Тема 9: Правове регулювання грошового обігу та розрахунків

План семінарського заняття

1. Характеристика розрахункових правовідносин.

2. Поняття банківського рахунку .

3. Порядок відкриття і закриття рахунку в установах банку.

4. Правова природа договору банківського рахунку і банківського вкладу.

5. Правові засади здійснення безготівкових розрахунків.

6. Форми безготівкових розрахунків.

7. Суть платіжної вимоги доручення.

Термін «розрахунки» розглядають в декількох значеннях. По-перше, під розрахунками розуміють будь-який спосіб припинення зобов'язань (як грошових, так і неї ротових) між сторонами, в тому числі виконання зо­бов'язання в натурі та зарахування однорідних зустрічних (послідовних) вимог (широке значення терміна «розрахунки»). По-друге, під поняттям «розрахунки» розуміють саме грошові зобов'язання (обов'язки) сторін, платежі (вузьке значення терміна «розрахунки»). У цьому значенні поняття «розрахунки» нерідко обмежують сферою безготівкових розрахунків, які здійснюються суб'єктами господарювання через фінансово-кредитні уста­нови. Найбільш обґрунтованою, на нашу думку, є позиція, згідно з якою розрахунки можуть здійснюватися у грошовій та не грошовій формах. Грошові розрахунки, в свою чергу, можуть бути готівковими та безготівковими.

Поняття «розрахунки» та «розрахункові правовідносини» не є тотожними. Обов'язковим суб'єктом розрахункових правовідносин є банк або небанківська фінансова установа, тобто фінансовий посередник, за допомогою якого здійснюються ці розрахунки. Відповідно розрахунко­ві правовідносини — це врегульовані нормами права відносини, які ви­никають у процесі здійснення безготівкових розрахунків.

Банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів;

Згідно зі статтею 342 Господарського кодексу України рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом.

Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності.

Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за подою цих банків у порядку, встановленому Національним бан­ком України.

Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні і депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок — це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів що передаються клієнтом банку в управління на встановле­ний строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

Поточний рахунок — це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інстру­ментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Кореспондентський рахунок — рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських пе­реказів.

Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у поряд­ку, що визначається Національним банком України, та на підста­ві відповідного договору.

Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних та кореспондентських рахунків визначаються нормати­вно-правовими актами Національного банку України й договора­ми, що укладаються клієнтами й обслуговуючими їх банками.

Правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, мі нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, регламентуються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, ствердженою Постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 р.

Саме цією Інструкцією визначено порядок відкриття банками рахунків у національній та іноземній валютах, порядок використання коштів на цих рахунках та порядок їх закриття.

Для відкриття поточного рахунку юридична особа, зобов’язана подати такі документи:

· Заяву про відкриття поточного рахунку, яку підписує керівник і головний бухгалтер юридичної особи;

· Копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органах виконавчої влади, засвідчену нотаріально;

· Копію установчого документу( статуту, засновницького договору, установчого акта, положення засвідчену нотаріально;

· Копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби;

· Картку із зразками підписів і відбитком печатки, засвідчену нотаріально;

· Копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Пенсійному фонді України;

· Копію страхового свідоцтва що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Для відкриття поточного рахунку фізична особа-підприємець, зобов’язана подати такі документи:

· Заяву про відкриття поточного рахунку, яку підписуєфізична особа-підприємець;

· Копію свідоцтва про державну реєстраціюфізичної особи-підприємця в органах виконавчої влади, засвідчену нотаріально;

· Копію документа, що підтверджує взяття фізичної особи-підприємця на облік в органі державної податкової служби;

· Копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи-підприємця у Пенсійному фонді України;

· Картку із зразками підписі

Закриття поточних рахунків відбувається на підставі: заяви клієнта, рішення органу, на який законом покладено функцію ліквідації або реорганізації юридичної особи, відповідного рішення суду, у разі смерті власника рахунку, або договором між банком і клієнтом. Водночас за банком залишено право відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років поспіль і на цьому рахунку немає залишку коштів.

