При виділенні економічних районів враховуються такі

основні принципи:

- принцип економічної доцільності, який основується на

тому, що кожен економічний район є спеціалізованою тери-

торіальною частиною єдиного народногосподарського комплек­су країни із певним комплексом допоміжних і сервісних вироб­ництв. Спеціалізацію району визначають ті галузі, у яких витра­ти праці і засобів на виробництво продукції будуть найменшими, або виробництво певних видів продукції можливе там лише з причин природного фактору, або наявності корисних копалин. У виділених районах територіальна організація господарства по­винна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту. Ча­сто для досягнення певної мети доводиться користуватися мето­дом економічного заохочення - надання субсидій, встановлення прийнятних цін та ін.;

- принцип об'єктивності районоутворення, що означає виділення об'єктивної, суспільно цілісної території, яка розгля­дається як територіальна система продуктивних сил з міцними внутрішніми зв'язками;

- принцип перспективності розвитку господарського комплексу, що дозволяє прогнозувати структуру виробництва, розвиток системи розселення, нові напрямки виробничої спеціалізації в результаті освоєння нових територій, сировинних баз, формування центрів господарської діяльності;

- принцип комплексності розвитку всіх функціональ­них ланок, що передбачає раціональну систему внутрішніх зв'язків і пропорційність між сферами людської діяльності;

- принцип єдності економічного районування і політи­ко-адміністративного устрою держави. На основі цього принципу адміністративні одиниці одночасно розглядаються як економічні райони нижчого ієрархічного ступеня.

Тепер, коли Україна стала самостійною державою, виникла потреба у розробці нового економічного районування.

Причому у процесі розробки нової сітки районоутворення повинні бути враховані всі критерії і принципи економічного районування. Це дозволить пов'язати економічне районування з прогнозуванням галузей розвитку народного господарства і роз­селенням, поліпшенням умов життя населення на території ра­йону.

2.2. Територіальна організація продуктивних сил України

До встановлення незалежності в Україні економічне району­вання ґрунтувалося на інтересах СРСР. Тоді територія нашої держави умовно була поділена на 3 економічні райони: Донець­ко-Придніпровський, Південно-Західний та Південний.

Декларація про державний суверенітет України і визнання її як самостійної держави поклала початок новому етапу держав­ного будівництва. Серед комплексу проблем виникло питання реформації територіально-адміністративного устрою і приведен­ня його у відповідність з новими економічними процесами та ет­нокультурними особливостями.

Вченими-географами, які працювали в цій галузі, - Ф.Д. За­ставним, В.А. Поповкіним, М.Д. Пістуном, О.І. Шоблієм було зроблено спробу поділити Україну на ряд регіонів.

Так, у 1993 р. В.А. Поповкін у праці "Регіонально-цілісний підхід в економіці" обґрунтував поділ України на п'ять макро­районів, а саме:

1) Центрально-Український (Київська, Чернігівська, Жито­мирська, Черкаська та Кіровоградська області);

2) Донбас і Нижнє Придніпров'я (Донецька, Дніпропет­ровська, Луганська і Запорізька області);

3) Слобідська Україна (Харківська, Сумська і Полтавська області);

4) Придніпровський (Автономна Республіка Крим, Одесь­ка, Миколаївська та Херсонська області);

5) Західно-Український (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмель­ницька, Закарпатська та Чернівецька області).

М.Д. Пістун пропонував поділити Україну на 9 економіч­них районів:

1) Донецький (Донецька і Луганська області);

2) Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіро­воградська обл.);

ЗО

3) Київський (Київська, Чернігівська, Черкаська обл.);

4) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

5) Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

6) Волинський (Волинська, Житомирська, Рівненська обл.);

7) Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатсь­ка, Чернівецька обл.);

8) Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.);

9) Кримський (Автономна Республіка Крим).

На 9 економічних районів пропонував поділити Україну і вчений-географ Ф.Д. Заставний, а саме:

1) Донецький (Донецька і Луганська обл.);

2) Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.);

3) Центрально-Поліський (Київська, Чернігівська і Жито­мирська обл.);

4) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

5) Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);

6 Центрально-Український (Черкаська і Кіровоградська обл.);

7) Карпатський( Львівська, Івано-Франківська, Закарпатсь­ка і Чернівецька обл.);

8) Західно-Поліський (Волинська і Рівненська обл.);

9) Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.).

Радою по розвитку продуктивних сил НАН України у 1995 р. запропоновано поділити Україну на 9 економічних районів, а саме:

1) Донецький (Донецька і Луганська обл.);

2) Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.);

3) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4) Столичний (Київська, Чернігівська і Житомирська обл.);

5) Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.);

6) Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатсь­ка і Чернівецька обл.);

7) Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);

8) Центрально-Український (Черкаська і Кіровоградська обл.);

9) Волинський (Волинська і Рівненська обл.).

Враховуючи необхідність здійснення державної регіональ­ної економічної політики, Кабінет Міністрів України у 1998 р. вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону Ук­раїни "Про концепцію державної регіональної економічної політики", в якому пропонується мережа економічних районів України в такому складі:

1.Донецький (Донецька і Луганська обл.);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Кіровоградська і Запорізька обл.);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4. Центральний (Київська, Черкаська обл. та м. Київ);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька
г обл.);

7. Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.). 8. Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатсь­ка і Чернівецька обл.).

Таким чином, різні автори підходять до економічного райо­нування України по-своєму, але наявність багатьох проектів свідчить про те, що така необхідність існує і його потрібно буде проводити. А покищо в Україні діє адміністративне районуван­ня. У складі республіки є Автономна Республіка Крим, 24 об­ласті, два міста республіканського підпорядкування - Київ та Севастополь, 490 районних центрів та 178 районів у містах.

У січні 2005 р. у складі Кабінету Міністрів України було вве­дено посаду віце прем'єр-міністра по проведенню адміністратив­ної реформи. Робота у цьому напрямку ведеться і з часом буде проведено адміністративне районування.

