Економічна роль комерційного кредиту

ЗМІСТ

ВСТУП….………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА СУТНІСТЬ КРЕДИТУ….............................................................................................................5

1.1 Економічна роль комерційного кредиту…………………………….....5

1.2 Форми, види та функції кредиту………………………………………11

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ………….…..…20

2.1. Аналіз стану та динаміки кредитної діяльності банків України…...20

2.2 Дослідження показників державного боргу України...........……...…29

РОЗДІЛ 3. ПОЛІПШЕННЯ СТАНУ КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ…….…35

3.1 Заходи спрямовані на стабілізацію кредитної діяльності…………...35

3.2 Подолання державного боргу…………………………………….……40

ВИСНОВКИ...……………………………….…………………………………...42

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…....…...……………………………..45

ДОДАТКИ

ВСТУП

Наявність товарного виробництва і грошей об’єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. Кредит має надзвичайно важливе значення для економіки в цілому і населення зокрема. Він впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обороту.

З економічної точки зору поняття кредиту означає одну з найскладніших економічних категорій, пов’язану з передачею вартості у вигляді певної суми матеріальних ресурсів, готових виробів чи грошових коштів однієї юридичної чи фізичної особи у тимчасове користування на відповідно обумовлених засадах іншою.

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід’ємним елементом економічного розвитку. Завдяки кредиту скорочується час задоволення господарських та особистих потреб. Підприємство-позичальник за рахунок додаткової вартості має можливість збільшити свої ресурси, розширити господарство, прискорити досягнення виробничих цілей. Громадяни, скориставшись кредитом, мають дві можливості: або застосувати отримані додаткові ресурси для розширення своєї справи, або прискорити досягнення споживчих цілей, отримати в своє розпорядження такі речі, предмети, цінності, якими вони могли б володіти лише в майбутньому.

Таким чином, вивчення та дослідження кредитних відносин є надзвичайно важливим і актуальним.

Серед вітчизняних учених, які на сучасному етапі займаються економічними дослідженнями впливу кредиту та кредитних відносин на розвиток економіки, особливої уваги заслуговують праці А.М. Герасимовича, І.С. Гуцала, О.В. Дзюблюка, Б.С. Івасіва, О.Т. Євтуха, Л.Л. Кот, В.Д. Лагутіна, І.М. Лазепка, В.І. Міщенка, А.М. Мороза, Ю.А. Потійка, М.Ф. Пуховкіної, М.І. Савлука, В.Т. Сусіденка та інших.

Основна мета даної роботи – дослідити особливості функціонування та проблеми розвитку кредитної діяльності України, а також запропонувати заходи щодо подолання цих проблем.

Обєктом курсової роботи є теоретичні засади кредиту.

Предметом – кредит і його роль у функціонуванні вітчизняної економіки.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення таких взаємопов’язаних задач:

¾ дослідити сутність та економічну роль комерційного кредиту

¾ визначити форми, види та функції кредиту

¾ проаналізувати стан та динаміку кредитної діяльності банків України

¾ дослідити показники державного боргу

¾ розглянути основні заходи щодо поліпшення стану кредитування

При написанні курсової роботи були використані наукові статті, монографії провідних вітчизняних вчених, законодавчі акти, джерела мережі Інтернет.

В процесі опрацювання теоретичного та практичного матеріалу в роботі були використані такі методи дослідження: індукція, дедукція, синтез, графічний, табличний та хронологічний аналіз.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА СУТНІСТЬ КРЕДИТУ

Економічна роль комерційного кредиту

Існування та функціонування кредиту об’єктивно зумовлюється наявністю товарного виробництва і грошей. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента відносно відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми. Це відносне відокремлення проявляється в розбіжності в часі руху матеріальних та грошових потоків, які виникають при розподілі, обміні та споживанні сукупного суспільного продукту.

Ця суперечність може бути усунута за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати позичальникам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстроченням платежу.

Таким чином підходимо до визначення кредиту.

Кредит (від лат. credere ─ довіряти, credo ─ віра) - це відносини між фізичними або юридичними особами під час надання один одному певних цінностей (грошей, майна) на певний термін за певну плату і за умови повернення. [1].

Таким є найбільш загальне тлумачення кредиту. Розглядаючи цю економічну категорію, більшість дослідників звертають увагу на такі засади кредиту:

- кредит - це специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на взаємній довірі сторін цих відносин;

- економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

- кредитування – це акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення, платності та добровільності.

