Система банківського нагляду 4 страница

г) витрати, пов'язані з роботою ліквідатора, в тому числі:

• на оплату державного мита;

• на публікацію оголошення про ліквідацію банку;

• на публікацію в органах інформації про порядок продажу
майна банку;

• витрати ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням

активів банку;

• на проведення аудиту;

• на оплату праці працівників, залучених для здійснення лік­
відації;

д) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди жит­
тю та здоров'ю громадян.

Перелічені витрати відшкодовуються після реалізації ліквіда­тором частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено За­коном;

2) у другу чергу задовольняються вимоги вкладників — фізи­
чних осіб в частині перевищення суми, передбаченої системою
гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зо­
бов'язань банку перед працівниками;

3) у третю чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру над­ходження на рахунок коштів від продажу майна банку після пов­ного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимо­ги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кож­ному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установ­леному порядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Банківське право ^ 39

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком іс­тотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управлін­ня визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборго­ваності кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникам, а майно державних банків — відповідно­му органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержа­ні від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бю­джету України.

Майно кооперативних банків, що залишилося після задово­лення потреб кредиторів, підлягає використанню відповідно до законодавства України про кооперацію.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора.

Окремі положення законодавства присвячені ліквідації бан­ківських об'єднань. Так, банківське об'єднання ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи Національного банку України за рішенням суду у разі, якщо діяльність такого банків­ського об'єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільнос­ті банківської системи. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків — його учасників.

РЕЗЮМЕ

1. Термін «регулювання» по відношенню до банківської діяльності можна розглядати у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні державне регулювання в сфері банківської діяльності якраз і включає всю систему заходів, які вживаються уповноваженими органа­ми держави для забезпечення сталого та надійного функціонування ба­нківського сектору. У вузькому розумінні банківське регулювання — це діяльність уповноважених органів, яка полягає у виданні правових актів у сфері банківської діяльності.

Ю. в. ВАЩЕНКО

2. Правові акти в сфері банківської діяльності прийнято поділяти на
акти так званого пруденційного (або інакше «розумного») регулювання
та акти економічного регулювання.

3. В Україні банківське регулювання та банківський нагляд є функ­
ціями центрального банку України — Національного банку України.

4. Основні Базельські Принципи включають двадцять п'ять основ­
них Принципів, які необхідні для того, щоб система банківського на­
гляду була ефективною.

5. До системи банківського нагляду в Україні включаються:

• відділ банківського нагляду територіального управління;

• Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при
територіальному управлінні НБУ;

• начальник територіального управління НБУ;

• відповідні департаменти банківського нагляду НБУ;

• заступник голови Правління НБУ;

• Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ.

6. Основні засади створення та ліцензування комерційних банків за­
кріплені у Законі України «Про банки і банківську діяльність», які по­
тім конкретизуються у відповідних нормативно-правових актах Націо­
нального банку України.

7. Комерційний банк має право здійснювати банківську діяльність
тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської
ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залучен­
ню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню
кредитів, а також вести рахунки.

8. Заходи впливу, що застосовуються Національним банком до бан­
ків у разі порушення законодавства, мають бути адекватними конкрет­
ним порушенням, які ними були допущені.

9. Реорганізація банку — це злиття, приєднання, виділення, поділ
банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком
яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків пра­
вонаступникам.

10. Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із
законодавством України про господарські товариства за умови попере­
днього дозволу Національного банку України.

11. Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози
платоспроможності банку.

Банківське право

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ

§ 1. Поняття банківської таємниці.

§ 2. Порядок розкриття банківської таємниці.

§ 3. Співвідношення понять «банківська таємниця» та

<■:

«комерційна таємниця банку».

§ 1. Поняття банківської таємниці

Поняття «банківська таємниця» є одним із централь­них понять банківського права, оскільки пронизує усі напрямки банківської діяльності.

Науковці вважають, що банківська таємниця — це комплекс­ний інститут, а сам термін припускає дві інтерпретації⁹⁶. У вузь­кому розумінні банківська таємниця — це обов'язок банку збері­гати в таємниці операції клієнтів від сторонніх осіб, насамперед конкурентів того чи іншого клієнта банку, операції, рахунки та вклади (депозити) своїх клієнтів і кореспондентів. У широкому розумінні це різновид службової таємниці, тобто конфіденційна інформація щодо клієнта, яка стала відома службовцю банку⁹⁷.

Положення, присвячені основним засадам банківської таєм­ниці, містяться як у загальному, так і у спеціальному банківсько­му законодавстві.

