Учення про продуктивну та непродуктивну працю 5 страница
5. Розвиток філософії, політекономії, статистики.
Ідейні джерела марксизму
|
 |  |  |
|
|
5.2. Економічні ідеї “Капіталу”
Карл Генріх Маркс
(1818 – 1883)
Німецький юрист, активний учасник революційного руху.
Основний твір – “Капітал”
Методологія
К. Маркс використовує розроблену ним же методологію матеріалістичної діалектики і відкриває той факт, що в основі суспільного життя лежить матеріальне виробництво. Доводить, що суспільство розвивається внаслідок внутрішніх суперечностей, основним з яких є конфлікт між продуктивними силами та виробничими відносинами.
Теорія вартості
1. Вартість – це уречевлена суспільно необхідна праця. Вимірюється витратами суспільно необхідного робочого часу.
2. Розкриває подвійний характер праці та його двояку роль у створенні вартості.
3. Визначає ціну товару як грошове вираження вартості.
|
|
|
|
|
|
Функції грошей
К. Маркс виділяє п‘ять функцій грошей: як міра вартості, засіб обігу, засіб створення скарбів (золото та срібло) та нагромадження, засіб платежу та світові гроші. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реалізації цих функцій. На думку економіста, гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Гроші, виконуючи функцію посередника у процесі еквівалентного обміну і перебуваючи у процесі обігу, самозростають. Причиною зростання грошей в обігу є особливі виробничі відносини, побудовані на експлуатації.
Теорія доданої вартості
1. Робітник продає на ринку не працю, а робочу силу – сукупність фізичних та інтелектуальних сил, що використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром, що має споживчу вартість (здатність до продуктивної праці) та мінову вартість (сума життєвих засобів, необхідних для утримання робітника та його сім’ї).
2. Підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості і повністю оплачує її вартість. Але робітник працює значно більше часу, ніж необхідно для створення вартості його робочої сили. Весь результат праці за рамками необхідного робочого часу для створення вартості робочої сили становить додану вартість.
3. Розрізняє абсолютну та відносну форми доданої вартості. Під абсолютною К. Маркс розуміє зростання доданої вартісті за рахунок збільшення кількості зайнятих у виробництві робітників та збільшення тривалості робочого дня, а під відносним – підвищення інтенсивності праці.
4. Вводить новий показник – норма додаткової вартості ( ступінь експлуатації робочої сили) – відношення розмірів додаткової вартості до величини вартості робочої сили.
Теорія доходу
Заробітна плата – грошове вираження вартості товару “робоча сила”.
Прибуток – форма доданої вартості, яка виступає у трьох функціональних видах:
- промисловий прибуток;
- торговий прибуток;
- позичковий відсоток.
Рента – форма доданої вартості у землеробстві. Виступає у вигляді:
– абсолютної ренти (пов’язаної з наявністю монополії приватної власності на землю);
– диференційної ренти (пов’язаної з різною якістю і продуктивністю земельних ділянок).
Теорія капіталу
1. Капітал – це вартість, що створює додану вартість та є самозростаючою вартістю. Виступає у трьох функціональних формах:
– промисловий,
– торговий,
– позичковий.
2. Поділяє капітал на:
– основний – та частина капіталу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт частинами;
– обіговий – та частина капіталу, яка використовується у виробництві один раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт;
– постійний (с) – та частина капіталу, що витрачається на купівлю засобів виробництва;
– змінний (v) – та частина капіталу, яка витрачається на робочу силу.
3. Виводить залежність між постійним та змінним капіталом і називає її органічною будовою капіталу (c / v).
Відтворення
В суспільстві весь обсяг виробленої продукції в матеріальному виробництві називає сукупним суспільним продуктом і вважає, що його формують два підрозділи – виробництво засобів виробництва (І) і виробництво предметів споживання (ІІ). Для безперервного процесу відтворення в суспільстві повинні дотримуватись такі умови:
а) для простого виробництва –
І (v + m) = IІ c,
I (v + m) + II (v + m) = II (c + v + m),
I (c + v + m) = I c + II c;
б)для розширеного виробництва –
I (v + m) > IІ c,
I (v + m) + II (v + m) > II (c + v + m),
I (c + v + m) > I c + IІ c.
