Термін у системі професійного мовлення
Термін– слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя. Слово термінвідоме ще з античних часів. У латинській мові (terminus) воно означало “кінець”, “кордон”, “межу”. У середньовіччі набуло вже значення “визначення”, “позначення”. У cтарофранцузькій мові знаходять навіть номінацію terme – “слово”. В Україні ця назва поширюється вже у XVIII ст.
Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством.
У витоках творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, С. Рудницький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та ін. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнучи до того, щоб термінологія була “всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного”[82].
Термін – це слово або словосполучення на позначення поняття будь-якої галузі знання. Термін – це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.
Характерні ознаки терміна:
а) належність до певної термінологічної системи;
б) наявність дефініції (визначення);
в) однозначність терміна в межах однієї терміносистеми;
г) точність;
д) стилістична нейтральність;
е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;
є) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.
Значення термінів зафіксовано в державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значені, які подано у словниках останніх видань.
Від XVIII ст. активно вживається слово номенклатура (від лат. nomenklatura – розпис імен). Воно стає поширеним після того, як шведський ботанік К. Лінней створює класифікацію рослин. Упродовж наступних століть це слово перетворюється у фактичний дублет термінології. Усе ж потрібно чітко розмежовувати ці поняття. В основі терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви – одиничне. Сьогодні під номенклатурними назвами розуміють: 1) сукупність номенів (тобто назв); 2) сукупність умовних символів, графічних позначок, що нерідко складаються з цифр та букв; 3) сукупність термінів без дефініцій; 4) сукупність міжнародних (греко-латинських назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині тощо[83]. Отже, це серійні назви машин, приладів, верстатів, продукції, що випускається, назви рослин, звірів, найменування організацій, підприємств, географічних назв і т. ін.
Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. „Усяка наука – за словами І. Свєнціцького, – це систематичне і дотепне окреслення (дефініція) певних явищ – особливою, тій науці належною мовою”[84]. Загалом серед термінологічної лексики можна виділити: суспільно-політичну, науково-технічну, природничу, адміністративно-ділову тощо. Кожна з них має свої підсистеми. Наприклад:
політичну (демократія, інтеграція, уряд, соціал-демократ, центризм, фракція);
юридичну (законодавство, апеляція, позов, адвокат, прокурор, санкції);
фінансову (кредит, банк, вклад, кошти, депонент);
військову (плацдарм, переворот, зброя, полковник, контрудар);
філософську (діалектика, базис, парадокс, еклектика, тотожність);
біологічну (клітина, суцвіття, генетика, рецептор, клонування);
геологічну (мінерал, кора, палеозой, шлейф, копалини);
лінгвістичну (фонема, суфікс, дієслово, прийменник, граматика, синтаксис);
літературознавчу (сюжет, персонаж, алітерація, поема, епілог, кульмінація);
електротехнічну (люмінесценція, закорочення, конденсатор, запобіжник);
радіотехнічну (ретрансляція, діод, іконоскоп, декодер, осцилограф);
фізичну (спектроскопія, тиск, реостат, електрон, атом, протон);
математичну (степінь, множення, трикутник, квадрат, інтеграл, куб);
хімічну (іон, каталізація, реактив, луг, кислота, лакмус);
медичну (хірургія, укол, термометр, тонзиліт, пеніцилін);
музичну (квартет, адажіо, соло, піанісимо, стакато, октава);
морську (лайнер, лоцман, катер, тоннаж, шлюз, баркас);
спортивну (тайм, аут, бокс, нокаут, ферзь, пенальті) та ін.
Послуговується термінами і офіційно-діловий стиль мови, напр., справочинство, рапорт, канцелярія, протокол, довідка, посвідчення та ін.
Вимоги до використання термінів у діловому мовленні такі:
1) термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: діловодство/справочинство, але не діловедення, справоведення; автобіографія, а не життєпис, меню, а не стравоспис та ін.
