Статистика обмінних курсів

Проблема валют і валютних паритетів, або паритетів купівельної спроможності, — одна з актуальних проблем як в економіці, так і статистиці. Вона визначає рівень відносин між країнами, конкурентоспроможність їх продукції на світовому ринку, обсяг і напрям зовнішньоторговельних потоків. Обмінний курс грошової одиниці встановлюється її купівельною спроможністю як на внутрішньому, так і зовнішньому ринку.

Становлення світової валютної системи відбувалося в кілька етапів — від золотого стандарту з фіксованими валютними курсами у різних країнах до повного його скасування, що дало змогу окремим країнам проводити самостійну національну грошову політику. Невдала спроба повернення до твердого паритету валют на базі золотого стандарту стала поштовхом до об’єднання західноєвропейських країн в Європейську монетарну систему з механізмом фіксованих валютних курсів. Було створено європейську розрахункову одиницю — екю. Нині країни Європейського економічного співтовариства об’єднались у валютний союз з єдиною валютою євро.

Поява обмінних курсів національних валют пов’язана з розвит­ком міжнародної торгівлі, що вже давно стала невід’ємною і знач­ною складовою економічної діяльності країн світового співтовариства. Разом з тим обмінні курси впливають не тільки на міжнародну торгівлю, але й значною мірою на національну економіку всередині країни. Це відбувається тому, що стан національної валюти тісно пов’язаний зі станом усіх секторів економіки, зміни в яких, особливо в кризових ситуаціях, знаходять своє відображення в коливаннях обмінних курсів національних валют.

Підобмінним курсом розуміють ціну валюти однієї країни, що вимірюється в одиницях валют іншої країни. Обмінний курс України визначається кількістю гривні за одиницю іноземної валюти. Коли ціна одиниці іноземної валюти у гривнах зростає, відбувається девальвація (зниження ціни) гривні: коли ціна одиниці іноземної валюти у гривнях падає відбувається ревальвація, зростає ціна гривні. Отже, зростання ціни гривні відповідає знеціненню іноземної валюти.

Обмінний курс дуже рухомий, на нього впливають стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, співвідношення попиту та пропозицій вільно конвертованої валюти (ВКВ), конкурентоспроможність товару даної країни на світовому ринку, політичні і воєнні фактори, а також цілий ряд інших опосередкованих, побіч­них чинників, що виявляють тимчасовий або постійний вплив на динаміку курсу валюти. Самі ж валютні операції пов’язані з рухом валютних цінностей: іноземної валюти; цінних паперів — платіжних документів (чеки, векселі, акредитиви та ін.); фондових цінностей (акції, облігації) в іноземній валюті; дорогоцінних металів (золота, срібла, платини і металів платинової групи); при­родного дорогоцінного каміння.

Обмінний курс визначається попитом на відповідну валюту і пропозицією її на валютному ринку.

Валютний ринок — ринок, на якому продається і купується валюта різних країн.

Встановлення курсів іноземних валют, цінних паперів або цін товару на біржах згідно з практикою, що склалася, і законодавчими нормами, називається котируванням. У світовій практиці існують два способи котирування:

Пряме котирування, коли одна одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти. Наприклад, в Україні один долар США прирівнюється до певної кількості гривень, або в США одна німецька марка прирівнюється до певної кількості доларів або центів. Таке котирування в нинішній час застосовується в більшості країн світового співтовариства.

Зворотне котирування, коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Наприклад, у Великобританії 1 фунт стерлінгів прирівнюється до певної кількості доларів США. Подібна система застосовується в невеликій кількості країн.

Дуже важливою характеристикою валюти є її конвертування.

Конвертування — спроможність валюти обмінюватися на інші валюти і піддаватися зворотному процесу.

За ступенем конвертування валюта поділяється на:

· вільно конвертовану;

· частково конвертовану;

· неконвертовану (замкнену);

· клірингову.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що вільно і необмежено обмінюється на валюти інших країн. Сьогодні лише незначна кількість держав мають вільно конвертовану національну валюту: Австрія, Бахрейн, Великобританія, Гонконг, Данія, Канада, Кувейт, Малайзія, Нідерланди, Нова Зеландія, ОАЕ, Оман, Сейшельські острови, Сінгапур, США, ФРН, Японія. Вільне конвертування валюти означає стійкість національної економіки країни, можливість її економічного зростання і, як результат, довіра до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Це свідчить про те, що досягнути повного конвертування національної валюти декларативним шляхом не можливо. Подібні спроби приречені на невдачу і можуть призвести до значних збитків для держави.

Частина вільно конвертованих валют є резервними валютами. Такими називаються валюти, що складають резервні кошти для міжнародних розрахунків і зберігаються центральними банками інших країн. До резервних валют належать долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японська єна, німецька марка. Ці п’ять валют складають практичні 100 % світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, дозволяючи протягом тривалого часу мати негативне сальдо в торговельному і платіжному балансі без шкоди для національної економіки.