Але в реальному житті ці пропорції можуть суттєво порушуватись. Бажання підприємців одержувати все більші прибутки приводить до масового оновлення основного капіталу, до розширення виробництва. За рахунок введення в дію нових машин і обладнання зростає органічна будова капіталу (c / v). Виробництво зростає швидшими темпами, ніж попит населення. Отже, виникають кризи надвиробництва.
Теорія соціально-економічного устрою суспільства
Анатомія суспільства складається з базису (виробничих відносин, які відображають той чи інший стан продуктивних сил) і надбудови (політики, права, культури, релігії). Розвиток суспільства обумовлює суперечність між досягнутим рівнем продуктивних сил і характером виробничих відносин, внаслідок розв’язання якої змінюється і надбудова суспільства. Кожний спосіб виробництва змінюється в силу загострення його суперечностей, які неможливо розв’язати, не змінивши в цілому сам економічний і суспільний устрій. Процеси зміни способів виробництва відбуваються еволюційно, коли століттями визріває конфлікт між продуктивними силами та виробничими відносинами.
Розвиток марксизму наприкінці ХІХ ст. відбувається за трьома напрямками:
1. Розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов.
2. Опрацювання ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства.
3. Аналіз закономірностей еволюційного розвитку суспільства.
5.3. Розвиток ідей марксизму наприкінці ХІХ –
На початку ХХ ст.
Микола Іванович Зібер
(1844 – 1888)
Професор Київського університету
Основний твір – “Давид Рікардо та Карл Маркс в їхніх суспільно-економічних поглядах” (1885)
1. Аналізує основні проблеми “Капіталу”, доводить зв’язок між англійською класичною політекономією та марксизмом, критикує теорії граничної корисності.
2. Здійснює спробу застосування ідей “Капіталу” до аналізу умов російської дійсності і виділяє наявність капіталістичних відносин в сільському господарстві Росії.
3. Пропагує основи теоретичної системи марксизму, не визнаючи її революційної сторони.
Георгій Валентинович Плеханов
(1856 – 1918)
Революційний діяч, засновник групи “Визволення праці”, першої російської соціал-демократичної організації
Основний твір – “Наші розбіжності” (1885)
1. Досліджує проблеми взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, товарного виробництва, відтворення і намагається довести наявність капіталістичного розвитку в Росії.
2. Робить критичний аналіз концепцій представників пізньої класичної політекономії.
3. Пропагує марксистську теорію наукового соціалізму, аналізує економічні передумови соціалістичної революції.
“Економіка ніколи не торжествує сама собою…, а завжди тільки через посередництво політичної влади”.
Володимир Ілліч Ленін
(1870 – 1924)
Політичний і революційний діяч, засновник комуністичної партії
Основний твір – “Розвиток капіталізму в Росії” (1899), „Зауваження щодо питання про теорії ринків” (1898)
1. Досліджує на основі марксистської методології розвиток капіталізму в Росії, проблеми капіталу, відтворення суспільного продукту і формулює закон про переважне зростання виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання.
2. Розглядає процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків, який зв‘язує з розвитком суспільного та міжнародного поділу праці. Зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до існуючих традицій міжнародної торгівлі, а також переростання розширеним виробництвом меж окремої країни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалізації, породжують боротьбу за зовнішні ринки.
3. Вбачає причини і напрямки монополізації промисловості як реакцію на обмеженість ринків сировини, збуту, як боротьбу за сталі гарантовані прибутки, як засіб уникнення конкурентного протистояння. В. Ленін доводить, що монополія не знищує конкуренцію, а лише змінює форми конкурентної боротьби, в результаті чого остання стає ще більш жорстокою.
4. Висуває концепцію імперіалізму як найвищої і останньої стадії капіталізму, на якій монопольні промислові гіганти майже повністю ліквідують свободу конкуренції. Головним джерелом прибутку стають монопольне підняття цін на готову продукцію, контроль над джерелами сировини. Стверджував, що імперіалізм веде до величезної концентрації капіталу.
Особливим видом монополії є фінансова олігархія, організаційна форма її – фінансова група, що контролює мережу корпорацій, об‘єднаних між собою взаємними інтересами.
