Принципи ціноутворення на продукцію сільського господар­ства

В умовах планово-централізованої економіки ціноутворення розглядалося як найважливіша функція держави. Реалізація цієї Функції на практиці зводилася до централізованого встановлення відповідними державними органами рівнів цін і тарифів на всі види промислової і сільськогосподарської продукції. Товаровиробники не мали права самостійно встановлювати ціни на вироблену ними про­дукцію (роботи, послуги) і вибирати канали її реалізації, а тому аграрні підприємства не цікавила кон'юнктура ринку на кінцеву про­дукцію. Методологія ціноутворення ґрунтувалася на визначенні за відповідними природними зонами необхідних як правило, середніх витрат на виробництво продукції сільського господарства І додаванням до них певної суми прибутку.

Централізоване встановлення цін і тарифів відсторонювало споживачів від процесу ціноутворення і цим породжувало ціновий диктат виробників, особливо монополізованих, знижувало вимоги до них щодо забезпечення необхідної якості продукції. Орієнтація на відшкодування індивідуальних витрат при встановленні цін на ряд видів продукції дозволяла багатьом підприємствам одержува­ти прибутки навіть в умовах низько ефективного ведення виробниц­тва і безгосподарності. Негативним було й те, що система вітчизня­них цін формувалася без урахування рівня і динаміки світових цін.

З переходом до ринкової економіки постало завдання докорін­ної перебудови механізму ціноутворення, відмови від уставлених стереотипів.

За роки перехідного періоду була прийнята низка нормативних актів на впровадження нової ідеології формування цін. їх рівень спочатку на промислову продукцію (ресурси) для сільсько­господарських товаровиробників, на сервісні послуги, а пізніше і на продукцію сільського господарства перестав бути контрольованим державою. Був здійснений перехід до лібералізованого ціноутво­рення, а це означає, що на території України стали діяти єдині ціни на сільськогосподарську продукцію без їх зональної диференціації, як це було в умовах планово-централізовано економіки:

Держава спочатку зменшувала державне замовлення на заку­півлю окремих видів сільськогосподарської продукції для задово­лення загальнодержавних потреб, а потім повністю відмовилася від держконтрактів, які гарантували аграрним підприємствам вигідну ціну реалізації. На жаль, у процесі такої лібералізації ціноутворення держава повністю втратила контроль над цінами всіх сфер АПК. Процес зростання цін став некерованим. Але якщо підвищення цін на сільськогосподарську продукцію і продовольство стримувалося низьким платоспроможним попитом населення, то зростання цін на промислову продукцію для потреб села відбувалося нестримно. Високий рівень монополізації підприємств І сфери АПК давав їм можливість вершити ціновий диктат, оскільки відповідних антимонопольних заходів прийнято не було.

Водночас не можна не брати до уваги і високий ступінь моно­полізації переробних і заготівельних підприємств. Завдяки такому становищу вони спроможні вершити ціновий диктат на ті види про­дукції, які через свої технологічні властивості не можуть бути збере­жені і перероблені аграрними підприємствами. В цих умовах аграрні підприємства справляють не досить істот­ний вплив на формування цін за багатьма видами продукції, що негативно відбивається на стані їх економіки.

Негативні процеси в ціноутворенні посилювалися високими тем­пами інфляції. В результаті дії розглянутих чинників наростав роз­рив між темпами підвищення цін на сільськогосподарську продук­цію і на продукцію промисловості та виробничі послуги, що вироб­ничо споживаються аграрними підприємствами. Тобто в даному разі був проігнорований важливий принцип: рівень розвитку економіки будь-якої галузі, в тому числі і сільського господарства залежить від співвідношення цін придбання (цін на ресурси, що виробничо споживаються в даному сільському господарстві) і цін реалізації. Докорінна зміна принципів ціноутворення, набута практика форму­вання цін в аграрному секторі економіки за останні роки переконли­во довели, що цінова політика повинна ґрунтуватися на поєднанні вільного ціноутворення з державним регулюванням цін на сільсько­господарську продукцію і посиленням антимонопольного контролю за цінами на ресурси І сфери АПК (техніку, мінеральні добрива, отрутохімікати тощо), на енергоносії та виробничі послуги для сільськогосподарських товаровиробників.

Так Законом України "Про ціни і ціно­утворення" (з наступними змінами і доповненнями), в якому закла­дені нові з ринковим спрямуванням принципи цінової політики, по­ставлена вимога дотримання об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалент обміну.

У світовій практиці розвинутих країн проблеми паритетності при­діляється значна увага. Великий досвід забезпечення паритетності цін накопичений у США, де в 1933р. був введений закон про регу­лювання сільського господарства, ключовим моментом якого було забезпечення підтримки цін і доходів сільськогосподарських това­ровиробників на основі визначення паритетної ціни на окремі види сільськогосподарської продукції.