Заощадження як джерело та межа пропозиції на ринку капіталу

Найбільш безпечним для підтримання економічної рівноваги джерелом пропозиції є заощадження. Заощадження можуть формуватися в усіх економічних суб'єкті. Однак основним джерелом пропозиції на ринку капіталу є заощадження домогосподарств, які значно більші їх власного попиту на капітал. Це й дає підста­ви науковцям визнавати рівність заощаджень домогосподарств та інвестицій фірм при побудові економічних моделей.

По­будуємо модель «заощадження-інвестиції» як силових чинників ринку капіталу (рис. 4.7).

Ринок капіталу

Рис. 4.7. Заощадження та інвестиції в кругообороті національного доходу

ЗАОЩАДЖЕННЯ ФОРМУЮТЬСЯ ПІД ВПЛИВОМ ТРЬОХ ЧИННИКІВ: ОБСЯГУ ДОХОДІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ, ОБСЯГУ ЧИСТИХ ПОДАТКІВ, ОБСЯГУ СПОЖИВАННЯ. Чим вищі обсяги доходів домогосподарств, менші обсяги поточного споживання та чистих податків, тим більшим буде обсяг заощаджень.

Проте не весь сформований обсяг за­ощаджень трансформується в пропозицію на цьому ринку: частина їх пропонується на ринку грошей, а частина взагалі залишається «на руках» у заощадників і не надходить на ринок.

ЗАВДЯКИ ДІЯЛЬНОСТІ УРЯДУ НА РИНКУ КАПІТАЛУ не всі заощадження домогосподарств, що запропоновані на цьому ринку, спрямовують­ся безпосередньо на задоволення попиту фірм в інвестиційних ре­сурсах — ЧАСТИНУ ЇХ УРЯД (ЦЕНТРАЛЬНИЙ ТА МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВЛАДИ) ПО­ЗИЧАЮТЬ ДЛЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ.

Згідно з класичною економічною теорією КЛЮЧОВИМ ЧИННИ­КОМ, ЩО ВИЗНАЧАЄ ДИНАМІКУ РЕАЛЬНИХ ЗАОЩАДЖЕНЬ (РЕАЛЬНІ ЗАОЩАДЖЕННЯ ЗА ПЕВНИЙ ПЕРІОД ВИЗНАЧАЮТЬСЯ ДІЛЕННЯМ ЇХ НОМІНАЛЬНОГО ОБ­СЯГУ НА РІВЕНЬ ІНФЛЯЦІЇ ЗА ЦЕЙ ПЕРІОД. РЕАЛЬНІ ЗАОЩАДЖЕННЯ В КЛАСИЧНІЙ ТЕОРІЇ НАЗИВАЮТЬ ЩЕ ПОЗИЧКОВИМ КАПІТАЛОМ), Є ЗМІНА РЕАЛЬ­НОЇ ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ (Р,) НА РИНКУ КАПІТАЛІВ, яка визначається, як різниця між номінальною процентною ставкоюта рівнем інфляції. Інші чинники визнаються незмінними. За цих умов залежність динаміки реальних заощаджень від зміни реаль­ної ставки процента ілюструється таким графіком (рис. 4.8).

Позитивний нахил кривої пропозиції позичкового капіталу (заощаджень) означає, що обсяг пропозиції грошей як капіталу змінюється пропорційно до рівня реальної процентної ставки: в міру її зростання обсяги заощаджень та пропозиції позичкового капіталу бу­дуть зростати, і навпаки.

Наприклад, якщо при реальній ставці 4 % заощадження становили 200,0 одиниць, то при збільшенні її до 6 % заощадження зростуть до 300,0 одиниць, а при ставці 7 % — до 350,0 одиниць.

Рис. 4.8. Графік заощаджень, аналог кривої пропозиції на ринку капіталу (за чинниками класиків)

Дж. М. Кейнс та його послідовники ви­рішальне значення в зміні заощаджень надавали змінам реального доходу. Вплив реальної процентної ставки на заощадження вони явно недооцінювали і від нього абстрагувалися у своєму аналізі. Крива пропозиції на цьому ринку в трактуванні кейнсіанців набула такого вигляду (рис. 4.9).