5. Одержавлення економіки характеризує як процес поглиблення суспільного характеру праці, створення умов для виконання державою нових економічних, політичних та соціальних функцій.
Едуард Бернштейн
(1850 – 1932)
Лідер соціал-демократів у Німеччині
Основний твір – “Проблеми соціалізму”
1. Формує свою теорію в умовах становлення і розвитку монополістичних тенденцій, акціонерних товариств і зростання рівня добробуту робочого класу. Вважає, що економічну теорію Маркса треба піддати ревізії, це відповідатиме новим умовам економічного розвитку. Започатковує такий напрямок економічної теорії марксизму як ревізіонізм.
2. Вважає, що теорія вартості Маркса не завершена. Необхідним є її поєднання з теорією граничної корисності. На цій основі виводить категорію “економічної вартості”, яка відображає корисність, і категорію “вартості витрат”, яка відображає витрати праці.
3. Зростання акціонерних товариств розглядає як тенденцію до децентралізації і демократизації капіталу.
Намагається довести, що трести і картелі при широкому використанні кредитної системи здатні забезпечити регулювання стихійного економічного розвитку.
Карл Каутський
(1854 – 1938)
Австрійський соціал-демократ
Основний твір – “Соціальна революція”
1. Зосереджує увагу на дослідженні імперіалізму, під яким розуміє колоніальну політику, що виникає внаслідок нерівномірності розвитку промисловості і сільського господарства і викликає необхідність захоплення нових джерел сировини та продуктів.
2. Висуває теорію ультраімперіалізму як стадії розвитку імперіалізму. Ультраімперіалізм складається, коли великі галузеві монополії зливаються в єдиний всесвітній картель, що веде до усунення конкуренції та регулювання господарства у всесвітньому масштабі.
Рудольф Гільфердінг
(1877 – 1941)
Німецький соціал-демократ
Основний твір – “Фінансовий капітал”
1. Аналізує процес формування фіктивного капіталу, фондових бірж та роль останніх як ринку фінансового капіталу.
2. Вводить категорію “фінансовий капітал”, яка відображає процес мобілізації і концентрації банківського капіталу та його зрощення з промисловим капіталом.
3. Формулює основні риси імперіалізму:
– фінансовий капітал;
– колоніалізм.
Михайло Іванович Туган - Барановський
(1868 – 1919)
У 1895 – приват-доцент Петербурзького університету, з 1913 – професор Петербурзького політехнічного інституту, з 1917 – міністр фінансів при Центральній раді України, з 1918 – директор Інституту економічної кон’юнктури, професор Київського університету
Основні твори – “Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їхньої цінності”, “Російська фабрика в минулому і теперішньому”, “Промислові кризи. Нарис із соціальної історії Англії”, “Соціальні основи кооперації”
Теорія цінності
Вважає помилковим в марксизмі різке протиставлення цінності і ціни, твердження про виняткову здатність праці створювати цінність. Здійснює спробу поєднання трудової теорії, теорії вартості з теорією граничної корисності в єдину теорію цінності. Для досягнення цієї мети виділяє наступні категорії:
– вартість–витрати заради отримання блага ( c + v);
– трудова вартість–частина вартості, виключно витрати праці (v);
– цінність – суб’єктивна оцінка блага з точки зору окремого суб’єкта і одночасно об’єктивна оцінка з точки зору суспільства (ціна).
Гранична корисність формує суб’єктивну сторону господарського процесу, визначає ступінь відповідності благ потребам споживача. Вартість складає об’єктивну оцінку витрат на здобування блага. Ці дві рівноправні, незалежні сили у створенні цінності поєднуються за допомогою ринку. Вартість виступає об’єктивним фактором, величина ж граничної корисності знаходиться в залежності від запасу блага. Отже, розширення або скорочення виробництва може збільшувати або зменшувати граничну корисність. Таким чином, гранична корисність благ є прямо пропорційною трудовим витратам праці.
Теорія доходів
Переглядає марксистську теорію формування доходів і намагається визначити взаємозв’язок між різними категоріями доходів як результат боротьби соціальних класів.
