Страхування та страховий ринок 4 страница

3) державні та корпоративні облігації, казначейські та ко­мерційні векселі, чеки, деривативи;

4) ф'ючерсні та форвардні угоди, опціони, свопи, варіанти.

5) акції, паї, інвестиційні сертифікати, ф'ючерсні та фор­вардні угоди.

23. Яка з організаційних структур є ключовою на фінансо­
вому ринку:

1) лізингові компанії;

2) пенсійні фонди;

3) страхові компанії;

4) фондові біржі?

24. Вторинний ринок цінних паперів включає:

1) продаж і купівлю цінних паперів, які щойно випущені;

2) купівлю і продаж раніше випущених цінних паперів;

3) мобілізацію цінних паперів;

4) немає правильної відповіді.

25. Емітентом називається юридична особа, яка:

1) купує цінні папери;

2) випускає цінні папери;

3) продає цінні папери;

4) немає правильної відповіді.

26. Відповідно до чинного законодавства України банків­
ська система складається з рівнів:

1) одного;

2) двох;

3) трьох;

4) чотирьох.

27. Який із зазначених цінних паперів не є борговим зобо­
в'язанням:

1) облігація;

2) казначейське зобов'язання держави;

3) акція;

4) вексель?

28. Які акції гарантують виплату дивідендів у заздалегідь
зазначеному розмірі, незалежно від суми отриманого при^-
бутку:

Фінансовий ринок

1) іменні;

2) прості;

3) привілейовані;

4) на пред'явника?

29. Кого з перелічених осіб можна вважати співвласником
компанії:

1) власників простих акцій;

2) власників привілейованих акцій;

3) власників облігацій?

30. Основною установою, що регулює функціонування рин­
ку цінних паперів, є:

1) Міністерство фінансів України;

2) Національний банк України;

3) Фонд державного майна;

4) Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

Завдання 1

До даних термінів доберіть єдине правильне визначення серед тих, що наведені нижче.

Терміни

1. Первинний ринок цінних паперів.

2. Вторинний ринок цінних паперів.

3. Інвестиційний фонд.

4. Акція.

5. Дивіденд.

6. Портфель цінних паперів.

7. Котирування.

8. Опціон.

9. Фондова біржа. 10. Біржовий індекс.

Тема 13

Визначення

A. Організаційна форма ринку, на якому здійснюється тор­
гівля цінними паперами.

Б. Середній показник біржової активності, що узагальнює динаміку цін на цінні папери і свідчить про зміни в рівні цін за визначений період.

B. Ринок, на якому здійснюються операції з випущеними в
обіг цінними паперами.

Г. Ринок, на якому корпорації залучають капітал шляхом розміщення цінних паперів.

Д. Юридична особа, заснована у формі закритого акціонер­ного товариства з урахуванням вимог "Положення про інвес­тиційні фонди й інвестиційні компанії".

Є. Цінні папери, згруповані для обліку за їхніми типом і призначенням.

Ж. Право купівлі або продажу цінних паперів за фіксова­ною ціною протягом встановленого терміну.

3. Частина прибутку акціонерного товариства, що розподі­ляється щорічно між акціонерами після сплати податків, відра­хувань на розширення виробництва, поповнення резервного фонду та інших невідкладних відрахувань.

І. Визначення ринкового курсу цінного папера.

К. Цінний папір, що засвідчує участь у статутному капіталі акціонерного товариства.

Завдання 2

Знайдіть хибні твердження серед запропонованих.

1. Спрямування коштів безпосередньо від власників заоща­джень до позичальників здійснюється за допомогою операцій з цінними паперами.

2. Грошові ринки обслуговують процес розширеного відтво­рення.

3. Ринки капіталів призначені для обслуговування сфери обігу.

4. Одна з відмінностей між грошовими ринками та ринка­ми капіталів полягає в типах фінансових інструментів, ШР використовуються для проведення на них операцій.

Фінансовий ринок

5. Первинне розміщення цінних паперів здійснюється пе­реважно через фондову біржу.

6. Привілейована акція не дає права голосу, її власник не бере участі в управлінні компанією.

7. Акціонерне товариство може випускати акції для покрит­тя збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

8. Фондова біржа сприяє придбанню на визначених умовах і на певний строк вільних коштів.

9. Емітент має право в односторонньому порядку, без згоди інвестора відкликати цінний папір.

