Тема 1. Система міжнародних фінансів

1. Передумови формування системи міжнародних фінансів.

2. Сучасна світова фінансова система.

3. Світове фінансове середовище у територіальному аспекті.

1. Глобалізація фінансового середовища є однією з найсуттєвіших рис сучасної світової економічної системи. Динамічне зростання світових фінансових ринків, потенціалу транснаціональних банків та небанківських корпорацій спонукає по-новому оцінити взаємозалежність окремих країн, їх конкурентоспроможність та здатність адаптуватися до вимог глобальної економіки.

Сучасне розуміння сутності світових фінансів обумовлене необхідністю інтегрованого підходу до висвітлення проблеми, основу якого становить аналіз взаємодії багатьох елементів світової фінансової архітектури, які прямо чи опосередковано пов’язані з рухом глобальних фінансових потоків.

Диверсифікація міжнародних фінансових і валютних відносин на рубежі XX та XXI ст.. пов’язана з необхідністю здійснення грошового забезпечення світогосподарських зв’язків, які значно розширилися та поглибилися під впливом інтернаціоналізації світової економіки.

Міжнародні фінанси –це сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, транснаціональними корпораціями, фірмами та іншими суб’єктами світогосподарських зв’язків.

Міжнародні фінансові операції – це дії, спрямовані на вирішення певного завдання з організації та управління грошовими відносинами, що виникають при формуванні та використанні відповідних коштів.

Фінансові операції (трансакції) зумовлюються як грошовими платежами (розрахунки, трансфери та ін.), так і рухом капітальних ресурсів (лізинг, траст, кредит, франчайзинг та ін.). Об’єктами фінансових операцій є фінансові активи, до яких належать національна валюта, іноземна валюта, цінні папери, дорогоцінні метали, нерухомість.

Вирізняють такі види фінансових операцій:

- операції з переказу грошей;

- інвестиційні операції;

- спекулятивні операції;

- операції з капіталом.

Операції з переказу грошей охоплюють усі форми та види розрахунків та трансфери.

Інвестиційні фінансові операції пов’язані з переміщенням капіталу з метою його приросту. Вони опосередковують середньо- та довгострокові вкладення капіталу. До них належать кредит, лізинг, траст, оренда, франчайзинг, рента та інші операції тривалістю понад 180 днів.

Спекулятивні операції – це короткострокові фінансові операції з отримання прибутку у вигляді різниці у процентах з отриманих кредитів. До них належать валютний арбітраж, процентний арбітраж, операції своп, валютна спекуляція тощо.

Операції з капіталом спрямовуються на управління ним в умовах ризику та невизначеності економічної кон’юнктури. До них відносяться страхові операції, включаючи хеджування, операції застави, у тому числі іпотека.

2. Сучасна фінансова система ринкової економіки досягла надзвичайно високого рівня розвитку як в національному, та і в міжнародному масштабі, що проявляється в таких процесах, як:

високий ступінь концентрації фінансових ресурсів на макроекономічному рівні;

висока мобільність та взаємозв’язок фінансових ринків на базі новітніх інформаційних технологій;

багатоманітність фінансових інструментів макро- та мікроекономічної політики;

глобалізація фінансових відносин.

Сучасна світова фінансова система включає сукупність міжнародних фінансових і грошових потоків між суб’єктами міжнародних фінансових відносин та відповідний механізм їх регулювання. Основними компонентами світових фінансів є світовий фінансовий ринок, міжнародна банківська справа, фінанси транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародні портфельні інвестиції.

Світовий фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл міжнародних фінансових потоків.

Другим важливим елементом світової фінансової системи є міжнародна банківська справа. Транс націоналізація світової економіки дістала втілення в різкому зростанні міжнародних операцій банків, створенні розгалуженої мережі її закордонного апарату, формуванні глобальної стратегії експансії провідних банківських установ світу. Процес інтернаціоналізації кредитно-фінансової інфраструктури привів до створення транснаціональних банків, які стали одним з головних суб’єктів сучасної світової фінансової системи.

Фінансова система ТНК – це сукупність механізмів внутрішньо фірмового руху фінансових потоків та зовнішніх фінансових зв’язків та інструментів взаємодії зі світовим фінансовим середовищем.

Міжнародні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об’єктом інвестування.

Суб’єктами міжнародних фінансових відносин виступають держави, транснаціональні корпорації, підприємства, фірми, банки, установи, фізичні особи.

Рух грошових потоків у світовому господарстві здійснюється за такими напрямами:

взаємовідносини між господарюючим суб’єктами різних країн;

взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

взаємовідносини держави та суб’єктів світогосподарських зв’язків з міжнародними фінансовими інституціями.

Світові фінансові потоки обслуговують міжнародну торгівлю товарами, послугами, перерозподіл капіталів та робочої сили між країнами.

Головними каналами руху фінансових потоків є:

валютно-кредитна та розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів та послуг;

зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал;

операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами;

валютні операції;

фінансове сприяння іншим країнам та державні внески в міжнародні організації.