Заробітна плата формується під впливом двох факторів – економічного (зростання продуктивності праці) та соціального (дієвість профспілок). На базі зростання продуктивності суспільної праці, об’єктивну передумову якої складає НТП, відбувається зростання національного доходу і частки в ньому заробітної плати. Соціальний фактор визначає конкретний рівень, на якому встановлюється середня заробітна плата. Підвищення заробітної плати впливає на зростання продуктивності праці, забезпечуючи повну солідарність робітників і підприємців.
Прибуток –сутосоціальне явище, яке формується за допомогою праці та капіталу. “У реальному капіталістичному суспільстві обидві складові частини капіталу однаковою мірою необхідні для утворення прибутку, і з чисто об’єктивної точки зору немає ніяких підстав ставити робітника чи капітал (засоби виробництва) вище або нижче”.
Рента – результат природних стійких відмінностей у продуктивності праці в різних пунктах виробництва. Визнає три джерела ренти:
– відмінність земельних ділянок за місцем їхнього розташування;
– дія закону спадаючої продуктивності землеробської праці;
– відмінність земельних ділянок за родючістю.
Теорія відтворення
Продовжує розробку теоретичних положень марксизму щодо виведення динаміки капіталістичної економіки з постійних потрясінь, викликаних непропорційним накопиченням в економіці. Але свою теорію визнає не лише теорією криз, але й кон’юнктур. Доводить за допомогою власних схем відтворення, в яких відмовляється як від поділу суспільного виробництва на I i II підрозділи, так і від органічної будови капіталу, що циклічні коливання в економіці пов’язані з диспропорціями в розвитку інвестицій і збережень, перш за все, у галузях, що виробляють засоби виробництва.
Микола Дмитрович Кондратьєв
(1892 – 1938)
Професор Тимірязівської сільськогосподарської академії, керівник Кон’юнктурного інституту в Москві
Основні твори: “Ринок хліба та його регулювання в часи війни та революції”, “Світове господарство та його кон’юнктура в період та після війни”, “Великі цикли економічної кон’юнктури”, “План та передбачення”
1. Вивчав ринки сільськогосподарської продукції і перспективи їхнього розвитку, розглянув моделі ціноутворення на ринку хліба, аналізував проблеми розвитку сільськогосподарської кооперації, підкреслював необхідність підтримки сільських трудових господарств, підвищення інтенсивності процесу накопичення капіталу в сільському господарстві, збереження зв’язків із світовим ринком.
2. Розглянув поняття економічної статики, динаміки та кон’юнктури, виділив статичний та динамічний підхід до аналізу економічних явищ, обґрунтував існування двох якісно різних груп кон’юнктурних процесів: оборотних хвилеподібних та необоротних еволюційних. Аналізуючи оборотні процеси, виділив такі моделі циклічних коливань – сезонні (менше одного року), короткі (3 – 3,5 роки), торговельно-промислові (7 – 11 років), великі (48 – 55 років). Охарактеризував емпіричні закономірності довгих хвиль кон’юнктури. Побудував односекторну модель економічного зростання, використовуючи засоби економіко-математичного аналізу.
3. Вважав за необхідне розробку теорії планування та прогнозування. План має забезпечити динамічний, пропорційний та безкризовий розвиток господарства, тому повинен бути збалансованим, реалістичним та обґрунтованим. Поділяв генетичний підхід до планування, вважав можливим поєднання ринкових та планових засад в економіці. Критикував волюнтаризм у плануванні, підійшов до концепції індикативного планування.
У 20 – 30-х рр. XX ст. в СРСР ідеї марксизму розвивали такі видатні економісти, як О.В. Чаянов, О.А. Богданов, М.І. Бухарін, С.Т. Струмілін, В.А. Базаров, Г.М. Крижановський. Їхні ідеї охоплювали широке коло питань щодо сутності перехідного періоду, шляхів розвитку селянських господарств, плану та ринку, методів планування і регулювання ринкової кон’юнктури, ціноутворення і кредиту тощо.
У період застою в радянській марксистській економічній думці формується догматичний напрямок марксизму, позбавлений творчого розвитку економічних ідей К. Маркса. Проте, незважаючи на всі протидії консервативних сил, в рамках економіко-математичних досліджень:
– опрацьовуються методи системного аналізу соціально-економічних процесів.
– обґрунтовуються рекомендації щодо вдосконалення організаційних структур управління, принципів раціонального ведення господарства на основі нових методів аналізу і принципу оптимальності.
Сучасний марксизм
Наприкінці ХХ ст., в умовах, коли зростає рівень життя основної маси населення, існує соціальна, економічна і політична стабільність у більшості країн світу, марксизм не відмовляється від аналізу суперечностей капіталізму як системи і досліджує шляхи трансформації до альтернативних типів суспільства. Сучасний марксизм формує два напрямки економічної теорії:
1. Радикальна політекономія.
2. Соціал-демократичні теорії.
5.4.1. Радикальна політекономія
1. Розвиває теорію економічної експлуатації робітників і економічної стагнації суспільства.
2. Зосереджує увагу на соціально-економічних проблемах, таких як взаємовідносини між споживачами і виробниками, зростання суперечностей між ними (Поль Баран, Поль Суїзі, Шарль Беттельхейм, Ернст Манделл).
3. Аналізує соціально-економічні проблеми впливу людини на зовнішнє середовище, відчуження від процесу праці, дегуманізацію (Чарльз Райт Міллс, Герберт Макрузе, Еріх Фромм).
5.4.2. Соціал-демократична теорія
Націлюється на вирішення соціально-економічних суперечностей сучасного суспільства шляхом розробки теоретичних концепцій державного регулювання економіки та соціальної сфери. Розроблюються механізми подолання суперечностей між працею та капіталом (К. Шумахер, Е. Олленхауер), вирішення екологічних проблем (Ф. Фартманн) та підвищення рівня соціального забезпечення широких мас населення (Н. Вичорек, В. Майснер, К. Цинн). Представники соціал-демократичного напрямку приділяли велику увагу безробіттю, роботі банківської системи, залученню капіталовкладень в економіку. Вони виступали за підвищення ролі держави у фінансуванні інвестицій, що сприяють створенню додаткових робочих місць. Значну їхню частину можна створити через розвиток нової галузі індустрії, що виробляє очисні споруди та інші прилади, які призначені для охорони навколишнього середовища. Поміж інструментів для боротьби з безробіттям соціал-демократи відводили особливе місце скороченню робочого часу. Представники цього напрямку пропонували посилити державний нагляд над кредитно-банківською системою. Для цього необхідно запровадити більш жорсткий контроль за короткостроковими валютними угодами великих банків; відмовитися від принципу універсальності банків, причому особливу увагу приділити розмежуванню кредитних і депозитних операцій. Соціал-демократи виступали за широке використання диференційованих податкових, бюджетних і кредитних пільг при інвестуванні в економіку.
Література
1. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей - экономистов до Маркса. – М.:Политиздат,1985. – С. 322 – 354.
2. Всемирная история экономической мысли / Под ред. И.П. Фоминского – Т. 2. – М.: Мысль,1987. – С. 153 – 173; 324 – 539; – Т. 3. – С. 419 – 486; – Т. 4. – С. 11 – 24; 384 – 404; – Т. 5. – С. 245 – 319.
3. Выгодский В.С. История создания “Капитала”. – М.: Мысль, 1965. – С.131 – 347.
4. Несторенко О.П. Історія економічних вчень. – К.Наукова думка, 2002. – С. 95 – 121.
5. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 175 – 215.
6. История экономических учений. Ч.1: Учебное пособие / Под ред. В.А. Жамина, Е.Г. Василевского – М.: Издательство МГУ, 1989. – С.183 – 258.
7. Ленин В.И. Карл Маркс // Полн.собр.соч. – Т. 26. – С. 43 – 93.
8. Ленин В.И. Три источника и три составных части марксизма // Полн.собр.соч. – Т. 23. – С. 43 – 48.
9. Леонтьев В. Экономические эссе. Теории, исследования, факты и политика: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1990. – С. 99 – 112.
10. Маркс К. К критике политической экономии // Маркс К., Энгельс Ф. – Соч. – 2-е изд. – Т.13. – С. 38 – 49.
11. Энгельс Ф. Анти-Дюринг // Маркс К., Энгельс Ф. – Соч. – 2-е изд. – Т. 20. – С. 267 – 277.
12. Ядгаров Я.С. История экономических учений. – М.:Инфра-М, 2003. – С. 98 – 113.