Шляхи та проблеми створення ринкової інфрструктури в Україні

Ринковій економіці необхідна інфраструктура - система взаємозалежних спеціалізованих організацій, система взаємозалежних потоків товарів, послуг, грошей, цінних паперів і робочої сили. Наприклад, на товарному ринку діють товарні біржі, підприємства оптової і роздрібної торгівлі, фірми, що займаються посередницької діяльності, і т.п. Раніше відзначалося, що ринкова система потребуває в розвитій системі акумуляції заощаджень, ядром якої є фондові біржі і банки.

Комерційні банки і фондові біржі мають загальне функціональне значення - акумулювати заощадження для наступного їхнього інвестування. Водночас вони різняться по цілі діяльності, характеру операцій і ризику.

Біржа являє собою організований оптовий ринок. По типі біржового товару розрізняють товарні, фондові і валютні біржі. У сучасній економіці існують публічно-правові і державні

біржі. Діяльність біржі регламентуються її статутом. На біржі діють посередники - брокери, що виконують доручення клієнтів, і ділери, що купують і продають товари. Спеціалісти (джобберы) курирують

визначену групу товарів і цінних паперів корпорації або галузі.

Біржа, як барометр, характеризує стан усього народного господарства, індикаторами якого є біржові курси (ринкові ціни). Вони формуються під впливом попиту і пропозиції. Структура попиту на цінні папери багато в чому визначається загальноекономічними чинниками, динаміку який угада досить складно. Структура пропозиції цінних паперів залежить від мікроекономічних чинників.

Поряд із ринком реального товару існує ринок, на якому торгують правами на покупку («call») і правами на продаж («put») товару. При цьому покупець контракту має право вибору і сплачує за це премію. Така угода є опціоном. Покупець опціону страхується в

розмірі премії від зниження («call») або підвищення («put») ціни. А страхування продавця відсутніх. Прибуток продавця опціону ограниченна премією, прибуток покупця може бути як завгодно великий, починаючи з деякої ціни.

На ринку ф'ючерсів купуються і продаються типові контракти на біржові товари. Єдиним перемінним параметром є ціна, що визначається покупкою протилежного ф'ючерсного контракту (метод

хеджування). Розрізняють зроблений хедж, коли збиток за контрактом на реальний товар цілком компенсується прибутком по ф'ючерсні контрактам, і недосконалий хедж, коли відбувається часткова компенсація. Продавці і покупці контрактів рівноправні й однаково страхуються.

Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні складний не менше, чим підприємництва. У цій главі розглянуті основні складові РІ України і їхня діяльність до сьогоднішнього дня.

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну і науково-дослідну інфраструктури ринку. Зупинимося докладніше на кожному з видів.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку ставляться товарні біржі й аукціони, торгові доми і торговельні палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, інжинерінгові фірми, сервісні центри, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різноманітного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку. Одні з цих заснувань покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги, інші беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків, подають інтереси своїх членів на регіональному, державному і міжнародному рівнях, треті ( являють собою спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворять банки, фондові і валютні біржі, страхові й інвестиційні компанії, фонди профспілок і інших громадських організацій. Це всі ті, хто спроможний займатися і займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

Науково-дослідна інфраструктура ринку містить у собі наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тепер роздивимося найважливіші елементи ринкової інфраструктури: біржа (фондову, товарну, робочої сили) і науково-дослідні інститути.

Фондова біржа - заснування, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів. Членами біржі є переважно її фундатори - окремі індивіди і кредитно-фінансові інститути. Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюється за допомогою посередників. Позитивними чортами фондової біржі є: акумулювання вільних засобів за рахунок випуску і продажі цінних паперів і їхній напрямок на розвиток окремих підприємств, областей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послабляються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих прошарків населення і їхнє відповідне зростання тощо.

Біржа робочої сили - заснування, що здійснюють посередницькі функції між робітниками і підприємцями, збирають і надають інформацію про наявність вакансій, сприяють підготуванню і перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективності зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості. Біржа має свої відділення в містах, районах; їхнє завдання полягає в тому, щоб аналізувати, розробляти програми зайнятості, надавати консультації, здійснювати підготування, перепідготовку кадрів і працевлаштовувати їх.

