Інспекційні перевірки банків

Згідно зі ст.71 "Інспекційні перевірки банків" Закону України "Про банки і банківську діяльність" кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України, але не частіше одного разу на рік. Проведення позапланової інспекційної перевірки банку можливе лише за наявності обгрунтованих підстав. Цією ж статтею чітко визначено мету цих перевірок — визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно — правових актів Національного банку України.

Виконання цієї функції забезпечує Генеральний департамент банківського нагляду Національного банку України, а також відділи банківського нагляду територіальних управлінь.

Виконання другої функції Національного банку України — здійснення валютного контролю за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, покладене на Департамент валютного контролю та ліцензування і відділи валютних операцій і контролю територіальних управлінь.

Повноваження Національного банку України в цій сфері встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ст.44 Закону України "Про Національний банк України".

Інспекційні перевірки банків в Україні здійснюються на основі Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 276. Дане Положення регулює процес планування та проведення інспекційних перевірок службою банківського нагляду Національного банку України банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.

Першочерговим завданням інспекційних перевірок є перевірка достовірності інформації, наданої банками у звітах, та оцінка спроможності керівництва банків дотримуватися відповідних положень, механізмів і процедур.

Планування інспекційних перевірок здійснюється з метою недопущення дублювання та забезпечення належної координації роботи служби банківського нагляду та інших підрозділів Національного банку, а також своєчасного та рівномірного проведення планових інспекційних перевірок банків та їхніх підрозділів. Плани інспекційних перевірок банків складаються щокварталу з урахуванням прогнозного річного плану. Річний план за встановленою формою складається на підставі прогнозних планів територіальних управлінь, служби банківського нагляду та інших підрозділів Національного банку, що мають контрольні функції з нагляду за банками. При цьому вони також подають перелік питань, що мають перевірятися.

Планова перевірка (інспектування) — інспекційна перевірка банку (юридичної особи в цілому), а також окремі інспекційні перевірки філій або інших підрозділів банку, філії іноземного банку що здійснюються комплексно або з окремих напрямів діяльності/операцій відповідно до плану інспекційних перевірок, затвердженого в порядку, передбаченому цим Положенням. Планова інспекційна перевірка банку здійснюється не частіше одного разу на рік.

Про проведення планової перевірки Національний банк зобов’язаний повідомляти банк, філію іноземного банку не пізніше ніж за 10 днів до початку цієї перевірки.

Підставами для проведення позапланової перевірки є виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду (у тому числі за результатами аналізу показників системи раннього реагування) суттєвого погіршення фінансового стану банку/філії іноземного банку або фактів проведення банком (його підрозділами/філіями іноземного банку) ризикових операцій, що загрожують інтересам вкладників або інших кредиторів банку/філії іноземного банку, чи фактів подання Національному банку недостовірної звітності, а також зміна власника (власників)істотної участі у банку або голови спостережної ради та/або голови правління, набуття банком статусу спеціалізованого, звернення банку щодо відкриття філій або інших власних підрозділів, отримання ліцензій чи дозволів, передбачених законодавством, тощо.

Виїзна інспекційна перевірка складається з таких трьох етапів:

· підготовка до проведення інспектування;

· процес інспектування;

· оформлення результатів інспектування.

Підготовка до проведення інспектування здійснюється шляхом аналізу результатів безвиїзного нагляду, інформації від інших структурних підрозділів Національного банку про діяльність банку і триває від одного до семи робочих днів залежно від виду перевірки та величини банку. Підрозділ інспектування для підготовки до інспекційної перевірки може запитати потрібну інформацію в інших підрозділів служби банківського нагляду та Національного банку.

Підрозділи безвиїзного нагляду відповідно до затвердженого плану інспекційних перевірок подають підрозділам інспектування матеріали для підготовки до комплексного інспектування не пізніше ніж за сім робочих днів до його початку. Ці матеріали мають містити інформацію про:

а) стан банку на дату інспектування, тенденції, що були в банку протягом періоду інспектування, та результати аналізу зазначених даних;

б) показники економічних нормативів за станом на дату інспектування та протягом періоду інспектування з результатами аналізу зазначених даних та з викладенням причин порушення (якщо воно є) установлених нормативів;

в) звітність банку, що є в розпорядженні підрозділу безвиїзного нагляду, за станом на дату інспектування;

г) опис проблем, які є в банку за станом на дату інспектування та які виявлені протягом періоду інспектування, із зазначенням їх причин;

ґ) заходи впливу на банк, що були застосовані Національним банком України протягом періоду інспектування, та заходи, вжиті банком щодо усунення порушень і недоліків у роботі;

д) сфери діяльності банку, що потребують особливої уваги під час виїзного інспектування (із зазначенням конкретних рахунків, дат операцій, сум тощо);

е) іншу інформацію про діяльність банку, яка може бути корисною для інспектування.