2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику. Наприклад, циркуляр – це лише директивний лист, а не лист будь-якого іншого типу;
3) якщо термін є багатозначним словом, автор документа має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа – особова справа, судова справа.
Документ буде виконувати свої функції, якщо той, хто укладає його, і той, кому він адресований, точно і чітко бачать за терміном поняття, яке він називає.
Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фонд: „Ізольованих терміносистем немає. Вони містять уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузевому рівні”[85] Терміни також поділяють на загальнонаукові та вузькоспеціальні.
Загальнонаукові терміни – це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ділових документах. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі, вони ніякого спеціального змісту не мають (ідея, гіпотеза, процес, формула, аналіз, синтез, закон, документ, охорона). „Вони не завжди зручні, – зауважує А. Корж, – часто багатозначні, допускають різні тлумачення, можуть застосовуватися то в одному, то в іншому значенні. Тому використання таких термінів доцільне, якщо їх значення зрозуміле для всіх і не породжує ніяких сумнівів у певному контексті”[86].
Вузькоспеціальні терміни – це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад, юридичної: правовідносини, юридична особа, речовий доказ, неправдиве свідчення, законопроект, свідок; економічної: інвестиційні ресурси, комерційний банк, обіг коштів, прибуток-нетто, надкомпенсація тощо. Для цих термінів характерна семантична конкретність, однозначність.
Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни розподіляють на:
- однокомпонентні терміни, напр.: валюта, бюджет, файл, товарообіг, підприємництво, податок, бісектриса, чисельник, меридіан;
- двокомпонентні терміни; найчастіше це словосполучення іменник + іменник, напр.: еритема шкіри, швидкість запису, норма вартості, частини мови, недоторканість особи, принципи маркетингу, кон’юнктура ринку; або прикметник + іменник, напр.: нормативний акт, матеріальна відповідальність, земельна рента, приватна власність, виробничі фонди, обіговий капітал, ринкова інфраструктура;
- трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники; прикметник + прикметник + іменник, напр.: пересувна телевізійна установка, щілинні приголосні звуки, необхідний робочий час, нова економічна політика, гарантований щорічний дохід; прикметник + іменник + іменник, напр.: структурний тип речення, типовий носій запису, міжнародний поділ праці, еквівалентна форма власності, вартісна будова капіталу, валютні фонди підприємств; іменник + прикметник + іменник, напр.: осердя магнітної головки, речення ускладненого типу, відтворення грошового капіталу, вартість робочого місця, плинність робочої сили, податок на цінні папери; іменник + іменник + іменник, напр.: розширювач діапазону гучності, категорія числа іменника, інвентаризація в установах банків, кругооборот коштів підприємств, управління просуванням товару;
- багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, напр.: фонд оплати праці підприємства, попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг, резерв коштів на непередбачені роботи та витрати, середня квадратична похибка ряду вимірів, міжнародний комерційний арбітражний суд, повна відновна вартість основних фондів.
За статистикою, понад 70% термінів у різних терміносистемах – це словосполучення. Вони становлять певну семантико-синтаксичну єдність, відтворюються в готовому вигляді.
У термінології представлено усі способи українського словотворення. Як і більшість слів української мови, терміни творяться морфологічним способом. У творенні термінів беруть участь суфікси: -нн(я)(оподаткування, страхування, кооперування, знецінення, депонування, прикорочування, розжарювання); -ість (рентабельність, заборгованість, платоспроможність, самоокупність селективність, теплобарвність); -ач(підсилювач, переривач, вмикач, заломлювач); -ств(о) (підприємство, казначейство, банкрутство, законодавство, рабовласництво), -аці(я) (пеленгація, індексація, міграція, ревальвація) та ін.Багато термінів із нульовим суфіксом, напр: обіг, примус, вклад, оборот, актив, пасив, перезаряд, випар, осад. Інші способи творення – додавання префіксів (українських та іншомовних): надприбуток, перевиробництво, перепродукція, непружний, під діапазон, протиструм, антидемократичний, ретрансляція, іммобілізація, дисбаланс, іррегуляція, дезінфекція, або префіксів і суфіксів одночасно: безстроковий, безготівковий, безвалютний, підважок, відосередник, сузір’я, бездротяний. Активні способи творення термінів з різних галузей – осново- та словоскладання, напр.: електрострум, ампер-секунда, автоколивання, держава-монополія, прем’єр-міністр, тест-матриця, лікар-терапевт, госпрозрахунок, високоприбутковий, супермаркет; абревіація, напр.: лавсан, піар, рація, біоніка.