Узагальнюючи ці ознаки кредиту Б. Івасів дає таке визначення: ”Кредит – це система економічних відносин, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та їх використання на умовах повернення й платності.” [2 с. 258]

Ці умови виступають основними принципами організації і функціонування кредиту.

В кінці XVIII ст. сформувались перші системні уявлення про кредит.

Сьогодні в теоретичному осмисленні кредиту є дві основних теорії: натуралістична і капіталотворча.

Засновниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо. Суть цієї теорії зводилась до наступного:

— об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натуральній формі;

— роль кредиту полягає у перерозподілі матеріальних благ у суспільстві;

— позиковий капітал розглядався як реальний капітал речової форми;

— банки розглядалися лише як посередники кредиту, які спочатку акумулюють тимчасово вільні кошти, а потім їх розміщують серед позичальників;

— пасивні операції банків вважалися первинними, а активні — вторинними.

Натуралістична теорія кредиту була прогресивною для свого часу. Заслугою цих учених стало те, що вони розглядали відсоток як частину прибутку, який створюється у виробництві, а також висновок про те, що сам по собі кредит не створює реального капіталу.

Водночас цій теорії притаманний ряд недоліків. Серед них можна виділити такі:

- немає різниці між позичковим і реальним капіталом;

- не розглядається зворотний вплив кредиту на сферу виробництва, на оборот реального капіталу;

- роль банків зводиться до звичайного посередництва у кредитних відносинах, вони суттєво не впливають на процес відтворення;

- процент не залежить від зміни попиту і пропозиції позичкового капіталу та його впливу на зміну ринкової кон’юнктури.

З розвитком товарно-грошових відносин певна обмеженість натуралістичної теорії не давала змоги зробити глибокий аналіз взаємозв’язку між кредитом і виробництвом. І тому на зміну цій теорії кредиту прийшла так звана капіталотворча теорія, яка вже з середини ХІХ ст. стала панівною. Її розробляли Дж. Ло, Г. Маклеод, Й. Шумпетер, А. Ган. За цією теорією:

- кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

- за допомогою кредиту можна залучати невикористані виробничі можливості країни, накопичувати багатство й капітал;

- банки ─ це не тільки посередники у кредитних відносинах, а й творці капіталу;

- активні операції банків є первинними щодо пасивних;

- кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє важливу самостійну роль у розвитку економіки;

- капіталотворення за допомогою кредиту не може бути безмежним;

- кредит і банки є вирішальними чинниками розвитку виробництва.

Головними недоліками цього напрямку, як зауважують Б. Г. Скоков та І. А. Краївська, були - ототожнення кредиту з капіталом та думка про безмежні можливості кредиту [3 с. 158-161].

Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його поверненням. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їх суб’єктами , а грошові чи товарні матеріальні цінності або виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту. Суб’єктами кредиту є кредитори і позичальники.

Кредитори ─ це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам.

Позичальники ─ це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Позичальник не є власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником [4].

Кредитні відносини виникають між різними суб’єктами.

Найбільш поширені кредитні відносини між банками, з одного боку, і підприємствами — з іншого. Вони характеризуються залежно від того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто - одержувачем кредиту.

У сучасних умовах кредитні відносини набувають широкого розвитку між господарюючими суб’єктами, що пов’язано насамперед з розширенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків.

Кредитні відносини між банками і державою виникають тоді, коли, наприклад, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики, а також, коли при розміщенні державних облігацій Міністерство фінансів України може укласти з Національним банком України окрему угоду щодо купівлі останнім цих облігацій.

Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби.

Дедалі важливішого значення набувають кредитні відносини між підприємствами, організаціями, господарюючими суб’єктами, з одного боку, та населенням — з іншого.

Кредитні відносини між фізичними особами не дуже поширені, але ігнорувати їх не варто, оскільки недоліки у відносинах між банками і населенням можуть призвести до їх розвитку у спотвореному вигляді.

Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб’єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі господарюючі суб’єкти, які регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права [5].

Кредит бере участь у різних сферах суспільного життя.

Необхідність кредиту у сфері обігу ─ кредит полегшує реалізацію товарів. Кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, почали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки.

Необхідність кредиту у сфері виробництва обумовлюється:

─ коливанням потреб в оборотному капіталі;

─ коливанням потреб в основному капіталі;

─ потребами в капіталі для створення нового виробництва чи започаткування підприємницької діяльності.