Вкладні(депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закривають після закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення коштів вкладнику. Для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника - фізичної особи вкладник зобов’язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви.

Банки можуть відкривати клієнтам і карткові рахунки. Для їх відкриття необхідні ті самі документи, що й для відкриття поточних рахунків.

За договором банківського вкладу дона сторона , що прийняла від іншої сторони або для неї грошову суму, яка надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку встановлених договором. У якості вкладу можуть виступати не лише кошти, а й банківські метали. Сторонами договору банківського вкладу є банк і вкладник ( юридична або фізична особа, будь-який суб’єкт цивільного права). Договір банківського вкладу вкладається у письмовій формі. Важливою умовою оформлення банківського вкладу є те, що факт укладення такого договору з фізичною особою та внесення грошових коштів на її рахунок підтверджує ощадна книжка. Згідно з чинним законодавством в договорі банківського владу слід відображати: вид банківського вкладу, суму, яку вносять або перераховують на вкладний рахунок, строк дії договору, розмір і порядок сплати процентів, умови перегляду їхнього розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання, інші умови за погодженням сторін.

За договором банківського рахунку банк зобов’язується приймати та зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові(володільцеві рахунку), кошти, що надходять для нього. Виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування та видачі відповідних сум із рахунку та проведення інших операцій за рахунком. На відмінну від відносин, що виникають із приводу договору банківського вкладу, банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оприлюднених банком умовах. Умови відкриття рахунку погоджуються сторонами. Оскільки здійснення розрахунків належать до базових банківських операцій, які передбачають отримання доходів, за банками залишають право використовувати кошти на рахунку клієнта. При цьому банк гарантує клієнту право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. На банківському рахунку обліковують власні кошти клієнта, з нього здійснюють переказ коштів клієнта за допомогою платіжних інструментів і, відповідно , забезпечують безготівковий обіг. Будь-який клієнт має право відкривати необмежену кількість рахунків у будь-якій установі банку та в обраній валюті за власним бажанням. Крім того, клієнт обов’язково має повідомити податковий орган про відкриття рахунку.

Форма безготівкових розрахунків являє собою урегульовану нор­мами права на підставі принципів безготівкових розрахунків сукупність способу платежу, форм розрахункових документів та відповідного їм документообігу, джерел платежу, а також прав та обов'язків учасників ос {готівкових розрахунків. Тобто, форми розрахунків формуються та відрізняються одна від одної саме поєднанням (варіаціями) різновидів складових елементів, визначених відповідними правовими нормами. При цьому спосіб безготівкових розрахунків є одним із елементів фор­ми безготівкових розрахунків.

Порядок здійснення безготівкових розрахунків у наці­ональній валюті визначений, в першу чергу, у Законі України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а також в Інструкції «Про безготівкові розрахунки в національній валюті України», затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.

Згідно із вказаним Законом ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допо­могою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом ви­конавчих документів у випадках, передбачених законом.

Ініціювання переказу проводиться шляхом:

· подання ініціатором до банку, в якому відкрито його раху­нок, розрахункового документа;

· подання платником до будь-якого банку документа на пе­реказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі;

· подання ініціатором до відповідної установи — члена пла­тіжної системи документа па переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу;

· використання держателем спеціального платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі;

· подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні;

· надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чи­ном оформленого доручення на договірне списання.

Правовими формами, у яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, виступають: акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розра­хункових документів:

1) платіжне доручення;

2) платіжна вимога-доручення;

3) розрахунковий чек;

4) меморіальний ордер.

5) акредитив.

Платіжне доручення– це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання із свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Платіжна вимога-доручення – це розрахунковий документ який складається з двох частин:Верхньої – вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; Нижньої – доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.

Розрахунковий чек– це розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку банку-емітента, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

Меморіальний ордер– це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій зі списання коштів з рахунку платника, внутрішньо - банківських операцій відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

Акредитив– договір, що містить зобов’язання банку – емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь беніфіціара або доручає іншому банку здійснити цей платіж. Банк –емітент може відкривати такі види акредитивів: покритий, непокритий.