2.3. Наукові методи аналізу розміщення

продуктивних сил і рівнів економічного

розвитку регіонів

У нинішніх умовах в Україні забезпечення раціонального розміщення продуктивних сил стало однією з найважливіших економічних проблем. Надмірна концентрація промисловості з сильно забруднюючими природне середовище технологічними процесами у багатьох районах країни вступає в протиріччя з чисельністю населення та середовищем його проживання. Розміщення виробничих комплексів і об'єктів соціальної інфраструктури потребує економічного обгрунтування, що можливо лише з використанням економічних методів досліджень.

Економічні методи - це способи визначення дійсності і встановлення істини. Науковими методи можна вважати тоді, коли вони забезпечують розкриття сутності процесів, що відбу­ваються у певних умовах.

В економічній практиці використовується ціла система тра­диційних і нових (точних) методів дослідження. Нескладні розра­хунки виробництва продукції і її споживання здійснюються тра­диційними методами, складні розрахунки - новими (точними) методами.

До традиційних методів аналізурозміщення продуктивних сил відносяться:

- Порівняльний метод аналізу статистичних даних і основних економічних показників. За його допомогою визна­чається місце галузі серед інших галузей регіону чи певної місце­вості; вивчення конкретного підприємства і аналіз його госпо­дарської діяльності.

- Групування економічних показників дає можливість виз­начити, які підприємства, райони виробляють певну кількість продукції в розрахунку на особу, площу, величину затрат на оди­ницю площі, продукції і т.ін. Цей показник використовується в ос­новному при підведенні підсумків роботи за необхідний період.

- Техніко-економічних розрахунків застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і тери­торіального розвитку виробництва.

При цьому розраховуються розміри витрат на виробництво одиниці продукції та на загальний (річний) обсяг її випуску. Такі показники визначаються як у натуральному, так і у вартісному обчисленні в залежності від поставленої мети. При­чому розрахунки проводяться по витратах матеріалів, енергії, коштів, праці, транспортних послуг і т.ін.

- Балансовий метод використовують при визначенні об­сягів виробництва продукції, забезпечення основними і оборотни­ми фондами, трудовими ресурсами. Особливо широко використо­вується цей метод при вирішенні питань раціонального викорис­тання ресурсів. Балансові розрахунки проводяться у розрізі підприємств і регіонів по паливу, металах, будівельних ма­теріалах, праці, сільськогосподарській продукції і при розробці довгострокових галузевих і генеральних схем розміщення продук­тивних сил регіонів. З допомогою розроблених балансів можна визначити забезпечення певними видами ресурсів в необхідній кількості, а при нестачі передбачити джерела поповнення.

- Нормативний метод сприяє проведенню достовірних розрахунків. Нормативи, які закладаються в проектні розрахунки, повинні бути науково обґрунтовані і зорієнтовані на впроваджен­ня ресурсозберігаючих технологій, раціональне використання ре­сурсів, застосування найновіших досягнень науки і техніки.

- Картографічний метод дає можливість наглядно пока­зати місце розташування окремих підприємств чи виробництв, що дає можливість визначати віддаль до них, яка потрібна при розрахунках витрат на перевезення вантажів та пасажирів і виз­начення витрат пального та розрахунку тарифів на транспортні послуги.

До нових (точних) методів відносяться економіко-матема-тичні методи,з допомогою яких здійснюється одержання і об­робка інформації з використанням обчислювальної техніки. Це сприяє отриманню достовірних матеріалів, дає можливість виз­начити зв'язок і закономірності при розміщенні виробництв на окремих територіях і регіонах.

До таких методів відносяться:

- Метод математичного моделювання. Його застосу­вання дає можливість створити систему взаємопов'язаних моде­лей, які дозволяють використовувати результати вихідної інформації для прийняття найбільш раціональних рішень при розміщенні продуктивних сил. Послідовність математичного моделювання включає такі етапи, як збір інформації, постановку задачі, і під неї проводять вибір математичного методу вирішен­ня, складання економіко-математичної моделі, розрахунок на комп'ютері та аналіз отриманих результатів.

- Метод математичного програмування. Він застосо­вується для вирішення завдань обґрунтування розміщення ви­робничих і соціально-побутових об'єктів. Причому за основу при оптимізації моделі розміщення виробництва приймається мінімум витрат на виробництво, а обмеженням - наявна ма­теріальна база, потреба у певному виді продукції, обсяги її випу­ску, наявність сировини, палива і матеріалів.

Контрольні запитання

1. Сутність та практичне значення економічного районуван­ня.

2. Критерії економічного районування.

3. Принципи економічного районування.

4. Територіальна організація продуктивних сил України.

5. Економічні методи аналізу розміщення продуктивних сил.

з*

Рекомендована література

1. Пирожков С, Павлюк А. Адміністративно-територіальна реформа в Україні //Економіка України. - 2005. - № 7.

2. Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Ре­форма заради добробуту". - К., 2000.

3. Проект Концепції державної регіональної політики Ук­раїни. -К., 2000.

4. Регіональна політика України /За ред. Н.Г. Курдюкової. - К.: Наукова думка, 1995.

5. Розміщення продуктивних сил України /СІ. Дорогун-цов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. - К.: КНЕУ, 2000.

6. Іщук СІ. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. - К..: Задруга, 2002.

3. Природно-ресурсний потенціал України і його економічна оцінка

Розглядаються наступні питання:

3.1. Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та економічна оцінка

3.2. Характеристика природно-ресурсного по­тенціалу

3.3. Охорона природних ресурсів

3.1. Сутність природно-ресурсного

потенціалу, його структура

та економічна оцінка

Природно-ресурсний потенціал - це сукупність усіх природ­них запасів і умов, що є і можуть бути задіяні для досягнення певної мети.

