Порівняльна характеристика методів ціноутворення
| Назва методу | Короткий опис | Переваги | Недоліки | |
| Витратні методи | ||||
| Метод повних витрат | Ціна визначається як сума повної собівартості, прибутку та непрямих податків. | - забезпечує повне покриття всіх витрат і отримання планує мого прибутку (у випадку досягнення планує мого обсягу продаж); - доступність інформації для розрахунку ціни виробником; - інформація проста і зрозуміла для покупців, складається враження „справедливої” ціни; - використання методу всіма підприємствами призводить до формування єдиного рівня цін. | -не беруться до уваги фактори попиту; -знижуються стимули до мінімізації витрат. | |
Продовження табл. 11.1
| Метод рентабельності інвестицій | Метод базується на тому, що проект повинен забезпечувати рентабельність не нижче ніж вартість залучених коштів. До сумарних витрат на одиницю продукції додається сума відсотків за кредит. | Це єдиний метод, який враховує платність фінансових ресурсів, що необхідні для виробництва та реалізації продукції. | Високий рівень відсоткових ставок за кредит та їх невизначеність у часі в умовах інфляції приводить до завищення цін на продукцію. |
| Метод вартості виготовлення | До повної суми витрат на одиницю товару на закупівлю сировини і матеріалів додається сума (відсоток, норма прибутку), що відповідає власному вкладу підприємства у формування вартості виробу, тобто при розрахунку ціни виробу враховуються лише ті витрати, які можна безпосередньо віднести на виробництво даного виробу. | Див. метод повних витрат. | Для встановлення цін на всю продукцію, що виготовляється, цей метод не може бути використаний, так як постійні витрати повинні бути повернуті підприємству у загальній виручці. |
Продовження табл. 11.1
| DIRECT-COST | Ціна встановлюється шляхом додавання до прямих (змінних) витрат певної надбавки. | Дозволяє виявити найбільш рентабельні види продукції, тобто виявити ті продукти, які вносять найбільший вклад у валовий прибуток підприємства. | Мало розповсюджений у вітчизняній практиці, в першу чергу, через неврегульованість співвідношення принципів управлінського та податкового обліку. |
| Метод структурної аналогії | Необхідно підставити значення тих елементів собівартості, які займають найбільшу питому вагу у собівартості виробу або обрані для розрахунку за іншими міркуваннями. | На його основі можна коригувати узгоджену постачальником і споживачем договірну ціну, особливо в умовах високих темпів інфляції, коли окремі елементи ціни підлягають значному подорожчанню. | Відсутність впливу попиту на рівень ціни. |
| Ціннісні та параметричні методи | |||
| На основі відчуваємої цінності | На основі визначення ціннісних уявлень про товари конкурентів у свідомості споживачів. | Ціна відповідає відчуваємій ціннісній значимості товару для споживача, отже, врахований фактор попиту. | Відсутність чіткої методики визначення цінності; Повністю відсутній вплив витрат на ціну. |
| Ціннісний метод | Загальна економічна цінність товару = ціна байдужності + позитивна цінність відмінностей – негативна цінність відмінностей. | Забезпечує отримання більшого прибутку за рахунок досягнення вигідного співвідношення „цінність/витрати”. | Помилки і неточності у понятійному апараті при визначенні економічної цінності та економічного виграшу. |
Продовження табл. 11.1
| Метод поточної ціни. | Результат сумісного оптимального рішення підприємств даної галузі промисловості. Ціна дорівнює тій, що зазвичай отримується за даний товар на ринку. | Використовується, коли витрати вимірюються працею. Привабливий для тих підприємств, які хочуть наслідувати лідера. | Використовується головним чином лише на ринках однорідних товарів. |
| Агрегатний метод | Сумування окремих конструктивних частин виробів, що входять у параметричний ряд, з додаванням вартості оригінальних вузлів, витрат на збирання та нормативного прибутку. | Може використовуватись у тих випадках, коли новий виріб складається із конструкційних елементів, що присутні в інших виробах, але у різних сполученнях. | Ускладнене використання для ряду виробів. |
| Метод питомих показників | Один з методів, що базуються на прямій взаємозалежності технічних показників виробів з ціною. | Дає можливість визначити ціну, що забезпечує для споживача рівно вигідність використання нового виду продукції та виробу-аналогу (конкурента). | Спрощений математичний розрахунок, ігнорує всі інші споживчі властивості виробу, не враховує альтернативні способи використання продукції, повністю ігнорує попит та пропозицію. |
Закінчення табл. 11.1
| Метод бальних оцінок | Розрахунок ціни здійснюється, виходячи із існуючої залежності між техніко-економічними показниками (їх суб’єктивними оцінками) та ціною виробу. | Дає можливість плавно відображати зміни технічних та інших показників, ніж, наприклад, метод питомих показників. Крім того, враховуючи одночасний вплив всіх прийнятих до розрахунку показників, цей метод виключає можливість помилок, які можуть виникнути при визначенні ціни виробів в залежності від окремих технічних параметрів. | Оцінка техніко-виробничих показників продукції є в певній мірі суб’єктивною. Розробка, використання системи бальної оцінки та створення нормативної бази потребують складної попередньої розробки. |
| Метод регресійного аналізу | Вибір об’єкту аналізу, виходячи з мети дослідження; Відбір факторів, що на нього впливають; Прийняття гіпотези про форму зв’язу; Математичне рішення і отримання формул залежності; Оцінка та трактування результатів. | Облік техніко-економічних параметрів виробів (споживчих властивостей); Можливість встановлення цін на нові вироби; Дають можливість диференціювати ціни в залежності від рівня техніко-економічних параметрів виробів. | Від того, наскільки правильно буде обрана форма зв’язку, побудована економіко-математична модель, залежить точність отриманих результатів та можливість їх використання на практиці. Відсутність будь-якого зв’язку з витратами на виробництво та попитом. |
Основними перевагами витратного підходу є: гарантія збереження виробництва за умови безперервності продаж продукції, об’єктивна основа для встановлення ціни та досвід його використання на протязі багатьох років багатьма підприємствами.
