Злочини проти навколишнього середовища

Все природные богатства нашей страны — «земля, ее недра, атмосферный воздух, водные и другие природные ресурсы, которые находятся в пределах территории Украины, природные ресурсы ее континентального шельфа, исключительной (морской) экономической зоны — согласно ст. 13 Конституции Украины, являются объектами права собственности Украинского народа». В свою очередь, установленная конституционная обязанность каждого гражданина не причинять вред природе, культурному наследству и возмещать причиненные им убытки.

Уголовный кодекс Украины устанавливает ответственность за опаснейшие правонарушения в области окружающей среды (раздел VIII). «Преступления против окружающей среды», к которому вошли охраняемые криминальным законом общественное отношение в сфере использования природных ресурсов, охраны окружающей природной среды и обеспечения экологической безопасности.

Классификация по непосредственному объекту:

1) преступления, которые посягают на экологическую безопасность;

2) преступления в сфере землепользования, охраны недр, атмосферного воздуха;

3) преступления в сфере охраны водных ресурсов;

4) преступления в сфере лесопользования, защиты растительного и животного мира.

Например: ст. 243 - загрязнение моря, ст. 244 - нарушение законодательства о континентальном шельфе Украины, ст. 246 - незаконная рубка леса, и т.д.

33. Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності.

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави стосовно особи, котра вчинила злочин. Поняття "кримінальна відповідальність" законодавчо не визначено, тож у теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному.

Кримінальна відповідальність це: 1)урегульований нормами права обов'язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та перетерплювати передбачені законом обмеження; 2)врегульовані кримінально-правовими нормами суспільні відносини; реальне застосування кримінально-правової норми та реалізація санкції; 3)передбачені Кримінальним кодексом вид і міра обмеження прав та свобод злочинця, що індивідуалізується судом і здійснюється спеціальними органами держави.

Відповідальність поділяється на негативну (ретроспективну, реальну) та позитивну (перспективну, потенційну).

Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й установлено обвинувальним вироком суду, а згідно зі ст. З КК, кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто та, що умисно чи з необережності вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду та відповідно до закону. Ці положення дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної.

Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка, зрештою, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.

Форми реалізації кримінальної відповідальності: 1) призначення покарання; 2) звільнення від покарання (ст. 74 КК); 3) звільнення від відбування покарання (статті 75, 84 КК).

39. Обставини, які пом’якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються:

1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення

злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи

іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного

неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності

організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках,

передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші

обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої

частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз

враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує.

48.Підстави виникнення кримінальної відповідальності

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

50. Підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності.

КК містить вичерпний перелік підстав звільнення від кримінальної відповідальності: 1) добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК); 2) дійове каяття (ст. 45 КК); 3) примирення з потерпілим (ст. 46 КК); 4) щире розкаяння особи у вчиненні злочину і наявність клопотання про передачу її на поруки (ст. 47 КК); 5) зміна обстановки (ст. 48 КК); 6) закінчення строків давності (ст. 49 КК); 7) спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК; 8) акти амністії і помилування.

Згідно з ч. 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Звільнення від кримінальної відповідальності може мати місце після вчинення злочину в період, коли для цього виникли та існують передбачені КК підстави, проте в будь-якому випадку до закінчення строку, протягом якого на особі лежить обов'язок відповідати за вчинене перед державою. Це, за загальним правилом, день закінчення строку давності (ст. 49 КК), при цьому, однак, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності до того моменту, доки вона їй не піддалася, тобто до набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. у справі про депутатську недоторканність саме з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і починається кримінальна відповідальність. Після цього може йтися лише про звільнення від покарання. Отже, день набрання законної сили обвинувальним вироком суду є межею, що розділяє звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це реалізація державою в особі суду свого повноваження, згідно з яким вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього злочину.

Прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, що свідчить про припинення кримінально-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обов'язку відповідати перед державою за вчинене, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Тобто, вчинене раніше нею діяння визнається юридично незначним, підлягає забуттю (вчинений раніше злочин не може враховуватися при визначенні повторності і сукупності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення нового злочину тощо). Разом з тим звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для неї підстав. 4. Передбачені законом види звільнення від кримінальної відповідальності можуть бути поділені на групи за різними підставами. Так, залежно від того, правом чи обов'язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: обов'язкове і необов'язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене ст. 47 КК (передача на поруки) і ст. 48 КК (зміна обстановки). Це означає, що за наявності підстав, установлених зазначеними статтями, суд має право, але не зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В усіх інших випадках вимога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто такою, що зобов'язує суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінчення строків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК).

Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним і умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення.

Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнення: 1) у випадках, передбачених КК; 2) на підставі Закону України про амністію; 3) на підставі Указу Президента України про помилування. Нарешті, від того, де в КК передбачена підстава звільнення від кримінальної відповідальності, виділяють звільнення, передбачене: 1) у Загальній частині і 2) в Особливій частині КК.

