Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми. В процесі вивчення даної теми необхідно поглибити теоретичні знання з питань, які знаходяться за межами лекційного матеріалу

В процесі вивчення даної теми необхідно поглибити теоретичні знання з питань, які знаходяться за межами лекційного матеріалу, розглянути теоретичні засади державної інноваційної політики, мету, завдання, принципи, інструменти реалізації.

Держава, будучи головним суб'єктом інноваційної діяльності, створює умови для зростання науково-технічного потенціалу країни, визначає пріоритети у сфері науково-технічної діяльності і підтримує їх розвиток через систему фінансово-кредитних і податкових інструментів, формує організаційні механізми інформаційного та ресурсного забезпечення інноваційної діяльності. З цією метою створено законодавче забезпечення, яке визначає правові, економічні та організаційні умови науково-технічної та інноваційної діяльності, розвитку інноваційного підприємництва, передбачає регулювання відносин між суб'єктами науково-технічної та інноваційної діяльності, визначає порядок і умови надання підтримки юридичним особам, які здійснюють науково-технічну і/або інноваційну діяльність.

Державна інноваційна політика - сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Метою державної інноваційної політики є формування у країні таких умов для діяльності господарюючих суб'єктів (суб'єктів інноваційного підприємництва), за яких вони були б зацікавлені й спроможні розробляти та виготовляти нові види продукції, впроваджувати сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології та розширювати на цій основі свої ринки збуту.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» вказано: «Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції».

Під час вивчення теми студенти повинні вивчити основні типи державної інноваційної політики, вміти надавати їх детальну характеристику. Виділяють чотири типи державної інноваційної політики: технологічного поштовху, ринкової орієнтації, соціальної орієнтації, зміни економічної структури господарського механізму.

Політика «технологічного поштовху». Згідно з нею головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються шляхи стимулювання інноваційної діяльності, які мають здійснюватись через удосконалення управління в науково-технологічній та інноваційній сферах.

Політика «ринкової орієнтації». Передбачає - провідну роль ринкового механізму в розподілі ресурсів й визначенні напрямів розвитку науки і техніки, а також обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень. Спрямована на створення сприятливого економічного клімату та розвитку інформаційного середовища для здійснення нововведень у фірмах.

Політика «соціальної орієнтації». Сутність її полягає у соціальному регулюванні наслідків НТП: процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості; рішення приймають за умов досягнення соціально-політичного консенсусу

Політика, націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Передбачає істотний вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію суб'єктів господарювання, рівень життя тощо. Це потребує нових форм організації і механізмів управління розвитком науки і техніки, а також їх взаємодії. Вибір типу державної інноваційної політики та формування механізму, що сприяє її реалізації, залежить від стратегічних цілей держави і має здійснюватися з урахуванням загальних закономірностей інноваційних процесів.

В результаті вивчення теми студенти повинні визначати основні напрями і завдання державної інноваційної політики. Державна інноваційна політика покликана вирішувати стратегічні й поточні завдання у сфері інноваційної діяльності, тому виокремлюють два її види: довгострокова і поточна. Довгострокова інноваційна політика спрямована на створення умов для загального соціально-економічного розвитку країни на інноваційній основі через прямі та непрямі інструменти економічного впливу, формування стимулюючого законодавчого та інституційного середовища для всіх суб'єктів інноваційного процесу. Поточна інноваційна політика полягає в оперативному регулюванні й підтримці інноваційної діяльності на мікроекономічному рівні.

Під час вивчення студенти повинні проаналізувати законодавство в сфері підтримки інноваційного підприємництва, вміти визначати переваги та недоліки існуючого механізму підтримки інноваційного підприємництва. Студенти мають надавати приклади зі світової практики підтримки інноваційного підприємництва.

Важливим аспектом вивчення теми є визначення методів прямого ї опосередкованого впливу державної інноваційної політики на розвиток інноваційного підприємництва.

Регулюючі функції держави реалізуються в сукупності методів прямого втручання в інноваційну діяльність (адміністративно-відомчий та програмно-цільовий підхід) та методів опосередкованого впливу (лібералізації або жорсткому податковому та амортизаційному законодавстві, антимонопольному законодавстві, сприянні подальшому розвитку інфраструктури, зовнішньоекономічній політиці). При цьому розгортання ринкових відносин має базуватися на посиленні методів опосередкованого впливу за одночасного зменшення питомої ваги методів прямого втручання, на що наголошено нами в попередніх публікаціях

В результаті вивчення теми студенти повинні сформувати комплекс пропозицій щодо розробки програми комплексного впливу на розвиток інноваційного підприємництва України.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте роль інноваційного підприємництва у інноваційному розвитку країни.

2. Інноваційне підприємництво та науково-технічний розвиток.

3. Макроекономічна стратегія інноваційного розвитку.

4. Державні науокво-технічні пріорітети та критичні технології.

5. Стратегія інноваційного розвитку України.

6. Інструменти державної інноваційної політики.

7. Світовий досвід підтримки інноваційного підприємництва.

Завдання до самостійної роботи

1. Дрібні фірми, що використовують інновації на стадії їх старіння:

а) експлеренти;

б) комутанти;

в) патієнти;

г) віоленти.

2. Фірми, що орієнтуються на інновації, які здешевлюють виготовлення продукції, водночас забезпечуючи їй рівень якості, прийнятний для основної маси споживачів – це:

а) експлеренти;

б) комутанти;

в) патієнти;

г) віоленти.

3. Малі підприємства у технологічно прогресивних галузях економіки, що спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, створення і впровадження інновацій, організація яких пов’язана з підвищеним ризиком – це:

а) венчурні фірми;

б) комп’ютерні фірми;

в) проектно-цільові фірми;

г) мережеві фірми.

4. Організаційна структура, метою якої є створення сприятливих умов для стартового розвитку малих підприємств через надання їм певного комплексу послуг і ресурсів – це:

а) технопарк;

б) бізнес-центр;

в) бізнес-інкубатор;

г) технополіс.

5. Міжфірмова науково-технічна кооперація у інноваційних процесах

не здійснюється шляхом створення:

а) консорціумів;

б) стратегічних альянсів;

в) спільних підприємств;

г) синдикатів.