Рух фінансових коштів здійснюється через банки, спеціалізовані фінансово-кредитні установи, фондові біржі, які в сукупності формують світовий фінансовий ринок, що має валютну , кредитну, фондову складові. Механізми світового фінансового ринку забезпечують концентрацію, розподіл та перерозподіл тимчасово вільних коштів між кінцевими споживачами. Спеціалізовані фінансові інституції обслуговують потреби урядів, фірм, юридичних та фізичних осіб, здійснюючи щорічно трансакції на суму до 150 трлн. дол.

Основні ринки та їх учасники в системі світових фінансів наведені в таблиці 1. Аналіз структури світових фінансів свідчить про наявність багаторівневої системи взаємодії суб’єктів міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин, що відображає характер та об’єкт такої взаємодії та певний механізм її регулювання.

Таблиця 1.

Ринки та їх учасники в системі світових фінансів

Національні учасники	Структура ринків	Міжнародні учасники
Корпорації	Валютні ринки, у тому числі ринки євровалют	Міжнародні корпорації Транснаціональні корпорації
Банки та спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, в тому числі страхові компанії	Ринок позичкових капіталів: грошовий ринок; ринок капіталів; євроринок.	Міжнародні банки, транснаціональні банки Спеціалізовані кредитно-фінансові інституції, в тому числі страхові компанії
Фондові та товарні біржі Держава	Фінансові ринки Страхові ринки Ринки золота	Великі фондові та товарні біржі Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації

Фінансові потоки, забезпечуючи міждержавний перерозподіл грошових коштів, виконують такі функції:

сприяють іноземному інвестуванню;

активізують операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами;

розширюють діапазон валютних операцій.

Світові фінансові потоки відрізняються єдністю форми (зазвичай в грошовій формі або у вигляді різних фінансово-кредитних інструментів) та місця (сукупний ринок).

З розвитком міжнародних економічних відносин, конкурентної боротьби за джерела сировини, за ринки збуту, вигідні інвестиції фінансові потоки стихійно переходять з однієї країни в іншу, втрачаючи національний характер. Національні валютні, кредитні та фінансові ринки, зберігаючи певну самостійність, тісно переплітаються з аналогічними світовими ринками, які доповнюють їх діяльність та пов’язані з внутрішньою економікою та грошово - кредитною системою. Участь національних валютних, кредитних, фінансових ринків в операціях світового ринку визначається наступними факторами:

відповідним місцем країни у світовій системі господарювання та її валютно-економічним станом;

наявністю розвинутої кредитної системи та організованої фондової біржі;

помірністю оподаткування;

пільговістю валютного законодавства, яке надає доступ закордонним позичальникам на національний ринок та закордонних цінних паперів до біржового котирування;

зручністю географічного положення;

відносною стабільністю політичного режиму тощо.

Наведені фактори обмежують коло національних ринків, які виконують міжнародні операції. В результаті конкуренції склались світові фінансові центри – Нью – Йорк, Лондон, Цюрих, Люксембург, Франкфурт – на – Майні, Сінгапур та інші. Світові фінансові центри – це центри концентрації банків та спеціалізованих фінансово-кредитних установ, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні та фінансові операції, операції з цінними паперами, золотом. Історично вони виникли на основі національних ринків, а потім - на основі світових валютних, кредитних, фінансових ринків, ринків золота.

3. Розвитку сучасної міжнародної фінансової системи все більш притаманні риси глобалізації. В перебігу цього процесу виникла світова фінансова мережа, що з'єднує ведучі фінансові центри різних країн: Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Цюріх, Франкфурт, Амстердам, Париж, Гонконг, Багамські острови, Кайманові острови й ін. Зміцнення зв'язків між цими центрами зробило фінансову революцію, що має три ключові аспекти: глобальна присутність міжнародних фінансових інститутів, міжнародна фінансова інтеграція і швидкий розвиток фінансових інновацій. Зростаючі потоки світового капіталу підсилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція тисне на уряди окремих країн, сприяючи скороченню обсягу втручання держави в діяльність на внутрішньому ринку і лібералізації міжнародного руху капіталу. Зростаючий ринок цінних паперів у США наприкінці століття був привабливим для іноземних банків і брокерів. Японія провела лібералізацію ринку іноземної валюти і внутрішнього фінансового ринку, тому значно виріс японський грошовий ринок і ринок закордонних облігацій. Аналогічний досвід придбала Великобританія, знявши контроль над капіталом і провівши реформу ринку акцій («великий шок»), що дозволило розширити ринки за рахунок діяльності міжнародного ринку єврооблігацій і ринку акцій.

Другий аспект міжнародної фінансової інтеграції пов'язаний з усуненням бар'єрів між національними і міжнародними фінансовими ринками. Проблема інтеграційності полягає насамперед в уніфікації міжнародних валютно-фінансових відносин, адаптації національних валютно-фінансових систем до світової.

