Визначення ефективності технічних нововведень

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефектив­ності технічних нововведень є економічний ефект, що хара­ктеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Економічний ефект обчислюється в одній із двох форм - народногосподарській і внутрішньогосподарській.

Народногосподарський економічний ефект від технічних нововведень з урахуванням чинника часу визначається за форму­лою:

Де P_{t ,} B_t- вартіcна оцінка відповідно до результатів і ви­трат у t-му році розрахункового періоду; t_n t_k- відповідно почат­ковий і кінцевий роки розрахункового періоду; L_t- коефіцієнт приведення до одного моменту часу.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект визначається за показником прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації); його обчис­люють за формулою:

де P_t- виручка від реалізації продукції в році ; С_t- собівар­тість продукції в році ; B_t - сума виплат та податків прибутку.

III. Розділ

Вдосконалення еффективності інноваційної діяльності підприємства

3.1 Пріоритетні напрямки інноваційної діяльності підприємств

В Законі України «Про інноваційну діяльність» вказано, що одним із шляхів державного регулювання інноваційної діяль­ності є визначення і підтримка її приорітетних напрямів на дер­жавному, галузевому, регіональному та місцевому рівнях.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні -

науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на за­безпечення потреб суспільства у високотехнологічній конку­рентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових:

♦ стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяль­ності розраховані на тривалу перспективу (не мен­ше десяти років,економічного зростання) ;

♦ середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності (3-5 років,оновлення виробництва,можуть бути загальнодержавного, галузевого або регіо­нального рівнів).

В Україні на 2003-2013 роки визначені такі стратегічні пріоритетні напрямки іноваційної діяльності:

♦ модернізація електростанцій; нові та відновлювані джере­ла енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

♦ машинобудування як основа високотехнологічного онов­лення всіх видів економічної діяльності; розвиток висо­коякісної металургії;

♦ нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

♦ вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, роз­виток біотехнологій;

♦ високотехнологічний розвиток сільського господарства та переробної промисловості;

♦ транспортні системи: будівництво і реконструкція;

♦ охорона і оздоровлення людини та навколишнього сере­довища;

♦ розвиток інноваційної культури суспільства

3.2 Шляхи підвищення ефективності інноваційної діяльності підприємства

Аналіз проблем інноваційної діяльності в країні вимагає активізації інноваційних процесів у промисловому виробництві, чому повинні сприяти такі фактори, як подолання нестачі власних коштів і розширення можливості залучення додаткових фінансових ресурсів. Інноваційна діяльність потребує кардинальних змін у динаміку бюджетного фінансування. Також одним з ведучих напрямків має стати пільгове кредитування банками такої діяльності.

Можливим шляхом виходу зі сформованої ситуації може бути залучення акціонерного капіталу і формування ринку цінних паперів, здатних активізувати інвестування прогресивних технологій за допомогою випуску акцій юридично оформленими інвестиційними компаніями, що займаються розробкою тих проектів, що пройшли ретельну експертизу і забезпечать у майбутньому повернення вкладень. Реалізація цих заходів одночасно зменшить ризик інвестування в інновації.

Активізація інноваційної діяльності потребує удосконалення податкової політики відносно промислових підприємств, що розробляють і впроваджують інновації та виробляють інноваційну продукцію. Нині в Україні на порядку денному стоїть питання розробки та запровадження механізму надання пільг таким підприємствам, ними можуть бути: встановлення податкових канікул, надання дослідницького податкового кредиту з правом вилучати з оподатковуваного доходу поточні витрати на дослідні та впроваджувальні роботи, надання пільг зі сплати податку на додану вартість.

Для розвитку і стимулювання інноваційної діяльності необхідно в законодавчому порядку передбачити залучення коштів на розвиток централізованої, регіональних та відомчих інноваційних інфраструктур (створення Державного інноваційного фонду, фінансово-кредитних компаній, венчурних фондів і т.д.). Інфраструктура інноваційного процесу в рамках підприємств, наукових установ і інших суб'єктів повинна забезпечувати проходження інновації всіх етапів інноваційного циклу від розробки до впровадження. З метою забезпечення оперативної концентрації трудових, матеріальних, фінансових ресурсів в оптимальному напрямку структура елементів інноваційної інфраструктури повинна базуватися на великій кількості бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів.