Аналіз термінів за походженням дав змогу мовознавцям зробити такий висновок: близько 40% у різногалузевих мікросистемах – слова, запозичені з інших мов. Багато термінів – слова інтернаціональної лексики з грецькими і латинськими коренями. З грецької мови прийшла значна частина медичних, природничих, суспільно-політичних термінів, хімічні назви, терміни астрономії та географії, математики і фізики, мовознавства і літературознавства (біологія, бактерія, йод, озон, економія, політика, автономія, догма, галактика, клімат, теорема, метафора, драма). Запозичення з латинської мови також пов’язані з медициною, біологією, філософією, соціально-економічними науками, технікою, мовознавством (вакуум, гербарій, еволюція, агітіція, інфекція, мотор, кримінал, модус, абревіація, інфінітив, станція, трансляція, оренда). Запозичення із західноєвропейських мов можна узагальнити так:
а) з німецької мови прийшли слова на позначення військових понять (штаб, гауптвахта, солдат, офіцер, юнкер), торгівлі, виробництва, техніки (шахта, бухгалтер, агент, акція, вексель, маклер, верстат, клапан, гвинт, ланцюг, сигнал);
б) з французької мови українська запозичила терміни суспільно-політичногожиття (парламент, депутат, генерал, бюро, демонстрація), мистецтва (сюжет, увертюра, п’єса, сюїта, режисер, ансамбль), військової галузі (армія, авіатор, екіпаж, десант, парашут, арсенал, гарнізон), техніки (шасі, карбюратор, реле, зонд, ресора);
в) з англійської прийшли слова на позначення понять з мореплавства (шхуна, док, мічман), спорту (фініш, футбол, бейсбол, фристайл, хокей, нокаут), техніки (трамвай, ескалатор, комбайн, блюмінг, бульдозер, тролейбус), економіки (менеджер, спонсор, бюджет, лізинг, консалтинг, дисконт, бартер), інформаційної технології (інтерфейс, кластер, драйвер, модем, файл принтер, сканер, хаб, джойстик, трекбол, тачпад);
г) з голландської мови українська запозичила морські терміни (боцман, кіль, шлюпка, трап, пеленг, каюта, матрос, гавань, бакен, шкіпер);
д) з італійської мови прийшло в українську багато слів-термінів музичного мистецтва (віолончель, дует, соло, композитор, тенор, піаніно, фортепіано, адажіо, арія, опера, сопрано, бас) та ін.
„Термінологія – це атрибут науки, а наукова сфера, як відомо, має міжнародний характер, – констатує І. Козловець. – Рухливість термінів, зміна їхнього статусу, термінологічна міграція – наслідок інтегративних процесів у науці. Питома вага запозичених слів у лексичній системі кожної мови постійно зростає внаслідок формування глобального інформаційного простору, суспільних та економічних процесів, спрямованих на світову інтеграцію. Відомо, що близько 90% нових слів, що з’являються в мові, – це терміни”.[87]
Чужомовні слова українська мова засвоює по-різному: одні пристосовує відповідно до своїх правил, тоді вони “змінюються відповідно до її духу, набувають у ній громадянства”, інші – залишає незмінними, тоді вони “не заховують свої чужомовні прикмети”. Узагалі вся історія українського термінотворення пов’язана з вирішенням проблеми відбору національної чи чужомовної назви для того, щоб позначити конкретне наукове поняття. Вимоги творити терміни в дусі народної мови, зрозумілі, доступні, звучали ще наприкінці XIX ст. Один із авторів журналу „Основа” (1861) М.Левченко свого часу писав, що „терміни наукові треба складати в дусі народної мови” і пропонував словничок кількох десятків інтернаціональних слів та їх україномовний переклад,напр.:арифметика – щотниця, астрономія – зірниця, автомат – самодрук, амплітуда – розмах.
