу, напр.: пробачте (пробачте, будь ласка; прошу пробачення); заходьте (прошу заходити).

Стан - це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до суб'єкта та об'єкта одночасно. Логічні відношення дії до безпо­середнього виконавця та об'єкта, на який спрямована ця дія, грама­тично виражається формами дієслів активного, пасивного та зворот­ного стану.

Дієслова активного стану познач. дію суб'єкта, спрямовану на об'єкт, виражений формою знахідн. відмінка без прийменника (у випадку вжив. дієслова з часткою не об'єкт названий формою ро­дового відмінка) або родового із значенням частини від цілого, напр.: Банк проводитьвалютні операиії (Банк не проводитьвалютних опе-раиій): Треба купитиакиії.

У більшості випадків надають перевагу активній конструкції. Це відбувається навіть тоді, коли реальний суб'єкт мислиться неозначе­но, напр.: Грошові доходи (витрати) оцінюютьза такими стаття­ми; Розрізняютьтакі нормативи питомих капітальних вкладень.

Використ. дієслів пасивного стану пов'яз. з потребою акцен­тув. увагу на об'єкті, а не на дії, напр.: Нормативи встановлюють­сябанком. Однак зловживати такими структурами не варто.

Суб'єктно-об'єктні відношення не властиві безособовим, непере­хідним дієсловам, оскільки вони позначають дію безвідносно до су­б'єкта або дію, замкнену в самому суб'єкті, напр.: Гранична кількість матеріальних витрат на виробництво одиниці продукції служитьдля розрахування потреби в матеріальних ресурсах та для контролю за її використанням; Під час золотого і грошового стандартів поняття валютний паритет збіглося з поняттям золотого паритету.

Особливої уваги потребують неперехідні дієслова з постфіксом -ся, утворені від перехідних дієслів. Виділяють похідні постфіксальні діє­слова із зміненою семантикою, використання яких у структурі україн­ського речення не викликає заперечень, напр.: дивувати - дивуватися, утверджувати - утверджуватися, оглядати - оглядатися. Однак ті дієслова, семантичні відтінки яких майже непомітні, оскільки вира­жають значення пасивного стану, варто замінити дієсловами без -ся, напр.:

Протиріччя пояснюються теорією корисності —> Протиріччя пояснюють теорією корисності; При цьому до розрахунку береться половина залишків на початок і кінець року —> При цьому до розрахун­ку беруть половину залишків на початок і кінець року; Виплата про­водиться у визнач. законом порядку —» Виплату проводять у визнач. законом порядку.

3. Дієприкметник - це особл. форма дієслова, що вираж. ди­нам. ознаку предмета за дією, яку він сам викон. (акт. дієприк­метники) або яка на нього спрямов. (пасивні дієприкметники).

Активні дієприкметники бувають теперішнього та минулого часу, утворюються відповідно від основ теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч-/-юч- або -ач-/-яч та від осно­ви інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою су­фікса-л-, напр.: контролюючий, терплячий; збанкрутілий.

У сучасній українській діловій мові вживання активних дієприкме­тників теперішнього часу обмежене. Неповною є навіть твірна база цих дієслівних форм. Наприклад, вони зовсім не утворюються від діє­слів з постфіксом -ся. У такому разі використовують перифрастичний вислів, напр.: вчитися —» той, хто вчиться.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива пере­хідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою суфіксів -її-, -єн- (-єн-), -ія-, напр.: прочита-ти —> прочи-та-н(ий), запроси-ти —» запрош-ен(ий), приклеї-ти —> прикле-єн(ий), висуну-ти —> висуну-т(ий), або висун-ен(ий), писа-ти —> писа-н(ий).

Пасивні дієприкметники використовують для лаконічного виражен­ня думки (часто вони замінюють ціле підрядне речення). Вони відзна­ч. вищою частотою вжив. в науковому та діловому стилях мови порівняно з активними (їх співвіднош. у тексті складає 5:1⁹). Виступаючи у ролі означення самостійно чи у поєднанні з ін. сло­вами (дієприкметниковий зворот), пасивні дієприкметники уточню­ють, конкретизують зміст означуваного ними слова, напр.: Витрати на придбання будівель і споруд, призначенихдля виробн. потреб, не належ. до кошторисної документації будов. Функціонуючи як присудки, вони набувають здатності виражати різні часові значення за допомогою допоміжних слів (бути, ставати, здаватися тощо), напр.: Робота буде завершенавчасно (майбутній час); Робота була завер­шенавчасно (минулий час). Відсутність допоміжн. дієслова свід­чить про минулий час, напр.: Робота завершенавчасно. Аналог. може бути вираж. часове знач. активн. дієприкметників зі су­фіксом -л-,напр.: Тоді банк не вважатимуть збанкрутілим(майбут­ній час).

