Визначення абсолютних величин.

Статистичне спостереження.

Зведення та групування даних.

Визначення абсолютних величин.

4. Визначення відносних величин.

5. Визначення середніх величин.

6. Показники варіації.

7. Показники динаміки.

8. Вибірковий метод.

9. КореляцІйно-регресійний аналіз. 10.Табличний метод.

11 .Графічний метод.

Статистика вивчає підприємства (фірми) за напрямами їх діяльності, застосовуючи для цього арсенал статистичних методів.

2. ПІДПРИЄМСТВО - ОСНОВНА ЗВІТНА ОДИНИЦЯ СТАТИСТИКИ ПІДПРИЄМСТВА.

Кожне суспільство для забезпечення нормального рівня життя займається різними видами конкретної праці. З цією метою створюються певні організаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організовують програму) і діють на основі певних правил та процедур, їх мета і характер діяльності різні. Всі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за

рахунок власних коштів і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації, діяльність яких має підприємницький характер, називають підприємствами.

Підприємство - це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна первинна ланка виробничої сфери народного господарства на, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Підприємство - самостійний, господарюючий, статутний об'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку або доходу.

Кожне підприємство має історично сформовану відповідну назву фабрику, завод, електростанція, шахта, ательє, майстерня тощо; може включати декілька виробничих одиниць-заводів, фабрик (виробниче об'єднання, комбінат).

Основними ознаками, які дозволяють вважати те чи інше підприємство, організацію, установу юридичною особою, є:

•наявність затвердженого статуту, в якому визначені цілі, організаційна структура, права й обов'язки органів управління, порядок ліквідації підприємства, а також основні взаємовідносини між засновниками і власниками;

•право нести майнову відповідальність перед контрагентами в межах, передбачених господарським законодавством, та наявного у власності даного підприємства майна;

•право захищати свої майнові інтереси в судових, арбітражних і інших органах державної влади і управління;

•наявність реєстраційного свідоцтва, а в окремих спеціально обумовлених випадках і ліцензії на право здійснення певних видів діяльності.

Формальними ознаками юридичної особи є наявність зафіксованої в статуті фірмової назви, наявність печатки, розрахункового рахунку у банку та ведення повного бухгалтерського обліку з складанням балансу.

Склад підприємств статистика вивчає за допомогою класифікацій.

Залежно від мети в основу класифікації можуть бути покладені різні ознаки.

За формами власності майна розрізняють підприємства: приватні; колективні; державні; спільні.

Приватними називають підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. Сюди ж відносяться також Індивідуальні та сімейні підприємства.

До відносяться підприємства, що грунтуються на власності трудового колективу, а також кооперативу чи громадської організації

Державні - це підприємства, які ґрунтуються на державній власності.

За належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства (фірми):

Національні - капітал належить підприємствам своєї країни.

Закордонні - капітал повністю або частково є власністю іноземних підприємців, що забезпечує їм необхідний контроль.

Змішані - капітал належить підприємцям двох або декількох країн.

Відповідно до мети і характеру діяльності розрізняють підприємства комерційні і некомерційни

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом та формою господарювання, згідно якої виділяються підприємства:

Одноосібні, які є власністю однієї особи або родини, несуть відповідальність за свої зобов'язання власним майном (капіталом). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за чисельністю працівників фірми.

Кооперативні добровільні об'єднання громадян ч метою спільної ведення господарської діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності та використанні власного чи орендованого майна.

Орендні підприємства засновані на договірних взаєминах про тимчасове володіння і використання майна, що необхідне орендарю для здійснені підприємницької діяльності.

Господарські товариства являють собою певні об'єднання підприємців. За своїм зобов'язанням господарські товариства поділяються на повни обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - це товариство, всі учасники якого спільно займаються підприємницькою

діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства усі своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це підприємство, що мають статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається наставницькими документами; учасники такого товариства несуть відповідальність межах їх вкладів.

Командитним є товариство, в якому поруч з членами з повною відповідальністю є один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш поширеною формою господарських товариств є акціонери товариство.

Основним атрибутом такого товариства слугує акція - цінний папір без визначеного терміну обігу. Він свідчить про пайову участь в статутному фонд товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ними забезпечує для учасника товариства право на одержання частки прибутку у зигляді дивіденду та участь в розподілі майна у випадку його ліквідації.