Однак існувала й інша думка, що опора на власні мовні ресурси не може відбуватися ізольовано від міжнародної практики термінотворення, чий вплив є закономірним і неодмінним для кожної природно сформованої мови. Зокрема, професор М. Грушевський 1917 року закликав: „Принципу крайнього етнографізму, єдино правильного в середині ХІХ ст., ми повинні тепер зректися”.
Отже, інтернаціональне не протистоїть національному, а втілюється в ньому. Цим пояснюється факт, що інтернаціоналізація термінологічних систем є одним із природних і вагомих шляхів їх самобутнього розвитку. „Сучасна українська термінологія, – на думку М. Жовтобрюха, – розвивається і нормалізується з урахуванням її національних та інтернаціональних функцій. Ігнорування однієї із цих функцій може негативно вплинути на нормалізацію термінології і стати гальмівним чинником у розвитку наукового стилю літературної мови”[88].
У 1918 р. українська мова стояла перед сумним фактором впливу російської мови. В умілих руках русифікаторів вона ставала часто макаронічною у науковій термінології та фразеології. Як відповідь на русифікацію виникає пуризм – російські слова замінюють на питомо українські, напр.: контрабанда – перемитництво, в діаметрі – поперечно, конус – стіжок, атом – неділка, масштаб – мірило, прес – чав, гіпотенуза – протипрямка, піраміда – гостриця, фільтр – цідило, контур – обрис, маятник – хитун, сплав – стоп, басейн – водозбір та ін. Тільки завдяки вагомим здобуткам наприкінці XIX – на початку ХХ ст., на думку науковців, 20-30-ті рр. ХХ ст. стали “золотим десятиріччям” українського словникарства[89].
Романтичні спроби утвердження власне української наукової лексики у словниках 20-30-х років підлягають суворому більшовицькому осуду, їх називають „самостійницькими проявами” і націоналістичними перекрученнями. Створену в цей час науково-технічну термінологію вилучають з наукового обігу. „Неважко уявити, – зауважують сьогодні науковці, – яких успіхів досягла б українська термінологічна наука й термінологічна практика, якби не репресії, що обрушилися на Інститут наукової мови у 1930 р. Звинувачення у зв’язках зі сфабрикованою „Спілкою визволення України”, підміна науково-лінгвістичного аналізу термінологічних словників тавруванням їх укладачів як “буржуазних націоналістів”, заміна наукових дискусій, без яких не розвивається жодна наука, статтями, що були на рівні судових вироків... на десятиліття загальмували розбудову української термінолексики, заполонили її недоречними русизмами (передусім так званими подвійними кальками), не відповідними внутрішній структурі та евфонії української літературної мови”[90].
Кілька десятиліть українська науково-технічна інтелігенція перебувала в поняттєвому полі близькоспорідненої російської мови. Ця мова настільки ввійшла в свідомість українців, що розмежувати українські та російські форми може часом лише фахівець. З російської мови українська перейняла слова-терміни, які вживаються у невідповідному значенні, напр.: рос. лошадиная сила – це робота, а не кінська сила. З’являються кальки, побудовані з відхиленням від норм українського словотворення, наприклад, лісовод замість лісівник, вітролом замість вітровал.