Третім аспектом фінансової революції є фінансові інновації, тобто створення нових фінансових інструментів і технологій, які в значній мірі впливають на світову економічну структуру: сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, ставка відсотка, валютні свопи в короткострокові зобов'язання з відсотком, що змінюється. Усе це прискорило процес секьюритизації, коли позичальник може знизити залежність від прямого банківського кредитування, випускаючи короткострокові комерційні векселі чи короткострокові облігації, гарантовані комерційними чи інвестиційними банками. Ці інструменти можуть періодично випускатися і перепродуватися на вторинному ринку. Програма випуску євронот являє приклад такій секьюритизації.

Особливістю сучасного розвитку світової економіки є зміна повна зміна пріоритетів: США та західноєвропейські країни поступово втрачають свої конкурентні позиції на світовому ринку. За оцінками більшості фахівців, через 10-15 років світ докорінно зміниться, світову економічну першість здобудуть країни південно – Східної Азії – Китай, Індія Південна Корея. Феномен їх економічного добробуту криється в активній державній політиці стимулювання іноземних інвестицій і, насамперед, інвестицій ТНК.

Значний вплив на міжнародний фінансовий ринок здійснив перехід східноєвропейських країн до ринкової економіки.

Наступною складовою міжнародного фінансового ринку є діяльність ТНК. Спочатку це були американські компанії, потім японські, європейські і навіть компанії деяких країн, що розвиваються. Структурні зміни змусили ТНК переоцінити свою конкурентну політику. Перед фінансовими інститутами міжнародної орієнтації стоять серйозні задачі, що стали результатом скорочення обсягу втручання держави в економіку, технологічних змін, швидкого росту руху капіталу, фінансових інновацій, мінливості валютних курсів і процентних ставок. Комерційні банки змушені мати справу з реструктуризацією боргу країн, що розвиваються, зі зростаючою конкуренцією з боку інвестиційних банків і іноземних комерційних банків. Японські банки і дилерські фірми, що здійснюють торгівлю цінними паперами, стали серйозними конкурентами на світових фінансових ринках. Тенденція секьюритизації зробила значний тиск, як на міжнародні комерційні банки, так і на інвестиційні.

В умовах глобалізації фінансових ринків і розвитку нових фінансових інструментів менеджери, що управляють міжнародними портфелями страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів відкритого типу мають потребу у висококваліфікованих фінансових працівниках для прийняття своєчасних рішень в умовах постійно змінюваної ситуації на фінансових ринках.

У ТНК з погляду організаційної структури доцільно виділити три блоки: фінансово-економічний, індустріально-промисловий та торгівельно-комерційний, що несуть повну відповідальність за виконання покладених на них функцій. Перший з них найбільш значимий у діяльності ТНК.

Фінансово-економічний блок - це система кредитно-фінансових інститутів: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, трастові, пенсійні фонди і компанії. Основна задача фінансової складової ТНК – залучення й акумулювання фінансових коштів. Крім цього, управління фінансами на основі підтримки стійкого балансу між ресурсами і заявками на ці ресурси з боку інших учасників ТНК, розробка інвестиційної політики, забезпечення економічної безпеки, управління ризиками.

У реалізації фінансово-економічного блоку значна роль належить комерційним банкам. Для здійснення міжнародної фінансово-кредитної діяльності ТНК і банкам необхідні розвинені системи філій і відділень. Для мобільного переказу кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу, використовується "міжнародна система управління готівкою". Її суть складається в організації внутрішньо фірмових грошових потоків з метою максимального зниження податків, втрат від несприятливої кон'юнктури, інфляції, зниження курсу валют. У рамках цієї системи виділяють наступні канали переказу коштів:

– прямий переказ капіталу;

– переказ дивідендів;

– плата за послуги, ліцензії; трансферні ціни у внутрішньо фірмовій торгівлі;

– внутрішньо фірмові кредити;

– внутрішньо фірмове страхування.

Перший використовується при організації філій, другий для репатріації прибутку і дивідендів.

Для вирішення інших задач ТНК використовують інші методи переказу прибутку, що приймають форму обміну товарами і послугами між різними підрозділами фірми, виводячи свій прибуток з-під контролю держави, ухиляючись від сплати податків, обходячи різноманітні національні обмеження.

В сучасних умовах створено досить ефективний механізм реалізації інтересів ТНК як єдиного організму з інтересами кожного підприємства, що входить до її складу. Рішення по підвищенню ефективності, обмеженню конкуренції, удосконаленні руху грошового капіталу, забезпеченні надійності постачань і збуту. приймаються з погляду взаємної вигоди всіх учасників.

Таким чином, сучасна територіальна структура міжнародних фінансів являє собою багаторівневу систему, верхні щаблі якої займають

ТНК та розвинені країни, які є основними суб’єктами міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин, другий рівень займають деякі країни, що розвиваються (нові індустріальні країни), третій – країни з трансформаційною економікою, наступні – країни, що розвиваються у відповідності до рівня їх економічного розвитку.