Акціонерні товариства бувають двох видів:

1) відкритого типу, акції якого можуть бути продані будь-кому шляхом закритої передплати та купівлі-продажу па фондових біржах;

2) закритого типу, акції якого розповсюджуються лише між мого зласниками. Останні не мають права їх передавати іншим юридичним чи г зичним особам, які не є засновниками товариші.

За галузево-функціональним видом діяльності можна виділити такі групи априємств: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, :рговельні, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інновацій і -: зовпроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні і ін.

Підприємства (фірми) в умовах ринкової економіки можуть створювати на і :*5ровільних засадах, (якщо це не суперечить антимонопольному лілонодавству) певні об'єднання (рис. 1.).

3. СТАТИСТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

Кожне підприємство (фірма) являє собою складну виробничо-економічну систему, здійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою спорідненості можуть бути об'єднані в окремі головні напрями:

1. Вивчення ринку товарів

2. Інноваційна діяльність.

3. Виробнича діяльність

4. Економічна діяльність.

5. Комерційна діяльність

6. Соціальна діяльність.

7. Після продажний сервіс.

Стадій відтворювального процесу визначальним напрямом діяльності кожного підприємства в умовах ринкових відносин і вивчення кон 'юнктури ринку, наслідки якого служать вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективу.

Інноваційна діяльність включає науково-технічні розробки, технологічну та конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інноваційної політики на найближчі роки, визначення у необхідних інвестицій тощо.

За обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань найбільш складним напрямом є виробнича діяльність підприємства, її організація і оперативне регулювання у часі і просторі. Серед величезної гами постійно здійснюваних заходів, які складають виробничу діяльність, найбільш важливими вважаються обґрунтування обсягів виробництва продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їх оптимізація стосовно виробничих можливостей і програм випуску продукції на поточний і наступні роки прогнозованого періоду; забезпечення виробничої

програми необхідними матеріально-технічними ресурсами, розробка та дотриманням узгоджених в часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюються на кожному підприємстві (фірмі), визначається рівнем його комерційної діяльності, значущість якої в умовах ринку істотно підвищується. Це очевидно, оскільки від масштабів і якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку.

Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є:

1. Дійова реклама.

2. Безпосередня організація збуту своєї продукції.

3. Розвиток системи товарних бірж.

4. Повне стимулювання покупців.

Завершальним етапом послідовного циклу відтворювальною процесу і після продажний сервіс* який охоплює пусконалагоджувальні роботи в ефірі експлуатації куплених на ринку товарів: машин, устаткування, автоматів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної і побутової техніки та інших нидів виробничо-технічного і споживчого призначення. Цей етап є найважливішим джерелом статистичної інформації для продуцентів (тих, що виробляють певний товар) Щодо надійності та довговічності виготовлених технічних засобів, а також експлуатаційних витрат, які в подальшому використовуються ними для удосконалення своєї продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури і асортименту.

До інтегрованого напряму, який пронизує всі інші напрями діяльності, належить економічна діяльність. Він є визначальним для оцінки регулювання всіх елементів у системі господарювання, в його основі с стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, система оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічна і фінансова діяльність.

Непересічне значення має соціальна діяльність підприємства, оскільки іона істотно впливає на ефективність всіх інших напрямів її діяльності.

Результативність інноваційної, виробничої, комерційної та економічної діяльності підприємства (фірми) безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності всіх категорій працівників, дієвості застосованого мотиваційного механізму, умов праці і життя колективу.

4. ПОНЯТТЯ ОСНОВНОГО КАПІТАЛУ І ЗАВДАННЯ

СТАТИСТИКИ.

Щодо поняття «капітал» серед економістів є різні точки зору, щодо сутності терміну «капітал» ототожнюють з засобами виробництва. Такої позиції дотримується, наприклад, Д. Рікардо.

П. Самуєльсон та Нордхаус капітал розглядають як блага довгострокового користування, що створені для виробництва інших товарів. Часто капітал трактується як сума грошей, інвестовані ресурси, що використані на виробництво товарів і послуг, їх доставку до споживача.

Капітал можна подати в таких трьох формах: засоби виробництва і продуктивний капітал), гроші (грошовий), товари (товарний капітал).

Частину продуктивного капіталу (будівлі, споруди, машини і устаткування, транспортні засоби) називають основним капіталом (основними засобами або основними фондами). Іншу частину продуктивного капіталу (сировину, матеріали, енергетичні ресурси і ін.) називають оборотним капіталом і оборотними фондами).