У разі прийняття рішення про проведення позапланової перевірки підрозділ безвиїзного нагляду терміново готує та надає підрозділу інспектування потрібну для інспекційної перевірки інфор­мацію залежно від підстав проведення цієї перевірки та вияв­лених проблем у діяльності банку.

Результати процесу підготовки до інспектування оформляються як звіт про підготовку до інспектування, який обов’язково має містити інформацію про:

а) стан банку на дату інспектування;

б) тенденції у банку протягом періоду інспектування;

в) обсяги інспектування;

г) питання, що потребують особливої уваги під час проведення інспектування;

ґ) розрахунок часу, потрібний на перевірку окремих сфер діяльності;

д) графік проведення інспектування.

За результатами проведеного інспектування складається звіт (за результатами комплексного інспектування) або довідка (за результатами тематичного чи спеціального інспектування) про інспектування.

Рейтингова оцінка банків

Для узагальнення результатів перевірок використовується рейтингова оцінка банків. Визначення рейтингу банку за рейтинговою системою — це стандартизований метод оцінки банків, ефективність якого залежить від якості підготовки до проведення інспекційних перевірок з урахуванням результатів безвиїзного нагляду, кваліфікації та об'єктивності інспекторів служби банківського нагляду.

В Україні використовується система рейтингової оцінки (CAMELS). Основою рейтингової системи є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами:

· якість капіталу (C) – оцінка розміру капіталу банку щодо його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;

· якість активів (А) — можливість забезпечення повернення активів;

· якість управління, менеджмент (М) – оцінка методів управління банком с погляду ефективності його діяльності, порядку праці, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чинного законодавства;

· доходів (Е) – достатність доходів банку для його подальшого розвитку;

· ліквідність (L) – можливість банку виконувати як звичні так і непердбачувані зобов’язання;

· чутливість до ризику (S).

Нагляд за діяльністю банків, що ґрунтується на оцінках ризиків діяльності банків за рейтинговою системою CAMELS, полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами. Метою оцінки діяльності банків за рейтинговою системою є визначення банків, у яких незадовільний фінансовий стан, операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства банку та вимагають посиленого контролю з боку служби банківського нагляду Національного банку України і вжиття відповідних заходів для виправлення цих недоліків у діяльності банку та стабілізації його фінансового стану.

Рейтингова система дає можливість Національному банку України оцінювати загальний стан та стабільність банківської системи. Така оцінка ризиків дає змогу отримати інформацію для визначення пріоритетів у діяльності банківського нагляду та необхідних матеріальних і людських ресурсів для здійснення належного контролю за банківською системою.

Комплексна рейтингова оцінка за рейтинговою системою визначається для кожного банку відповідно до рейтингових оцінок, зазначених вище і дає можливість оцінити всі фактори, за якими оцінюється якість управління, фінансовий стан та якість операцій кожного банку, за яким здійснює нагляд Національний банк.

Рейтинговая оцінка банків здйснюється відповідно до Положенния «Про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS», затвердженого Постановою НБУ від 23.02.2005 р. № 60, зі змінами та доповненнями.

За результатами інспектування до часу його завершення складаються довідки про перевірку (інспектування) кожного компонента рейтингової системи, які до закінчення строку проведення інспектування мають бути погоджені працівниками банку, відповідальними за певний напрям роботи. У разі відмови погодження цих довідок інспектори служби банківського нагляду повинні отримати від банку пояснення щодо причин непогодження.

Після закінчення інспекційної перевірки відповідно до інформації, що міститься в довідках про перевірки (інспектування) кожного компонента рейтингової системи, складається звіт про інспектування та визначаються рейтингові оцінки всіх компонентів рейтингової системи, а також комплексна рейтингова оцінка.