До природно-ресурсного потенціалу відносяться ресурси:

- мінеральні, які представлені корисними копалинами та мінерально-будівельною сировиною. Вони поділяються на па­ливні, рудні й нерудні;

- земельні, серед яких виділяють типи ґрунтів, а також ви­ди господарського використання земель (рілля, сінокоси й пасо­вища, ліси й чагарники);

- водні, які підрозділяються на води Світового океану, во­ди суходолу. До вод суходолу відносяться річки, озера, ставки, водосховища, болота, льодовики і підземні води (ґрунтові та ар­тезіанські);

- біологічні, що включають рослинний і тваринний світ;

- рекреаційні включають природно-кліматичні і бальнео­логічні;

- кліматичні, до яких відносяться сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє тепло Землі.

За ознакою вичерпностіприродних ресурсів їх поділяють на дві групи: невичерпні і вичерпні.

До невичерпних належать сонячна радіація, енергія вітру .

Вичерпні поділяються на вичерпні відновлювані та вичерпні не відновлювані.

До вичерпних відновлюваних відносяться: ґрунтовий по­крив, водні ресурси, лікувальні грязі.

До вичерпних не відновлюваних належать паливні, рудні і нерудні корисні копалини.

Використання в економічній діяльності природних ресурсів вимагає їх оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх викори­стання. Технологічна оцінка здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів необхідна для визна­чення міри їх ефективного використання. Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують різні методичні підходи.

Враховуючи той факт, що регіони України дуже різняться за наявністю ресурсів, науковими підрозділами Національної ака­демії наук було зроблено оцінку природно-ресурсного по­тенціалу областей і Автономної Республіки Крим. Результати досліджень опубліковані у книзі В.П. Руденко "Природно-ре­сурсний потенціал Української РСР", наведені у табл. 3.1 та для більшої наявності представлені на рис. 3.1.

Згідно з наданими даними в структурі природних ресурсів в окремих областях України переважають мінеральні ресурси (До­нецька обл. - 72,8%, Луганська - 73,8%, Дніпропетровська -68,9%). У іншій групі областей переважають земельні ресурси (Вінницька - 79,1%, Одеська - 71,8%, Черкаська - 67,7%) і т. д. В групі областей у структурі природно-ресурсного потенціалу зай­мають лісові ресурси (Волинська - 16,2%, Житомирська - 12,6%, Івано-Франківська - 17,6%, Рівненська -16,1%, Чернівецька -12,6%). В Автономній Республіці Крим і Закарпатській області на рекреаційні ресурси приходиться відповідно 29,6 і 28,6 %.

Але враховуючи той факт, що надра України ще не повністю розвідані і геологорозвідувальні організації проводять обстежен-

ня території, говорити про кінцеві дані цього дослідження не слід, оскільки з часом будуть внесені деякі зміни.

Таблиця 3.1. Структура природно-ресурсного потенціалу в областях України

Область	Сумарний потенціал в % від сумар­ного потенці­алу в Україні	Потенціал ресурсів, %
Мінеральні	Водні	Земельні	Лісові	Фауністичні	Природно-рекреаційні
Україна		28,3	13,1	44,4і	4,2	0,5	9,5
Автономна Республіка Крим	6,0	10,0	19,3	39,0	1,8	0,3	29,6
Вінницька	3,6	2,1	9,7	79,1	3,5	0,5	5,1
Волинська	1,7	1,0	18,0	55,2	16,2	0,4	9,2
Дніпропетровська	10,9	68,9	4,8	21,3	0,3	0,4	4,3
Донецька	12,3	72,8	4,8	16,8	0,4	0,1	5,1
Житомирська	2,9	5,5	15,9	59,8	12,6	0,7	9,5
Закарпатська	2,5	3,0	31,5	19,4	17,4	0,1	28,6
Запорізька	3,9	20,4	20,1	49,7	0,7	0,7	8,4
Івано-Франківська	2,2	7,5	33,3	24,1	17,6	0,1	17,4
Київська	4,0	3,8	12,3	59,5	5,5	0,5	18,4
Кіровоградська	3,0	10,8	11,9	70,3	1,6	0.6	4,8
Луганська	8,8	73,8	6,8	13,8	0,8	0,2	4,6
Львівська	3,7	22,5	22,7	29,3	11,1	0,2	14,3
Миколаївська	2,9	2,8	23,2	66,7	0,5	1,0	5,9
Одеська	3,7	1,8	11,1	71,8	1,3	0,5	13,5
Полтавська	3,5	11,5	11,0	68,1	2,9	1,1	5,4
Рівненська	1,8	5,0	16,4	55,0	16,1	0,7	6,8
Сумська	2,7	3,4	15,9	65,3	7,6	1,1	6,7
Тернопільська	2,1	1,2	13,6	75,0	4,7	0,2	5,3
Харківська	4,3	14,2	11,4	54,6	3,9	0,6	15.3
Херсонська	2,9	1,6	22,7	67,1	1,0	1,0	6,4
Хмельницька	2,7	3,5	13,8	72,6	3,8	0,4	5,9
Черкаська	3,0	5,8	12,7	67,7	4,6	0,9	8,3
Чернівецька	1,3	5,2	18,3	50,0	12,6	0,2	13,7
Чернігівська	3,6	10,8	12,9	59,1	6,7	1,0	9,5

Руденко В.П. Природно-ресурсний потенціал Української РСР. АН СРСР . Серія геогр. - 1989. - №5 - С.88.

Рис. 3.1. Структура природно-ресурсного потенціалу України

3.2. Характеристика природно-ресурсного

потенціалу

До складу природно-ресурсного потенціалу відносяться мінеральні, земельні, лісові, водні, фауністичні і природно-ре­креаційні ресурси.

Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси- це сукупність запасів корисних копа­лин з певними хімічними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності різних галузей народного господарства. Вони суттєво впливають на розвиток економіки, навколо них вирують політичні пристрасті і виникають різні конфлікти.