Сьогодні скрупульозно зібрані з багатьох словників та інших джерел українські відповідники до запозичених слів-термінів з різних галузей є яскравим мовознавчим матеріалом, що засвідчує багатство українського мовного генофонду, напр.: реклама – вихвала, таблетка – пігулька, комп’ютер – зачислячка, бокс – стусан, волейбол – відбиванка, хокей – гаківка, карате – система самозахисту, баскетбол – кошиківка, трамплін – польотопристрій, басейн – спортивна водойма[91]. Вони мають характер “українських знадібок” та іноді з успіхом повертаються до вжитку, напр.: часопис, світлина, летовище, руханка.
Сучасний етап розвитку термінології, зазначають мовознавці, певною мірою подібний до періоду 20-х років саме пошуком того, як поєднати найкращі здобутки термінотворчості минулого, яка орієнтувалася не тільки на іншомовні джерела, а й на внутрішні ресурси української мови, із сучасною практикою широкого використання у науковій і технічній мові інтернаціональних термінів, запозичених за посередництвом російської мови. „Вихід можна вбачати, – на думку Л. Масенко, – у тимчасовому паралельному використанні обох традицій із перспективою вибору єдиної норми після апробації варіантів у науковому обігу”[92].
Термінологічні проблеми, а саме, створення наукових засад конструювання українських відповідників термінів на позначення нових понять, повернення термінів, заборонених у 30-х роках, збереження питомих в активному функціонуванні, є важливими у реалізації екології мови[93]. Хибною є думка про те, що інтернаціоналізуючи термінологію, ми полегшимо собі шлях до економічного прогресу. Народи цивілізованих країн (німці, поляки, чехи, французи та ін.) давно вже стали на продуктивний шлях опрацювання своєї термінології. Пор.: у чеській мові – divadlo (театр), sluchadlo (радіо), letadlo (літак), vahadlo (маятник); у польській – plik (файл), wzór (формат), drukarka (принтер), wkład drukujący (картридж). Наявність власних відповідників до запозичених слів свідчить про багатство та самобутність наукової мови. На жаль, в пошуках відповідного терміна в різних галузях знань українці й сьогодні вдаються до перекладів російських слів та виразів. Це призводить до штучності багатьох термінів та термінологічних конструкцій, спричиняє певну невідповідність окремих терміноодиниць означуваним поняттям. Так, порушенням семантико-стилістичної відповідності можна вважати варіант перекладу російського юридичного терміна оговор українською мовою обмова. Термінологічного значення російського слова оговор „2. Показания, ложно изобличающие кого-н. (спец.) О. на допросе”[94] запропоноване як відповідник українське слова обмова не виражає. Зате внутрішній зміст терміна яскраво увиразнює німецький варіант перекладу falsche Bezichtigung[95]. Тому краще в такому випадку за аналогією до німецької мови використовувати описовий зворот неправдиве свідчення. До речі, описовий зворот як варіант перекладу в системі термінів, зокрема юридичних, досить поширений, наприклад: рос. (не)движимость – укр. (не)рухоме майно[96].