Доцільним є тісне співробітництво підприємств з органами місцевого самоврядування. Регіональні програми інноваційного розвитку мають забезпечити за рахунок коштів місцевих бюджетів розвиток комунальних інформаційних мереж, освоєння інноваційних технологій енергозбереження та обліку витрат ресурсів.

Насам кінець слід зазначити, що для підвищення рівня інноваційної культури необхідні наявність висококваліфікованих педагогів в освітніх установах, доступ до одержання оперативної інформації, залучення школярів і студентів до наукових досліджень і розробок. Здійснення цих заходів спричинить внутрішню готовність населення до змін, що приведе до більш швидкого поширення інноваційних продуктів і переходові на масове виробництво.

Вирішення проблем інноваційного шляху розвитку підприємницьких структур можливе через удосконалення законодавчої бази, сприяння фінансовому забезпеченню інноваційного розвитку підприємств з боку держави та органів місцевого самоврядування, формування централізованої, регіональної та відомчої інфраструктур підтримки інновацій у промисловості, забезпечення науково-технічної діяльності кваліфікованими кадрами, що послужить істотним поштовхом для підняття економіки України.

Висновки

В даній курсовій роботі було проведено дослідження інноваційної діяльності підприємств України за сучасних умовах функціонування. Нажаль дійсність бажає чекати кращого. Проблематичність в ефективності впроваджень інновацій викликана не безграмотністю управлінців підприємств, а об’єктивними макроекономічними факторами:

1. Застаріла матеріально-технічна база більшості сучасних підприємств, як спадок від колишнього СРСР;

2. Відсутність державного механізму регулювання розвитку інновацій;

3. Неспроможність українських банків та інших фінансових установ кредитувати ресурсомісткі інноваційні проекти та розробки, через низький рівень фінансового капіталу;

4. Незакріплення за фіскальною та обліковою політикою держави важелів стимулювання інноваційної діяльності;

5. Відсутність комплексності та систематичності при розробці інноваційних проектів на підприємствах (це пояснюється, значним дефіцитом коштів та відсутністю практики по веденню аналогічної діяльності).

Таким чином, підсумовуючи все вищесказане, можна прийти до висновку, що проблема функціонування та розвитку інноваційної діяльності повинна і мусить носити чітко окреслений низхідний характер. Тобто, кажучи іншими словами, «дирижером» в даному випадку виступатеме держава. Саме на неї покладатимуться зобов’язання по розвитку даної сфери діяльності. В чому це може проявлятися? — Передусім держава в особі Кабінету Міністрів, Міністерства економіки та Міністерства фінансів повинні визначтися з пріоритетними галузями народного господарства, і тільки після цього планувати розробку інноваційних проектів з урахуванням галузевих особливостей. Класичним прикладом може слугувати Німеччина часів Бісмарка (кін. ХІХ ст): окреслення металургії, важкого машинобудування та ВПК за 20 років замість напівфеодальної Німеччини зробило Велику Німеччину, котра на 1900 рік зайняла 1 місце в світі по рівню розвитку. При цьому фінансування економіки відбувалось не із зовнішніх джерел, а виключно за рахунок внутрішнього боргу та перерозподілу національного доходу в сторону пріоритетних галузей. Отже, шляхи подолання інноваційної кризи ми бачимо в проведенні наступних дій:

1. Застосування фіскальних та економічних важелів стимулювання (зниження баз оподаткування та примінення податкових пільг, щодо підприємств-інноваторів);

2. Закріплення державою обов’язкових відрахувань до фондів підтримки пріоритетних галузей, при цьому необхідно посилити контроль за доцільністю використання цих фондів;

3. Встановлення державою бар’єрів для вільного відтоку капіталів з пріоритетних галузей, це досягається при організації ефективного попиту на продукцію даної галузі та за допомогою знову ж таки податкових важелів;

4. Активного використання державного фінансування інноваційної діяльності підприємств у вигляді цільової бюджетної підтримки;

5. Залучення іноземних інвестицій та міжнародного досвіду по розвитку та застосуванню інноваційних проектів та активного їх впровадженню в усі сфери життя суспільства.

Так як українською владою останні роки тримається стабільний курс на євроінтеграцію, то необхідно зауважити, що при недостатньо розвинутому рівні ефективності діяльності підприємств, а також при низькій інноваційній активності, і при співвідношенні до рівня продуктивних сил Європи, українська продукція втратить конкурентоспроможність, що погіршить становище економіки України.