Мінеральні ресурси поділяються на:

- рудні(руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів);

- нерудні(флюси, вогнетривкі глини, апатити, кам'яна і калійна солі, сірка, фосфорити, флюсові вапняки, азбест, тальк, графіт, слюда, крейда, вапняки, глина, гіпс, бутовий камінь, бетоніти, мергель, граніт, мармур, бурштин, са­моцвіти);

- паливні(вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф).

Серед держав світу Україна характеризується, як країна з потужною мінерально-сировинною базою. Адже займаючи лише 0,4% території світу та 0,8% кількості його населення, наша дер­жава має близько 5% загальносвітових мінеральних ресурсів.

У її надрах знайдено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20000 їх родовищ, половина з цих видів корис­них копалин мають промислове значення.

За ступенем розвіданості та вивченості поклади корисних копалин поділяються на:

А - детально розвідані й передані до експлуатації;

В - попередньо розвідані з приблизним вивченням меж покладів;

С₁ - слабо розвідані, частково з урахуванням екстраполяції;

С₂ - перспективні ресурси.

Обсяги та запаси корисних копалин в Україні наведені в табл. З.2.

За запасами природних ресурсів Україна займає одне із провідних місць а Європі, зокрема перше місце - за запасами марганцевої руди та сірки, в числі перших - за запасами кам'яно­го вугілля й кам'яної солі. В її надрах знайдено до 60% євро­пейських запасів облицювального каміння.

Рудні корисні копалини

До їх складу входять залізні і марганцеві руди, руди кольо­рових, рідкісних і благородних металів.

Залізні руди. В Україні запаси залізних руд становлять близько 26,3 млрд т. Основні родовища - Криворізький басейн Дніпропетровської області - 18,5 млрд т, Кременчуцький басейн Полтавської області - 4,5 млрд т, Бєлозерський басейн За­порізької області - 2,5 млрд т, Керченський басейн Автономної Республіки Крим - 1,8 млрд т.

Криворізький басейн розташований у західній частині Дніпропетровської області в басейні річки Інгулець. Ширина ру-

Таблиця 3.2. Запаси корисних копалин в Україні

Види корисних копалин	Оди­ниця виміру	Запаси на 1.01.97 за категоріями	Кількість родовищ
А+В+С,	с2	усьо­го	що розроб­ляються
Нафта, конденсат	тис. т
Газ природний	млн m3
Вугілля кам'яне	тис. т
Вугілля буре	тис. т
Залізна руда для збагачення	тис. т
Марганцева руда	тис. т
Ртутна руда	тис .т
Сірчана руда	тис .т
Калійно-магнієва сіль	тис. т
Кухонна сіль	тис. т
Графітова руда	тис. т
Цементна сировина	тис. т			39^
Цегельно-черепична сировина	тис. т
Піщано-гравійна сировина	тис. т
Бентонітова глина	тис. т
Каолін вогнетривкий	тис. т
Доломіти	тис. т
Флюсовий вапняк	тис. т
Пісок форму зальний	тис. т
Мінеральні підземні води	тис. м3	64,5 за добу	0,9 за добу

Природно-ресурсш й потенціал сталого розвитку України /За ред. Б.М. Данилишина. - К.: РВПС України, 1999. - С. 158-162.

доносної смуги змінюється від 2 до 7 км. Руди залягають на гли­бині від 100 до 2000 м із вмістом заліза (50-62% і більше). Добу­вається руда лише шахтним способом. Цей басейн за запасами належить до найбільших у світі.

Кременчуцький басейн розташований в Кременчуцькому районі Полтавської області за 15 кілометрів від Кременчука на лівому березі Дніпра. Має вигідне транспортно-географічне по­ложення, оскільки знаходиться в шести кілометрах від Дніпра, а середня його частина перетинається залізницею Полтава-Кре-менчук. Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд т. Ос­новна частина руди із вмістом заліза 35-38%, але є руди із вмістом заліза до 69%.

Бєлозерський басейн об'єднує кілька родовищ. Він розта­шований на південь від Запоріжжя на лівому березі Дніпра.

Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв'язки. На березі Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, який є портом для відправки руди по Дніпру.

Загальні запаси руд знаходяться на глибині до 1500 м і ста­новлять 2,5 млрд т із вмістом заліза 60-64%. Решта із вмістом заліза 46-48%.

Керченський басейн охоплює кілька родовищ, які розташо­вані на північному і східному узбережжі півострова. Загальні за­паси із вмістом заліза до 37% і становлять 1,8 млрд т. Крім того, в руді є значні домішки марганцю (до 5%), а також ванадію, фо­сфору, миш'яку.

Керченська руда використовується тільки на комбінаті "Азов-сталь", куди вона доставляється по Азовському морю.

Марганцеві руди. В Україні запаси марганцевої руди ста­новлять - 2,3 млрд т. Основні родовища розташовані у Дніпро­петровській і Запорізький областях. У Нікопольському родо­вищі Дніпропетровської області запаси руди становлять 1,6 млрд т, а в Великотомацькому родовищі Запорізької області - 0,6 млрд т. В даний час переважно експлуатується Нікопольське ро­довище. Рудний пласт до 2 метрів. Видобуток руди здійснюється переважно відкритим способом. В Україні марганцеві родовища відкриті також в Одеській, Івано-Франківській областях та в Карпатах.

Руди кольорової металургії. Кольорові метали є не­замінними в машинобудуванні та в ракетобудуванні, а також ши­роко використовуються в електронній, електротехнічній, радіотехнічній і приладобудівній промисловості.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

Алюмінієві руди - алуніти, нефеліни, боксити і каолінові глини. Боксити є у Смілянському районі Черкаської області та у Високопільському районі Дніпропетровської області. Родовища алунітових руд є на Закарпатті, а нефелінових - у Приазов'ї.

