По терміну вкладення капітал ділиться на:Середньостроковий і довгостроковий капітал. Короткостроковий капітал.

По меті вкладення капітал ділиться на: Прямі інвестиціївкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Портфельні інвестиціївкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноземні цінні папери.

№39

Міжнародні фінансово-кредитні організації.

Розвиток ек співробітництва, валютних та фінансових відносин між державами зумовив появу міжн фінансово-кредитних ор-цій, які зд регулювання цих відносин і сприяють стабілізації світової ек-ки. Міжн фінансово-кредитні ор-ції створені на основі міжн угод.
МВФ– наднаціональна валютно-кредитна установа. Створено на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. як спеціалізовану представницьку організацію ООН. МВФ почав працювати у 1947р,штаб-кв у Вашингтоні. Метою МВФ є сприяння міжн вал співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої с-ми платежів і розрахунків, підтримання рівноваги ПБ країн-членів Фонду.МВФ здійснює с-му заходів, спрямованих на регулювання вал курсів, на сприяння конвертованості валют, на надання кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх ПБ, на ліквідацію валютних обмежень, на ор-цію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.Україна прийнята до МВФ у вересні 1992 р.
Світовий банк– це МБРР і його філії: (МФК), (МАР) і Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ).
МБРР– це найб у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми урядам і центральним банкам країн. Термін виплати кредитів 15-25 років, період відстрочки – від 3 до 5 р. Відсотки по кредитах встановлюються на рівні % ставок міжн ринків позичкового капіталу.МБРР здійснює свою д-ть у вигляді надання дострокових позик. МБРР надає позики в основному для:розвитку інфраструктури;здійснення с/г проектів;розвитку промисловості, але не більше 20% від загальної суми позики.Вищим керівним органом МБРР є Рада управляючих. Виконавчий і найдієспроможніший орган МБРР – Директорат.
МАР– це міжн міжурядова ор-ція, котра також є спеціалізованим закладом ООН. Створена у 1960 р для сприяння ек розвитку найменш розвинених країн. Таким країнам МАР надає пільгові кредити на 50 років, стягуючи тільки комісійні в розмірі 0,75% річних. МФК – це також міжн міжурядова ор-ція, спеціалізований заклад ООН. Створена в 1956 році для стимулювання приватного п-ва головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.МФК надає кредити приватним п-вам і купує їхні ЦП. МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5 – 15 років. Рівень відсотка встановлюється в залежності від ставок грошового ринку.
БАГІ– це спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків. Засновано у 1988 р.
Міжамерик банк рекон і розв(1949);Африк банк рекон ірозв(1964);Азіатський банк рекон і розв (1966 р.);Європ банк рекон і розв (1992).Європ банк рекон і розв – банк, який був створений для сприяння ек реформам у країнах Сх Європи та СРСР. Стратегія ЄБРР щодо України випливає із його загальних завдань, а також враховує особливості ек нашої країни.

№40

Україна у міжнародних фінансово-кредитних організаціях і використання нею міжнародних кредитів.

Проблеми світових валютно-фінансових відносин знайшли відображення у роботах таких українських дослідників-економістів як О. Білоруса, І. Луніна,І. Майбороди, О. Мозгового, В. Новицького, О.Плотнікова, В.Степаненка, А. Шаповалова та інших. Окремі аспекти політики співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями викладені у роботах В. Єременка, О. Пивоварського, Л. Саакадзе, В. Хорошковського та інших. Переважна частина бюджетних інвестицій (фінансування проектів розвитку) здійснюється за рахунок пільгових кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародного валютного фонду. Саме тому, на мою думку, необхідно детальніше розглянути сучасний стан діяльності цих міжнародних фінансових інституцій в Україні та перспективи їх подальшої співпраці.Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992 року.
Програмою співробітництва на 2007-2009 роки між Урядом України та Європейським банком реконструкції та розвитку передбачено такі пріоритетні напрями співробітництва, за якими ведеться спільна робота щодо підготовки та реалізації проектів:а) транспорт та зв’язок б) енергетика та енергозбереження в) підвищення енергоефективності. Ключовим інструментом організації співпраці між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку для самого банку є Стратегія ЄБРР в Україні., Україна активно співпрацює і з Світовим банком. З липня 2007 року зі Світовим банком запроваджено проведення щоквартальних переглядів проектного портфелю, що надасть можливість проводити відверті діалоги стосовно поточних проблем в рамках проектів, спільно визначати шляхи для їх своєчасного розв'язання та запобігання у подальшому. Іншим важливим кредитором України є Міжнародний валютний фонд. Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та “Механізм розширеного фінансування по яких Україна отримала коштів. Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Формування цих резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї. Отже, співробітництво з міжнародними фінансово-кредитними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки.