Самостійна робота студента

1. Арешт коштів та зупинення операцій на рахунках клієнтів.

2. Характеристика системи гарантування банківських вкладів в Україні.

3. Опрацювання Постанов правління НБУ:

- Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах;

- Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні.

Накладення арешту та звернення стягнення на кошти, що перебувають у банку, є самостійними стадіями обме­ження (а зрештою і припинення) права власника рахунку або вкладника, що передбачені законодавством.

Накладення арешту на кошти є діями уповноважених посадових осіб, державних органів та банку, які в передбаче­них законодавством випадках тягнуть припинення видатко­вих операцій за рахунком власника рахунку або вкладника. Звернення стягнення на майно, що знаходиться в банку, — це примусове відчуження (вилучення) його у випадках і по­рядку, встановлених виключно законом.

Відповідно до ст. 1071 ЦК України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рі­шення суду.

Примусове списання коштів з рахунків платників ініцію­ють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами.

У свою чергу, згідно з договорами, укладеними між фі­зичними та юридичними особами, може бути передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника за його дорученням.

Розпорядження про примусове списання коштів щонай­менше у трьох примірниках стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги за встановленою формою. Платіжна ви­мога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувана або при договірному списанні — отримувача до банку, який об­слуговує платника, здійснити без погодження з платником пе­реказ визначеної суми коштів із рахунку платника на рахунок отримувача.

Примусове списання коштів банки виконують з рахун­ків, які відкриті клієнтами в банках. Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом десять календарних днів, а банк платника — протягом 30 календарних днів з дати їх скла­дання.

Порядок виконання платіжних вимог примусового спи­сання (стягнення) коштів із платників, рахунки яким відкриті в органах Державного казначейства, визначають та регулю­ють нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та Державного казначейства України. У разі надходження до банку платіжних вимог примусового списання (стягнення) коштів із цих рахунків вони передаються для виконання від­повідному органу державного казначейства, якщо це перед­бачено договором між банком та цим органом державного казначейства, в іншому разі повертаються без виконання в передбаченому законодавством порядку.

Зупинення видаткових операцій за рахунками юридич­них або фізичних осіб здійснюють уповноважені державні органи відповідно до законів України і виключно у випад­ках, передбачених ними (на підставі постанови державно­го виконавця щодо зупинення операцій). Право клієнта на розпорядження коштами, що є на його рахунку, відновлюється на підставі відповідної постанови державного вико­навця, прийнятої на виконання рішення суду.

Списання коштів із рахунку платника, залежно від кон­кретного випадку, документально оформляється в банку платника у вигляді розрахункового документа, а у випадках, передбачених законодавством, — меморіального ордеру або реєстру чеків чи реєстру документів за акредитивом. ' Рішення (розпорядження) про зупинення видаткових опе­рацій уповноважених відповідно до законів України держав­них органів виконуються негайно та безпосередньо тими банками (філіями, відділеннями), у яких відкриті рахунки юридичних або фізичних осіб. Ці рішення (розпорядження) банк обліковує на відповідному позабалансовому рахунку.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні перед­бачена черговість зупинення операцій за рахунком клієнта залежно від органу, що прийняв відповідне рішення.

Якщо на кошти клієнта відповідно до постанови держав­ного виконавця накладено арешт, то в разі надходження від державного виконавця постанов щодо зупинення операцій за рахунком клієнта банк обліковує їх на відповідному по­забалансовому рахунку. Після вжиття заходів щодо арешту коштів банк виконує постанови щодо зупинення операцій за рахунком клієнта в порядку їх послідовного надходження. ;

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» на кошти, що знаходяться на рахунках клієнтів банку, може накладатись арешт.

Слід зауважити, що обмеження права клієнта щодо роз­порядження коштами, що зберігаються на його рахунку, від­повідно до ст. 1074 ЦК України не допускається, крім випад­ків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, установлених законом.