Поклади каолінів мають високу якість і можуть використо­вуватись для виробництва алюмінію хімічним способом. Вони залягають на великих площах. їх видобувають у Вінницькій, За­порізькій, Житомирській областях. Найбільшим у світі родови­щем каолінів є Просянівське в Дніпропетровській області. Тут потужність шару каолінів високої якості подекуди досягає 100 м. їх використовують як для виробництва алюмінію, так і як напов­нювач під час виготовлення паперу, гуми та для виготовлення вогнетривких виробів.

Титанові руди. Титан входить до складу майже 70 різних мінералів (ільменіт, рутил, титаномагнетит тощо). Великими ро­довищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольно-горськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стреми-городське та Володимир-Волинське Житомирської області, які багаті на камінь габро з якого витягують концентрат титану.

Нікелеві руди. Нікель використовують для виробництва бронзи, латуні, особливих сортів сталі та для покриття металів, як антикорозійний матеріал. В Україні найбагатше Побузьке ро­довище Кіровоградської області.

Ртутні руди. Основне родовище залізно-ртутних руд Ми-китівське розташоване в межах м. Горлівка Донецької області. Родовища ртуті є також у Закарпатті та в Криму.

Запаси золота. Виявлено 10 родовищ в Закарпатській, Кіровоградській, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Черкаській та Одеській областях. Мужиївське родовище Закар­патської області вже освоєно і там ведеться промислове добуван-

ня золота. Золото є у відходах гірничо-збагачувальних комбінатів. Розроблена і технологія його відокремлення.

Нерудні корисні копалини

Широко використовуються в хімічній промисловості, будівництві та інших галузях народного господарства.

Кухонна (кам'яна) сіль. їїзапаси в Україні понад 23 млрд т. Основні родовища - Артемівське Донецької області, Романське Сумської області, Єфрамівське Харківської області та Со-лотвинське Закарпатської області. Великі запаси кухонної солі є у воді озера Сиваш.

Калійна сіль. Запаси її 3,5 млрд т . Основні родовища - Ка-луське і Тростянецьке Івано-Франківської області та Стаб-никівське Львівської області.

Фосфорити. Розвідані їх запаси біля 400 млн т, а прогнозу­ють біля 1,1 млрд т. Основні родовища - Кролівецьке Сумської обл., Ізюмське Харківської області, та Покрово-Керченське Ав­тономної Республіки Крим.

Пластові поклади фосфоритів є у Тернопільській, Вінницькій і Хмельницькій областях, але пласти малопотужні 0,5-1 м із вмістом Р₂0₅ 3-8% і видобуток їх малоефективний.

Апатитові руди, комплексні апатито-титанові і апатито-рідкіснометалеві виявлені в родовищах Приазов'я, в основному бідні: вміст Р₂0₅ 2,5-5% в корінних рудах. Запаси апатиту кате­горії A+B+Q оцінюються в 130 млн т.

Самородна сірка. За розвіданими її запасами Україна зай­має одне із перших місць у світі і перше місце серед країн СНД. Сірка зосереджена в багатьох родовищах, які простягаються від Яворова (на заході від Львівщини) вздовж Дністра. Найбільші родовища - Немирівське, Яворівське, Язівське Львівської об­ласті, Подорожненське Івано-Франківської області, Роздольське Тернопільської області.

Балансові запаси категорії A+B+Cj в кінці XX ст. складали 665 млн т сірки.

Експлуатуються Роздольське і Подорожнянські родовища відкритим способом, а Язівське та Немирівське - способом підземного виплавлення. Сірку використовують у хімічній про­мисловості, насамперед для виробництва сірчаної кислоти.

Бентонітові глини. Основне родовище - Черкаське. Це родо­вище вважається одним з найбільших у світі. Запаси цього родови­ща практично невичерпні, потужність пласта залягання - 25 м. Бентонітові глини використовують для виготовлення форм відли­вання деталей машин, а також у нафтовій, харчовій, текстильній, нафтопереробній, миловарній та інших галузях промисловості.

Графіт широко використовується в атомній енергетиці, у виробництві олівців, фарб, темного скла, підшипників. В Україні залягають поклади графіту світового значення. Найбільші по­клади цієї мінеральної сировини в Завалівському родовищі Кіровоградської області. Є поклади графіту також у Петрівсько-му та Водянському родовищах Запорізької області.

Вогнетривкі глини використовуються для виробництва во­гнетривкої цегли, при будівництві доменних і мартенівських пе­чей та пристосування для розливу сталі. їх запаси в країні 2,5 млрд т. Основними родовищами вогнетривкої глини вважають­ся Новоандріївське і Веселівське Донецької області, Полозьке Запорізької області, П'ятихатське, Обозівське та Мурзинське Кіровоградської області.

Флюсові вапняки використовуються при виплавленні чаву­ну. Основні родовища - Докучаєвське і Ново-Троїцьке Донець­кої області та Балаклавське - Автономної Республіки Крим. їх запаси 2,8-3,0 млрд т.

Крейда. її запаси сконцентровані у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, Здолбунівському - Рівненської об­ласті та у Краматорську Донецької області.

Вапняки. Основні їх родовища: Розводівське і Волощанське Львівської області, Гуменецьке Хмельницької області та Гри-горівське Миколаївської області.

Гіпс. Поклади гіпсу є у 16 областях України і в Автономній Республіці Крим. Основні родовища: Піщанське і Моршинське Львівської області, Артемівське і Слов'яногірське Донецької об­ласті, Михайлівське та Лиманське Луганської області, Збру-чанське Хмельницької області, Феодосійське і Євпаторійське Автономної Республіки Крим, Миргородське Полтавської об­ласті, Хмільницьке Вінницької області, Ново-Полянське і Си-няцьке Закарпатської області, Новозіручанське Тернопільської області.

Мергель. Основні родовища - Амвросіївське Донецької об­ласті і Бахчисарайське Автономної Республіки Крим.