Дж. М. Кейнс увів до наукового обороту поняття гранична схи­льність до споживання та гранична схильність до заощаджень як коефіцієнти, що виражають відношення, відповідно, споживання (К_с) і заощаджень (Кз) до національного доходу. Оскільки обсяги споживання і заощаджень разом дорівнюють обсягу національного доходу, то сума Кс і К₃ дорівнюватиме 1. Отже, гранична схильність до заощаджень визначається так: К₃ = 1 - К_с. Цю величину кейнсіанці вважали об'єктивно даною (такою, що фактично склалася), а тому обсяг заощаджень за даного К₃ визначається обсягом реально­го доходу: якщо обсяг національного доходу становить 600,0 оди­ниць, то за умови К₃ = 1/3 обсяг заощаджень дорівнюватиме 200,0 одиниць. При зростанні обсягу доходу, відповідно, і обсяг заоща­джень зростатиме, а при зниженні — знижуватиметься.

4.9. Графік заощаджень і пропозиції капіталу за чинниками кейнсіанців

Кейнсіанський підхід, як і підхід класиків, характеризується пев­ною однобокістю, тому обидва вони не враховують усіх чинників впливу на пропозицію грошей як капіталу і не відповідають реаль­ній дійсності. Це було визнано у тривалих взаємних дискусіях нео•кейнсіанців та неокласиків. Зближення позицій у процесі кейнсіансько-неокласичного синтезу дає підстави побудувати графік пропозиції грошей на ринку капіталу з обох ключових чинників впливу — реальної процентної ставки та обсягу доходів (рис. 4.10).

4.10. Графік заощаджень відповідно до сумарного впливу ключових чинників

КРИВА ПРОПОЗИЦІЇ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ МОЖЕ ЗМІЩУВАТИСЯ ВПРАВО ЧИ ВЛІВО ВІД ПОЛОЖЕННЯ 3 ПІД ВПЛИВОМ НЕПРОЦЕНТНИХ ЧИН­НИКІВ, НАСАМПЕРЕД ЗМІНИ ДОХОДІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ. НАПРИКЛАД, ПО­ЛІТИКА ЗРОСТАННЯ РЕАЛЬНИХ ДОХОДІВ, ЗМЕНШЕННЯ ПОДАТКОВОГО ТИСКУ ЧИ ПОСИЛЕННЯ БАЖАННЯ ВІДКЛАСТИ СПОЖИВАННЯ НА МАЙБУТНЄ змістить криву 3 вправо в положення З1. Зміна напрямку дії цих чинників на протилежний змістить криву 3 вліво в положення З2. Подібні зміщення кривої заощаджень призведуть до збільшення пропозиції позичкового капіталу чи до зменшення, відповідно, за умови не­змінності ставки процента.

Наприклад, при ставці 4 % обсяг 3 в першому випадку зросте з 200,0 одиниць до 300,0 одиниць (З1), а в другому випадку зменшиться до 100,0 одиниць (З2). Але в реальній дійсності обидва чинники діють одночасно і можуть підсилювати один одного чи послаблювати. Так, якщо зміщення кривої заоща­джень вліво зменшує пропозицію з 200,0 до 100,0 одиниць, то збі­льшення ставки з 4 % до 6 % збільшує пропозицію на 100,0 оди­ниць, тобто повертає її на попередній рівень, а точніше, нейтралі­зує негативний вплив попереднього чинника.

Попит на гроші як капітал

У позиціях класиків та неокейнсіанців щодо чинників та ме­ханізму формування попиту на позичковий капітал не було таких істотних відмінностей та суперечностей, як у позиціях щодо його пропозиції.

Класики визнавали, що ключовим чинником формування попи­ту на позичковий капітал є зміни інвестиційних потреб фірм, які, у свою чергу, спричинюються змінами реальної процентної ставки. Тобто класики вважають процентну ставку ключовим чинником зміни не тільки заощаджень, а й інвестицій. Тільки зв'язок між цими явищами вони трактували протилежно: якщо НА БОЦІ ПРОПО­ЗИЦІЇ ЗРОСТАННЯ РЕАЛЬНОЇ СТАВКИ ПРОЦЕНТА ЗБІЛЬШУЄ ЗАОЩАДЖЕННЯ, А ОТЖЕ, І ПРОПОЗИЦІЮ КАПІТАЛУ, ТО НА БОЦІ ПОПИТУ ЗРОСТАННЯ РЕАЛЬНОЇ ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ ЗМЕНШУЄ ВИТРАТИ НА ІНВЕСТИЦІЇ, А ЗНАЧИТЬ І ПО­ПИТ НА ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ. І навпаки, якщо реальна процентна ставка знижується, то бажання витрачати кошти на інвестиції по­силюватиметься, тобто попит на позичковий капітал зростатиме.