Згідно зі статтею 1076 Цивільного кодексу України банк гара­нтує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і ві­домостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим

Карманов Є. Банківська таємниця як об'єкт цивільно-правового регулювання //

України. — 2001. — № 12. — С. 113.

Орлюк О. П. Банківське право: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. —

144"

/О. 8. ВАЩЕНКО

особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську дія­льність.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять бан­ківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшко­дування завданих збитків та моральної шкоди.

Основні правові засади банківської таємниці закріплені у главі 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до статті 60 цього Закону є інформація щодо дія­льності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним, чи тре­тім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан корес­
пондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням
клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридич­
ної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи ко­
мерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків про­
дукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком
тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інфор­
мації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таєм­ницю.

Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по ба­нках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформа­ції, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на йо­го розсуд.

Як справедливо відмічає у своєму дослідженні правових пи­тань банківської таємниці Д. О. Гетманцев, частина 2 статті 60 Закону надає невичерпний перелік відомостей, які відносяться до банківської таємниці, у зв'язку з чим пропонує відносити до неї

Банківське право

будь-яку інформацію про клієнта, яка стала відомою банку під час співпраці з клієнтом ⁸.

Згідно зі статтею 61 Закону «Про банки і банківську діяль­ність» банки зобов'язані забезпечити збереження банківської та­ємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка
становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що мі­
стять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціо­
нованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської та­
ємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і уго­
дах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зо­бов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використо­вувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну ін­формацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошу­вати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

2. Порядок розкриття банківської __ ,.

Порядок розкриття банківської таємниці закріплений у статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цієї статті інформація щодо юридичних та фізич­них осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається бан­ками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника та­кої інформації;

* Гетманцев Д. О. Банківська таємниця: особливості ії нормативно-правового регу­лювання в Україні та в законодавстві зарубіжних країн // Лвтореф ... дис. канд. юрид. наук. — К„ 2003, — С. 9.

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України,
Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного ко­
мітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за
рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи —
суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх пись­
мову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю
стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або
фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конк­
ретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з пи­
тань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо
здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому мо­
ніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимо­
гу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків кон­
кретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підпри­
ємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інфор­мації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої
форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи
його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені Законом підстави для отримання цієї
інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких
державний орган має право на отримання такої інформації.

Право органів державної податкової служби на отримання ін­формації про рахунки клієнтів банків обмежене Законом України «Про Державну податкову службу в Україні». Відповідно до статті 11 цього Закону органи державної податкової служби мо­жуть звертатися із запитами до установ банків для отримання ін­формації про наявність рахунків відповідних платників банків. Інформація щодо руху коштів за цими рахунками може надавати­ся лише за рішенням суду.

У зв'язку із зверненнями правоохоронних органів та банків щодо порядку та обсягів розкриття банками інформації, що ста­новить банківську таємницю, за рішенням суду, Національний банк України у листі від 19.04.2005 р. № 48-012/275-3973 роз'яс-

ю. в. ващенко

Банківське право

нив, що рішення суду, які набрали законної сили, відповідно до норм статті 124 Конституції України та статті 11 Закону України «Про судоустрій України» є обов'язковими для виконання на всій території України. Умисне невиконання рішення (постанови, ухвали) суду тягне за собою кримінальну відповідальність, вста­новлену статтею 382 Кримінального кодексу України. Законо­давством не передбачено здійснення виконавчого провадження щодо судових рішень про розкриття банками інформації, яка міс­тить банківську таємницю. Водночас нормами нової редакції Ци­вільного процесуального кодексу України передбачено, що рі­шення суду щодо розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, підлягає негайному виконанню. Оскар­ження такого рішення не зупиняє його виконання. На підставі вищевикладеного, у разі надходження до банку (отримання бан­ком) рішення (ухвали, постанови) суду щодо розкриття інформа­ції, яка містить банківську таємницю, щодо зазначеного у рішен­ні клієнта (клієнтів), Національний банк рекомендує вжити заходів щодо негайного виконання такого рішення суду. Якщо у рішенні суду не визначено порядку та/або форми надання такої інформації, рекомендується узгоджувати ці питання з особою, якій згідно з рішенням суду має бути розкрита інформація, що містить банківську таємницю.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників на­даються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) помер­лих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншо­го банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банків­ську таємницю, передбачені статтею 62 Закону «Про банки і банків­ську діяльність», не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повнова­жень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю. Національний банк України має право відповідно до міжнаро­дного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною

148'

Ю. В. ВАЩЕНКО

Радою України, або за принципом взаємності надати інформацію про банк органу банківського нагляду іншої країни, якщо:

1) це не порушує державні інтереси та банківську таємницю;

2) є гарантії того, що отримана інформація буде використана
виключно з метою банківського нагляду;

3) є гарантія того, що отримана інформація не буде передана
за межі органу банківського нагляду.