10. Облігації на пред'явника дають їх власнику право на участь в управлінні підприємством.

Задачі

Задача 13.1

Визначте номінальну ціну акцій, випущених акціонерним товариством "Промінь", якщо статутний капітал становить 200 млн грн, а кількість випущених акцій — 1 млн шт.

Задача 13.2

Акція номіналом 1500 грн придбана за курсом 150, і за нею виплачується дивіденд 30 % річних. Визначте поточну при­бутковість інвестованих коштів.

Задача 13.3

Визначте курс акції, яка реалізована за ціною 1250 грн з номінальною вартістю 750 грн.

Задача 13.4

Акціонерним товариством зареєстровано 10 тис. звичайних акцій, з яких 9 тис. було продано акціонерам. Через декілька місяців товариство викупило в інвесторів 1500 акцій. По за-' кінченні звітного періоду зборами акціонерів прийнято рішен­ня про розподіл як дивідендів 1700 тис. грн прибутку. Визнач­те дивіденд на одну акцію.

Задача 13.5

Статутний капітал акціонерного товариства "Вимпел" у Розмірі 20 млн грн поділений на 900 звичайних і 100 привіле­йованих акцій. Фіксована ставка дивіденду за привілейовани-

Тема 13

ми акціями становить 20 %. Обсяг прибутку до розподілу між акціонерами — 1,5 млн грн. Визначте суму дивідендів, яку одержали власники звичайних і привілейованих акцій.

Задача 13.6

Курсова ціна акції, розміщеної за номіналом 12 тис. грн, у перший рік після емісії становила 24 тис. грн. Визначте до­даткову прибутковість цінного папера.

Задача 13.7

Акція придбана за номіналом, який дорівнює 1000 грн при 40 % річних, курсова ціна через рік після емісії — 3000 грн. Визначте сукупну прибутковість цінного папера.

Задача 13.8

Прибуток акціонерного товариства, який спрямовується на виплату дивідендів, становить 7200 тис. грн. Загальна сума акцій — 6200 тис. грн, у тому числі привілейованих акцій — 1400 тис. грн, з фіксованим розміром дивіденду 25 % їхньої номінальної вартості. Розрахуйте розмір дивіденду за звичай­ними акціями.

Задача 13.9

Номінальна ціна привілейованої акції, яка дає щорічно дивіденд 20 %, — 350 грн, а рівень позичкового процента до­рівнює 18 %. Знайдіть середній курс акції.

Задача 13.10

Інвестор придбав за номіналом нову 10-процентну обліга­цію вартістю 5500 грн при рівні позичкового процента 10 %. На момент перепродажу облігації рівень позичкового процен­та підвищився до 13%. Знайдіть курс облігації на момент перепродажу за умови, що до її погашення залишилося два роки. Знайдіть загальний дохід другого покупця на момент, коли настане строк погашення облігації.

Задача 13.11

Інвестор придбав за номіналом нову 5-процентну облігацію вартістю 1000 грн при рівні позичкового процента 5 %. На момент перепродажу облігації рівень позичкового процента підвищився до 10 %. Знайдіть курс облігації на момент пере­продажу за умови, що до її погашення залишилося три роки.

фінансовий ринок

Знайдіть загальний дохід другого покупця на момент, коли настане строк погашення облігації.

Задача 13.12

Інвестор придбав за номіналом нову 10-процентну обліга­цію вартістю 5000 грн при рівні позичкового процента 10 %. На момент перепродажу облігації рівень позичкового процен­та знизився до 7 %. Знайдіть курс облігації на момент пере­продажу за умови, що до її погашення залишилося два роки. Знайдіть загальний дохід другого покупця на момент, коли настане строк погашення облігації.

Задача 13.13

Вклад у 35 тис. грн покладений на депозитний рахунок у банку на чотири роки під 25 % річних (за умови нарахування складних процентів). Банк нараховує проценти поквартально. Визначте: 1) майбутню вартість вкладу; 2) річну ефективну ставку складних процентів; 3) вартість вкладу наприкінці кожного року.

Задача 13.14

Вклад у 85 тис. грн внесено на депозитний рахунок у банку на два роки під 20 % річних (за умови нарахування складних відсотків). Банк нараховує проценти помісячно. Визначте: 1) май­бутню вартість вкладу; 2) річну ефективну ставку складних про­центів; 3) вартість вкладу наприкінці кожного року.