Товарна біржа - постійно чинні ринки, де купівля-продаж товарів здійснюються на основі встановлених стандартів і зразків, що відповідають форм документів, який регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види постачання та інші умови. Товарні біржі поділяють на міжнародні і національні, універсальні і спеціалізовані.

Інститути й організації, що утворюють науково-дослідну інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики поводження підприємств на ринку, прогнозів для уряду і підприємців, моделюванням наслідків тих або інших рішень, наданням консультацій, улагоджуванням конфліктів між партнерами, підготуванням економістів, менеджерів і фахівців із маркетингу.

Динаміку розвитку ринкової інфраструктури в 1991-1996 роках очевидно з нижченаведенної Таблиці 1 та Діаграмі 1. Не дивлячись на деякі коливання, основна тенденція проглядається чітко - ріст кількості бірж, що свідчить про постійне зростання потреб України в розвитку інститутів ринкової інфраструктури.

Таблиця 1 Динаміка зміни кількості бірж в Україні в 1991-1996 роках

Тип біржі
Усього зареєстровано
Універсальні
Товарні і товарно-сировинні
Агропромислові
Фондові і товарно-фондові
Інші

Діаграма 1 Динаміка зміни кількості бірж в Україні в 1991-1996 роках ¹

Мала економіка - украй суперечливий сектор народного господарства. Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й інших чинників. Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі. У той же час втрати у випадку невдача не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу.

Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва. Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів. Все інше - турбота малих підприємств.

Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвитих країн, і вони мають відповідні державні органи керування. На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні функції. Дуже діючим важелем регулювання діяльності малого бізнесу в промислово розвитих країнах є податкова політика, за допомогою котрої нерідко вирішуються складні регіональні проблеми. Так, у Франції знову утворена мала фірма на 3 року звільняється від сплати податку з корпорацій, а протягом ще 2 років рівень процентні ставки знижується вдвічі.

Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвитих країн є система державних контрактів. Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентноздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри. Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали що організуються державними органами і приватними підприємствами спеціальні служби по наданню різноманітних консультаційних послуг малим компаніям.

У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребуває в протектораті держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова поміч, що надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) - обмежені території, міста, морські й авіаційні порти, у яких діють особливі пільгові економічні умови для національних і іноземних підприємців, що сприяють рішенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних задач.

Формування ВЕЗ - складний, багатоєтапний процес, що включає розробку законів, указів і постанов, що забезпечують правову основу для вітчизняного й іноземного підприємництва; розвиток інфраструктури ринкових відносин, широкий використання іноземного капіталу, налагодження моделі зони конкретної цільової орієнтації з її наступною трансформацією в ВЕЗ комплексного характеру.

В даний час багато регіонів України хочуть одержати статус ВЕЗ. Вже є пропозиції по створенню біля 100 ВЕЗ. Доцільним варто вважати створення декількох ВЕЗ на найбільше підготовлених територіях, що відповідають основним вимогам зон і перспективні як із погляду внутрішнього економічного розвитку, так і конкурентноспроможності на світовому ринку капіталів. При цьому пріоритетний інтерес для України подають ВЕЗ як засіб притягнення іноземних інвестицій, доступ до новітніх технологій і сучасного західного досвіду організації праці і виробництва.

Серед регіонів України найбільшою мірою зацікавлені в реалізації проекту ВЕЗ на своїх територіях і провели серйозну підготовчу роботу в цьому напрямку Одеська, Закарпатська. Донецька і Київська області.