Щоб уникнути помилок при вживанні дієприкметників, варто пам'я­тати про різні засоби укр. мови, якими можна замінити відпов. грамат. форми та конструкції, а саме: підрядні речення, прикмет­ники, займенники, іменники, прикметниково-іменникові словосполу­чення тощо, напр.: інформуючий - той, що інформує; слідуючий -наступний, подальший, такий; діючий(закон) - чинний; існуючі(недо­ліки) -наявні; вражаючий(ефект) -могутній; галопуюча(інфляція) -обвальна, нестримна; пануюча(тенденція) - панівна; існуюча(кате­горія) - наявна; обнадіюючі(показники) — обнадійливі; знеболюючий(засіб) - знеболювальний або засіб від знеболення; контролюючі(орга­ни) — органи контролю; підслуховуючий(пристрій) — пристрій для підслуховування; керуючий(банком) - керівник, завідуючий(відділом)-завідувач (відділу); зростаюча(інфляція) - щораз більша інфляція.

Активні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники часто використ. у профес. мовленні, напр.: збіднілий, збанк­рутілий; підтверджений, покритий (акредитив); опротестований, преюдиційований(вексель), втрачена(вигода), вироблений(дохід).

Входячи до складу термінологічних сполук, дієприкметники часто послаблюють значення дії і вступають у синонімічні чи антонімічні відношення подібно до прикметників, напр.: фіксовані (витрати) -постійні, рентні; передавальні(платежі) — трансферні.

Дієприкметники можуть втрачати ознаки дієслова і прикметника та переходити в іменники, напр.: Береженого Бог береже!

4. Дієприслівник- це незмінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).

Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи тепе­рішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи/ -ючи (від дієслів І дієвідміни) або -ачи /-ячи (від дієслів II дієвідміни), напр.: тонути (тон-уть) —> тонучи, купувати (купу-ють) —> купуючи, просити (прос-ять) —> просячи, кричати (крич-ать) —» кричачи. У зі­ставленні з основним дієсловом-присудком конкретизується їх часова співвіднесеність: а) одночасність, напр.: Шумлять, заїжджаючисьна свято, люди; б) попередність, напр.: Дивуючись зі спритності вико­навців, керівник, однак, похвалив їх роботу; в) наступність, напр.: Готу­ючи бланки, він забув попередньо узгодити їх структуру з керівником.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфіні­тива за допомогою суфіксів -ши або -вши, вибір яких зумовлений ха­рактером кінцевого звука основи (приголосний або голосний), напр. : прибіг-ти —> прибіг-ши, сказа-ти —> сказа-вши. Виражають, як прави­ло, додаткову дію, яка відбувається перед основною, напр.: Заслухав­ши та обговорившизвітну доповідь керівника відділу, працівники од­ноголосно ухщлили... .

Особливістю вживання дієприслівників є їх неодмінний зв'язок із суб'єктом - виконавцем основної дії. Порушення такої співвіднесе­ності призводить до логіко-синтаксичних помилок, напр.: Перевірка пройшла,не виявившиніяких порушень; Зважаючина подвійну функ­цію, їх кількість коливаєтьсявід двох до п 'яти.

Дієприслівники можуть стосуватись предикативних прислівників, інфінітивів, безособових дієслів, напр.: Важко стає, таке згадуючи;Треба заспокоїтися, забувшипро неприємності; Перебираючифак­ти, не віриться у непричетність їх до справи.

5. Предикативні форми на -но, -то —це незмінні форми дієслова,
що виступають головним членом (присудком) у безособових реченнях.

За своєю семантикою та використанням форми на -но, -то станов­лять специфіку української мови, яка вирізняє її з-поміж інших сло­в'янських мов¹⁰.

Утворюються вони від основи пасивних дієприкметників за допо­могою суфікса -о, напр.: завершений) —» завершен-о, написан(ий) —» написан-о, здобут(ий) —> здобут-о. Саме ці форми вживають замість пасивних дієприкметників, якщо хочуть наголосити на дії, а не на ознаці, пор.: Запрошення розіслановчасно замість Запрошення розі­сланівчасно.

Особливого звучання набувають предикативні форми на -но, -то в текстах художньої літератури, напр.: Все розтрачено, розгублено,

Бо воно було людьми

Не шановано, не люблено (Олександр Олесь).

Виражаючи значення результативного стану, що є наслідком вико­наної дії, такі форми дієслова зосереджують в собі „усю силу висло­ву", їх використовують на останньому етапі пасивізації" суб'єкта дії двоскладних речень, пор.: Адміністраиія виплатилазаборгованість —> Заборгованість виплачена(адміністрацією) —> Заборгованість виплачено.

За х-ром своєї семантики вираж. дію перехідну, минулу, пасивну. Однак можуть передавати значення майб. дії за допо­м. допоміжн. дієслова бути, напр.: Роботу буде завершеновчасно.

Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні „хтось щось зробив", напр.: Роботу завершено(хтось завер­шив); Лист відправлено(хтось відправив). Рідко їх використ. стосовно явищ природи, напр.: Поля затоплено(вода затопила).

Слід пам'ятати, що форми на -но, -то в укр. мові є безосо­бовими і не можуть мати при собі навіть пасивного суб'єкта, вираже­ного формою орудного відмінка, типу Нами проаналізовано,а треба У роботі проаналізовано.