Задача 13.15

Вклад у 150 тис. грн внесено на депозитний рахунок у бан­ку на п'ять років під 22 % річних (за умови нарахування склад­них процентів). Банк нараховує проценти один раз на півро­ку. Визначте: 1) майбутню вартість вкладу; 2) річну ефектив­ну ставку складних процентів; 3) вартість вкладу наприкінці кожного року.

Тема 14

МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ

14.1. Економічна природа та система міжнародних фінансових відносин

Диверсифікація міжнародних фінансових і валютних відно­син на межі XX—XXI ст. пов'язана з необхідністю здійснення грошового забезпечення світогосподарських зв'язків, які знач­но розширилися й поглибилися під впливом інтернаціоналі­зації та глобалізації виробництва й обміну.

Фінансові операції є діями, спрямованими на вирішення певного завдання з організації та управління грошовими відно­синами, що виникають при формуванні та використанні відпо­відних коштів.

Фінансові операції (трансакції) можуть зумовлюватись як грошовими платежами (розрахунки, трансфери тощо), так і рухом капітальних ресурсів (лізинг, траст, кредит, франчай­зинг та ін.). Об'єктами фінансових операцій є різноманітні фінансові активи, до яких належать: національні гроші, іно­земна валюта, цінні папери, дорогоцінні метали, нерухомість.

Вирізняють такі види фінансових операцій:

— операції з переказу грошей;

— інвестиційні операції;

— спекулятивні операції;

— операції з капіталом.

Операції з переказу грошей охоплюють усі форми та види розрахунків (операції з обміну "гроші — товар") та трансфери (рух грошей в одному напрямі).

Міжнародні фінанси

Інвестиційні фінансові операції пов'язані з переміщенням капіталу з метою його приросту. Вони опосередковують серед-ньо- та довгострокові вкладення капіталу. До них належать: кредит, лізинг, траст, оренда, франчайзинг, рента та інші опе­рації тривалістю понад 180 днів.

Спекулятивні операції — це короткострокові фінансові дії з отримання прибутку у вигляді різниці у процентах з отрима­них кредитів¹. До них належать валютний арбітраж, процент­ний арбітраж, операції своп, валютна спекуляція тощо.

Операції з капіталом спрямовуються на управління ним в умовах ризику та невизначеності економічної кон'юнктури. Тут переважають страхові операції, включаючи хеджування, операції застави, в тому числі іпотеку.

Фінансова система ринкової економіки досягла наприкінці XX — на початку XXI ст. надзвичайно високого рівня розвит­ку як у національному, так і в міжнародному масштабі. Це виявляється в таких процесах:

— високий ступінь концентрації фінансових ресурсів на макроекономічному рівні;

— висока мобільність та взаємозв'язок фінансових ринків на базі новітніх інформаційних технологій;

— різноманітність фінансових інструментів макро- та мікро-економічної політики;

— глобалізація фінансових відносин.

Міжнародні фінанси становлять сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами².

Рух грошових потоків у світовому господарстві здійснюєть­ся за такими напрямами:

— взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

— взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

— взаємовідносини держави та суб'єктів світогосподарських зв'язків з міжнародними фінансовими інституціями. Суб'єк-

¹ Ценные бумаги: Учебник / Под ред. В.И. Колесникова, B.C. Top-
Кановского. — М.: Финансы и статистика, 2001.

² Шеремет АД., Нагашев Е.В. Методика финансового анализа. —
М.: ИНФРА-М, 1999.

Тема 14

тами міжнародних фінансових відносин є, таким чином, ур_я. ди, підприємства, фірми, банки, установи, фізичні особи.

У цілому перерозподіл фінансових коштів у світовому мас­штабі забезпечує зростання конкуренції й ефективніше вико­ристання виробничих потужностей та інших ресурсів економіч­ного розвитку.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб'єктами. Ними є фізичні, юридичні особи та держа ви, які згідно із законом мають і здійснюють безпосередньо або через представників свої права та обов'язки, пов'язані з міжнародними фінансами.

Суб'єктів системи міжнародних фінансів з позицій конк­ретної держави поділяють на резидентів і нерезидентів.

З економічного погляду розрізняють таких суб'єктів: до­машні господарства, господарюючі підприємства, різноманітні фінансові інститути, держава, міжнародні організації.

