Зовнішні ефекти та їх оптимальне регулювання

Зовнішній ефект має місце, коли дія деякого господарства чи фірми безпосередньо впливає на витрати або вигоди інших господарств або фірм та коли ці сторонні ефекти не знаходять відображення в ринкових цінах (рис.3.2).

- оптимальний рівень зниження забруднення

Рис.3.2. Зовнішні ефекти та їх регулювання

При цьому рівень забруднення величина граничної вигоди, що отримують в результаті покращення стану навколишнього середовища, співпадає з величиною граничних витрат із зниження рівня забруднення. Надалі, додаткові витрати будуть перевищувати ефект покращення стану навколишнього середовища, який досягається, що є недоцільним.

Припустимо, що не існує закону щодо заборони забруднення рік. Тоді ціна, яку целюлозний комбінат встановить на свою продукцію – папір, буде залежати від собівартості та цін інших фірм на аналогічну продукцію. Комбінат не включить витрати на очищення річки в калькуляцію своїх витрат, оскільки не буде оплачувати їх роботи. В ринковій системі ніщо не буде вимагати від комбінату та споживач прийняти на себе витрати щодо приведення до порядку річки.

Економісти називають результати економічної діяльності, які виходять за рамки ринкових відносин, неринковими ситуаціями. Зрозуміло що забруднення води целюлозним комбінатом являє собою приклад шкідливих неринкових післядій. Проте, післядії можуть бути не тільки шкідливими, але й корисними.

Припустимо, що компанія, яка володіє комбінатом, будує новий офіс. Проект передбачає створення добре обладнаного майданчику, розбити садок, в якому могли б перепочити робітники офісів, що знаходяться поряд. Такий благоустрій території є прикладом іншої неринкової ситуації. Як видно, люди, які будуть користуватися садком, не несуть витрат на його будівлю та обслуговування. Подібно усім неринковим післядіям, така ситуація виходить за рамки ринкових відносин. Але в цьому випадку післядія носить позитивний характер.

Оскільки подібні ситуації випадають з ринкових відносин, суспільство зазвичай залишає уряду право виключити шкідливі дії та підтримує виникнення позитивних дій.

Уряд може корегувати шкідливі післядії або через регулювання, або через оподаткування. Регулювання передбачає розробку законів, які обмежують або забороняють певні види діяльності. Уряд може прийняти закон, що забороняє викид відходів або вимагати встановити очисні споруди. Окрім того, уряд може використати податковий тиск для ліквідації шкідливих зовнішніх післядій: цей податок або змусить фабрики очистити стоки або надасть додаткових засобів для очищення річки третьою стороною.

У випадку з благоустроєм майданчику, уряд має підтримувати такі фірми, надаючи їм субсидії. Субсидії – це виплати уряду виробнику чи споживачу. Наприклад, уряд здійснює ряд програм з підвищення доходів неблагополучних груп населення та забезпечення ним рівних економічних можливостей.

Роль держави в економіці

Економіку можна розділити на наступні складові. Першою складовою є домогосподарства – це «споживацькі домашні господарства» та «підприємницькі фірми». Другою складовою є споживачі – це ті люди, які використовують товари та послуги для задоволення власних бажань. Усі люди є споживачами та мають власні домашні господарства (рис.3.3).

У своєму економічному житті люди витрачають гроші, купляючи речі. Зароблені гроші, при їх витраті, надають фактор виробництва підприємницьким фірмам. Це означає, що різні форми виплат (заробітна плата, прибуток, рента, відсоток) поступають в обмін на працю як винагорода за володіння власною справою, а також за використання власного майна.

На перший погляд, фактори виробництва перетікають від домашніх господарств підприємницьким фірмам. Вони ідуть на виробництво товарів та послуг, що потім поступають громадянам для споживання.

Рис.3.3. Кругообіг в економіці між державою, домашнім господарством і фірмами

В оберненому напрямку в якості плати за фактори виробництва тече грошовий потік: від фірм – домашнім господарствам. Це забезпечує споживачам кошти на покупку товарів та послуг.

Наступною складовою є держава. На цьому рівні спостерігається потік послуг, що іде від домашніх господарств до держави. Він створюється людьми, які працюють в різних державних установах. Коло замикається послугами, що держава надає громадянам.

В оберненому напрямку – від домашніх господарств до держави – ідуть податки, що сплачуються громадянами. Зі свого боку, держава виплачує заробітну плату своїм службовцям та здійснює виплати іншим особам.

Аналогічні потоки грошей та інших економічних ресурсів течуть у взаємопротилежних напрямках між державою та підприємницькими фірмами. У внутрішньому колі відбувається рух товарів від виробників до держави та потік послуг від держави до виробників.

У зовнішньому колі грошова плата державних покупок перетікає до фірм, у той час, як податки від них направляються до державної казни.

Уся вартість товарів та послуг, вироблених за рік в межах однієї країни називається валовим національним продуктом (ВНП).

Для того, щоб розрахувати ВНП, складаються витрати усіх секторів економіки (домогосподарств, бізнесу і держави) на придбання готової продукції. Ця сума відображається наступною математичною формулою:

де - витрати споживацьких домогосподарств, - інвестиції фірм, - державні витрати на покупку товарів та послуг.

Якщо уявити економіку у вигляді озера, то замість води будуть товари та послуги, які необхідні споживачам, бізнесу та державі. Витрати домогосподарств, інвестиції та державні витрати – три потоки, що наповнюють це озеро. Якщо потужність одного з потоків буде зменшуватися, рівень води в озері впаде. Рівень води в озері визначає наскільки добре живуть мешканці країни. В описаному випадку робота в країні стає більш доступною, а товари та послуги виробляються у все більшій кількості.

Існують два підходи до вивчення економічної дійсності.

Перший має справу із розподілом речей, які вже є в наявності. Наприклад, економісти можуть сказати, яка вартість товарів та послуг, що вироблені в країні, яка кількість зайнятих та безробітних, який обсяг грошей в обігу.

Другий підхід – сформулювати, як все має бути та виробити політику досягнення цілей. Зазвичай, цілі економічної політики є дискусійними. Наприклад:

1. Чи мають зростати державні витрати на допомогу бідним та незаможним?

2. Чи мають тарифи на імпорт зрости з метою захисту окремих галузей національної промисловості?

3. Чи мають дії держави послаблювати або посилювати профсоюзи?

Те, як люди відповідають на ці питання, в значному ступені залежить від їх особистих цілей.