Від операційної діяльності 14 страница
Важливу роль в фінансування витрат на споживання відіграє кредитування громадян. Придбання товарів і послуг в кредит отримало широкого розвитку в промислово - розвинутих країн. Це - важіль суттєвого розширення особистого споживання, і разом з тим, кредитної діяльності фінансових установ. Що ж стосується України, то останні роки питома вага споживчих кредитів в структурі залучених коштів громадян помітно зменшилася. Якщо в розвинених країнах банківські операції з фізичними особами становлять біля третини всіх операцій фінансово-кредитних установ, то в Україні цей показник досягає біля 5% кредитного портфеля комерційних банків. Найбільш висока питома вага в наданні споживчих кредитів випадає на Ощадний банк України.
Громадяни України користуються правом на придбання товарів з розстрочкою платежу. Продаж товарів за таких умов здійснюється згідно з угодою купівлі-продажу в розстрочку. Така угода укладається між фізичною особою і суб’єктами господарювання, що здійснюють продаж товару. Фінансування таких операцій передбачає залучення кредитних ресурсів. Джерелами виплати вартості товару, а також відсотків за кредити є заробітна плата, стипендії, пенсії та інші доходи. Погашення кредиту може здійснюватись шляхом внесків грошових коштів готівкою, або безготівкового перерахунку через банківські установи.
Таблиця 12.4
Структура сукупних витрат та заощаджень населення України в
| Показники | У відсотках до підсумку |
| 1. Купівля товарів та оплата послуг | 81,1 |
| 2. Поточні податки на доходи та майно, інші поточні та капітальні трансферти | 7,1 |
| 3. Фінансові вкладення | 7,6 |
| 4. Інші витрати | 4,2 |
Заощадження поділяються на дві частини: касові запаси та кошти, що спрямовуються на фінансовий ринок. Касові запаси громадян – це ресурси, що залишаються після проведення необхідних витрат і не використовуються в інвестиційній діяльності. Вони накопичуються і заморожуються з метою забезпечення необхідних резервів. Такі кошти вилучаються з обігу і використовуються нераціонально з точки зору фінансового розвитку країни в цілому і окремого громадянина зокрема. Касові запаси називаються ще неорганізованими заощадженнями. До них відносяться кошти, що зберігаються вдома ( у формі національної та іноземної валют) або вкладаються в товари довгострокового використання.
Організовані заощадження охоплюють кошти громадян, що накопичуються в фінансово-кредитних установах або спрямовуються на придбання цінних паперів. В останні роки організовані заощадження громадян досягають біля 30%, а неорганізовані – 70%. При цьому, вклади в банки і фінансові установи складають біля 10%, а на придбання цінних паперів використовується менше 18%. Разом з тим, на придбання іноземної валюти витрачається більше 50%. Таким чином, маються потенційні можливості збільшення інвестицій громадян.
Заощадження відіграють важливу роль в розвитку економіки. Вони є джерелами залучення ресурсів фінансовими установами, використовуються при забезпечені ліквідності цінних паперів, проведені приватизації державного майна та ін. Заощадження можуть здійснюватися у грошовій формі і у формі реальних (фізичних) інвестицій. Грошова форма охоплює приріст готівкових грошей, витрати на купівлю цінних паперів, придбання іноземних валют та ін. Реальна форма інвестицій – це нагромадження основних фондів і матеріальних запасів в особистих підсобних господарствах громадян, придбання або будівництво будинків, квартир, гаражів, дачних споруд та ін.
Рис.12.3 Використання фінансових ресурсів громадян
Організаційні форми інвестиційної діяльності громадян
Під інвестиціями розуміють господарські операції, які передбачають
придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, та інших цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на фінансові та капітальні. Інвестиційна діяльність громадян відіграє важливу роль в фінансовій діяльності. Безпосередньо для громадян метою інвестування є забезпечення прибутковості, а також приросту вартості грошових коштів які викладаються у відповідні об‘єкти. Інвестиції надають можливість одержання поточного доходу, виплата якого може проводитись в майбутні періоди. Ще один важливий напрям використання інвестицій - це перепродаж їх заради одержання грошових потоків у періоди, коли це конче необхідно для громадянина. Важлива роль в інвестиційній діяльності належить участі в контролі над діяльністю суб’єктів господарювання (шляхом придбання і використання корпоративних прав), страхуванню фінансових ризиків, оптимізації оподаткування доходів, захисту від інфляції та ін.
 |
Рис. 12.4 Цілі інвестиційної діяльності громадян.