Витратний метод ціноутворення особливо ефективний у наступних випадках:
- монополістичний або олігополістичний ринок, коли конкурентів немає або їх реакція залежить від ваших дій;
- на ринку немає товарів замінників або товарів-аналогів;
- короткостроковою метою функціонування підприємства є покриття витрат;
- короткострокова втрата прибутку не вплине на стан підприємства у довгостроковому періоді.
В останні роки витратний метод у своєму первинному трактуванні починає поступово виживати себе. Навіть його прибічники, призначаючи ціну, не зупиняються на встановленні відсотку рентабельності, а займаються, як мінімум, аналізом конкурентів.
Новий підхід до ціноутворення полягає в „управлінні” споживачем. Однією з головних задач керівника повинне стати створення та модифікування нових потреб, „виховання” свого покупця. Останнім часом все частіше спостерігається тенденція підкорення виробництва сфері обігу, коли рівень технологій в змозі створити будь-який товар, необхідно лише знання потреб. Керівнику важливо розуміти, що негнучкість виробництва та вантаж традицій ведуть до втрати покупців і, відповідно, спаду виробництва.
На практиці при ціноутворенні підприємства враховують інформацію як про ринок, так і про витрати.
В управлінському обліку використовуються поняття довгострокової та короткострокової нижньої межі ціни.
Довгострокова нижня межа цінипоказує яку мінімальну ціну можна встановити, щоб покрити повні витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Ця межа відповідає повній собівартості.
Короткострокова нижня межа ціни – ціна, яка може покрити лише змінну частину витрат. Ця межа відповідає собівартості, визначеній за системою „директ-костинг”.
Найпоширенішою формою ціноутворення на основі витрат є ціноутворення за принципом „витрати плюс”.
Даний принцип використовує витрати як базу до якої додається надбавка для отримання потрібної ціни.
Приклад 7.
Підприємство виготовляє один продукт. Інформація про витрати підприємства наведена нижче:
Прямі матеріали – 10 грн. / одиницю;
Пряма оплата праці – 8 грн. / одиницю;
Змінні виробничі накладні витрати – 4 грн. / одиницю;
Змінні адміністративні та збутові витрати – 2 грн. / одиницю.
Постійні виробничі накладні витрати – 90000 грн.;
Постійні адміністративні та збутові витрати – 45000 грн.
Обсяг виробництва – 15000 штук.
Необхідно визначити ціну на продукт.
Повні витрати плюс надбавка.Згідно даному підходу, у якості бази витрат використовуються повні витрати на одиницю продукту.
Прямі матеріали – 10 грн. / одиницю;
Пряма оплата праці – 7 грн. / одиницю;
Змінні виробничі накладні витрати – 4 грн. / одиницю;
Змінні адміністративні та збутові витрати – 2 грн. / одиницю.
Постійні виробничі накладні витрати (із розрахунку 15000 шт.)– 6 грн. / одиницю;
Постійні адміністративні та збутові витрати (із розрахунку 15000 шт.) – 3 грн.
Повні витрати – 32 грн.
Підприємство визначає ціну додаючи до повної собівартості продукту 20% надбавку.
Надбавка 20% = 32*0,2 = 6,4 грн.
Ціна = 32+6,4 = 38,4 грн.
Звіт про прибутки та збитки.
Продаж (15000*38,4) 576000 грн.
Собівартість реалізованої продукції (27*15000) 405000 грн.
Валовий прибуток 171000 грн.
Адміністративні та збутові витрати (5*15000) 75000 грн.
Прибуток 96000 грн.
Виробничі витрати плюс надбавка.Для визначення ціни використовується виробнича собівартість продукту.
Прямі матеріали – 10 грн. / одиницю;
Пряма оплата праці – 7 грн. / одиницю;
Змінні виробничі накладні витрати – 4 грн. / одиницю;
Постійні виробничі накладні витрати (із розрахунку 15000 шт.)– 6 грн. / одиницю;
Всього виробничі витрати = 27 грн.
Підприємство визначає ціну додаючи до виробничих витрат продукту 42,22% надбавку.
Надбавка = 27*0,4222% = 11,4 грн.
Ціна = 27+11,4 = 38,4 грн.
Звіт про прибутки та збитки.
Продаж (15000*38,4) 576000 грн.
Собівартість реалізованої продукції (27*15000) 405000 грн.
Валовий прибуток 171000 грн.
Адміністративні та збутові витрати (5*15000) 75000 грн.
Прибуток 96000 грн.