У Автономній республіці Крим уже функціонує ВЕЗ «Сиваш». Вона діє на підставі Закону України «ПРО деякі питання валютного регулювання й оподатковування суб'єктів експериментальної економічної зони «Сиваш»» від 23.02.96 р. N 65/96-ВР. Цим законом передбачений ряд пільг для суб'єктів господарювання. Наприклад, сировина, матеріали, устаткування (крім підакцизних товарів), що увозяться в Украину для власного виробництва суб'єктами експериментальної економічної зони «Сиваш», не підлягають обкладенню ввізним митом і податком із додаткової вартості; надходження в іноземній валюті на користь суб'єктів експериментальної економічної зони «Сиваш» не підлягають обов'язковому продажу на міжбанківській валютній біржі у випадку використання їх на розвиток цієї зони, і т.д.

Таким чином, створення вільних економічних зон на території України є одним із найважливіших напрямків розвитку підприємництва, оскільки вони сприятливо впливають на багато сфер діяльності людини: стимулюють роботу наявних підприємств, заохочують створення нових, збільшують кількість робочих місць, підвищують надходження в бюджет і покращують добробут населення, що мешкає на території ВЕЗ.

Для появи такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови. Для країн із ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

· стабільність державної економічної і соціальної політики;

· позитивна суспільна думка відношення до підприємництва;

· пільговий податковий режим;

· наявність розвитої інфраструктури підприємництва;

· ефективна система захисту інтелектуальної власності.

У Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність одержують нижчжеперераховані умови:

1. Наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва, оскільки підприємець обов'язково повинний бути власником зробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності.

2. Визначене економічне, правове і політичне середовище. Формальне визнання майнових прав на умови і результати виробництва може співіснувати з іншими правовими нормами, що регулюють економічне життя товариства, але забезпечуючі достатнього ступеня економічної самостійності, що не на справі, для підприємницької діяльності. Різноманітного роду обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємця це виражається в одержанні достатньої самостійності при:

· виборі виду господарської діяльності;

· визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів;

· визначенні цін;

· розпорядженні отриманим прибутком.

3. Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Цей пункт незвичний Україні як постсоціалістичній країні, проте варто пам'ятати, що негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути:

· збитковість, тобто перевищення витрат над прибутками;

· істотна втрата майна;

· банкрутство (визнання повної неплатоспроможності).

4. Етика підприємництва. Етика підприємництва є одним із чинників його прибутковості або прибутковості. От морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на цивілізованих ринках:

· обов'язковість;

· загальна висока культура й освіченість;

· контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених цілей.

Аналіз підприємницької діяльності дозволив визначити такі істотні чинники її успіху:

· високу кваліфікацію;

· великі особисті контакти;

· достатні матеріальні і фінансові ресурси;

· наявність замовлень споживачів.

Проте порівнюючи дані розвитки вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, робимо висновок, що Україна значно відстає навіть від країн Східної і Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 МП. у Чехії - 12,4. в Україні - лише 2,6. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. У Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП подає лише 9. 0-9. 5%.²

Це відбувається завдяки тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, що можна поділити на макро- і мікроєкономічні. До першої групи ставляться такі:

1. Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють.

2. Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців; крім того, підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам із боку різноманітних державних органів.

3. Обмеженість внутрішнього попиту і наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. Малий бізнес постійно втрачає головних споживачів своєї продукції внаслідок погіршення рівня заможності населення, зменшення прибутків громадян.

4. Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки і захисти малого підприємництва. Механізм фінансування і кредитування, інформаційне і консультаційного забезпечення, система підготування і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі.

5. Низька інвестиційна активність унаслідок нестабільності економіки.

6. Неразвиненість інфраструктури. Роль об'єктів інфраструктури в розвитку малого бізнесу дуже незначна. Між різноманітними організаціями підтримки МП і підприємствами ще не налагоджені ефективне співробітництво й обмін інформацією.

7. Тіньова економіка. Найчастіше МП є змушеними учасниками тіньової економіки, котрих туди «заганяє» податковий тиск, державна бюрократія, тощо.

8. Неефективна приватизація. Процес малої приватизації, що мав місце в нашій країні, був підпорядкований багатьом обмеженням. У результаті, при повторному ринку приватизаційних об'єктів, що не функціонує, багато підприємств знаходяться в руках тих, хто не в змозі ними управляти, але не може їх продати.

9. Неразвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних помешкань. Орендна плата дуже висока, правила оренди заплутані; у багатьох випадках об'єкт не дозволяють приватизувати разом із помешканням.

Серед мікроекономічних чинників, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі: засіб

· і час виникнення; форма

· власності;

· фінансові можливості підприємства;

· асортимент продукції, її якість і попит на її;

· обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру;

· кадрову політику;

· можливість доступу до комерційної інформації;

· ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни.

Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис. Очевидно, що в умовах, що призводять західних спеціалістів у страхітливість і, на жаль, сприйманих українськими як щось належне і неминуче, по всіх законах ні підприємництво, ні ринкова інфраструктура працювати не може. Але до загального подиву, вони не тільки виживають, але і функціонують, не дивлячись на всі перешкоди. Це робить честь вітчизняним підприємцям, загартованим у важких умовах, але ніяк не може служити виправданням керівним органам. Очевидно, що так продовжуватися не може, і, якщо не почати термінових мір, підприємництва (так само як і ринковій інфраструктурі) або вимруть, або цілком перейдуть у тіньову економіку, перетворивши Україну в країну корупції і мафії.

Висновок

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну,у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг.Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів,що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу,і як суспільної форми функціонування економіки,за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання,прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.
Об’єктивними умовами інсування і функціонування ринку є товарне виробництво – основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокрлеменість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб’єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.
Щодо інфраструктури ринку, то її розглядають з різних точок зору, що пов’язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів ( засобів виробництва), ринок продуктів (предметів споживання), ринок праці(робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).
Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою : внутрішній ринок – місцевий, регіональний, національний, зовнішній ринок – транснаціональний та світовий.
З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів (промислових, продовольчих, комп’ютерів, бавовни, цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг (страхування, консультативні послуги тощо).
Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру : товарні, фондові та валютні біржі, торгово – збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність – чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.
Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.
Конкуренція, а також вільне ціноутворення – необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій,пунктів прокату, культури введення ринкової економіки. Відсутність ввдення культури ринкової економіки пов’язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.
Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засно­вано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.
Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють фор­муванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юри­дичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів. Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на рин­кову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може за­тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і супе­речливий. Вони мало знають про ринок У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе зна­чення.

Використана література:

1. Міжнародне підприємництво: аналіз закордонного досвіду / П.И. Хвойник, Ю.В. Аджубей, И.Е. Артем'єв і інші. - М.: Наука, 1992. - с. 165-167

2. Кубай Н.Е. Становление і розвиток приватного підприємництва в перехідній економіці (на прикладі України): автореферат дисертації на одержання наукового ступеня кандидата економічних наук.- Львів: Державний університет ім. И. Франка, 1999 р.- с3-10

3. Щербина О.В. Формирование механізмів реалізації державної підтримки малого підприємництва в Україні (на матеріалах суб'єктів малого підприємництва): автореферат дисертації на одержання наукового ступеня кандидата економічних наук.- К.: Національний економічний університет, 1999 р.- с. 2-5

4. Основи економічної теорії: Підручник. У 2 книгах. Книга 1. : Суспільне виробництво. Ринкова економіка / Евтушевский і ін.; під ред. Ю.В. Николенка. - К.: Лыбидь, 1998 р.- с. 133-140

5. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы економіки: Навчальний посібник. - К.: Выща школа. - 1998г. - с. 130-145

6. Макогон Ю., Ляшенко В. і ін. Регіональні економічні зв'язки і вільні економічні зони: Навчальний посібник. - Донецьк: ДонГУ, 1999 р.- с. 44-46

7. Чмырь Е.С. Свободные економічні зони: підходи і класифікація / Організація і регулювання економіки. - 1993, с. 130-135

8. Статистичний щорічник України за 1996 рік / Державний комітет статистики України: Відповідальний за випуск О.Г. Осадленко. - К.: Українська енциклопедія, 1997 р.- с. 354, 360

9. Рузавін. Г.І. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.