Продуктивний капітал залежно від функцій, які ним виконуються в процесі виробництва, поділяється на засоби праці і предмети праці. Якщо предмети праці передають продукту праці свої матеріально-речові властивості, то засоби праці своїми матеріально-речовими властивостями уможливлюють цю передачу. Отже, до предметів праці належить та частина засобів виробництва, на які людина впливає у процесі своєї діяльності, надаючи їм властивості, які задовольняють потреби суспільства.

Засоби праці виражають комплекс елементів суспільної праці, ш допомогою яких людина впливає на предмети праці, вступає у виробничий контакт з природою, видозмінюючи "її.

Для того, щоб визначити, куди належать певні засоби виробництва - до предметів праці чи до засобів праці, необхідно враховувати не їх фізико-хімічні властивості чи форму, а те, яку роль вони відіграють у процесі виробництва. Від того, як використовуються ті чи інші засоби, залежить у кожному конкретному випадку, чи будуть вони засобом, чи предметом праці. Так, автомобіль, який використовується для перевезення вантажів, виступає як засіб праці, а автомобіль, який перебуває у якості готової продукції на складі підприємства-виготовлювача - як предмет праці.

Рівень розвитку техніки і технології є головним показником ступеня оволодіння суспільством силами природи і характеризує ступінь володіння нею. До основних виробничих фондів належать не всі засоби праці, а лише ті, що мають вартість, тобто створені працею, беруть участь в утворенні вартості продукту і піддаються відтворювальному процесу. Основними фондами стають об'єкти з моменту "їх функціонування в якості засобів праці, тобто з моменту зарахування їх на баланс основної діяльності промислового підприємства. Предмети праці є складовою виробничих оборотних фондів. Основні виробничі фонди - це засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою первісну матеріально-речову форму, і поступово зношуючись, переносять свою вартість на заново створений продукт.

На практиці до основних фондів промислових підприємств не відносяться і включаються до оборотних:

а) предмети, які служать менше одного року незалежно від їх вартості;

б) предмети вартістю нижче від 250 грн. за одиницю незалежно від строку
їх служби (крім сільськогосподарських машин і знарядь, дорослої робочої і
продуктивної худоби, включаючи дрібну і дорослу птицю), оскільки вони
належать до основних фондів незалежно від їх вартості;

в) спеціальні інструменти і спеціальні пристрої незалежно від їх вартості;

г) молодняк тварин і тварини на відгодівлі;

д) спеціальний одяг, спеціальне взуття, постільні речі незалежно від їх
вартості і строку служби.

Основними завданнями статистики основних фондів є: ^

1) визначення обсягу, складу і структури основних «рщдів;

2) характеристика стану і динаміки основних виробничих фондів;

3) вивчення рівня використання основних фондів;

4) характеристика озброєності праці основними виробничими фондами;

5) вивчення ефективності використання виробничих площ підприємства (фірми).

5. ПОКАЗНИКИ НАЯВНОСТІ. СТАНУ І ДИНАМІКИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ.

У статистичній звітності наявність основних засобів відбивається за повною і залишковою вартістю на початок і кінець звітного року, а також їх а средньорічна величина.

Види оцінок основних фондів:

1.Балансова (початкова) - це вартість за якою об'єкт основних фондів зараховується на баланс підприємства і визначається за формулою: Ціна закупки + Витрати на транспортування + Витрати на монтаж

2. Відновна вартість - це вартість відновленого об'єкта у сучасних умовах.
У загальному випадку відновна вартість визначається корегуванням

початкової вартості раніше придбаного об'єкту на величину %, його зменшення та збільшення до рівня вартості ф сучасних умовах. Фв =Фбх(1±ДФв/100), де Фв - відновна вартість, АФв - величина коригування початкової вартості до рівня вартості в сучасних умовах.

3. Залишкова вартість - показує вартість об'єкта на даний період. =
Первісна вартість - Знос.

Наявність основних фондів на кінець кожного місяця визначають за даними бухгалтерського обліку. Для обчислення середньої річної вартості основних фондів за місячними даними застосовується формул середньої хронологічної:

Середня хронологічна використовується тоді, коли дані наведені на одному моменті часу, на певну дату. Використовується для пошуку середнього значення на момент них даних. Формули середньої хронологічної простої і зваженої

- максимально можливий фонд часу роботи ведучого устаткування у і зі гному періоді;

- асортимент випуску продукції (розрахунок виробничої потужності "р-оводять на основі планового асортименту).