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" су­б'єкти зовнішньоекономічної діяльності України згруповані так:

— фізичні особи;

— юридичні особи;

— об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридич­них осіб;

— структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на її території;

— спільні підприємства, що зареєстровані як такі в Україні й мають на її території постійне місцезнаходження;

— інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені за­конодавством України.

Можна виділити цілу низку грошових відносин, які форму­ють систему міжнародних фінансів. Це, зокрема, відносини:

— між експортерами та імпортерами з приводу платежів за товари, надання та погашення кредитних зобов'язань;

— між згаданими вище суб'єктами та банками щодо отри­мання та погашення кредитів, відкриття та обслуговування валютних рахунків, надання гарантій;

— між усіма згаданими вище суб'єктами та страховими організаціями з приводу страхування ризиків;

— між усіма згаданими вище суб'єктами та фізичними особами з приводу оплати праці, здійснення міжнародних пе­реказів, сплати за товари і послуги, виконання договорів стра^-хування та ін.;

Міжнародні фінанси

— між фізичними особами з приводу різноманітних міжна­родних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;

— між згаданими вище суб'єктами та державою з приводу сплати податків та виконання певних зобов'язань, що випли­вають з правил державного регулювання міжнародних фінан­сових відносин;

— між урядами різних країн з приводу сплати (отримання) контрибуцій та репарацій, надання та погашення кредитів тощо;

— між урядами країн і міжнародними організаціями з при­воду грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

— між міжнародними організаціями.

14.2. Міжнародна фінансова політика, її типи та інструменти

Міжнародна фінансова політика держави має базуватися на наукових концепціях у цій галузі, аналізі попередньої прак­тики та вимог поточного і стратегічного соціально-економіч­ного розвитку як окремої країни, так і всього світу.

"Політика" — це слово грецького походження, означає мис­тецтво управління державою. Міжнародна фінансова політи­ка представлена сукупністю заходів і рекомендацій держави у галузі міжнародних фінансів. Юридично вона оформлюється в нормах і принципах міжнародного фінансового права.

Міжнародна фінансова політика є частиною економічної політики. Вони взаємопов'язані. Успішна фінансова політика сприяє загальному розвитку національної економіки, і навпа­ки — прорахунки в міжнародних фінансах уповільнюють роз­виток національної економіки.

Передумовами успішної міжнародної фінансової політики є³:

— належний рівень економічних знань і прогресивні погля­ди осіб, які приймають рішення з міжнародних фінансів і впроваджують їх у життя;

— оперативний та гнучкий механізм розробки, прийняття і реалізації фінансової політики;

³ Ценные бумаги: Учебник / Под ред. В.И. Колесникова, B.C. Top-кановского. — М.: Финансы и статистика, 2001.

Тема 14

— стабільний та сприятливий характер міжнародних еко­номічних відносин;

— стабільний та передбачуваний стан внутрішньої фінан­сово-економічної політики.

Формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування, укладання міжнародних угод, видання норматив­них актів, оперативне керівництво та контроль з боку компе­тентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.

Міжнародну фінансову політику за характером заходів і рекомендацій, а також їхніх наслідків можна поділити на довгострокову (структурну) та поточну.

Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму. Тобто це — суттєві зміни, що відбуваються у системі міжнародних розрахунків, режимі валютних паритетів і курсів, ролі золота в міжнарод­них відносинах, наборі резервних (ринкових) валют, міжна­родних розрахункових і платіжних засобах, завданнях міжна­родних і регіональних фінансових організацій, методах саль-дування та вирівнювання платіжних балансів, перегляді пріо­ритетів податкової та кредитної політики тощо.

Поточна політика — це щоденне оперативне регулюван­ня кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжна­родної інвестиційної діяльності, податків. Здійснюється таке регулювання з метою підтримання рівноваги платіжного ба­лансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем.

Складовими поточної міжнародної фінансової політики є:

— валютна політика, яка включає низку методів: дискон­тну та девізну політику; валютні інтервенції; девальвацію та ревальвацію національної валюти; політику валютних обме­жень; політику конвертованості (оборотності) валют; диверси­фікації валютних резервів тощо;

— податкова політика;

— кредитна політика.

Економіка є надзвичайно складним "живим організмом"-Прийняття того чи іншого рішення, зокрема з питань міжна­родної фінансової політики, має базуватися на розумінні склад­ності та глибокої взаємозалежності економічних процесів. Напрями та глибина економічних змін внаслідок реалізації фінансової політики значною мірою залежать від тривалості

Міжнародні фінанси

реалізації фінансової політики, її характеру та узгодженості фінансової політики з іншими сферами економіки.