Граніт. Запаси понад 3 млрд т. Основні родовища: Оме-лянівське, Коростишівське і Корнинське Житомирської області, Богуславське Київської області, Старобабинське і Ганське Чер­каської області, Софіївське і Янцівське Запорізької області, Ка-пустянське і Кудашівське Кіровоградської області, Тиврівське Вінницької області, Колесівське і Ясногірське Рівненської об­ласті.

Мармур видобувають у Донецькій області, в Карпатах, Ав­тономній Республіці Крим та у Житомирській області . За ко­льором та якістю український мармур вважають одним з найкра­сивіших у світі.

Бурштин. Родовище його є поблизу селища Клесів Рівненської області.

Самоцвіти. На Житомирщині є родовища топазів, тигрово­го ока, аквамарину, яшми, опалу. Володарсько-Волинська рудня видобуває "винні" топази, димчастий кварц різних відтінків. На південному березі Криму, в районі згаслого вулкану Карадаг, є розсипи агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину, сердоліку.

Паливні ресурси

До складу паливних ресурсів входять кам'яне і буре вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці та торф.

Кам'яне вугілля. Запаси кам'яного вугілля 43,2 млрд т, в то­му числі детально розвідані 16,8 млрд т. Основні його родовища розташовані в Донецькому та Львівсько-Волинському басейні. На Донецький басейн приходиться 98% запасів вугілля, на Львівсько-Волинський басейн - 2%.

Донецький кам'яновугільний басейн у межах України зай­має територію 150 тис. км². Знаходиться в Донецькій, Лу­ганській, Дніпропетровській і частково в Харківській областях.

Основна маса вугілля залягає на глибині 500-750 м, а є пла­сти на глибині до 1400 м. Товщина робочих пластів в межах 0,6-1,2 м, а рідко - 1,5 м. Більше 70% вугілля припадає на шари з пологим падінням. Із загальної кількості вугілля 25% -коксівне, 30% - антрацити, а решта - довгополуменеве.

Львівсько-Волинський басейн розташований у межах Галиць-ко-Волинської западини, має площу близько 10 тис. км². Вугілля зосереджене на глибині 250-750 м. Товщина пласта 0,5-2 м, а зустрічаються пласти 2,8 м. Загальні запаси вугілля тут у межах 0,8 млрд т. Вугільні пласти залягають майже горизонтально або мають незначне падіння. Вугілля середньозольне, довгополуменеве, що сприяє використанню його для теплоенергетичних потреб.

Буре вугілля. Його запасів в Україні близько 3 млрд т. Найбільшим родовищем є Коростишівське Житомирської області, Звенигородське Черкаської обл., Олександрійське Кіро­воградської обл. Деякі його запаси є у Харківській, Полтавській, Вінницькій, Донецькій та Закарпатській областях. Середня по­тужність пластів 4-5 м, глибина залягання від 100-200 м. При згорянні 1 кг цього вугілля виділяється 5-6 тис. ккал тепла, що на 40% менше від кам'яного вугілля. Використовується воно в основному для виробництва кам'яновугільних брикетів, які ідуть для побутових цілей, а також для одержання рідкого пали­ва і побутового газу.

Нафта. В Україні розвідано 278 родовищ нафти, з яких ек­сплуатується - 178. Обсяги промислових запасів становлять близько 240 млн т. Найбільші запаси нафти є у Прикарпатті, Придніпров'ї та у Причорномор'ї.

У Прикарпатті відкрито 16 родовищ. Найбільше з них До-линське, Уличинське, Бориславське. Глибина залягання - від 1000-3000 м.

Придніпровський регіон включає родовища Прилуцьке у Чернігівській області, Рибальське і Качанівське у Полтавській області.

З надр України видобуто понад 350 млн т нафти.

За прогнозами значні запаси нафти є у Донецькому регіоні. За сумарними прогнозами геологічні запаси нафти і газу в над­рах Дніпровсько-Донецької западини можуть сягати 7-10 млрд т нафтового еквіваленту.

Природний газ. Основні регіони, в яких є значні запаси при­родного газу, - це Передкарпаття, Дніпровсько-Донецький регіон і Причорномор'я.

У Передкарпатті діють Більче-Волинське, Космацьке, Косівське, та розвідані Судово-Волинянське, Немирівське, Со-

лотвинське, Мукачівське, Іршанське родовища. Запаси газу цьо­го регіону становлять 94 млрд м³.

В Дніпровсько-Донецькому газоносному регіоні основні ро­довища в Харківській області (Шебелинське, Хрестищенське, Кечилівське, Дружелюбівське), в Сумській (Рибальське, Ка-ченівське), в Полтавській (Солохо-Диканське), Чернігівській (Гнідинське), Дніпропетровській (Перещепинське) областях. За розрахунками запаси газу в цьому регіоні - 785,4 млрд м³.

У Причорноморському рагіоні відкрито й експлуатується 17 газоносних родовищ із загальним запасом газу 14,3 млрд м³. Найбільші родовища: Галіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське Автономної Республіки Крим.

На дні Чорного моря геологи виявили перспективні родови­ща природного газу. Родовища природного газу розвідані і на шельфі Азовського моря - Керченське, Казантинське, Стрілко-ве. За різними підрахунками запаси газу тут понад 100 млрд м³.

Таким чином, загальні обсяги промислових запасів природ­ного газу в Україні становлять 1148,2 млрд м³.

Крім природного газу в Україні є умови для промислового видобутку газу метану в Донецькому вугільному басейні. Ресур­си метану в басейні тільки у вугільних пластах до глибини до 1800 м, складають 1,2 трлн м³. Цей розмір дорівнює запасам най­крупніших газових родовищ світу.

За основними регіонами Донбасу об'єми метану розподіля­ються таким чином:

- Червоноармійський район - 231 млрд м³;

- Центральний район - 114,3 млрд м³;

- Торезько-Снежнянський район - 55 млрд м³;

- Донецько-Макіївський район - 44 млрд м³.

Верховна Рада України 20 грудня 2005 р. вперше порушила питання про раціональне використання цього газу для народно­го господарства на теплових електростанціях, в побутових цілях та як паливо для автотранспорту.

