Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу

Ватикан, Італія, Росія та Китай – держави, але перша є лише кварталом в межах столиці другої, а за розмірами державної території і чисельністю населення поступається двом останнім у мільйони разів. Отже, виникає нагальна потреба у впорядкуванні різноманітної кількісної та якісної інформації про певні об’єкти політичної карти світу. Реалізується ця потреба через використання систематизації, як важливої складової порівняльно-географічного методу.

Сутність цього традиційного методу досліджень полягає у виявленні рис спільності і розбіжності процесів, властивостей і станів декількох географічних об’єктів. Особлива цінність названого методу полягає в тому, що він допомагає краще з’ясувати всю багатоманітність географічних типів людської діяльності в різних природних і соціально-економічних умовах.

Систематизація – система методичних прийомів поділу (розчленування, групування тощо) досліджуваних явищ на такі сукупності[1], кожна з яких мала б певні ознаки спільності і, водночас, істотно відрізнялася б від інших сукупностей. Систематизація може бути як вертикальною (тобто ознаковою), так і горизонтальною (тобто територіальною) (див. рис. 3.1).

ІІІ

1 – розуміння класифікації і типізації як однопорядкових явищ;

2 – розуміння типізації як часткового випадку класифікації;

І, ІІ, ІІІ, ІV – ієрархічний[2] рівень (порядок).

Рис. 3.1. Поняттєво-термінологічна система «Географічна систематизація»

Часто терміни «класифікація» й «типізація» («типологія») вживаються як синоніми. Тим не менше у сучасній суспільній географії простежується виникнення наступної традиції: до класифікацій відносять переважно кількісні градації, що відбивають певну стадію розвитку явищ (наприклад, класифікація поселень за людністю або класифікація країн світу за чисельністю населення). За типізацією закріплюється фіксація таких сукупностей, що стійко розрізняються якісними ознаками.

Класифікації завжди суворо формалізовані, вони прості, чіткі і конкретні; типізації (типології) являють собою більш високий рівень узагальнення географічної інформації, у тому числі й такої, що не піддається формальному опису числом, тому вони більш розмиті.

Перехід явищ з одного класу в інший або з одного типу в інший є функцією часу. Але у першому випадку достатньо перетнути визначений кількісний рубіж, а у другому – потрібна кардинальна внутрішня перебудова явища (об’єкта) із зміною його функції. Отже, можна стверджувати, що зміна класу більш ймовірна, аніж зміна типу. З врахуванням вказаних нюансів спробуємо подати основні визначення.

Класифікація – вертикальна систематизація об’єктів дослідження найчастіше на основі одного кількісного критерію.

Типізація – вертикальна систематизація об’єктів на основі набору кількох якісних ознак. За іншою точкою зору типізація розглядається як випадок класифікації об’єктів з використанням якісних ознак (див. ієрархічний рівень ІV на рис. 3.1). Названі відмінності не вважаються надто принциповими, адже перехід кількості в якість – це закон діалектики.

Типологія – практичний результат застосування типізації, певне групування об’єктів, яке вже не дискутується і подається як закінчена схема для вивчення. Слід чітко розуміти, що по відношенню до самого методу дослідження краще вживати термін «типізація», а по відношенню до його результату – можна говорити і «типологія».

Концентризація – методичний прийом дослідження складних географічних об’єктів (систем), який передбачає або ускладнення відкритої системи (розгортання концентрів), або її спрощення (згортання концентрів). При переході від нижньої ступені до наступної неначебто описуються навколо вихідної точки концентричні кола (концентри), кожне з яких обов’язково включає в себе коло меншого радіусу (ось чому не можна ці ступені-концентри назвати класами або типами – адже останні взаємно виключають один одного).

В географічних систематизаціях часто вживається термін «хіатус», яким позначають розрив, стрибок у ряду показників чи ознак. Наявність хіатусу дозволяє більш чітко визначити межі об’єктів систематизації – класів, типів, таксонів[3]. Відсутність хіатусу свідчить про те, що дослідник має справу з континуальним (неперервним) явищем.

Добре відомо, що розміри і географічне положення батьківщини становлять ті базові відомості із сфери усієї географічної науки, які національна (етнічна) свідомість засвоює першими. Відчувати масштаб, ранг своєї країни в ряду інших – природна потреба громадянина. Але суб’єктивні відчуття не завжди збігаються з об’єктивним науковим знанням[4].

Отже, для суворих наукових класифікацій країн треба обирати такі кількісні параметри, які найбільш ґрунтовно їх (країни) характеризують (площа і чисельність населення, валовий національний продукт, середня або очікувана тривалість життя, індекс розвитку людського потенціалу тощо).

Диференціація країн за площею відображена у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.