Залежно від особливостей галузі і режиму роботи підприємств розрізняють виробничу потужність змінну, добову, річну.

Змінну потужність підприємства визначають з урахуванням продуктивності ведучого устаткування, кількості годин його роботи за кожним видом продукції. Змінна виробнича потужність може визначатись як загалом по підприємству, так і >а окремими дільницями виробництва, цехів з однотипним устаткуванням.

Добову і річну потужності підприємства визначають з урахуванням кількості змін в періоді і виражають величинами, які характеризують загальний обсяг переробки сировини або випуску готової продукції.

7. ПОКАЗНИКИ НАЯВНОСТІ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ПЛОЩ ПІДПРИЄМСТВА

У вивченні основних виробничих фондів важливе місце посідають питання дослідження наявності і ефективності використання виробничих площ підприємства. Показники наявності і використання площ підприємства є основою характеристики умов, за яких здійснюється виробничий процес.

Під наявною площею розуміють загальну площу всіх приміщень промислового підприємства (площі складів, цехів, гардеробів, адміністративних будинків, дитячих дошкільних, лікувальних установ, культурних закладів, житлове господарство).

Виробнича площа промислового підприємства - це площа приміщень, в яких безпосередньо здійснюється процес промислового виробництва.

Виробнича площа складається з площі, на якій розміщене технологічне устаткування, і площі, відведеної під проходи і проміжні склади. Не відносяться до виробничих площ приміщення заводоуправління, складів й інших невиробничих структур підприємства. Від раціонального розміщення устаткування залежить ефективність використання виробничої площі. Зменшення

п-ощ під складськими приміщеннями, збільшення кількості одиниць ) :таткування на виробничій площі підприємства (у межах норм щільності) веде і о збільшення обсягу виробництва продукції у розрахунку на 1 м площі, а, отже, ^: підвищення ефективності її використання.

Виходячи з категорій площ підприємства, показник обсягу одержаної гтродукції з одного квадратного метра наявної площі, який визначають як частку в л ділення обсягу виробленої продукції на величину наявної площі, можна виразити як добуток показника використання площі під устаткуванням, частки тілощі під устаткуванням у виробничій площі і частки виробничої площі у наявній площі підприємства.

Для того, щоб обчислити ступінь впливу кожного фактора на загальну зміну обсягу виробленої продукції у розрахунку на І м² наявної площі, цеху, необхідно визначити взаємозв'язані часткові індекси.

ТЕМА 11. СТАТИСТИКА ЦІН. (лекція 9 (2 год))

1. Система показників статистики цін.

2. Принципи реєстрації цін.

3. Аналіз рівня і структури цін.

4. Аналіз коливності та співвідношень цін. Рекомендована література: 4,7,8,11,17,18,20,21,23,27,28,29,31

1. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ СТАТИСТИКИ ЦІН.

Ціна - це одна з найбільш важливих економічних категорій в умовах ринкових відносин. Вона виступає в ролі еквівалента при обміні товару на гроші, впливає на виробництво і споживання. Нині існують різні теорії щодо економічної суті і природи цін. А. Сміт, Д. Рикардо, К. Маркс розглядають ціну як грошову форму вираження вартості товару, створеної суспільно необхідними затратами робочого часу. У. Джеванс, К. Менгер, Е. Бем-Баверк розглядають ціну як продукт суб'єктивного (збоку покупця і продавця) визначення вартості кінцевого продукту в залежності від його граничної корисності. На думку А.Маршала, представника неокласичної теорії, у формуванні ціни відіграють однакову роль як витрати, що пов'язані з виробництвом кінцевого продукту, так і його корисність. В.С. Войтинський вважає, що ціна - це сума грошей, за якою здійснюється акт купівлі-продажу. В основі мотивації цієї теорії є корисність продукту. На думку П.Б. Струве вартість формується не внаслідок виробничих суспільних відносин, а відносин в процесі обміну. Згідно теорії Ф.Котлера ціна - це грошова сума, що одержує продавець за одиницю товару, тобто еквівалент, за яким товар обмінюється на гроші.

Широкого поширення набула точка зору П. Самуельсона, на думку якого ціна одиниці товару визначається попитом і пропозицією в межах витрат виробництва.