Таким чином, з урахуванням газу метану вугільних регіонів України у паливний комплекс загальні обсяги газу в країні сяга­ють майже 2,5 трлн м³.

Торф - цінна сировина для паливної та хімічної промисло­вості. З нього одержують рідке паливо, феноли, аміак, спирт, а

також виробляють ізоляційні плити. В Україні розвідано 2500 родовищ з геологічними запасами торфу 2,2 млрд т. Його запаси зосереджені переважно на Поліссі: у Львівській, Івано-Франківській, Волинській, Рівненській та поліських районах Хмельницької, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумсь­кої областей.

Товщина шарів - 10-12 м. Найбільші родовища: Замглай -у Чернігівській області, Брюховецьке у Львівській області.

Горючі сланці. їх поклади оцінюють в 3,7 млрд т. Товщина шарів 1-6 м. Найбільше родовище - Бовтиське у Карпатах. Ро­довища горючих сланців відкриті також поблизу Олександрії Кіровоградської області та Флоріанівське в Хмельницькій об­ласті.

Земельні ресурси

' Земельні ресурси - найцінніша складова природно-ресурс­ного потенціалу України. Земля завжди забезпечувала най­суттєвіші потреби суспільства у продуктах харчування, була першопричиною внутрішніх і зовнішніх непорозумінь. Земель­ний фонд України становить 60,4 млн га. Із загальної площі 41,8 млн га, або 69,4%, - сільськогосподарські угіддя, в тому числі рілля 32,5 млн га, або 54,8%, багаторічні насадження - 1,6%, сіно­жаті і пасовища - 12,9%. Ліси та лісовкриті площі складають 15,6% загальної площі держави (у тому числі безпосередньо вкрито лісом 14,7% території). Під забудовами знаходиться 3,8% території країни. Майже 4% території під водою, 1,5% площі зай­нято болотами та відкритими заболоченими землями. Інші землі (яри, піски, радіоактивно забрудненні, тощо) займають 2,1 % за­гальної площі України.

В регіонах країни структура ґрунтового покриву різна. На Поліссі найбільше зустрічаються дерново-підзолисті, лучно-бо­лотні, торфові грунти і торфовища. У Лісостеповій зоні перева­жають різні типи чорноземів, сірі лісові та солонцеві грунти. У Північно-Західній частині степової зони переважають чорнозе­ми, на півдні - каштанові грунти. В гірських районах Карпат і Криму зустрічаються в основному бурі лісові і сіро-буролісові грунти.

У структурі Грунтового покривуґорних земель 65% чорно­
земів, 9% - каштанові грунти, 7% - підзолисті грунти, 6,7% - сірі
лісові грунти, 2,5% - солонцюваті, 2% - лужні. __
У результаті меліаративних робіт осушено 3,3 млн га і побу­
довані зрошувальні системи на площі 2,6 млн га.
За вмістом гумусу грунти України у різних зонах не одина­
кові. Так, фунти Полісся характеризуються невисоким вмістом
гумусу (0,7-2,0%), у Лісостепу гумусованість зростає до 1,0-2,5%,
у типових чорноземах рівень гумусу 4,0-6%, у чорноземному Сте­
пу кількість гумусу знижується у протилежному напрямку - з
півночі на південь - від 6,0 до 1,5%. Як показують матеріали Держ-
комзему, на протязі останніх десятиріч в Україні спостерігається
досить стала тенденція до зниження вмісту гумусу у грунтах.

В країні дуже велика розораність земель. У центральних, південних і подільських областях рівень розораності земель ста­новить 86-90%, на решті території - 60-80% і лише в Закарпатті рівень розораності становить 50%.

У перспективі в зв'язку з реформуванням сільськогоспо­дарського виробництва структура землекористування може змінюватись у сторону зменшення розораності фунтів та збільшення площі під лісами та багаторічними насадженнями.

Лісові ресурси

Ліси відіфають важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн га, в тому числі вкрито лісом - 9,4 млн га. Лісистість території становить всього 15,6%.

Ліси розміщені дуже нерівномірно. Наприклад, в Ук­раїнських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах - 32%, на Поліссі - 26,1%. в Лісостеповій зоні цей показ­ник складає 12,2%, а в Степовій - 3,8%. До найбільш лісистих об­ластей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернігівська.

Лісистість території України значно менша від лїсистості країн Європи. Наприклад, лісистість в Югославії становить

41,1%, в Болгарії - 33,4 %, в Польщі - 28%, в Румунії - 28,1%, вНімеччині - 29,0%, в Угорщині - 18,0%.

Оптимальним вважається показник рівня заліснення 21-22%. Щоб досягти у перспективі такого рівня заліснення в Україні слід насадити 2,5-3 млн га лісу .

У структурі лісового покриву найбільша частка припадає на сосну - 34,7%, дуб - 26,3%. Серед інших деревних порід ялина -9,9%, бук - 9,3%, вільха - 4,2 %, береза - 5,4%, граб - 3,7%, ясен - 1,4%, осика - 1,2%, інші породи - 3,4%.

Вікова структура лісів України характеризується таким співвідношенням: молоді ліси 45,4% площі, середньовікові -37,7%, достигаючі та стиглі - відповідно 10,1% та 6,8%.

Загальний запас деревини в лісах України становить 1,74 млрд м³, в тому числі в стиглих і перестиглих насадженнях 122,8 млн м³.

Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні.

Водні ресурси

Водні ресурси - це всі природні води Землі, які представлені водами річок, озер, водосховищ, боліт, льодовиків, підземних го­ризонтів, океанів і морів.

Водні ресурси виступають джерелом виробничого і побуто­вого водопостачання і відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства і життєдіяльності населення.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і тран­зиту.

Загальний обсяг річкового стокустановить 210 км³.