Виконання банком обмеження права клієнта щодо роз­порядження коштами, що зберігаються на його рахунку, у разі прийняття судом рішення про арешт коштів або при примусовому виконанні рішення суду про стягнення кош­тів здійснюється за постановою державного виконавця про арешт коштів, прийнятою на підставі рішення суду. Арешт може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахун­ках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в постанові. Якщо в постанові державного виконавця не зазначений конкретний номер ра­хунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обу­мовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх ра­хунках, то для забезпечення суми, визначеної постановою, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному (кількох рахунках).

При оформленні постанови з порушенням законодавс­тва банк не пізніше наступного робочого дня повертає її де­ржавному виконавцю без виконання разом з листом про причину повернення (з обов'язковим посиланням на нор­мативний акт, який порушено).

Окремо законодавство регулює порядок зупинення опе­рацій, арешт та примусове списання коштів в іноземній ва­люті та банківських металах. Слід зауважити, що за зазна­ченим положенням органи Державної податкової служби не мають права вимагати від банків списування коштів з ра­хунків в іноземній валюті в безакцептному порядку. Крім того, слід звернути увагу на те, що арешт може бути накладений не лише на рахунок клієнта банку, а й на ра­хунок самого банку. Зокрема, у ч. 1 ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що арешт на майно або кошти банку, які знаходяться на його рахун­ках, накладається виключно за санкціонованою прокуро­ром постановою слідчого, за постановою державного вико­навця у випадках, передбачених законами України, або за рішенням суду. У той же час ч. 4 ст. 59 Закону визначає, що накладати арешт на кореспондентські рахунки банку або зу­пиняти операції за цими рахунками забороняється. Встановлена заборона накладення арешту на кореспон­дентські рахунки комерційних банків без зазначення кон­кретної суми є логічною, оскільки, враховуючи специфіку комерційних банків, кошти, які знаходяться на їхніх корес­пондентських рахунках, належать не тільки банку і припи­нення всіх операцій на них зачіпає інтереси як банку, так і його клієнтів. Тобто за постановами слідчого, санкціонова­ними прокурором, постановами державного виконавця або рішеннями суду можливе накладення арешту лише на кош­ти, які знаходяться на кореспондентському рахунку банку, інакше кажучи, на конкретно визначену суму.

Система гарантування вкладів фізичних осіб визначена у Законі України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до цього Закону Фонд гарантування вкладів фі­зичних осіб відшкодовує вклади, розміщені на рахунках, що не використовуються вкладником для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» Національний банк України зобов'язаний протя­гом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку по­відомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний банк України повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до статті 96 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли у випадках, визначених законодавством про га­рантування вкладів фізичних осіб, задовольняються у першу чергу. У другу чергу задовольняються вимоги вкладників — фізич­них осіб в частині перевищення суми, передбаченої системою га­рантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зобов’язань банку перед працівниками.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу пінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років.

Згідно зі статтею 2 Закону «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» учасниками Фонду гарантування вкладів фізич­них осіб є банки — юридичні особи, які зареєст­ровані в Державному реєстрі банків, який ведеться Національним банком України, та мають банківську ліцензію на право здійсню­вати банківську діяльність. Участь у Фонді зазначених банків є обов’язковою.

Учасники Фонду зобов'язані сплачувати збори до Фонду. Учасником Фонду є банк, який виконує встановлені Націона­льним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та може виконувати свої зо­бов'язання перед вкладниками.

Банки — учасники Фонду, які не виконують встановлених Національним банком України економічних нормативів щодо достатності капіталу, платоспроможності та/або яким за рішенням Національного банку України зупинено дію банківської ліцензії Національного банку України на здійснення банківської діяльності, переводяться за рішенням адміністративної ради Фонду, при­йнятим на підставі інформації Національного банку України, одержаної за результатами моніторингу діяльності банків, до категорії тимчасових учасників Фонду.

Вкладнику банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 1200 гри­вень по вкладах у кожному із таких банків. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за ра­хунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ре­сурсів, залучених від вкладників банками — учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду. Відшкодування вкладів в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України па день настання недоступності вкладів.