№43

Основні показники світового ринку праці: рівень безробіття, зайнятості, співвідношення економічно активного та економічно неактивного населення провідних країн світу.

Працездатне населення — це сукупність людей переважно робочого віку, здатних за своїми психофізіологічними даними до участі в трудовому процесі. У будь-якому суспільстві працездатне населення поділяють на дві групи: економічно активне та економічно неактивне. Співвідношення між цими групами залежить від соціальних, економічних, політичних і демографічних умов. Економічно активне населення — це частина населення, яка зайнята суспільно корисною діяльністю, що приносить їй прибуток. До економічно неактивного населення відносять тих, хто протягом певного тривалого періоду не належить до зайнятих та безробітних. Це, зокрема, такі категорії населення:учні та студенти; домогосподарки;отримувачі доходів (пенсіонери та ін.); інші (отримувачі державної або приватної допомоги, діти, які не відвідують школи, тощо). Зайнятість — це діяльність громадян, спрямована на задоволення особистих і суспільних потреб. Вона пов’язана з затратами праці на виготовлення продукції, на виконання робіт чи надання послуг і забезпечує відповідні доходи за працю. Безробітні-працездатні громадяни працездатного віку які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, тобто дійсно шукають роботу і здатні приступити до неї. Рівень безробіття=безробітні/роб.сила *100% Робоча сила=зайняті+безробітні Рівень зайнятості=зайняті/роб.сила*100%

№44

Особливості динаміки професійної структури та форм зайнятості економічно активного населення країн світу.

№45

Україна на світовому ринку праці.

Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі більшого втягнення України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі. Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:
по-перше, структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням; по-друге, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; по-третє, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; по-четверте, інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; по-п'яте, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон. Після зняття штучних перешкод на шляху возз'єднання сімей кількість емігрантів з України зростала дуже швидко. Здебільшого емігрували євреї, німці, угорці, греки. За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.
Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Більше того, не відома кількість емігрантів, які виїжджають за кордон на постійну або тимчасову роботу. Головні чинники масової еміграції:• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;• відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей;• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;• відсутність безпеки громадян. На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий ек, соц та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної ст-ри зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з країнами-потенційними користувачами нашої робочої сили.

№46

Сутність та структура міжнародної трудової міграції та етапи її розвитку.

МТМ-це переміщення працездатних людей з однієї країни в іншу, з метою пошуку роботи, як найвигіднішої реалізації своєї робочої сили. МТМ-форма МЕВ, яка полягає в переливанні трудових ресурсів з однієї країни в іншу і відображає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками св.г-ва. Ст-ра, класифікація МТМ: 1)за рівнем легалізації:легальна МТМ-легальний виїзд за кордон і лег працевлаштування; напівлегальна-лег виїзд за кордон, але не лен прац. 2)за часом перебування за кордоном:постійна(остаточна)-без повернення на батьківщину; тимчасова-працевлаштування за кордоном на кілька річний термін визначених контрактів; сезонна-робота пов’язана з сезонними видами в-ва; маятникова-поїздки передбачені на короткий термін з поверненням додому. 3) за рівнем кваліфікації:-міграція висококваліфікованих трудових ресурсів; -кваліф -володіння навичок; -не каліф-не волод навичок. Етапи розвитку М ТМ :1)до 18 ст-коли рабів заставляли виїжджати з одних країн в інші. Із Африки на Амер континент.2)1725-1880рр-мала місце масова еміграція роб сили з Європи в Пн.Америку, з Австралії на Нову Зеландію.3)1880-1914рр-мала масова еміграція роб сили із Сх та Пд Європи, Китаю, Індії, Японії, Сх.Африки в Америку.4)1918-1939рр-скорочення масштабів в МТМ в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з США.5)1945-1989рр-зростання вн.континентальної міграції зокрема в Європі та Африці, зростання попиту на високваліфіковану працю, посилення держ і міждерж регулювання трудової міграції.6)з 1989 р-розгортається масова еміграція з країн з перехідною ек-кою.

№47

Причини та особливості міграційних процесів світу.

Загальні фактори, що сприяють розвитку міграційних процесів:1.висока швидкість розповсюдження інформації; 2.бурхливий розвиток міжн пасажирських сполучень; 3.розвиток засобів комунікацій. Причини МТМ з боку країн-донорів:-велика густота населення; -масове безробіття; -низький життєвий рівень; -порівняно низька з/п; -в-ча необхідність; -неможливість ефект реалізув на батьківщині. Причини з боку кр-реципієнтів:-потреба в дод висококваліф роб силі; -потреба в дешевій роб силі; -порівняно висока з/п. Особливості розвитку МТМ роб.сили на суч етапі:-переважання ММ роб. Сили в аг об’ємі міжн потоків; -зростання демограф факторів в розв ММРС;-розширення географії ММ роб.сили; -розширення масштабів ММ роб.сили; -розширення структури міграц потоків; -розшир форм міграції; - зб об’ємів нелег міграції; -інтенсивний х-р ММ роб.сили. Наслідки: +для кр-реципієнта:-кр отрим готов спеціалістів; -кр отрим дешеву роб.силу;-зрост держ бюджету; -прискорене ек зростання. + для кр донора:-гр перекази; -ослаблення проблеми безробіття; -ротаційний х-р еміграції. Негативні наслідки МТМ:-прояв дискримінації емігрантів; -існування небезпеки; -поглиблення проблеми пошуку роботи для місцевого населення. –для кр імпортера:виникнення додатк проблем повяз з соц. Захистом емігрантів; -відтік нац. валюти за кордон; -втрата вивч спеціалістів при депортації. –для кр експортера:поглиблення відпливу умів; -втрата власних підгот спеціал; -додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів.

№48

Основні центри та методи регулювання міжнародної трудової міграції. Зх Європа (Німеччина, Франція (з Північної Африки), Англія, Бельгія (з Іспанії й Італії), Нідерланди, Швеція (з Фінляндії) і Швейцарія). На даний час тут розвивається загальний ринок роб сили, що припускає вільне переміщення працівників між країнами ЄС і уніфікацію трудового законодавства. Близький Схід. Цей центр сформ в 70рр. Нафтовидобувні країни залучають на важку низькооплачувану роботу дешеву робочу силу з Індії, Бангладешу, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії. США і Канада.Трудові ресурси цих країн історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Щороку в США приїжджає іммігрантів більше, ніж в усі інші країни разом. Австралія. З 1982 р. стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. У країну стали в першу чергу прийматися іммігранти, що робили інвестиції в її економіку. Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Найбільший експортер робочої сили – Китай, крім того – В'єтнам,Філіппіни, та ін. Лат Америка. В основному, Аргентина і Венесуела, крім того Мексика,Бразилія. Міграція відрізняється сезонністю і великим відсотком нелегальної міграції, яка ніяк не регіструється. Африка. У Пн Африці – нафтовидобувна Лівія, на пд – ПАР. Використовують іммігрантів з інших африканських країн, але зацікавлені у фахівцях із СНД (на постійне місце проживання. На нац рівні регулювання міграції зд наступними органами:Міністерством праці (стежить за використанням іноземної робочої сили);Міністерством юстиції (Служба по імміграції та інші служби прикордонного контролю);Міністерством закордонних справ (консульське управління видає в'їздні візи);національними міграційними службами;посередницькими міграційними фірмами. Основні методи регулювання міжнародної міграції робочої сили: 1. Адміністративно-правові:міри нац зак-ства, що визначають юр, політ і професійний статус іммігрантів у даній країні;дія нац служб імміграції в тому числі контроль за в'їздом у країну іммігрантів, видача дозволів на в'їзд, на роботу, на час перебування іммігрантів у країні та ін.);міри міжурядових угод регулювання міграції робочої сили. 2. Економічні:зд вербування іноземних робітників – надання роботи, порівняно високого рівня з/п, житла і медобслуговування, кваліфікації й освіти;залучення до вербуванніммігрантів приватних посередників;видача ліцензій, що дозволяють вербувати працівників за кордоном.МОП-1919 р. відповідно до Версальського договору. м.Женева (Швейцарія).Цілі:забезпечення повної зайнятості і зрост рівня життя;заохочення ек і соц програм;дотримання основних прав людини;охорона життя і здоров'я трудящих;регулювання міграції населення; заохочення співробітництва між підприємцями і трудящими.МОМ-1949 р. як Міжн ор-ція у справах біженців, пізніше її повноваження були розширені й у1989р. вона була перейменована в МОМ. Ф-ції:розробка довгостр програм в обл регулювання міграційних потоків;надання допомоги з питань ор-ції міграції;розвиток технічного співробітництва в обл міграції;запобігання відпливу умів і рееміграція;надання експертних послуг у зв'язку з міжн міграцією роб сили;ор-ція пересування біженців.

№49

Основні види і центри міжнародної трудової міграції. Особливості розвитку міжнародної трудової міграції на сучасному етапі.

Зх Європа (Німеччина, Франція (з Північної Африки), Англія, Бельгія (з Іспанії й Італії), Нідерланди, Швеція (з Фінляндії) і Швейцарія). На даний час тут розвивається загальний ринок роб сили, що припускає вільне переміщення працівників між країнами ЄС і уніфікацію трудового законодавства. Близький Схід. Цей центр сформ в 70рр. Нафтовидобувні країни залучають на важку низькооплачувану роботу дешеву робочу силу з Індії, Бангладешу, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії. США і Канада.Трудові ресурси цих країн історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Щороку в США приїжджає іммігрантів більше, ніж в усі інші країни разом. Австралія. З 1982 р. стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. У країну стали в першу чергу прийматися іммігранти, що робили інвестиції в її економіку. Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Найбільший експортер робочої сили – Китай, крім того – В'єтнам,Філіппіни, та ін. Лат Америка. В основному, Аргентина і Венесуела, крім того Мексика,Бразилія. Міграція відрізняється сезонністю і великим відсотком нелегальної міграції, яка ніяк не регіструється. Африка. У Пн Африці – нафтовидобувна Лівія, на пд – ПАР. Використовують іммігрантів з інших африканських країн, але зацікавлені у фахівцях із СНД (на постійне місце проживання. Види ММРС:1)х-р переміщення населення:-Вн міграція;-зовн міграція; інтеграційна міграція.2)напрямок руху:-еміграція; -іміграція; -Рееміграція – повернення на батьківщину населення, що раніше емігрувало. 3) ор-ція ММРС:-добровільна;-організована;- нелегальна; -примусова.4) професійний склад:-міграція робочих; -міграція спеціалістів; -мігр представників гуманітарних професій.5)якісний склад:міграція роб сили високої каліф; -низької каліф; -відтік умів. Особливості розвитку ММРС на суч.етапі:-переважання ММРС в заг об’ємі міграц потоків; -зрост ролі демогр факторів в розв ММРС; -розширення географії ММРС;-розш масштабів ММРС; -розш ст.-ри мігр потоків; -розш форм мігр; -зб об’ємів нелег мігр роб сили; -зб частки роб сили в мігр потоках висококваліф спеціал; -глобальний х-рММРС; -Інтенсивний х-р ММРС.

№59

Сутність і види міжнародних розрахунків.

Міжнародні розрахунки-являють собою с-му регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, ор-ціями, громадянами різних країн. Суб’єкти: імпортери, експортери, банки.
Види міжнародних розрахунків залежать від:
1. Специфіки суб’єкта:· між конкретними контрагентами;· між банками;· між банком і контрагентом;· між державою і банком;· між державами. 2. Взаємодії суб’єктів:· напряму;· через посередників.
3. Від об’єкту:· торговельні операції;· інвестиційні операції;· некомерційні операції.
4. Умови розрахунків:· готівкові;· з наданням кредиту. Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є:
1) умови зовнішньоторговельних контрактів;2) валютне законодавство;3) особливості банківської практики;4) міжнародні правила та звичаї тощо.
Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:§ безпосередній (повний розрахунок) – повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця;
§ розрахунок у кредит (з розстроченням) – надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).
Типи міжнародних розрахунків.1. Національною валютою:
· торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами;· напряму.2. Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро):· торгові, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угрупувань країн.3. Клірингові розрахунки:· міжнародні платіжні угоди клірингового типу – угода між урядами двох і більше країн при обов’язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов’язань..
4. Золото:· використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота.

№62

Участь України в міжнародних розрахунках.

№79

Сутність і основні етапи економічної глобалізації

Глобалізація (від англ. “globe” – земна куля) – складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби.Підходи стосовно етапів розвитку економічної глобалізації:І підхід –глоб розп ще до періоду великих географ відкриттів у формі мляво плинної глобалізації. До середини ХІХ ст. глобалізація переходить у стадію повільного прогресування, коли формується світовий ринок, розвивається МПП, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн. Наступний етап (середина ХІХ ст. – 80-ті роки ХХ ст.) дістав назву структурної глобалізації, що пов’язано з економічним переділом світу, розпадом світового господарства. ІІ підхід -повзує генезис глобалізації з останньою чвертю ХХ ст., коли вона стає визначальним фактором як нац, так і міжн розвитку, перетворює на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів. Етапи:Перший період(1945-1975 рр.) —перші передумови виникнення глобальних проблем чи початок процесу глобалізації. Відразу ж після війни була створена глобальна міжнародна організація —ООН. У ці ж роки процеси НТР, у т.ч. зв'язку та інформації, не тільки сформувалися, але і стали впливовим політичним і економічним фактором. Другий період (1970-1990 рр.) можна охарактеризувати, як перехід процесів глобалізації у формально визнаний світовим співтовариством стан, коли “раптом” людство постало перед комплексом глобальних проблем, назвало їх і почало перші боязкі спроби їхнього вирішення.Третій період глобалізації (з кінця 90-х років ХХ ст.) має істотні особливості.1) досягнення НТР у сферах інформатики і зв'язку, розвитку міжнародних контактів, особливо бурхливий розвиток Internet, привело до створення глобального світового співтовариства, коли національні кордони все більше стають умовностями.2)очевидне зростання впливу США. Позиція США, їхня роль у розв’язанні глобальних проблем стає в ряді випадків не просто важливою, але і вирішальною. 3)багато націй і держав справедливо знайшли в процесах глобалізації явну загрозу своєму розвиткові, навіть існуванню. У цілому ряді країн з'явилася заклопотаність правлячих кіл, сформувалися соціальні групи протидії процесам глобалізації.

№80

Глобальні проблеми світового господарства та їх аналіз.

Глобальні проблеми– це складний комплекс проблем, який виникає на межі зіткнення взаємин суспільства, людини і природи.До основних факторів, що сприяли виникненню глобальних проблем, можна віднести:Демографічний вибух (швидке зростання чисельності населення, яке до того ж характеризується нерівномірністю по регіонах світу й окремих країнах);Постійне нарощування промислового і сільськогосподарського в-ва;Збільшення обсягу видобування корисних копалин;Житлове, промислове будівництво, прокладання нових транспортних магістралей і комунікацій;Забруднення навколишнього середовища тощо.Причинами цих явищ є:Нерегульований приріст населення в багатьох країнах світу;Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозберігаючих виробництв;Незначне використання екологічно чистих технологій;Швидка урбанізація населення зі стрімким зростанням міських агломерацій і створенням гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією, мілітаризацією економіки окремих країн;Неефективна регіональна економічна політика як на макро-, так і на макрорівнях.Перша сфера — проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором).Друга сфера — проблеми суспільних взаємовідносин (відносини між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо). Головну позицію серед них займає проблема регіональних конфліктів.Третя сфера— розвиток людини, забезпечення її майбутнього (проблеми пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом НТП, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями (серцево-судинними, раком, СНІДом, атипічною пневмонією тощо)).Класифікація глобальних проблем:Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти);Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо);Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.);Наукові проблеми(освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

№81

Основні форми економічної глобалізації.

Глобалізація фінансів. Глобалізація фінансової системи охоплює інтернаціоналізацію трьох складових: - внутрішніх валют – міжнародні ринки валют (переважно у формі євровалюти) почали розвиватися в 1973 р. у зв’язку із запровадженням плаваючих курсів. Євровалюти були банківськими депозитами, на які поширювалося внутрішнє банківське законодавство. Транснаціональні корпорації. ТНК сприяють розвитку виробництва й експорту країн, у яких відбувається їхня діяльність. Наприклад, наприкінці ХХ ст. іноземні компанії працевлаштували 45% робочої сили Сінгапуру, забезпечували 63% обсягу виробництва обробної промисловості та 90% експорту її продукції. У Зімбабве ТНК забезпечували 71% обсягу промислового виробництва, а в Аргентині – 35% продукції обробної промисловості.Прямі зарубіжні інвестиції. Нині на США, Канаду, ЄС і Східну Азію припадає 80% прямих зарубіжних інвестицій.Міжнародна спеціалізація в-ва означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними.Глобалізація третинного сектору ек-ки. Нинішня міжнародна торгівля не обмежується торгівлею товарами, які можна відчути і побачити.. Невпинно збільшується торгівля послугами, темпи зростання якої перевищують темпи зростання міжнародної товарної торгівлі. Третинний сектор охоплює консультаційні послуги у сфері права та підприємництва, аудиту і бухгалтерії, реклами, комп’ютерної справи. Також туризм, навчання іноземних студентів, розважальний бізнес тощо.Глобалізація управлінських ф-цій. У результаті телекомунікаційної революції президент компанії може знаходитись у Франції, а підлеглі (програмісти, клерки, комп’ютерні оператори тощо) – вУкраїні.Глобалізація туризму. В 1975 р. було засновано Всесвітню туристичну організацію (ВТО) (її штаб-квартира розміщується у Мадриді, Іспанія), нині у ній представлені туристичні організації понад 120 країн світу. ООН надала ВТО статус міжурядової. Однією з передумов розвитку міжнародного туризму є прогрес світового транспорту, без якого туризм практично неможливий. Глобалізація проблем навколишнього середовища. Протягом останніх 10 років на планеті було знищено четверту частину оброблювальних площ і дві третини лісів. Ситуація навколо планетарної води, повітря, флори і фауни загострюється й далі. Людство інтенсивно споживає природні ресурси і високими темпами забруднює навколишнє середовище. Існує реальна загроза того, що економічний розвиток Землі може припинитися в результаті: зменшення притоку енергоносіїв; обмеження ресурсів; деградація довкілля.Міжнародна економічна інтеграція об’єктивний, усвідомлений, спрямований процес зближення, взаємопристосування, зрощування національних господарських систем у єдиний економічний комплекс, який володіє потенціалом саморегулювання і саморозвитку.

№82

ТНК та транснаціоналізація світової економіки.

Під (ТНК) маються на увазі міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи в двох або більше країнах і керівництво цими підрозділами здійснюється з одного або декількох центрів на основі такого механізму прийняття рішень, який дозволяє провести узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології і відповідальність для досягнення результату – отримання прибутку.

Ознаки ТНК:- фірма реалізує продукцію, що випускається більш ніж в одній країні;- її підприємства і філіали розташовані в двох і більше країнах;

- її власники є резидентами різних країн.

Етапи розвитку ТНК. На першому етапітранс націоналізація діяльності великих промислових фірм вони інвестували передусім, у сировинні галузі іноземних держав, а також створювали в них власні розподільні і збутові підрозділи.Другий етапеволюції ТНК пов’язаний з посиленням ролі зарубіжних виробничих підрозділів ТНК та інтеграції зарубіжних виробничих і збутових операцій. При цьому виробничі зарубіжні відділення спеціалізувалися в основному на виробництві продукції, яка не попередніх стадіях виробничого циклу вироблялася материнськими фірмами.На сучасному етапістратегія ТНК характеризується прагненням до утворення мережі внутрішньофірмових зв’язків регіонального, а нерідко і глобального масштабу, в рамках яких інтегруються наукові дослідження і розробки, матеріальне забезпечення, виробництво, розподіл і збут. Виявляється, зокрема, тенденція до поширення в приймаючі країни інноваційної активності ТНК, яка раніше базувалася в материнських фірмах. Відбувається це шляхом створення в інших країнах науково-дослідних центрів і технологічних парків, а також поглинання місцевих фірм з високим інноваційним потенціалом. За даними міжнародної статистики питома вага інновацій, що доводяться на зарубіжні філіали ТНК постійно зростає.

Причини, внаслідок яких ТНК так активно розвиваються:можливості підвищення ефективності і посилення конкурентноздатності;недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології;додаткові можливості підвищення ефективності і посилення своєї конкурентноздатності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав;близькість до споживачів продукції іноземного філіалу фірми і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни;можливість використати в своїх інтересах особливості державної;здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, скидаючи їх у міру за старіння в зарубіжні філіали і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів у материнській країні на розробці нових технологій і виробів.

№83

Роль ООН в розв’язанні глобальних проблем.

ООН– міжн ор-ція держав, створена з метою підтримки і зміцнення світу, безпеки і розвитку співробітництва між державами. С-ма ООН складається з головних і допоміжних органів, спеціалізованих організацій та установ і автономних організацій, які є складовою частиною в системі ООН.До числа головних органів відносять: Генеральна асамблея (ГА); Рада безпеки (РБ); Міжн суд і Секретаріат. Допоміжні органи, що виявляться необхідними, засновуються у відповідності до Статуту. ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонують своїм членам прийняти і реалізувати шляхом включення до законодавства чи шляхом введення до нормативних актів. ООН прагне спонукати держави до прийняття відповідних заходів щодо координування їх дій та ініціатив. Офіційні цілі ООН:1)підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом прийняття колективних заходів і мирного врегулювання спорів;2)розвиток дружніх відносин між країнами на основі поваги, принципу рівноправ’я, самовизначення народів;3)здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх людей без будь-яких відмінностей;4)виконання ф-ції центрального органу з узгодження зусиль різних країн, що направлені на досягнення цієї мети.Генеральна асамблея є її головним органом. Вона уповноважена вирішувати будь-які питання в рамках Статуту ор-ції. Ек і соц рада (ЕКОСОР) є важливішим органом ООН, що відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН.До функцій ЕКОСОР належать:1)проведення досліджень і складання доповідей з міжнародних питань в області ек та соц сфери, культури, освіти, охорони здоров'я і надання з цих питань рекомендацій Генеральній асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованими установам; 2)обговорення міжн ек соц проблем глобального і міжгалузевого х-ру та продукування рекомендацій щодо політики з цих проблем для держав-членів і системи ООН в цілому;3) контроль та оцінка здійснення спільної стратегії політики першочергових задач, встановлених ГА в ек, соц і суміжних сферах;4) забезпечення узгодження та послідовне практичне оперативне здійснення на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, що приймаються на конференціях ООН та інший формах у рамках системи ООН, після затвердження Асамблеєю і/або ЕКОСОР;5)забезпечення загальної координації д-ті ор-цій с-ми ООН в ек, соц і суміжних областях з метою здійснення першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю для с-ми в цілому;6)проведення всебічних оглядів політики в обл оперативної д-ті в усій с-мі ООН.

№84

Передумови, шляхи та особливості інтеграції України у світове господарство.

Економічна політика –система заходів, спрямована на розв’язання господарських проблем з метою забезпечення збалансованого розвитку суспільного виробництва і гідного життя народу. Економічна політика має такі цілі:1. глобальні – виражають найважливіші завдання суспільства, характеризують економічний і суспільний лад, що спрямований на забезпечення повного рівня життя (добробут, безпека, свобода, справедливість);2. основні – на їх базі розв’язується комплекс проблем. Це основа розв’язання глобальних проблем (на 5-10 рр.). Передумови входження України у світогосподарську систему:1. Системна ринкова трансформація:- перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки, від ізоляції до відкритості, до соціально-ліберальної моделі суспільства, до постіндустріального суспільства. 2. Реструктуризація економіки:- зміна її структури.3. Відкритість економіки:- свідчить про можливість включення у торговельно-економічні, фінансово-інвестиційні, виробничо-технічні інтеграційні процеси.Перешкоди входження України до СГ:1. Не визначені чітко напрямки і механізми структурної перебудови економіки; не втілюється інноваційна політика.2. Не вирішені питання безпеки у сфері ЗЕД і в цілому економічної безпеки:- надмірна відкритість економіки – не конкурентоспроможність національного виробника;- залежність від іноземних кредитів, якщо вона надмірна – небезпека сировинного придатку.3. Суперечності регіонального характеру, взаємовідносини з іншими країнами (особливо Росія).4. З великими складностями проходять переговори з міжнародними фінансовими організаціями як гарантами входження України до СГ.5. Роздержавлення і приватизація отримали форму прихватизації, пограбування народу.6. Економіка базується на екстенсивному затратному типі розвитку.

№85

Формування системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється за допомогою:-законів України;-передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання;-ек заходів оперативного регулювання ;-рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;-угод, що укладаються між суб’єктами ЗЕД і які не суперечать законам України. Регулювання ЗЕД в Україні може здійснюватися як державними органами, так і недержавними органами управління економікою, що діють на підставі їх статутних документів, а також самими суб’єктами ЗЕД на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Основні нормативно-правові акти, що регулюють ЗЕД в Україні:-ЗУ «Про ЗЕД» від 16.04.1991;-ЗУ «Про режим іноземного інвестування» 1996;-ЗУ «Про єдиний митний тариф»

За сферою впливу на суб’єктів існують такі методи регулювання:

методи прямого впливу (ліцензії та цільове фінансування з бюджету);

методи непрямого впливу, тобто які прямо не впливають і не регламентують поведінку суб’єктів, але створює середовище (податкове регулювання, через прискорену амортизацію).Можливе поєднання груп методів:Правові методи – директиви, укази.Адміністративні – застосовують систему державних замовлень, контрактів, ліцензій, дозволів, квот, стандартів (єдині норми) – держстандарт.Економічні – у країнах з розвинутою економікою основним методом впливу на ринку є кредитно-грошове регулювання. Його інструментом – ЦБ.Основні методи – регулювання розмірів банківських ресурсів; - маніпулювання обліковими ставками; - операції на відкритому ринку.Існують також фінансово-бюджетні методи– маніпулювання ставками податків; - державні витрати: дотації, субсидії, субвенції. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для того, щоб забезпечити:захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестиційних вливань;заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Напрямки державного регулювання ЗЕД в Україні:відкриття вітчизняного ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних товаровиробників;забезпечення ек та правових гарантій функціонування іноземного капіталу;гармонізація нац законодавства з міжн;підтримка вітчизняних експортерів на світових ринках;забезпечення нац безпеки України.Систему органів регулювання ЗЕД очолює Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України.

№86

Напрями зовнішньоекономічної політики України на сучасному етапі.

Умови розвитку МЕВ України:налагодження стосунків з новими державами;поява нових центрів (Чорноморське співробітництво, СНД);перехід від конфронтації (протистояння) до співробітництва (країни Західної Європи, США);ліквідація військово0політичного та ідеологічного протистояння (вибір зовнішньоекономічної стратегії, ідеології, визнання пріоритетів).Зовнішньоекономічні зв’язки держави – це взаємообміну з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, направлене на ефективне рішення глобальних проблем людства.Принципи ЗЕЗ України:забезпечення суверенітету України у ЗЕЗ;взаємо вигідність та рівноправність відносин;взаємодія із СГ повинна спиратися на гнучку, динамічну, комплексну ЗЕП уряду (максимальна підприємницька свобода);обґрунтована відкритість економіки.Напрямки ЗЕП в Україні:створення потужного експортного сектору, підвищення конкурентоспроможності товарів;організувати нову форму зв’язків – виробничо-інвестиційну;активізувати інвестиційну діяльність, особливо щодо інновацій;розвивати сферу конкурентоспроможних технологій (літакобудування, атомна енергетика, авіа-космічна);регулювати відкритість економіки за допомогою зваженої протекціоністської політики («Чумак», «Верес», «Торчин-продукт»);регулювати конкретні переваги України.Серед загальних трансформаційних процесів, що впливають на хід перетворень в економіці України, слід назвати такі:поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу;глобалізація і посилення взаємозалежності у світі;поглиблення інтеграційних процесів.В ході реалізації пріоритетів структурної переорієнтації в економіці України виділяють наступні етапи: на першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації; на другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок науково-технічної та інвестиційної діяльності; на третьому етапі – становлення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньо збалансованої та глибоко інтегрованої в структуру світового господарства.