Розділ IX КК "Звільнення від кримінальної відповідальності" передбачає п'ять видів такого звільнення, кожен з яких має свої передумови і підстави. Вони не можуть заміняти один одного або поєднуватися між собою, а застосовуються самостійно. Порядок же звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом, насамперед КПК України.

На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб.

Поняття покарання

Покарання представляє собою примусовий захід, який застосовується тільки судовими органами відповідно до чинного законодавства до осіб, винних у вчиненні злочину.

Види покарань утворюють систему, завдяки якій суд має можливість індивідуалізувати покарання злочинцю для того, щоб воно відповідало тяжкості вчиненого ним злочину, ступеня його суспільної небезпеки, а також обставинам, що обтяжують і пом'якшують відповідальність. Систему складають наступні види покарання: довічне ув'язнення, позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, виправні роботи, арешт, суспільні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, штраф, утримання у дисциплінарному батальйоні, конфіскація майна, позбавлення військового чи спеціального звання. Наведені види покарання можна розподілити на три групи. До першої групи входять основні покарання: позбавлення волі, виправні роботи, обмеження волі, арешт та ін. Основними покараннями вони визнаються тому, що кожне з них є самостійним видом і не може сполучатися з іншими покараннями, що входять у цю групу. Ці види покарань ні за яких умов не можуть виступати додатковими. Однак до них можуть приєднуватися додаткові покарання.

Другу групу складають додаткові покарання. Це конфіскація майна, позбавлення військового чи спеціального звання. Характерною рисою додаткових покарань є те, що вони не можуть самостійно застосовуватися. Вони лише сполучаються з іншими, основними видами покарання. Такі покарання, як штраф, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і додаткові.Види покарань, що застосовуються до неповнолітнього:штраф, суспільні роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк.

59. Поняття судимості та умови її погашення

Згідно ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має суди­мість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. З цього випливає, що судимість — це специфічний правовий стан особи, що вчини­ла злочин і якій було призначене покарання. Факт наявності в особи непогашеної судимості тягне за собою певні юридичні обмеження, негативні для засудженої особи.

Метою судимості є попередження (профілактика) вчинення судимою особою нового злочину в майбутньому. Підставою судимості є обвинувальний вирок суду. Важли­вою особливістю є положення кримінального законодавства про те, що судимою вважається особа, яка не лише засуджена за вироком суду, але й засуджується до покарання.

Чинним законодавством України передбачене припинення судимості, а відповідно — і припинення всіх негативних пра­вових наслідків засудження та покарання. Згідно з ч. 1 ст. 88 КК існує два види припинення судимості:

погашення судимості;

зняття судимості.

Погашення судимості — це її припинення при настанні умов, передбачених законодавством. Ст. 89 КК визначає умови, за яких особа вважається такою, що не має судимості.

Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання (ч. 1 ст. 90 КК). Єдиною вимогою кримінального законодавства до поведінки особи в період судимості є нездійснення нею нового злочину, що за­свідчить бажання особи стати на шлях виправлення, засуджен­ня нею своїх минулих протиправних діянь.

Іншим видом припинення судимості є зняття судимос­ті — припинення судимості рішенням суду. На відміну від по­гашення, тут судимість не припиняється автоматично в перед­баченому кримінальним законом порядку. Необхідний розгляд питання судом, при чому закон не зобов'язує суд зняти суди­мість, а лише надає йому таке право на основі передбачених Кримінальним кодексом України обставин. Згідно ст. 91 КК можна виокремити умови, необхідні для зняття судимості:

відбуття особою покарання у вигляді позбавлення, або об­меження волі;

встановлення факту, що особа зразковою поведінкою або сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення;

закінчення не менш як половини строку погашення судимо­сті, передбаченого в ст. 89 КК.

63. Поняття та види об’єктів злочину

Об'єкт злочину —це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Об'єкт злочину це суспільні відносини, взяті під охорону нормами кримінального права, на які посягнув порушник. Види:Загальним об'єктомзлочину є уся сукупність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону. Тобто — це система всіх об'єктів кримінально-правової охорони. Але це не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (змінювана), що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв'язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільне небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об'єкт кримінально-правової охорони). Під родовим (груповим) об'єктом розуміють окрему групу однорідних або тотожних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм. Видовий об'єкт — це частина родового об'єкта, яка об'єднує в межах останнього групу близьких між собою суспільних відносин. Видовий об'єкт співвідноситься із родовим як частина і ціле (наприклад, злочини проти життя особи). Найбільше значення як для правотворчої, так і для правозастосовної діяльності має безпосередній об'єкт злочину — це ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини Кримінального кодексу і яким завдається шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.