Рейтинг банку є власністю Національного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання та не підлягає опублікуванню в засобах масової інформації. Рейтинг банку доводиться до відома кожного окремого банку протягом 10 робочих днів після його затвердження.

За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифровий рейтинг за всіма шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за п'ятибальною шкалою, де оцінка "1" є найвищою оцінкою, а оцінка "5" — найнижчою, комплексна рейтингова оцінка також визначається за п'ятибальною шкалою.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку "1" або "2", є надійними за всіма показниками, здатними протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), вважаються стабільними і такими, що мають кваліфіковане керівництво.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку "3", мають суттєві недоліки і якщо ці недоліки не будуть виправлені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов'язаних з платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації служба банківського нагляду має надати чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання існуючих проблем.

Банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку "4" або "5", мають серйозні проблеми, що вимагають ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

Рейтингова оцінка достатності капіталу визначається за рейтинговою системою на підставі таких факторів:

· відповідність обсягу регулятивного капіталу напрямам діяльності банку (банківські та інші операції);

· відповідність зростання обсягів статутного, регулятивного (в розрізі складових) капіталу зростанню активів на дату інспекційної перевірки, плани і перспективи;

· дотримання вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно — правових актів Національного банку (у тому числі нормативи капіталу);

· наявність внутрішніх процедур щодо визначення достатності капіталу банку з урахуванням усіх ризиків, притаманних його діяльності (у тому числі ризику країни);

· наміри і можливості акціонерів щодо нарощування статутного капіталу з метою мінімізації ризиків, притаманних діяльності банку, дивідендна політика;

· вплив ризиків (у тому числі кредитного, валютного, зміна процентної ставки тощо), притаманних банку, на капітал банку;

· рівень формування резервів під активні операції;

· прибутковість та її вплив на регулятивний капітал банку;

· співвідношення обсягу негативно класифікованих активів (з урахуванням сформованих резервів під ці активні операції) до регулятивного капіталу;

· відповідність розмірів статутного та/або регулятивного капіталу планам розвитку мережі філій, відділень на місцевому, регіональному (в межах однієї області), міжрегіональному (на території всієї України) та міжнародному рівнях, а також відповідність їх розмірів проектам будівництва та реконструкції;

· доступ до ринків капіталу.

При визначенні рейтингової оцінки якості активів потрібно враховувати такі фактори:

· співвідношення між обсягом нестандартних активів та сукупними активами;

· рівень активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи в сукупних активах;

· дотримання вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно — правових актів Національного банку (у тому числі нормативи кредитного ризику та інвестування);

· концентрацію за активними операціями щодо одного позичальника/контрагента або групи пов'язаних позичальників/контрагентів, рівень галузевих концентрацій, концентрацій за країними тощо;

· обсяг операцій з інсайдерами та ставлення до них керівництва;

· ефективність управління кредитним портфелем і портфелем цінних паперів з точки зору стратегій, положень, процедур та систем контролю;

· претензійно — позовну роботу;

· рівень резервів на покриття можливих збитків за активними операціями (в порівнянні з нестандартними активами), правильність їх розрахунків і повнота формування;

· якість, обсяги, тенденції та управління іншими активами, у тому числі кошти в інших банках, дебіторська заборгованість, вкладення в основні засоби та нематеріальні активи тощо.

Для визначення рейтингової оцінки менеджменту банку потрібно враховувати такі фактори:

· повне розуміння керівництвом банку ризиків, пов'язаних з діяльністю банку, зі змінами в економічному середовищі та обізнаність спостережної (наглядової) ради зі справами банку;

· фінансовий стан банку, а саме достатність капіталу, якість активів, надходження, ліквідність та чутливість до ринкового ризику;

· підготовка та запровадження планів (як короткострокових, так і довгострокових), достатність внутрішніх положень, процедур (у тому числі тих, що регламентують діяльність підрозділів та працівників банку в частині проведення внутрішнього фінансового моніторингу) та систем внутрішнього контролю на всіх основних напрямах діяльності банку;

· наявність внутрішнього та зовнішнього аудиту, їх незалежність і достатність, реагування керівництва банку на результати аудиту;

· належне виконання вимог чинного законодавства України та нормативно — правових актів Національного банку;

· наявність практики і тенденцій щодо кредитування інсайдерів на більш сприятливих умовах, оцінка впливу інсайдерів на діяльність банку;