Однією з найбільших водних артерій, що протікає по тери­торії України, є Дніпро з такими великими притоками, як Прип'ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Самор. Середній річний стік Дніпра становить 53,5 км³.

Досить потужними ріками є Дністер з річним стоком 8,7 км³, Сіверський Донець - 5 км³, Південний Буг - 3,4 км³.

Особливе місце в водних ресурсах належить і Дунаю. Це ве­лика багатоводна артерія з середнім річним стоком майже 123

км³, але вона протікає по території України лише на відстані 174 км, тому запаси її води на території України використовуються лише на 5%, тобто у межах 6 км³.

Чималі запаси водних ресурсів України зосереджені в озе­рах,яких в країні нараховується понад 3 тис. В них акуму­люється близько 11 км³ води, з якої 2,5 км³ прісна.

Значні запаси прісної воли накопичуються в штучних во­доймах.Найбільші з них створено на Дніпрі. Це Київське (пло­ща водного дзеркала 922 км²), Канівське (582 км²), Кременчуць­ке (2252 км²), Дніпродзержинське (567 км²), Дніпрогесівське (410 км²) та Каховське (2155 км²) водосховища. На Дністрі функціонує Дністровське (142 км²), на Сіверському Дінцю - Пе­ченізьке (86,2), на Осколі - Червонооскольське (123), на Півден­ному Бузі - Ладижинське (20,8), Старобешівське на Кальміусі (8,3), Карачунівське на Інгульці (4,4), Сімферопольське на Сал-гирі (3,23) і Партизанське на Альмі (2,25 км²).

Важлива роль у забезпеченні прісною водою відводиться й каналамСіверський Донець - Донбас довжиною 131,6 км, Дніпро-Донбас - 263 км, Північно-Кримському - 402 км, Ка­ховському - 130 км, Дніпро-Інгулець - 40 км.

В країні зосереджені значні болотні масиви.Загальна площа боліт становить 1,2 млн га. Переважна їх більшість розміщена у Поліській зоні України.

Особливе місце в забезпеченні водою відводиться підземним водам.Розвідано майже 800 родовищ прісних вод. Вони найбільш чисті і тому переважно використовуються для задово­лення потреб Заселення. їх запаси становлять близько 20 км³. Глибина залягання підземних артезіанських вод не однакова: на півночі - 100-150 м, на півдні - 500-600 м.

Найбільшим водокористувачем води є промисловість, яка споживає майже 20 км³ води, сільське господарство використо­вує 18,4 км³, комунальне господарство - 4,2 км³. Всього народне господарство країни споживає в середньому за рік 55 км³ води.

Важливу роль в розвитку народногосподарського комплексу країни відіграють Чорне та Азовське моря, берегова лінія яких становить майже 2 тис. км.

Чорне море площею 420 тис. км², має велике господарське значення. В ньому водиться 180 видів риб, більшість з яких про-

мислові. Є цінні водорості. Крім транспортного море має ще й велике значення як зона відпочинку і лікування людей.

Азовське море. Його площа майже 40 тис км². Характери­зується багатим видовим складом риб - понад 350 видів. Його мілководність зумовлює добре прогрівання води і сприяє широ­кому використанню узбережжя для розвитку підприємств відпо­чинку і лікування.

Фауністичні ресурси

Фауністичні ресурси - це запаси тваринного світу, що істо­рично склалися на певній території. В країні за стан розвитку цього виду ресурсів відповідають мисливські господарства та ри­боохоронна інспекція.

Станом на 1.01.1991 р. на території України налічувалося 271,8 тис. голів диких копитних тварин, в тому числі 14,5 тис. лосів, 24,9 тис. оленів, 59,7 тис. кабанів, 172,3 тис. козуль та 2,2 млн голів хутрових звірів, з них 2,0 млн голів зайців, 82,9 тис. ли­сиць і багато інших хутрових звірів - білок, ондатрів, норок, бобрів, вовків.

Серед пернатих диких птахів, яких було 5,1 млн голів, качок було 4,1 млн голів, гусей 238,7 тис, тетерів - 16,4 тис, фазанів 400 тис У річках і ставках вирощувалась значна кількість риби, що давало можливість виловлювати у внутрішніх водоймах 400,2 тис. т риби.

Розвитком фауністичних ресурсів займалось 0,7 тис. мис­ливських господарств, в яких було зайнято 3,6 тис. чоловік.

За роки незалежності (1991-2004) поголів'я копитних ди­ких тварин скоротилося на 33%, в тому числі лосів у 3,3 рази, ди­ких оленів на 33%, кабанів на 49%, козуль на 30%.

При збільшенні загальної кількості хутрових звірів із 2,2 до 2,4 млн голів, на 100 тис, із 1,9 до 1,8 млн голів, скоротилось по­голів'я зайців.

Серед пернатих на 33% скоротилось поголів'я тетеруків, на 83% - поголів'я гусей, на 39% - поголів'я качок і на 40% - фа­занів. Із 400,2 тис. т до 250,3 тис. т зменшився обсяг вилову риби.

Зменшення всіх видів поголів'я диких копитних тварин, а також зайців та найбільш привабливих пернатих - качок, гусей,

тетеруків і фазанів свідчить про значні недоліки у роботі служб, які займаються збереженням фауністичних ресурсів.

Станом на 1.01.2005 р. в країні діє 854 мисливських госпо­дарств, в яких зайнято 5,5 тис. працівників, але витрати на охо­рону і відтворення диких звірів за 1991-2004 роки скоротились у чотири рази - із 10,4 млн дол. США (6,1 млн крб.) у 1991 р., до 2,6 млн дол. США (13,7 млн грн) у 2004 р., а безпосередньо на штучне розселення звірів і птахів - більше ніж у 2 рази.

Недостатнє фінансування робіт на збереження фауністич­них ресурсів і є однією з причин все більшої видачі ліцензій на відстріл тварин з метою отримання додаткових коштів для гос­подарської діяльності мисливських господарств.