Звертаємо увагу, що у статті 4 Закону встановлені обмеження гарантії вкладів. Так, згідно з цією статтею Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами, розміщеними:

1) членами наглядової ради, ради директорів і ревізійної комісії банку, вклади в якому є недоступними;

2) працівниками незалежних аудиторських фірм (аудиторами) які здійснювали аудиторські перевірки банку протягом останніх трьох років;

3) акціонерами, частка яких перевищує 10 відсотків статутного капіталу банку;

4) третіми особами, які діють від імені вкладників, зазначених пунктах 1, 2, 3 цієї статті;

5) вкладниками, які на індивідуальній основі отримують від байку пільгові відсотки та мають фінансові привілеї, що призвели до погіршення фінансового стану банку;

6) вкладниками, які не ідентифіковані ліквідаційною комісією.

Банки — учасники (тимчасові учасники) Фонду зобов'язані:

а) розміщувати у всіх приміщеннях, до яких мають доступ вкладники, інформацію про систему гарантування вкладів;

б) надавати інформацію про види вкладів, що підлягають гарантуванню Фондом, обсяги і порядок їх відшкодування.

Банкам — учасникам (тимчасовим учасникам) забороняється використовувати інформацію, що стосується гарантування вкла­дів, у рекламі з метою сприяння збільшенню загальної суми вкладів. Банк зобов'язаний обмежувати рекламу щодо гаранту­вання вкладів з посиланням на участь у Фонді.

Фонд зобов'язаний двічі на рік за станом на 1 січня та 1 липня публікувати в офіційних засобах масової інформації реєстр бан­ків — учасників (тимчасових учасників) Фонду протягом одного місяця після настання зазначених строків.

Національний банк України зобов'язаний у тижневий строк інформувати Фонд про:

1) надання банку банківської ліцензії на право здійснювати банківську діяльність;

2) застосування до банку заходів впливу;

3) відкликання банківської ліцензії на право здійснювати банківську діяльність.

Банки — учасники (тимчасові учасники) Фонду зобов'язані подавати Фонду балансові звіти, аудиторські висновки, інші визначені Фондом форми звітності, документи та інформацію, що необхідні для виконання Фондом функцій, передбачених Законом.

Посадові особи Фонду зобов'язані додержувати вимог законодавства про збереження банківської таємниці щодо інформації, одержаної відповідно до Закону.

Законом визначено порядок формування коштів Фонду.

Джерелами формування коштів Фонду є:

1) початкові збори з банків — учасників Фонду;

2) регулярні збори з банків — учасників (тимчасових участі ків) Фонду;

3) спеціальні збори з банків — учасників (тимчасових участі ків) Фонду;

4) кошти, внесені Національним банком України в розмірі 20 мільйонів гривень;

5) доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в держав­ні цінні папери України;

6) кредити, залучені від Кабінету Міністрів України, Націона­льного банку України, банків та іноземних кредиторів;

7) пеня, яку сплачують банки — учасники (тимчасові учасники) Фонду за несвоєчасне або неповне перерахування зборів до Фонду;

8) доходи від депозитів, розміщених Фондом у Національному банку України.

Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у про цесі його діяльності.

Початковий збір до Фонду в розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного капіталу банку перераховується банками учасниками на рахунок Фонду протягом тридцяти календарних днів з дня одержання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Нарахування регулярного збору до Фонду здійснюється банками — учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду двічі ні рік по 0,25 відсотка загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за станом на 31 грудня року, що пере дує поточному, та 30 червня поточного року.

За несвоєчасне або неповне перерахування початкового, регу­лярного або спеціального зборів банки-учасники (тимчасові уча­сники) протягом місяця сплачують пеню в розмірі подвійної об­лікової ставки Національного банку України від розміру не перерахованої суми за кожний день прострочення Фонд має право застосовувати до банків — учасників Фонду такі заходи впливу:

1) переводити банки до категорії тимчасових учасників Фонду;

2) виключати банки з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду;

3) в разі виявлення допущених банком порушень норм цього Закону вносити пропозиції про застосування Національним бан­ком України до такого банку заходів впливу.

Рекомендована література:

1. Основна: 1,2,4,6,7,10

2. Додаткова: 2,5,8,10,11,18,19,21