Обернена залежність між реальною процентною ставкою та ін­вестиціями спричинена альтернативністю вибору заощадником способу дохідного використання своїх заощаджень.

Обернений зв'язок між рівнем процентної ставки і обсягом ін­вестицій визначає низхідний напрямок кривої попиту на інвести­ції (рис. 4.11).

Рис. 11. Графік інвестицій, аналог кривої попиту на ринку капіталу

Наведений графік свідчить про те, що зміна реальної процент­ної ставки «примушує» обсяг інвестицій рухатися по кривій II: при зниженні ставки з 7 до 4 % вони збільшуються з 75,0 до 200,0 одиниць, а при зростанні ставки з 4 до 7 % — зменшуються з 200,0 до 75,0 одиниць. Відповідно буде змінюватися і обсяг інвестиційного попиту фірм на ринку капіталу.

Кейнсіанці в цілому погодилися з розробленим класиками ме­ханізмом впливу реальної процентної ставки на обсяг інвестицій і разом з тим значно поглибили його, визнавши істотний вплив на обсяг інвестицій фірм також очікуваної майбутньої прибутковос­ті інвестиційного капіталу. І це справді так. У РЕАЛЬНІЙ ДІЙСНОСТІ ЗМІНЮЄТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ ПРОЦЕНТНА СТАВКА, А Й ПРИБУТКОВІСТЬ ІНВЕС­ТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ. ПРИЧОМУ ВПЛИВ ЦИХ ЧИННИКІВ НА ІНВЕСТИЦІЇ МАЄ ОБЕРНЕНИЙ НАПРЯМОК: ЗРОСТАННЯ ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ ЗМЕНШУЄ ІНВЕСТИЦІЇ, А ЗРОСТАННЯ МАЙБУТНЬОЇ ПРИБУТКОВОСТІ — ЗБІЛЬШУЄ. Отже, другий чинник може не просто нейтралізувати дію першо­го, а й спричинити зростання інвестицій при зростанні процент­ної ставки, що суперечить теорії класиків. Проте такі ситуації бу­вають дуже рідко (при запровадженні у практику надзвичайно ефективних науково-технічних відкриттів), оскільки зростання реальних процентних ставок здорожчує вартість інвестиційного капіталу і, як правило, робить неможливим випереджаюче зрос­тання майбутньої прибутковості інвестиційних проектів. Тому в процесі кейнсіансько-неокласичного синтезу запропонована кри­ва інвестиційного попиту не піддавалася коригуванню на вплив чинника майбутньої прибутковості і широко використовується в аналізі ринку капіталу та в побудові економічних моделей.

ОКРІМ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОПИТУ ФІРМ, НА РИНКУ КАПІТАЛУ АКТИВНО ПРЕД'ЯВЛЯЄ ПОПИТ НА ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ ЩЕ Й ДЕРЖАВА ДЛЯ ФІНАН­СУВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ, що виявляється у перевищенні запланованих державних витрат над сумою податкових надхо­джень за певний період (рік). БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ, ЯК ПРАВИЛО, ЗАТВЕРДЖУЄТЬСЯ ПАРЛАМЕНТАМИ НЕЗАЛЕЖНО ВІД СТАНУ ЕКОНОМІКИ, точніше у разі певної її розбалансованості, І ТОМУ ВІН НЕ РЕАГУЄ НА РІВЕНЬ РЕАЛЬНОЇ СТАВКИ ПРОЦЕНТА, А В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ ВКЛЮЧАЄТЬСЯ В ПОПИТ НА РИНКУ КАПІТАЛУ, зміщуючи криву II вправо і вверх. Та­ке зміщення кривої загального попиту неминуче порушує рівно­вагу на ринку капіталу і впливає на рівень процентної ставки, про що детальніше йтиметься в підрозділі 3.5.3.