Дисконтна політика представлена маневруванням обліко­вою ставкою центрального банку. Вона дає змогу регулювати величину грошової маси в обігу шляхом підвищення (знижен­ня) ціни кредитних ресурсів, впливає на рівень цін, обсяг су­купного попиту, надходження з-за кордону та відплив корот­кострокових капіталів, курс національної валюти.

Девізна політика на сучасному етапі здійснюється переваж­но у вигляді валютних інтервенцій. Вперше валютні інтервенції було здійснено у XIX ст., у 20—30-х роках XX ст. вони набули широкого розвитку. Девізи (фр. devises) — це платіжні засоби в іноземній валюті, передбачені для міжнародних розрахунків.

Валютна інтервенція є купівлею-продажем державними органами іноземної валюти з метою впливу на курс національ­ної валюти. Валютна інтервенція може здійснюватися за ра­хунок офіційних резервів, спеціальних (стабілізаційних) фон­дів і кредитів за міжбанківськими угодами "своп" (англ. swap — обмін).

Для підвищення курсу національної валюти національний (центральний) банк або за його дорученням інші банки та дер­жавні органи продають іноземну валюту, для зниження кур­су — скуповують її в обмін на національну.

Девальвація є знеціненням курсу національної валюти у формі зниження її курсу (ціни) відносно іноземних валют, міжнародних розрахункових грошових одиниць (МРГО), ра­ніше — золота. Ревальвація є підвищенням курсу національ­ної валюти відносно інших валют, МРГО та золота.

Політику валютних обмежень вперше запровадили під час Першої світової війни Австро-Угорщина, Німеччина та інші країни. Валютні обмеження — це сукупність заходів і право­вих норм, спрямованих на обмеження операцій з валютними цінностями. Вони передбачають державне регулювання пере­казів та платежів за кордон, вивезення середньо- та довгостро­кового капіталу, репатріацію прибутків, вивезення валютних Цінностей, купівлю-продаж іноземної валюти тощо.

За валютних обмежень валютні операції зосереджуються в Центральному або уповноважених банках. З політикою валют­них обмежень тісно пов'язана політика режиму оборотності валют.

Конвертованість валют (оборотність валют) відображає можливість обміну (конверсії) валюти однієї країни на валюти

Тема 14

інших країн за діючим валютним курсом. Валюта вважається неконвертованою, якщо держава-емітент (або її уповноваже­ний орган) забороняє (або обмежує) операції з її обміну на інші валюти. Валюти з проміжним режимом конвертованості нази­вають частково оборотними. У такому разі оборотність поши­рюється на певних держателів відповідної валюти та окремі види операцій. Часткова конвертованість може мати регіональ­ний характер, тобто обмежуватися певним колом країн (на­приклад, межами певної валютної зони).

Диверсифікація валютних резервів дає змогу зменшити ризик можливих збитків, пов'язаних зі зміною курсу резерв­них валют. Головний принцип диверсифікації валютних ре­зервів — продаж нестабільних валют і купівля більш стійких. Ця політика спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їхнього складу різних інозем­них валют.

Поточна податкова політика в галузі міжнародної еконо­міки визначається пріоритетами держави на конкретному етапі її розвитку та загальним станом світової економіки.

Податкова політика може сприяти імпорту товарів, послуг і капіталу. Для цього застосовують: пільгові ставки мита та пільговий режим інших непрямих податків (акцизи, податок на додану вартість) щодо товарів, послуг і капіталу, які вво­зяться до країни; пільгове пряме оподаткування доходів (при­бутків), отриманих за участю іноземних інвестицій, а також доходів (прибутків) від зовнішньоекономічної діяльності.

Податкова політика може застосовуватися для обмеження надходжень у країну імпортних товарів, послуг і капіталу шляхом підвищення рівня відповідних податків. Отже, подат­кова політика є дієвим інструментом державного регулюван­ня експорту та імпорту товарів, послуг і капіталу.

Кредитна політикадержави може бути пов'язана: з на­данням кредитів національним імпортерам та експортерам; наданням кредитів іноземним позичальникам; одержанням кредитів від інших держав, міжнародних організацій та зару­біжних комерційних банків; наданням гарантій за отримани­ми кредитами. Гарантії можуть надаватись як за резидентів своєї країни, так і за резидентів інших країн, за держави.