Тому, кінцевим пунктом, вважаємо необхідним відзначити, що питання розвитку інноваційних технологій залишається відкритим, як для нинішньої влади, так і для вітчизняних науковців.

Список використаної літератури:

1. Закон України «Про наукову та науково – технічну діяльність» зі змініми, внесеними згідно з Декретом та Законами України в 1993 – 2004 рр.// Голос України. – 1992. – 24 березня.

2. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 7 серпня.

3. Закон України «Про інвестиційну діяльність» зі змінами, внесеними згідно з Законами України в 1991 – 2005 р. //Голос України. 1991. – 21 листопада.

4. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 р. //ВВР. – 2003. - № 13.

5. Закон України «Про державні цільові програми» від 18 березня 2004 р.// Урядовий кур’єр. – 2004. – 21 квітня.

6. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. // Закон України. – Том 3. – К, 1996. – С. 47-55.

7. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р.// Закон України. – Том 1. – К., 1996. – С. 392 – 408.

8. Закон України «Про національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 р. // - № 27-28. – С. 181.

9. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник за 2004 рік./ Держкомстат України. – К., 2005. – 186 с.

10. А. Г. Мельник / Актуальні Проблеми Економіки, №8 (9/08/2009) Інноваційний прибуток як джерело фінансування інновацій –С. 108 – 115.

11. В.В. Микитенко / Проблеми науки, №4 (9/04/2008) Адаптивна система управління інноваційними процесами на підприємстві – С.32 – 38.

12. В.І. Колеснік / Статистика України, №1 (5/02/2009) Статистичне забезпечення управління інвестиційно – інноваційною діяльністю в регіоні – С.70 – 76.

13. Є.С. Пересунько / Проблеми науки.ю №8 (8/08/2007) Принципи інноваційної діяльності підприємства – С. 23 – 27.

14. І.Л. Федун / Економіка АПК, №11 (7/11/2006) До сутності інноваційної діяльності підприємств– С.64 – 69.

15. Ольга Кантаєва / Економіст, №3 (5/03/2009) Щодо методології обліку та аналізу інноваційної діяльності підприємств – С. 40 – 44.

16. С.М. Криворчук / Інвестиції, практика та досвід, №24 (23/12/2008) Тенденції інноваційної діяльності підприємств України: визначення напрямів її поліпшення – С. 13 – 17.

17. Пашута М.Т., Шкільнюк О.М. Інновації: понятійно – термінологічний апарат, економічна сутність та шляхи стимулювання. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 118 с.

18. Іляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – С.278.

19. Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. та ін. Економіка та організація інноваційної діяльності: Підручник. – К.: Центр учебної літератури, 2007. – 662 с.

20. Ілляшко С.М., Шипуліна Ю.С. Товарна інноваційна політика: Підручник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 281 с.

21. Протопопова В.О., Полонський А.Н. Економіка підприємства. Начальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ.: ЦУЛ. 2002. – 220 с.

22. Кардаш В.Я., Павленко І.А., Шафалюк О.К. Товарна інноваційна політика: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 266 с.

23. Пономаренко Л.А. Комп’ютерні технології управління інноваційними проєктами :Підруч. – К.: Київ. Нац. Торг., 2001. – 423 с.

24. Экономика предприятия (фирмы): Учебник / Под ред. проф. О.И. Волкова и доц. О.В. Девяткина. – 3-е изд., перераб. и доп.-М.: 2006.

25. Экономика предприятия: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф. В.А. Швандара.-4-е изд., перераб. и доп.- М.: 2006.

26. Экономика предприятия: Учеб. Пособие / Грузинов В. П., Грибов В. Д. — 2-е. изд. доп. — М.: Финансы и статистика, 2001.Стр.152-167.

27. Инновационный менеджмент. Справочное пособие./Под. ред. П.Н.Завлина, А.К.Казанцева, Л.Э.Миндели; ЦИСН Миннауки РФ и РАН - Изд. 2-е. – 2006.

28. Экономикапредприятия: Учеб. пособие / Под ред. В. П. Попкова, Ю. В. Новикова - 2002.Стр.112-127

29. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. М.: Экономика, 2006

30. Федулова Л.І. Інноваційна економіка: Підручник. – К.:Либідь, 2006. – 480 с.