Аналогія як метод дослідження є основою для моделювання.

Моделювання — це метод дослідження об'єктивно існуючих предметів,процесів, явищ, заснований на використанні моделей. Модель є результат активної, перетворюючої діяльності людини, це система, що виступає між дослідником і предметомйого дослідження, що відбиває найбільш важливі, істотнівластивості,риси досліджуваного об'єкта. Розрізняють моделі фізичні (макет будинку, спорудження; модель приладу, машини, і т.п.), математичні (система формул, тотожностей, нерівностей), логічні (система понять, що описує явище, процес, предмет), моделі суспільно-економічних формацій (моделі соціалізму), моделі структур, методів і т.п.

Модель — система, з тим або іншим ступенем подібності відтворюючий оригінал — досліджувану систему і тому дозволяє одержувати інформацію про відбивану систему (оригінал).

Два основних класи моделей:

а) матеріальні — засіб і об'єкт модельного експерименту;

Б) уявні — уявні, ідеальні конструкції, над якими здійснюються уявні експерименти.

Уявна модель об'єкта пізнання будується на основі насамперед абстракції спрощення й абстракції ідеалізації.

Абстракція спрощення є відволікання від реальної складності, різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв'язків і відносин і збереження лише основних, істотних зв'язків.

Абстракція ідеалізації йде далі. Вона полягає в тому, що властивості спрощеної абстракції доводяться до межі. У виді уявної моделі продукт ідеалізації вводиться в науку.

Трудова теорія вартості описує уявну модель простого товарного господарства. Теорія капіталізму — модель капіталістичного суспільства ідеалізованого (на відміну від суспільства реального) капіталізму. Приклади абстракції ідеалізації в математиці: лінія, крапка, площа і т.п.

Уявна модель виконує:

а) функції спрощення й ідеалізації;

б) функції наближення до предмета пізнання, конкретизації і деталізації знання (перехід від моделі простого товарного виробництва до моделі капіталістичного товарного виробництва).

Моделювання — обов'язкова і неодмінна умова можливості розробки прогнозів, програм, планів.

Передбачення — метод теоретичного мислення, що спирається на пояснення, оскільки ним відкриваються закони. Його сутність визначається як пророкування, що спирається на теорії, закони того, що з'явиться в майбутньому. Усяке передбачення характеризується трьома моментами: новизною того, що передвіщається; обґрунтованістю законом; підтверджуваністю в майбутньому.Передбачення має дві конкретні форми:

а) пророкувальна форма;

б) передвказувальна форма.

Пророкувальна форма є описовою формою передбачення. У літературі є два трактування сутності пророкування: а) опису можливих або бажаних перспектив; і б) достовірного припущення про стан у майбутньому предмета, процесу і т.д., заснованого на знанні законів і тенденцій розвитку.

Друге трактування представляється більш обґрунтовано. Пророкувальна форма передбачення пов'язана з практичною діяльністю, з рішеннями, з цілеспрямованою діяльністю суспільства, колективу, особистості. Основними формами пророкувань у керуванні є прогнозування, програмування, проектування планів.

Прогноз, програма, план мають єдину основу — це форми передбачення стану керованого об'єкта в деякий період (момент) майбутнього.

Прогноз — це початкова ступінь передбачення, початковий пункт дослідження шляхів розвитку майбутнього. Що виділяє прогноз в особливу форму передбачення? Те, щопрогноз завжди локально обмежений у часі. Друга риса прогнозу — це вказівка умов, при яких прогноз може здійснитись(«якщо зберігаються тенденції», «якщо не буде екстремальних ситуацій» і т.п.).

Передбачення — не образ майбутнього, а проектування, уява його. Пророкування може мати місце і стосовно сьогодення, що вже існує, але ще не пізнане (приклади — пророкування Леверьє й Адамсом існування планети Нептун; пророкування Менделєєвим ряду елементів на основі створеної ним моделі (схеми) періодичної таблиці елементів; пророкування в 1931 р. П.Діраком існування позитронів, експериментально виявлених у 1932 р. Андерсоном).

Майбутнє в передбаченні є майбутній доказ істинності передбачення.

Іноді вважаютьза необхідне відрізняти передбачення від прогнозування,аргументуючи це тим, що передбачення спираєтьсяна знаннязаконів, а прогнозування лише на інші дані, прогноз на відміну від передбачення має ймовірний, а не достовірний характер; крім того прогнозування завжди зв'язане з майбутнім, а передбачення з усіма трьома іпостасями часу. З цим погодитися не можна, прогноз, якщо він науковий (а не помилковий) узагалі неможливий без знання законів розвитку якої-небудь системи, процесу, явища. Не спираючи на знання законів метеорології, не можна прогнозувати погоду, не знаючи законів демографії прогнозувати народжуваність і смертність, не можна прогнозувати розвиток економіки, не знаючи її законів і т.д. Співвідношення причинних і імовірнісних елементів у тому чи іншому процесі, системі залежить від специфіки тієї предметної області, якою зайнятий дослідник і т.д.

Проект програми на відміну від прогнозу: а) завжди проект управлінського рішення; б) це єдиний комплекс рішення локальної проблеми, що має цільову спрямованість і спирається на систему збалансованих, пов'язаних заходів щодо ресурсів, термінів і виконавців; в) програми завжди містять у собі в явній або неявній формі прогнози, оскільки вони пов'язані з розвитком ведучої ланки економіки, соціальних відносин, науково-технічного прогресу.

Проект плану— завжди проект управлінського рішення. Це цілеспрямована система заходів, що спирається на проекти програм, пов'язаних з рішенням вузлових питань даного періоду, і систему прогнозів.

У силу єдності основи прогнозів, проектів програм і проектів планів не може бути принципового розходження в методології їхньої розробки й обґрунтування.Є специфічні особливості в залежності від рангу фірми (у прогнозуванні основне місце займають евристичні методи). Нерідко стверджують, що прогнози є передпланові розробки. Таке трактування недостатнє, тому що прогнози повинні супроводжувати весь процес розробки проектів програм і планів і забезпечувати передбачення наслідків їхнього виконання.

Пояснення— як метод дослідження є реалізацією логічного компонента історико-логічного методу.

Це заключна стадія дослідження у формі наукової статті, наукової доповіді, дисертації, монографії.

У поясненні синтезуються закони науки, гіпотези, теоретичні ідеї, теорії.