Інвестування фінансових ресурсів в активи підприємств і установ дає можливість збільшити обсяги капіталу, що залучається з метою проведення господарських і фінансових операцій. Залучення громадян до активної інвестиційної діяльності збільшує обсяги операцій на вторинному фондовому ринку. Держава заохочує інвестиційні операції громадян, оскільки вони збільшують можливості розвитку економіки, надають додаткові кошти для фінансування державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів та ін.
Інвестиційна діяльність громадян проводиться в різних формах. Кожна з них
має певні переваги й недоліки. При виборі форм інвестування необхідно врахувати багато факторів. При цьому, кожен з учасників інвестиційного процесу може надавати перевагу тим чи іншим конкретним напрямам діяльності. На основі вибору форм інвестицій формується інвестиційний портфель громадянина. Інвестування може проводитись в реальні активи (капітальні інвестиції ) або в фінансові активи (фінансові інвестиції). Кожен з цих напрямків здійснюється в організаційних формах, що відображено на Рис.
В процесі формування інвестиційного портфеля громадян враховується багато
факторів: доходність, ризик внесків капіталу, строки, мета інвестування, доступність об’єктів інвестицій, правовий захист вкладень, наявність державних гарантій та ін. Інвестиційний портфель повинен відповідати багатьом вимогам. Заради забезпечення стійкості вкладень, він має бути диверсифікованим. Це означає , що громадянин повинен вкладати свої гроші зразу в декілька активів. В такому разі знецінення одних активів може перекриватися зростанням інших.
Важлива роль в розвитку інвестиційної діяльності належить управлінню
інвестиційним портфелем. Кваліфіковане управління портфелем потребує не тільки повсякденного аналізу вартості його активів, а й проведення активних операцій зі зміни його структури. Таке управління можуть проводити самі громадяни. Але більш кваліфіковані операції з формування і зміни структури інвестиційного портфеля здійснюють менеджери комерційних банків, інвестиційних компаній та інших фінансових посередників.
Рис. 12.5 Класифікація організаційних форм інвестиційної діяльності громадян
. Проведення фінансових операцій громадян з комерційними банками
Громадяни можуть проводити різноманітні фінансові операції з комерційними банками. Їх можна поділити на три групи: депозитні, кредитні і інші операції. Депозитні операції зводяться до передачі майна у розпорядження комерційного банку на певний строк з зобов’язанням повернення його за умов, узгоджених договором. Кредити передбачають одержання громадянами коштів від банку на умовах позики.
Інші операції охоплюють передачу цінностей (грошових коштів, цінних паперів, нерухомості, обладнання і т.д.) комерційному банку в довірче управління, купівлю- продаж іноземної валюти, цінних паперів, управління і обслуговування поточних рахунків, використання кредитних карток та ін.
При передачі майна в якості депозиту комерційний банк надає гарантію в тому, що майно буде поверненим власнику в установлені строки. Депозитні операції охоплюють вклади грошових коштів і цінних паперів. За використання майна комерційні банки нараховують процентні платежі, величина яких узгоджується між банком і вкладником. Повернення депозитів забезпечується майном комерційного банку. Депозитні операції поділяються на дві групи: дозапитання і строкові. Депозити до запитання передбачають повернення громадянину майна за першою вимогою. Строкові - це депозити з зазначенням строків повернення майна. При цьому вкладник не може (крім випадків передбачених угодою) вимагати повернення коштів достроково.
За депозитними операціями ставки процентних виплат установлюються в день підписання угоди і діють на протязі всього строку. Зміна ставки можлива лише на основі додаткової угоди між сторонами. При цьому вклади на більші строки приймаються за підвищеними ставками. Ставки зростають також і при збільшені суми вкладу. Депозитні операції – однин із важливих напрямів інвестиційної діяльності. Кошти, що передаються в якості депозитів використовуються банками для проведення активних операцій. На цій основі громадянам виплачуються доходи. Проте, в періоди високих темпів інфляції, коли вклади громадян не індексуються комерційними банками, депозитні операції можуть приносити збитки.
При проведені розрахунків ставок процентів за депозитами враховуються інтереси вкладників комерційного банку і позичальників капіталу. Грошові кошти, які вкладаються громадянами в банки поповнюють активи фінансових установ, які використовуються для одержання доходів. Прикладом може бути кредитування комерційними банками підприємств і установ. Доходи, одержані від проведення кредитних операцій частково використовуються з метою фінансування діяльності самого банку. Інша частина – це виплата відсотків за депозитними операціями.