Частково конвертована валюта — валюта, що обмінюється на обмежену кількість іноземних валют і застосовується не в усіх видах міжнародного платіжного обороту. Наявність обмежень зумовлена нестабільністю економічної ситуації країни, розладом її платіжних балансів. Обмежувальна політика проводиться державою і включає законодавчу та адміністративну регламентації операцій з валютою і валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, мають частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта— валюта, що не обмінюється на інші іноземні валюти і виступає всередині країни тільки як національна грошова одиниця. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження по ввезенню, вивезенню, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.

Клірингові валюти — розрахункові валютні одиниці, що існують тільки в ідеальній (обліковій) формі в вигляді бухгалтерських записів банківських операцій по взаємних поставках товару і наданню послуг країнами — учасницями платіжної угоди.

Купівля-продаж валюти, як відзначалося вище, відбувається навалютних ринках, що являють собою багаторівневу систему. Традиційний теоретичний погляд на валютний ринок полягав у тому, що ринок тяжіє до стану рівноваги. Але світовий досвід, накопичений після запровадження у 1973 році режиму плаваючих курсів, свідчить про те, що обмінний курс через вплив державного регулювання є інструментом переважно політичним: не фундаментальні умови визначають обмінні курси, а обмінні курси впливають на фундаментальні макроекономічні умови.

Міжнародний валютний ринок — це система міцно зв’язаних між собою комунікаціями регіональних ринків. Зміни ситуацій на одних регіональних ринках призводять до припливу або відтоку коштів з інших чи на інші регіональні ринки. Завдяки цьому досягається постійна рівновага на міжнародному валютному ринку. На сьогодні існують такі регіональні валютні ринки: Європейський (Лондон, Цюрих, Франкфурт-на-Майні), азіатський (Гонконг, Сінгапур, Токіо) і американський (Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес). Звичайно на регіональних валютних ринках котирують низка провідних вільно конвертованих валют і місцеві валюти, тобто валюти, на які припадає основний обсяг операції в даному регіоні. Країни, що є центрами регіональних валютних ринків, безпосередньо беруть участь у регіональній торгівлі, а інші країни примушені діяти через регіональні центри інших країн.

Наступний рівень у системі валютних ринків — це національні валютні ринки. На таких ринках купівля-продаж валюти здійснюється через банківську систему від імені клієнтів. Клієнт може купити валюту безпосередньо у банку. В деяких випадках, коли банк не має даної валюти або її кількості недостатньо, або він не має виходу безпосередньо на регіональний валютний ринок, банк вестиме справи через інший, крупніший національний банк.

Національні валютні ринки відрізняються один від одного за ступенем конвертованості національної валюти, обсягом зовнішньоторговельних і валютообмінних операцій, рівнем інтегрованості в світове співтовариство, ступенем сталості економіки, її відкритості, рівнем розвитку комунікацій, державного регулювання сфери валютних операцій.

Враховуючи, що результати валютної політики мають багато вимірів впливу (що робить проблематичним вибір оптимальних рішень для аналізу можливостей, які відкриваються перед країною, котра прагне макроекономічної стабільності), доцільно розглядати проблеми курсоутворення як реакцію на платіжний дефіцит та динаміку курсу національної валюти. Існує певна логіка і залежність валютного курсу від стану платіжного балансу. Курс коливається навколо своєї основи залежно від попиту та пропозиції валюти. Несталість його коливань, значне відхилення від купівельної спроможності посилюють нестабільність міжнародних валютно-кредитних та економічних відносин, призводить до пере­розподілу національного прибутку між державами. Тому необхідно вживати заходів щодо регулювання і стабілізації валютних курсів.

Кожна країна має можливість вибору одного з п’яти основних варіантів валютної стратегії:

1. Фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівні резервування і грошових зобов’язань перед іншими країнами.

2. Валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом.

3. Вільно плаваючий валютний курс.

4. Постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має бути зорієнтована вся внутрішня економіка.

5. Регульоване плавання валют.

На практиці вибір курсової політики ще вужчий. По-перше, контроль за платіжними дисбалансами шляхом зменшення або збільшення резервів може використовуватися тільки тоді, коли самі дисбаланси мають тимчасовий характер. По-друге, для цього необхідно, щоб поточний валютний курс був стійким у довгостроковій перспективі і не потребував коригування внутрішньої економіки для його підтримки. Тоді країна може просто профінансувати дисбаланс з резервів, подбавши про те, щоб скорочення їх не позначилося на пропозиції грошей на внутрішньому ринку, і чекати поповнення резервів після відновлення балансу й позитивного сальдо. Але дуже ймовірно, що країна вичерпає свої валютні резерви (у разі постійного дефіциту) або навпаки — накопичить неприпустимо надмірні резерви (при постійному позитивному сальдо). Таким чином, рано чи пізно доведеться вибирати інший спосіб вирішення власних валютних проблем.