Ціна як економічна категорія ринку виступає з одного боку як індикатор, що відображає кон'юнктуру і політику ринку (співвідношення між попитом і пропозицією, кредитно-фінансову ситуацію, ступінь конкурентності на ринку); з іншого боку ціна виступає як маркетинговий регулятор ринку, за допомогою якого впливають на попит і пропозицію, структуру та ємкість ринку, на купівельну спроможність гривни, швидкість обігу товарних запасів.

Разом з тим ціна виступає інструментом утворення прибутку та управління ефективністю, фактором оподаткування, засобом впливу на інвестиційну політику, важливим засобом конкурентної боротьби, одним з найбільш вагомих чинників рівня життя населення.

Статистичне вивчення цін здійснюється на основі розгорнутої системи показників, яка відповідає вимогам ринкової економіки і відображає різні види диференціації ринкових цін: асортиментну, часову, просторову, за соціально-доходними групами, різними ринками. Ринок робить ціни гнучкими, чутливо реагуючими на зміну різних чинників. В цьому зв'язку показники еластичності цін, їх співвідношень повинні знайти відображення в системі показників статистики цін. Лібералізація ціноутворення і перспективи стабілізації економіки дозволяють закладати ціни у математичні моделі.

В залежності від мети дослідження статистикою можуть застосовуватися різні показники.

Для оцінки абсолютного розміру ціни на певний вид, сорт товару (товарну групу) застосовують рівень цін. Розрізняють рівні цін:

- індивідуальні, що характеризують величину ціни на відповідний вид, сорт товару на певний момент часу, дату;

- середні - розраховуються на певну дату або за період на конкретний товар, сортність (товарну групу), по населених пунктах, регіону, країні;

-узагальнюючі - вартість споживчого кошика, який розраховується відношенням індивідуальної, середньої чи узагальнюючої ціни до доходу.

При вивченні ціноутворення визначають показники структури ціни: питому вагу кожного елементу в кінцевій (роздрібній) ціні товару (собівартості, націнки, знижки, податків); питому вагу валового доходу (реалізованої націнки) у товарообігу; співвідношення оптових і роздрібних цін, співвідношення структурних елементів роздрібних цін.

Коливність цін в часі і просторі характеризують за допомогою показників варіації: групування однойменних товарів за рівнем цін; рівень територіальної коливаності цій (групування регіонів, населених пунктів за рівнем цін; рівень

стійкості цін у динаміці (коефіцієнт апроксимації трендової моделі); рівень сезонних та циклічних коливань цін.

Динаміку цін на окремі товари, товарні групи і всіх товарів характеризують за допомогою індексного методу: індивідуальних, групових та зведених індексів цін, індексів середніх ціп.

Відповідність ціни якості товару, залежність від соціально-економічних факторів статистика характеризує за допомогою параметрів моделей, коефіцієнтів, індексів, експертних оцінок.

2. ПРИНЦИПИ РЕЄСТРАЦІЇ ПІН.

В умовах централізованої планової економіки основним методом реєстрації цін є жорсткий документований, суцільний їх облік, що одержав назву прейскурантного. Його можна в певній мірі вважати оправданим в умовах політики стабільних цін та відносно неширокого асортименту товарів.

З переходом до ринкових відносин офіційне визнання в Україні одержала концепція вибіркової системи реєстрації цін, що узгоджується з практикою міжнародної статистики. До 90 років в Україні цей метод статистичного спостереження за цінами здійснювався в межах статистики колгоспної торгівлі та споживчої кооперації.

Перехід державної статистики на вибіркову систему реєстрації цін передбачає дотримання таких принципів:

• відмову від масового документованого, суспільного обліку цін, який в умовах різних форм власності практично неможливий;

• повне охоплення всіх форм і видів торгівлі;

• формування споживчого кошика, тобто набір товарів-представників;

• впровадження системи поправок на зміну якості товарів.
Вибіркова сукупність формується за схемою:

1. Періодичність вибірки. Оптимальною вважається щомісячна реєстрація цін. По окремих товарах реєстрація цін при необхідності може здійснюватися за менш тривалі періоди (щодекадно, щоденно).

2. Вибір товарів-представників. Проводиться відбір товарів, які
репрезентують всю сукупність товарів і розкривають загальні тенденції,
закономірності рівнів цін.