Крім того, треба врахувати, що розмір процентних виплат за депозитами залежить від строку вкладу і суми депозиту. Як правило, відсотки за вклади в національній валюті в 1,5-2 рази більше ніж в ВКВ. Тому в разі, якщо курс гривні є відносно стабільним, депозити в національній валюті дають більші доходи. Та за умов різкого зниження курсу гривні, вклади в ВКВ в більшій мірі застраховують від інфляції. З метою залучення коштів громадян, комерційні банки підвищують відсоткові ставки за депозитами при збільшенні суми вкладів. Для захисту вкладів громадян від ризику, в Україні створено Фонд гарантувань вкладів фізичних осіб.
Важливий напрям проведення операцій комерційних банків з громадянами є кредитування. Надання коштів на умовах кредиту проводиться в різних формах: споживчі кредити, іпотечні позики, кредити з використанням кредитних карток, овердрафт та ін. Активно здійснює кредитування фізичних осіб Ощадний банк України. Згідно з “Положенням про кредитування фізичних осіб”, затверджених Правлінням банку, громадянам може надаватись споживчий кредит.
Споживчий кредит - це кошти, які надаються громадянам України під проценти на тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільового використання. Кредити надаються тільки в національній валюті України.
Порядок надання Ощадним банком України споживчих кредитів включає такі
найважливіші положення :
1. Кредити надаються на споживчі цілі ( придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, житла, проведення реконструкції і ремонту та ін.). Максимальний строк кредитування – 10 років.
2. Розмір кредитів обмежується платоспроможністю позичальника та вартістю заставленого майна.
3. Рішення про надання кредиту приймається на підставі розрахунку коефіцієнта платоспроможності позичальника (Кпп) за формулою:
де: МД – середньомісячний дохід
МВ – середньомісячні витрати
МПК - місячні платежі за кредит, включаючи відсотки
Нормативне значення коефіцієнта Кпп = 1,3
4. Кредити під заставу (з урахуванням суми процентів) видаються у розмірах, що
обмежуються ринковою вартістю майна в сумі:
40% ціни квартир у місті;
20% ціни житлових будинків в селах;
50% вартості товарів в обороті та легкових автомобілів;
90% вартості цінних паперів, емітованих Ощадним банком України
5. Заставодавцем може бути як позичальник, так і майновий поручитель
6. Погашення кредиту проводиться шляхом одноразових або місячних внесків.
7. За умови наявності майна поверх застави позичальнику може надаватися
кредит на більшу суму. Для цього коефіцієнт платоспроможності
розраховується за формулою:
Де А – вартість активів, що перевищують заставу.
Лекція 13. Страхування. Страховий ринок.
Економічна сутність страхування
Термін «страхування», на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його — слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов’янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов’язують зі словом «страх».
Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів».
У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.
Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб’єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого — страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб’єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає надійності і превентивного спрямування захисту.
З урахуванням щойно сказаного можна дати таке визначення поняття «страхування»:
Страхування — це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.
Страхування виконує такі функції: ризиковану, створення і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивну.
Ризикована функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вищі ймовірність і розмір ризику, тим і плата за його утримання, обчислена на підставі тарифів, визначених за допомогою актуарних розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу щодо відшкодування збитків (виплати страхових сум). Ризикована функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.
Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик створює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності.
Функція заощадження коштів. У більшості країн світу першість за обсягами страхових премій посідає особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо). Проте виплати, пов’язані із втратою життя і здоров’я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10 %. Решта припадає на заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.
Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики та страхувальники, зацікавлені зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вдаються до правової та фінансової превенції.
До правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об’єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, що їх зазнали потерпілі, перебуваючи у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, а також не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров’я.
Перелік ризикованих об’єктів, які не приймаються на добровільне страхування, та можливих відмов щодо виплати відшкодування може бути складений у разі страхування як фізичних, так і юридичних осіб.
Фінансова превенція полягає в тому, що частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів. Добре зарекомендувала себе практика 70—80-х років, коли страхові ресурси використовувалися з метою спорудження й обладнання технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, що мали своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам і т. ін. Нині не передбачено обов’язкового створення фонду запобіжних заходів. Через це значно ускладнюється виконання страхуванням превентивної функції. можливості страхування істотно звужуються, коли виникають суперечності між функціями, що характеризують сутність категорії страхування, і чинним правовим забезпеченням їх нормального виявлення.
Класифікація страхування
Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Щоб досягти необхідної впорядкованості, застосовуютькласифікацію. І потреба в ній тим нагальніша, чим складніший об’єкт, який має бути класифіковано.
Поняття «класифікація» походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає «квінтесенцію» цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ предметів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв’язків між цими поняттями (класами).
