Розвиток банківської справи в умовах Російської імперії .

На початок XVIII ст. більшість українських земель (окрім західних) належала до Російської імперії, тому формування банківської системи відбувалося під впливом, передусім, державних банків. Наприклад, у Києві, Харкові, Одесі діяли контори Держбанку та земельного банку, Земський банк в Одесі, відділення Селянського поземельного та Держав­ного дворянського земельного банків.

Земський банк Херсонської губернії в Одесі діяв для надання довго­строкових кредитів у заставних листах під заставу землі.

Першим земельним банком був Харківський, на підставі його статуту створювали земельні банки в інших містах. Усі вони надавали довгостро­кові кредити під заставу землі та міської нерухомості.

Державний дворянський земельний банк кредитував тільки з відома міністра фінансів лише спадкових дворян під заставу землі. Позики ви­давалися під малі відсотки і на тривалий термін (48 років), часто спису­валися, відтерміновувалися, тому банк не був рентабельним та в післяре­волюційний час приєднаний до Селянського поземельного банку, який кредитував заможних селян на купівлю землі та представляв інтереси дворян-землевласників. Часто банки купували землю для перепродажу. Застава землі враховувалася від 75 % її вартості, а з часом вона зросла до 100 % для підтримання державної політики розвитку фермерських господарств. Позики надавалися на термін від 24 до 55 років.

Окрім державних іпотечних банків, існували і приватні, зокрема, Сільський банк графині Олександри Браницької та Сумський банк Івана Харитоненка (цукровий магнат тих часів). На відміну від Сільського бан­ку, що надавав довгострокові кредити під заставу землі, Сумський банк позичав гроші на три роки під кругову поруку громади без застави.

Серед приватних акціонерних банків, що діяли на території Украї­ни, можна виділити Харківський торговельний, Київський приватний комерційний, Миколаївський комерційний, Катеринославський комер­ційний, Кременчуцький комерційний, Бердичівський, Херсонський комерційний, Кам'янець-Подільський комерційний, Одеський торго­вельно-промисловий, Одеський обліковий тощо.

Проте такі банки пос­тупалися у конкурентній боротьбі філіям Державного банку, місцевим товариствам взаємного кредитування та міським банкам. Міські банки створювалися при міських думах з капіталу громади та здійснювали широкий спектр операцій для малого й середнього бізнесу, у тому числі операції з управління капіталом. Товариства взаємного кредитування (ощадно-позикові та кредитні) виникли після відміни кріпацтва та з ог­ляду на потреби в коштах, на засадах кругової поруки й спільно зібраних під час заснування коштів. Такі товариства кредитували своїх членів на короткий термін під середні відсотки та мали право отримувати кошти на поповнення капіталу від місцевої влади й державних банків. З часом виникла потреба в координації діяльності товариств взаємного креди­тування, цей процес відбувався з перешкодами з боку держави, проте його результатом стало створення Союзбанку, який підняв банківську діяльність на новий рівень.

Додатковим чинником тиску на приватні банки була державна обмежувальна політика, спрямована на зменшення кількості наявних приватних банків та створення нових.

Кредитуванням промисловості займалися філії російських столичних банків - Петербурзького міжнародного комерційного банку, Російського банку для зовнішньої торгівлі, Російського торговельно-промислового та Російсько-азіатського банків. Зокрема, Петербурзький міжнародний комерційний банк суттєво вплинув на розвиток транспортного машино­будування та суднобудування, а також металургійної, вугільної, цемент­ної промисловості та сільського господарства. Наголосимо, що банківські установи контролювали значну частину української промисловості, особливо сільського господарства та переробки його продуктів.