Види та суб’єкти фінансового моніторингу в банківській сфері
У практичній діяльності залежно від об’єкта, суб’єктів, цілей та методів моніторингової діяльності можливе використання сукупності різновидів фінансового моніторингу за різними класифікаційними ознаками (табл. 8.1).
Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного. Суб’єктами первинного фінансового моніторингу є:
1) банки, страховики (перестраховики), кредитні спілки, ломбарди та інші
фінансові установи;
2) платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;
3) товарні, фондові та інші біржі;
4) професійні учасники ринку цінних паперів;
5) компанії з управління активами;
6) оператори поштового зв’язку, інші установи, які проводять фінансові операції з переказу коштів;
7) філії або представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які
надають фінансові послуги на території України;
8) спеціально визначені суб'єкти первинного фінансового моніторингу.
Суб’єктами державного фінансового моніторингу є:
- Національний банк України,
- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму,
- Міністерство юстиції України,
- центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах надання послуг поштового зв’язку та економічного розвитку,
- Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку,
- національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Суб’єктами системи фінансового моніторингу в банківській сфері є структурні підрозділи центрального банку та комерційних банків.
Система фінансового моніторингу дає суб’єкту управління інформацію не тільки для вибору тієї чи іншої альтернативи з наявного набору, але і дозволяє розробляти нові управлінські альтернативи, тобто формувати набір, а в подальшому надавати мотивований привід для вибору однієї з розроблених альтернатив.
Виокремлення центрального банку як суб’єкта системи фінансового моніторингу пов’язано з тісним взаємозв’язком проведення фінансового моніторингу банківської сфери з реалізацією основних функцій центральних банків, виконання яких визначається рівнем та якістю проведення ними фінансового моніторингу в окремо взятому комерційному банку.
Крім того, на основі даного взаємозв’язку виділяються певні підсистеми банківського моніторингу. Серед основних функцій центробанку такі.
1. Регулювання грошового обігу, ефективність якого, поряд з іншими чинниками, не в останню чергу залежить і від виконання комерційним банком правил проведення розрахункових та касових операцій. Тому центробанк повинен приділяти увагу моніторингу здійснення касових і розрахункових операцій,контролювати їх відповідність до встановлених норм.
2. Регулювання та нагляд за діяльністю банків, що передбачає здійснення центробанком безпосередньо або через спеціально створені ним структури: збору звітності, проведення перевірок, аналізу отриманих даних, направлення приписів та застосування санкцій. Регулюванню і нагляду піддається вся діяльність кредитних організацій, основу якої складають банківські операції. Будь-якому виду операцій притаманний ризик, тому при виконанні даної функції центральний банк як головний орган банківської системи повинен здійснювати моніторинг всіх операцій комерційного банку та моніторинг ризиків діяльності банку. Сьогодні впровадження ефективної системи управління ризиками є одним із найактуальніших завдань банківського бізнесу, оскільки відсутність інструментів, здатних оперативно вирішувати питання прогнозування ризикових операцій, може призвести до серйозних фінансових та іміджевих втрат банку.
Оскільки одним з найризикованіших видів операцій комерційного банку є кредитні операції, то невід’ємною підсистемою фінансового моніторингу в банку є кредитний моніторинг, метою якого є відстеження змін кредитоспроможності позичальника і визначення того, які заходи необхідно вжити при виникненні проблем. Ключовим моментом є підтримання тісних контактів з клієнтом для отримання оперативної інформації і її своєчасного аналізу. Головною метою кредитного моніторингу в комерційних банках є створення системи управління якістю кредитної діяльності, зменшення ймовірності виникнення кредитного ризику [11].
3. Організація рефінансування комерційних банків. Якісне виконання центральним банком даної функції буде залежати від моніторингу ліквідності комерційного банку, а також своєчасної допомоги центробанку в момент погіршення ліквідності. Навіть за відносно стабільної ситуації в цій сфері і позитивних показниках загального економічного середовища, банки не застраховані від виникнення криз ліквідності. Оцінка ліквідності як власної, так і банків-партнерів, є одним з найактуальніших завдань управління банком і забезпечення його фінансової безпеки. Особливо гостро проблема управління ризиками ліквідності постає перед банками, що мають розвинену структуру активів і пасивів, а також широкий спектр пропонованих банківських продуктів.
4. Визначення правил проведення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку. Для успішного здійснення даної функції центральним банкам слід здійснювати моніторинг обліку та звітності щодо банківських операцій, виявляти й відслідковувати порушення в звітності від встановлених правил.
5. Валютне регулювання та контроль. Центральний банк організує моніторинг за валютними операціями клієнтури через агентів валютного моніторингу – комерційні банки.
Наступні підсистеми фінансового моніторингу формуються на основі специфіки діяльності комерційних банків. Насамперед, це пов’язано з тим, що в сучасних банках усвідомили і визнали необхідність ефективно продавати свої послуги, тим самим, залучаючи клієнтів і долаючи конкуренцію з боку інших банківських установ. Більшість банків у даний час намагаються надавати своїм клієнтам максимально широкий спектр послуг, будучи універсальними. Однак, незважаючи на все більш активний розвиток банківських послуг, фінансові потреби клієнтів задовольняються далеко не повністю. Проведені дослідження виявили низький ступінь інформованості як банків – про попит наявних та потенційних клієнтів на банківські послуги, так і клієнтів – про пропозиції на ринку банківських послуг. Вивчення ринку більшість банків проводить тільки на локальному рівні (за потребами вже наявних клієнтів), а клієнти задовольняються тим асортиментом послуг, що надає їм обслуговуючий банк.