Будуючи таку систему підпорядкованих понять, використовують певні спільні ознаки, притаманні цим поняттям. Вони називаються ознаками класифікаціїі відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об’єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).
В основу класифікації страхування можна покласти розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об’єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв’язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:
● історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виникнення окремих видів страхування);
● економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхування; рід небезпеки; об’єкт страхування);
● юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).
Класифікація за історичними ознаками передбачає виокремлення етапів розвитку страхування (зародки страхування в античному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємодопомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхування в сучасному капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукупності страхових послуг за часом їх виникнення (докладніше див. підрозділ 1.2). Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати страхові правовідносини з урахуванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.
Класифікація за економічними ознакамипередбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві великі групи.
Перша група об’єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможливлюють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям «Life assurance» — «страхування життя». Хоча не обов’язково, щоб у конкретному виді страхування йшлося саме про страхування життя. Прикладом подібних договорів є договори індивідуального страхування життя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії тощо. Це довгострокові договори страхування, які укладаються на 5, 10, 20, 30 і більше років.
Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є договори страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об’єднуються поняттям «Non-life», або «General insurance» — «не-життя», або «загальне страхування». В українській практиці, термін «не-життя», як правило, не вживається; зазвичай у такому разі вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».
Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими. Стандартний термін їх дії — рік (саме з огляду на цей термін обчислюють страхові тарифи для більшості видів загального страхування). Іноді вони можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів — на період транспортування, а при страхуванні туристів, що виїздять за кордон, — на період перебування там. Отже, тут немає змоги протягом тривалого часу нагромаджувати страхові премії. Та й самі страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони, як правило, сплачуються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджуються, не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам по закінченні дії договору страхування. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій.
З огляду на ці розбіжності в більшості країн світу заборонено створювати так звані композитні компанії, які б одночасно здійснювали страхування життя і загальне страхування. У країнах Європейського Союзу, наприклад, така заборона діє з 1982 року.
Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об’єктами страхування, тобто об’єктами, на які спрямовується страховий захист. Класифікація за об’єктами страхування передбачає виокремлення трьох галузей:
● особистого страхування (об’єкти — життя, здоров’я і працездатність страхувальників або застрахованих);
● майнового страхування (об’єкти — майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);
● страхування відповідальності (об’єкт — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров’ю, майну третьої особи).
Ця класифікація довгий час була основною в теорії і практиці вітчизняного страхування. Не втратила вона свого значення і тепер, хоча застосовується, здебільшого, у теоретичному аспекті. Об’єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідальності), страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін. (докладніше див. підрозділ 2.2 і 6).
Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед це — виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни—члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.
Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)
Клас І. Страхування життя і ренти (ануїтетів) (Life and annuity).
Клас II. Страхування до шлюбу і народження дитини (Marriagere and birth).
Клас III. Зв’язане довгострокове страхування життя (Link long term).
Клас IV. Безперервне страхування здоров’я (Permanent health).
Клас V. Тонтіни (Tontines).
Клас VI. Страхування виплати капіталу (Capital redemption).
Клас VII. Страхування пенсій (Pension fund management).
Загальні види страхування
Клас 1. Страхування від нещасних випадків (Accident).
Клас 2. Страхування на випадок хвороби (Sickness).
Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів (Land vehicles).
Клас 4. Страхування залізничного транспорту (Railway rolling stock).
Клас 5. Страхування авіаційної техніки (Aircraft).
Клас 6. Страхування суден (Ships).
Клас 7. Страхування вантажів (Goods in tranzit).
Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха (Fire and natural forces).
Клас 9. Страхування власності інше, ніж передбачене класами 3—8 (Other damage to property).
Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів (Motor vehicles liability).
Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки (Aircraft liability).
Клас 12. Страхування відповідальності власників суден (Liability for ships).
Клас 13. Страхування загальної відповідальності (General liability).
Клас 14. Страхування кредитів (Credit).
Клас 15. Страхування поручительств (застави) (Suretyship).
Клас 16. Страхування фінансових втрат (Miscellaneous financial loss).
Клас 17. Страхування судових витрат (Legal axpenses).
Клас 18. Страхування фінансової допомоги (Assistance).
Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність. Починаючи з 1996 року приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі «видами») страхування при видачі страховикам ліцензій практикує державний наглядовий орган у галузі страхування (до 2000 р. — Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України, а далі — Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України). Хоча слід зазначити, що окремої класифікації з поділом страхування на «життя» і «не-життя» у нас немає. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в статті 6 закону України «Про страхування». Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Ця класифікація передбачає такі види страхування: