Основними видами є майново-господарські та організаційно-господарські.

Майново-господарські– цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Організаційно-господарські зобов’язання – господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарської діяльності та суб’єктом організаційних повноважень, у силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну господарську (організаційну) дію, або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання можуть виникати:

- за рішенням місцевої ради, відповідно до якого на суб’єктів господарювання покладається обов’язок за рахунок власних коштів створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку;

- за власним бажанням суб’єктів господарювання щодо покладення на себе зобов’язання про господарську допомогу у вирішені питань соціального розвитку населених пунктів, розв’язанні місцевих проблем, участі у формуванні відповідних фондів місцевих рад, виконання робіт щодо розвитку територій тощо.

Публічні зобов’язання суб’єктів господарювання виникають відповідно до закону та установчих документів суб’єкта господарювання, на якого покладається обов’язок здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному хто до нього звертається на законних підставах.

63. Виконання господарських зобов’язань.

Це вчинення управленою і зобов’язаною стороною дій зі здійснення прав та виконання обов’язків, що випливають із зобов’язання.

Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином та в натурі (реально). Належність полягає у виконанні господарського зобов’язання відповідно до вимог закону, інших НПА, договору, а за відсутністю в цих документах конкретних вимог щодо виконання зобов’язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно стануться.

Відповідно до принципу належного виконання зобов’язання мають виконуватися:

1. щодо належного предмета зобов’язання;

2. належними сторонами;

3. має виконуватись у належний строк;

4. у належному місці;

5. належним способом;

6. з належним оформленням.

Виконання зобов’язання в натурі означає спрямованість дій сторін зобов’язання на настання реальних наслідків.

Управлена сторона, приймаючи виконання господарського зобов’язання, на вимогу зобов’язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов’язання повністю або його частини.

64. Забезпечення виконання господарських зобов’язань.

Забезпечення виконання господарських зобов’язань має на меті спонукати зобов’язану сторону виконати зобов’язання належним чином. На належне виконання господарських зобов’язань спрямовані:

1. загальні заходи, що застосовуються у всіх випадках крім передбачених законом або договором;

2. способи забезпечення виконання зобов’язань. Це спеціальні забезпечувані заходи що застосовуються лише для забезпечення тих зобов’язань, для яких вони безпосередньо встановлені законом або договором .

Господарсько-правові способи забезпечення зобов’язань:

- державна гарантія, це спосіб забезпечення зобов’язань суб’єктів господарювання, які належать до державного сектору економіки;

- банківська гарантія. Шляхом видачі гарантійного листа банк, кредитна установа або страхова організація (гарант) дають на прохання іншої особи (принципала) письмове зобов’язання сплатити кредиторові принципала (бенифіціару) відповідно до умов зобов’язання, що дається гаранту в грошову суму після пред’явлення бенифіціаром письмової вимоги про її сплату;

- загальногосподарська публічна гарантія. Це спосіб забезпечення зобов’язань за рахунок єдиного страхового фонду публічної застави, створеного з метою мінімізації негативних наслідків, які настали від економічних злочинів.

Забезпеченню підлягає тільки дійсне зобов’язання, тобто недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Правочини щодо забезпечення виконання господарських зобов’язань вчиняється у письмовій формі.

65. Припинення господарських зобов’язань.

Підстави:

1. Виконання;

2. Здійснення зустрічних однорідних вимог;

3. Угода сторін;

4. Поєднання управленої та зобов’язаної сторони в одній особі;

5. Розірвання або визнання недійсним зобов’язання за рішенням суду;

6. Через неможливість виконання зобов’язання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає;

7. В інших випадках передбачених ГК або іншими законами.

Господарське зобов’язання на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади може бути визнане судом недійсним повністю або в частині, якщо воно:

- не відповідає вимогам закону;

- вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства;

- укладене учасниками господарських відносин з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності)

Наслідки недійсності зобов’язань:

- двостороння реституція

- стягнення в бюджет держави

66. Поняття та ознаки господарського договору.

Господарський договір – це зафіксовані у спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні зобов’язання учасників майново-господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування, забезпечення їх господарської діяльності (господарських потреб) з урахуванням загальногосподарських публічних інтересів.

Термін «господарський договір» використовується в таких значеннях:

- угода (правочин), що породжує права та обов’язки учасників

- зобов’язання сторін, учасників господарських відносин, що ґрунтуються на укладеній між ними угоді

- правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов’язання сторін

Ознаки господарського договору:

1. особливий суб’єктний склад;

2. спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин;

3. тісний зв'язок с плановим процесом;

4. поєднання у господарському договорі майнових та організаційних елементів;

5. обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів та загальногосподарських інтересів;

6. можливість відступлення рівності сторін.

67. Функції господарського договору.

Це основні напрями та ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосування правової форми господарського договору.

Функції:

1. регулятивна

2. координаційна

3. контрольно-інформаційна

4. опосередкування відносин між суб’єктами господарювання, а також цих суб’єктів з іншими учасниками господарських відносин;

5. узгодження економічних інтересів сторін договірного зв’язку із загальногосподарськими

68. Класифікація господарських договорів.