Міжнародні фінанси

14.3. Курси і крос-курси валют

Оскільки співвідношення між різними валютами постійно змінюються, у разі зростання вартості (посилення) іноземної валюти щодо національної валюти покупця, дохід від відпо­відних іноземних активів у перерахунку на національну валю­ту покупця зростає, а у разі падіння вартості (ослаблення) іно­земної валюти — зменшується.

Ціну грошових одиниць (валюти) однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни, називають валютним курсом. Визначення курсу валют називають їх котируван­ням. Цілковите котирування включає визначення курсу по­купця (bid; купівлі) і курсу продавця (ask, offer; продаж), відповідно до яких банки купують і продають котирувану ва­люту.

Гіпотетично є п'ять систем валютних курсів (табл. 14.1):

— вільне ("чисте") плавання;

— кероване плавання;

— фіксовані курси;

— цільові зони;

— гібридна система валютних курсів.

Так, у системі вільного плавання валютний курс формуєть­ся під впливом ринкового попиту та пропозиції.

У системі керованого плавання, крім попиту та пропозиції, на величину валютного курсу впливають центральні банки країн, а також різні тимчасові ринкові перекручування.

Система цільових зон розвиває ідею фіксованих валютних курсів. До цього типу можна віднести режим функціонування курсів валют країн — учасниць Європейської валютної сис­теми.

Нарешті, прикладом гібридної системи валютних курсів є сучасна валютна система, у якій існують країни, що здійсню­ють вільне плавання валютного курсу, наявні зони стабіль­ності щодо. Докладне перерахування режимів курсів валют різних країн, що діють нині, можна знайти, наприклад, у виданнях МВФ.

Одним із найбільш важливих понять, використовуваних на валютному ринку, є поняття реального і номінального валют­ного курсу.

Тема 14

Таблиця 14.1. Класифікація курсів валют

Критерії	Види валютного курсу
1. Спосіб фіксації	Плаваючий Фіксований Змішаний
2. Спосіб розрахунку	Паритетний Фактичний
3. Вид угод	Термінових угод Спот-угод Своп-угод
4. Спосіб установлення	Офіційний Неофіційний
5. Відношення до паритету купівельної спроможності валют	Завищений Занижений Паритетний
6. Відношення до учасників угоди	Курс покупки Курс продажу Середній курс
7. За обліком інфляції	Реальний Номінальний
8. За способом продажу	Курс наявного продажу Курс безготівкового продажу Оптовий курс обміну валют Банкнотний

Реальний валютний курс можна визначити як відношення цін товарів двох країн, узятих у відповідній валюті.

Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє в певний момент часу на валютному ринку країни.

Валютний курс, що підтримує постійний паритет купі вельноїсили, — це такий номінальний валютний курс, за якого реальний валютний курс не змінний.

Крім реального валютного курсу, розрахованого на базі відносини цін, можна використовувати цей самий показник,

Міжнародні фінанси

але з іншою базою. Наприклад, прийнявши за неї відношення вартості робочої сили у двох країнах.

Фактори, що впливають на величину валютного курсу, поді­ляються на структурні — такі, що діють у довгостроковому періоді, і кон'юнктурні — такі, що викликають короткостро­кове коливання валютного курсу та пов'язані з коливаннями ділової активності в країні, політичною ситуацією, чутками і прогнозами (табл. 14.2).

Таблиця 14.2. Класифікація факторів впливу на розмір ва лютного курсу

Основним видом котирування валют є пряме котирування, за якого курс котируваної (оцінюваної) валюти А (наприклад долара СІЛА) до валюти котирування В (наприклад гривні) виражається як вартість одиниці валюти А в одиницях валю­ти В (в цьому випадку кількість гривень за один долар СІЛА). При визначенні співвідношення іноземної і національної ва­лют за прямого котирування іноземної валюти вартість її оди­ниці виражається в одиницях національної валюти. Для де­яких валют прийнято котирувати 10 одиниць або кількість, кратну 10.

Тема 14

За прямого котирування валюти А до валюти В сума Р у валюті А еквівалентна сумі у валюті В, що дорівнює:

(14.1)

де N_A — кількість котируваних одиниць валюти А;

^ — курс валюти А, виражений в одиницях валюти В.

Сума Р_в у валюті В еквівалентна сумі у валюті А, що дорі­внює:

(14.2)