· роль і взаємодія правління (ради директорів) та спостережної (наглядової) ради банку, наявність/відсутність конфлікту інтересів;

· оптимальність організаційної структури, чітко розроблений механізм взаємозв'язку між підрозділами, наявність постійно діючої програми підготовки кадрів і її фактичне виконання;

· достатність інформаційних систем управління, оцінка внутрішньої звітності та звітності, що подається до Національного банку, її достовірність та адекватність;

· наявність плану дій на випадок непередбачених обставин;

· розвиток мережі підрозділів банку (філій, відділень тощо) та якість управління ними, оптимальність проектів будівництва та реконструкції;

· якість та дієвість розроблених банком правил внутрішнього фінансового моніторингу і програм його здійснення;

· своєчасність виявлення, реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, їх аналіз та надання у визначених законодавством випадках інформації про такі фінансові операції до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу;

· взаємодія та сприяння суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

· достатність заходів щодо запобігання розголошення (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких здійснюється фінансовий моніторинг) інформації про факт передавання відомостей про фінансову операцію клієнта до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу та зберігання інформації та документів з питань фінансового моніторингу;

· організація належної роботи з оцінки ризику клієнтів щодо можливості легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

· організація належної роботи з оцінки ризику клієнтів щодо можливості легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

· реагування на рекомендації, зауваження та вимоги Національного банку, у тому числі щодо порядку класифікації активних операцій, виправлення звітності за результатами інспекційної перевірки тощо.

Для визначення рейтингової оцінки надходжень банку слід враховувати такі фактори:

· оцінку тенденцій та рівень прибутковості;

· якість, структуру і достатність надходжень (здатність покривати витрати, збитки, забезпечувати стабільне зростання рівня регулятивного капіталу, повноту формування резервів під активні операції та виплату дивідендів акціонерам у достатньому розмірі);

· обсяг і тенденції змін різних компонентів доходів/витрат, прибутковості активів і витрат за зобов'язаннями (тенденції);

· залежність від непередбачених доходів та схильність до непередбачених витрат, від ризикових видів діяльності або нетрадиційних джерел доходу;

· якість бюджетного (підготовка кошторисів) та фінансового планування, а також якість контролю за виконанням цих планів;

· коригування статей доходів/витрат, результату діяльності за результатами інспекційної перевірки;

· ефективність системи ціноутворення;

· вплив можливих санкцій за судовими процесами тощо.

Для полегшення процесу визначення рейтингової оцінки надходжень доцільно використовувати рентабельність активів. Однак зазначені вище фактори вважаються більш вагомими, ніж порівняння середніх значень рентабельності активів за відповідною групою банків із значеннями рентабельності активів для конкретного банку, який належить до цієї групи. Наприклад, значення рентабельності активів банку може бути високим, але джерелом надходжень при цьому є здійснення операції, яка не належить до сфери традиційних банківських послуг, і пов'язана з підвищеним ризиком. Крім того, і за наявності високого значення рентабельності активів розмір прибутку до оподаткування може бути недостатнім для забезпечення темпу зростання регулятивного капіталу відповідно до темпу зростання активів.

Рейтингова оцінка чутливості банку до ринкового ризику з урахуванням таких факторів:

· чутливість надходжень банку або економічної вартості його капіталу до несприятливих змін процентних ставок за залученими і розміщеними коштами, валютних курсів, коливань цін на цінні папери тощо;

· розуміння керівництвом банку ринкових ризиків, його здатність визначати їх, вимірювати, здійснювати моніторинг за ними та їх контролювати, враховуючи розмір банку, складність його операцій та притаманні цим операціям ризики;

· характер, складність та обсяги операцій, пов'язаних із ринковим ризиком, на який наражається банк;

· наявність, адекватність положень і процедур, інформаційних систем управління щодо управління ринковим ризиком;

· наявність і ефективність лімітів (числових обмежень) ринкового ризику;

· виконання вимог нормативно — правових актів Національного банку щодо обмеження ринкового ризику (у тому числі норматив ризику загальної відкритої довгої/короткої валютної позиції);

· ефективність внутрішнього контролю, що забезпечує надійність функціонування процесу управління ринковим ризиком, у тому числі визначає підзвітність і розмежування повноважень.