Особливості промислового перевороту в Німеччині

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловий переворот розпочався тут лише у 30-х рр. ХІХ ст. і тривав до 70-х рр. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздробленість країни.

На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а ево­люційним шляхом. Середньовічні порядки: панування фео­дального землеволодіння та повинності селян ліквідовували­ся поступово, шляхом реформ. Навіть після революції 1848 р. у Німеччині зберігалася феодальна монархія і політична та економічна влада великих землевласників-юнкерів.

Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольо­ваністю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту. Політично роздрібнені німецькі держави бу­дували свою власну економічну політику. Кожна з них мала власні гроші, метричну систему, митні кордони і норми госпо­дарського законодавства, які гальмували створення єдиного національного ринку. Основні промислові райони країни – Пруссько-Сілезький, Саксонський і Рейнсько-Вестфальський – були економічно слабо зв’язані між собою.

У Німеччині довгий час панувало середньовічне ремісниче виробництво, основною формою якого були цехи. Мануфакту­ри появилися у кінці XVIII ст. і були розташовані, як прави­ло, у сільській місцевості. Панування міських цехів було пі­дірване німецьким законодавством лише у 60-х роках XIX ст. Ремісниче виробництво було малоефективним. Промислова продукція не була конкурентоспроможною на зовнішньому ринку. Більше того, внутрішній ринок країни заполонили деше­ві вироби французької та англійської фабрично-заводської про­мисловості. Німеччина в першій половині XIX ст. була аграр­ним придатком промислово розвинутих Англії та Франції.

Перші парові машини в німецькій промисловості знайшли застосування у 30-х роках XIX ст. Проте їх було небагато – у 1837 р. у промислово розвинутій Сілезії працювало всього 8 парових двигунів (у той же час на бавовняних фабриках Ланкашира (Англія) діяло 714 парових двигунів.

Промисловий переворот прискорюється у 50–60-х роках, коли німецька промисловість переходить від мануфактурної стадії до фабрично-заводської. Впродовж 60-х років різко збіль­шується загальна потужність парових двигунів. Особливо висо­кими темпами розвивається важка промисловість.

Особливістю запізнілого промислового перевороту в Німеччині було те, що він базувався на основі вітчизняного маши­нобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. У Німеччині відразу будувалися величезні на той час машино­будівні підприємства, оснащені найновішим обладнанням. Саме це забезпечило небачені у XIX ст. темпи промислового виробництва. Структура німецької фабричної промисловості теж вигідно відрізнялася від англійської та французької. У Німеччині було здійснено ряд винаходів (барвники), внаслідок чого почала успішно розвиватися хімічна промисловість.

Для розвитку аграрних відносин у Німеччині характерною була поступова ліквідація феодально-кріпосницьких відносин, яка затягнулася до 80-х років XIX ст. Індустріалізація сіль­ського господарства тут також відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стри­мували цей процес, були обезземелення і малоземелля більшості селян, їхня низька купівельна спроможність, висока земельна рента, заборгованість.

Боротьба за об’єднання Німеччини та підготовка до війни із Францією стали важливим стимулом промислового зрос­тання країни у 50–60-х рр. У зв’язку з цим прискореними темпами розвивалася воєнно-промислова база, в якій особли­ву роль відігравали сталеплавильні, артилерійські заводи Круппа (Рейнська область). Велике значення надавалося залізнич­ному будівництву, яке набуло загальнонаціонального характеру, ліквідувало економічну розрізненість країни, сприяло консо­лідації внутрішнього ринку.

Господарському піднесенню та прискоренню промислового пе­ревороту сприяв також митний союз німецьких держав (1867 р.), який очолювали союзна митна рада і митний парламент. Ця господарська організація значною мірою спричинила пізніше політичне об’єднання держави.