Положення цієї статті не поширюються на випадки повідом­лення банками відповідно до законодавства про операції, що ма­ють сумнівний характер, та на інші передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом вито­ку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються вин­ними органами.

§ 3. Співвідношення понять «банківська таємниця» та «комерційна таємниця банку»

Необхідно розрізняти поняття «банківська таємниця» та «комерційна таємниця банку». Науковці визначають комерційну та­ємницю банку як відомості про діяльність кредитної організації, конкретний перелік яких встановлено керівником банку з метою за­хисту прав та інтересів кредитної організації та доведено до посадо­вих осіб банку з врахуванням правил про відомості, які не можуть бути віднесені до кола об'єктів комерційної таємниці".

На думку А, Ю. Вікуліна, між поняттями «банківська таємни­ця» та «комерційна таємниця» існує ряд принципових відміннос­тей, які полягають:

1)у суб'єктному складі осіб, які встановлюють зміст та обсяг відповідної таємниці (банківська таємниця встановлена законо-

Тосунян Г. А., Вику лин А. Ю., Зкмалян А. М. Банковское право Российской Феде-рации. Общая часть: Учебник / Под общ. ред. акад. Б. Н. Топорнина. — М: Юристь, 1999. — С. 248.

Банківське право

давцем на рівні федерального закону, комерційну таємницю встановлює керівник комерційної організації на свій розсуд, він має право взагалі не встановлювати у підпорядкованій йому ор­ганізації режим комерційної таємниці);

2) у суб'єктному складі осіб, які є власниками відомостей, які
складають відповідну таємницю (власником банківської таємниці
по відношенню до відомостей про самого себе є клієнт; власником
комерційної таємниці є засновники комерційної організації, тобто,
особи, які здійснюють право власності по відношенню до її майна);

3) у тому, що встановлення та дотримання режиму банківської
таємниці, а отже, і її захист, є обов'язком всіх службовців креди­
тної організації та за невиконання її вони несуть дисциплінарну,
матеріальну і кримінальну відповідальність; встановлення ж та
дотримання режиму комерційної таємниці є не обов'язком, а
правом керівника організації, яким він може і не скористатися .

РЕЗЮМЕ

Список рекомендованої літератури

Гетманцев Д. О. Банківська таємниця: особливості її нормативно-правового регулювання в Україні та в законодавстві зарубіжних країн // Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. — К., 2003. — 19 с.

Гетманцев Д. О. Проблеми визначення поняття банківської таємниці в законодавстві України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. — 2001. — № 44. — С. 25—28.

Гетманцев Д. О. Проблеми обмеження правового захисту банківсь­кої таємниці з метою попередження легалізації майна, набутого злочин­ним шляхом // Вісник Київського національного університету імені Тара­са Шевченка. Юридичні науки. — 2002. — №47. — С.233-236.

Карманов Є. Банківська таємниця як об'єкт цивільно-правового регу­лювання // Право України. — 2001. — № 12. — С. 113.

Орлюк О. П. Банківське право: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер,

2004. — 376 с.

Тосунян Г. А., Викулин А. /О., Зкмалян А. М. Банковское право Рос-сийской Федерации. Общая часть: Учебник / Под общ. ред. акад. Б. Н. Топорнина. — М.: Юрисгь, 1999. — 448 с.

1. Банківська таємниця — інформація щодо діяльності та фінансо­
вого стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування
клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг
банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної
шкоди клієнту.

2. Банківська таємниця є різновидом службової таємниці.

3. Законом визначено перелік інформації, яка становить банківську
таємницю.

4. Законом закріплено порядок розкриття інформації.

5. Необхідно розрізняти поняття «банківська таємниця» та «комер­
ційна таємниця банку».

Контрольні запитання

1. Що таке банківська таємниця?

2. Якими нормативно-правовими актами регулю­
ється інститут режим у банківської таємниці?

3. Чи є банківська таємниця різновидом комер­
ційної інформації?

4. Який порядок розголошення банківської таємниці?

' Там само. — С. 249—250.

ю. в. ващенко

Банківське право