Термінолексика – “каркасний словник” мови будь-якої спеціальності. Знання економічної термінології – умова високої професійності економістів різних профілів. Будь-яка термінологічна система є дуже мобільною з погляду реагування на ті чи інші соціально-економічні та політичні зміни. Українська економічна термінологія становить чутливу, динамічну, широко розгалужену терміносферу, що, з одного боку, перебуває під упливом загальномовних тенденцій, а з іншого – має свої специфічні особливості. Незалежна Україна впевнено просувається до ринкових відносин. З’явилися такі явища, як підприємництво, вільний обіг товарів, грошей і цінних паперів, приватизація, створення комерційних банків тощо. У зв’язку з цим стали активно розвиватися біржова, фінансово-кредитна, комерційна, банківська підсистеми економічної термінології. З 90-х років в українській економічній термінології, за спостереженням Н. Жданової[97], діють такі активні процеси:
1) концептуально змінюються поняття у пізнавальному процесі: замість сфери “Планове народне господарство” провідною в українській економічній термінології стала сфера “Ринкова економіка”;
2) відбулася системна перебудова економічної термінології: замість термінів народне господарство, соціалістичне виробництво, госпрозрахунок, капіталістична експлуатація ядро терміносистеми стали займати терміни ринкові відносини, акція, купівля-продаж, прибуток, ризик, попит, інфляція, безробіття. Слова менеджер, бізнес-план, маркетинг та ін. перестали в словниках іншомовних слів трактувати як атрибути капіталістичних країн;
3) різко зросла частотність вживання у мовленні таких економічних термінів: ціна, клієнт, акціонер, акціонерне товариство, приватизація, торги та ін.;
4) значна кількість економічних термінів перейшла з активного словникового складу до пасивного (п’ятирічка, госпрозрахунок, колгосп, соціалістичне змагання тощо) і, навпаки, з пасивного – до активного (фермер, біржа, акція, земельний наділ, банкрутство, банкрут);
5) значно розширився спектр лексико-граматичної сполучуваності багатьох економічних термінів з термінами інших галузей та загальновживаними словами: температура ринку, коливання цін, вексельний курс, банківська таємниця, цінова буря, фінансова криза, протест векселя, стомленість ринку, формат переговорів та ін.;
6) з’явилася велика кількість нових економічних термінів, переважно запозичених з англійської мови: маркетинг, лізинг, спот, трайм рейт, спред, флет, демпінг, хайринг; українська мова не встигає їх засвоювати.
Виразною є тенденція до зростання термінів – інтернаціоналізмів (аваль, ажіо, стагфляція, вальвація, ретроцесія). Певну систематизуючу роль у запозичених термінах відіграють “інтернаціональні терміноелементи” – суфікси, які розподіляють ці терміни на семантичні групи, напр.: суф. -ер (значення особи за родом діяльності): менеджер, брокер, дилер, андерайтер, копірайтер, іміджмейкер, мерчендайзер; суфікси -инг, -інг, -ація(-яція) (значення процесу): факторинг, консалтинг, інжиніринг, кліринг, форфейтинг, пролонгація, дефляція, реквізиція, девальвація тощо[98].Серед термінів функціонує багатокомбінованих сполук, тобто органічне поєднання українського та запозиченого слова, напр.: ощадний банк, масштаб цін, маса прибутку, грошова ілюзія, зустрічні векселі, золотий паритет.
Багато запозичених економічних термінів мають невідмінювану граматичну форму, зокрема у банківській сфері, напр.: ажіо, авізо, альпарі, банко, ембарго, інкасо, камбіо, лоро, ностро, манко, франко, сальдо, сторно та ін. Важливо правильно узгоджувати з цими словами означення та дієслова-присудки, напр.: документальне інкасо, дебетове сальдо тощо.
Знання конкретного значення допомагає чітко розрізняти терміни одного широкого тематичного поля, напр.: монополія, картель, синдикат, консорціум, трест, корпорація, концерн, конгломерат, холдинг; дилер, брокер, маклер, джобер, трейдер тощо. Незначна частина термінів може вступати у синонімічні зв’язки, як-от: ажіо – лаж, брокер – маклер, дотація – субсидія. Частіше такими лексичними дублетами є запозичене та власне українське слово, напр.: аванс – задаток, клієнт – замовник, інвестор – вкладник, контракт – договір, дебітор – боржник, дивіденд – прибуток та ін. У синонімічні відношення вступають економічні терміни і на рівні словотвору, напр.: індексація – індексування, пролонгація – пролонгування, експорт – експортуванння, обмін товарами – товарообмін, кредитна спроможність – кредитоспроможність. Спостерігаються і терміни-антоніми; протилежного значення їм часто надають префікси чи суфікси, напр.: ліквіди – неліквіди, ажіо – дизажіо, приватизація – реприватизація, валютний – безвалютний, готівковий – безготівковий, централізований – децентралізований, конвертований – неконвертований, лістинг – делістинг, монопольний – антимонопольний; адресат – адресант, жират – жирант, регресат – регресант, трасат – трасант, ліцензіар – ліцензіат.
Точність терміна зумовлюється і дотриманням орфографічних і морфологічних норм. Наприклад, потрібно передусім правильно писати, напр.: агентство, субсидія, дивіденд, ноу-хау, зовнішньоторговельний, розрахунково-грошовий, ф’ючерські операції, кон’юнктура ринку, тратта, нетто, брутто, бесса, тантьєма, рантьє та ін., ставити правильну відмінкову форму: (Р. в. одн.) акредитиву, банку, бюджету, кредиту, фонду, надлишку, договору, продажу, торгу, дивіденду, кадастру , але векселя, жиранта, варанта, буклета, активатора, цінника, лихваря, відсотка, дисконтера, брокера, аудитора; (Р. в. множ.) гривень, статей, галузей, бандеролей, аліментів, коштів, фінансів, ярмарків та ін. Інформацію про значення терміна, його правильне відтворення, граматичну форму черпають із численних фахових словників.
Українська економічна термінологія перебуває у процесі відпрацювання та розвитку. Упорядкування системи понять і термінів пов’язане з об’єктивною потребою трансформації економіки, прискореного формування ринкової інфраструктури, формуванням та використанням грошових фондів. В українській термінографії з’явилася за останній час чимала кількість спеціальних словників, довідників, які сприяють врегулюванню процесів термінотворення. Метою багатьох таких україномовних видань є переконливо засвідчити, що „українська мова цілком спроможна гнучко й точно перекласти, відтворити, по-своєму осмислити і власними фонетико-морфологічними засобами обробити те чи інше запозичене поняття”[99]. Фіксуючи у словнику реальний стан сучасної економічної термінології, автори намагаються, не порушуючи змісту понять, коригувати окремі терміни і терміносполуки, узгоджувати їх зі словотвірними засобами української мови, уникати недоречних росіянізмів чи інших чужомовних впливів. Одночасно залишають можливість користувачам, зацікавленим у розвитку української фінансово-економічної думки, самим більше експериментувати і вдосконалювати термінологію на власній мовній основі, сміливіше впроваджувати нові відповідники, шукати розумної діалектики між запозиченим і власним.
Синоніми
Синоніми (від грец. synonymos)– це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтінками цього значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням. У зв’язку з цим синоніми можна поділити на такі групи:
а) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками:
дивувати – приголомшувати, потрясати;
старий – старезний, старовинний, давній, колишній;
відомий – видатний, славетний, знаменитий;
стислий – короткий, лаконічний;
здобуток – досягнення, завоювання;
дефект – недолік, вада.
б) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням:
говорити – мовити, промовляти, ректи, верзти, балакати, базікати, теревенити;
іти – ступати, простувати, прямувати, шкандибати, плентатися, чвалати;
розуміти – осягати, метикувати;
щоб – аби;
оскільки – тому що, через те що, позаяк;
в) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні:
століття – сторіччя;
процент – відсоток;
аплодисменти – оплески;
настурція – красоля;
півники – ірис;
площа – майдан;
шеф – керівник.
Абсолютних синонімів у мові небагато. Поступово вони розходяться у значенні або у вживанні, щоб не бути безцільними замінниками один одного. Серед таких слів-дублетів є багато українських відповідників до запозичених слів, часто термінологічних понять: оксидація – окислення; лінгвістика – мовознавство; симптом – ознака; прерогатива – перевага; інвестор – вкладник; контракт – договір; апеляція – звертання; баланс – рівновага та ін. Назву “абсолютні синоніми”, – зауважують науковці, – усе ж потрібно розуміти із певним застереженням, ”оскільки в самій мовній практиці повних синонімів, як таких, по суті, немає, тому що за своїм фактичним становищем у стилістичній системі вони все-таки різняться, хоч і не завжди помітно на перший погляд”[100]. Різнитися вони можуть частотністю вживання, певною стилістичною маркованістю, неоднаковою активністю використання в різних стилях, сполучуваністю тощо.
Синонімічне багатство мови передусім свідчить про її красу, можливості передавати всі відтінки значень слів та емоційно-експресивне забарвлення. „Багатство синонімів – одна з питомих ознак багатства мови взагалі,”[101] – наголошував М. Рильський. Ось яскраві приклади “рясноти синонімів” української мови:
завірюха – метелиця, хуртовина, курява, віхола, буран, заметіль, пурга, хуга, сніговій, сніговійниця, поземка, пороша, хиза, охиза, хурія, хурдига, хурделиця, шквиря, зав’юга, завія, кура, хвижа, хвища;
горизонт – обрій, небозвід, небосхил, небокруг, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокіл, виднокрай, небокрай, овид;
дорога – шлях, гостинець, путівець, путь, стежка, шосе, траса, магістраль, автострада, орбіта.
Кожен синонім має свою історію, традиції у вживанні, своє місце і роль. Синоніми називають ”скарбами мови”, “багатими самоцвітами”, “фарбами в руках артиста-маляра”, тому синонімія передусім є невичерпним джерелом стилістики. „Уміле користування синонімами, тобто вміння поставити саме те слово і саме на тому місці – невід’ємна прикмета доброго стилю, доконечна риса справжнього майстра”[102]. Синоніміка – один із найважливіших чинників, що зумовлюють своєрідність стилю будь-якого письменника. У художньому стилі синоніми є засобом естетичним.
Однією із важливих функцій синонімів у мовленні є урізноманітнення викладу, уникнення монотонності, повторів. Основуючись на певному значеннєвому нюансі слова, можна виділити, підсилити, уточнити, оцінити, а отже, висловити думку якнайдоречніше. Для цього у реєстрі словників синонімів є значні за обсягом синонімічні ряди, як-от:
відносини – стосунки, взаємини, взаємовідносини;
авторитет – повага, пошана, престиж, вага, репутація;
галузь – сфера, ділянка;
інцидент – випадок, пригода, непорозуміння;
стимул – заохочення, імпульс, поштовх;
старанність – пильність, ретельність, завзяття;
енергійний – активний, працьовитий, наполегливий, рішучий, діяльний;
збільшити –підвищити, підняти, примножити, посилити;
турбуватися – піклуватися, клопотатися, дбати;
хронічний – затяжний, тривалий, довгий, постійний, довготривалий, довгочасний.
Синонімія пов’язана з культурою мови. Багатство синонімів дає змогу відшукати найдоречніше, найпотрібніше для контексту слово, а самі пошуки такого слова розвивають і збагачують думку, виховують навички правильного спілкування, підносять мовну культуру. У мові ділового спілкування є чимало різних мовних позначень одного й того ж поняття. До прикладу: бажати – хотіти; властивий – притаманний, характерний; вживати – застосовувати, використовувати, користуватися; проживати – мешкати; одержувати – отримувати; потрапляти – попадати; змушений—вимушений та ін. На перший погляд, це семантичні дублети. „Гадаєте, що це абсолютні синоніми? – зауважує на це Н. Бабич. – Але ж мова теж прагне до економії, тому вона не зберігала б в активному запасі так багато семантично тотожних слів”[103]. Варто звернутися до тлумачного словника, прочитати готові ілюстрації в посібниках, але це той випадок, вважає авторка коли „власне відчуття мови, слова може бути тоншим, точнішим, ніж рекомендоване.”
Отже, багато слів з одного синонімічного ряду мають певні значеннєві відтінки, які потрібно врахувати, щоб висловитися точно, уникнути неоднозначного тлумачення висловлювання або зберегти нейтральний тон, зваживши на стилістичний відтінок. Наведемо приклади:
Замісник, заступник.
Замісник – посадова особа, яка тимчасово виконує обов’язки керівника.
Заступник – офіційна назва посади, друга особа після керівника.