Процентна політика держави
Основні принципи встановлення облікової ставки НБУ. Види процентних ставок за кредитами рефінансування, овернайт, операціями репо та іншими операціями НБУ. Обов’язкове банківське резервування. Операції НБУ на відкритому ринку, з рефінансування та на валютному ринку. Регулювання імпорту та експорту капіталу. Емісія власних боргових зобов’язань НБУ та операції з ними
Національний банк на підставі аналізу стану грошового обігу визначає систему своїх дій, що направлені на підтримання стабільності грошей.
З метою ефективного управління грошово-кредитним ринком, обсягами грошової маси в обігу, виконання функцій кредитора останньої інстанції встановлює за своїми операціями відповідні проценті ставки.
Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за своїми операціями з комерційними банками.
Національний банк щоденно оголошує процентні ставки за своїми операціями.
Процентні ставки за операціями НБУ:
· облікова,
· за кредитами овернайт,
· ставки рефінансування,
· ставки за депозитними сертифікатами,
· ставки залучення тимчасово вільних коштів комерційних банків,
· ставка індикативна.
Облікова ставка НБУ — один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Національний банк визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів:
· облікова ставка використовується Національним банком одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на
гроші;
· облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні
напрями змін грошово-кредитного регулювання;
· облікова ставка має підтримуватися на позитивному реальному
рівні щодо рівня інфляції;
· облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими
Національний банк може підтримати ліквідність банків.
Визначення рівня та характеру змін облікової ставки Національного банку залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку.
Ставка за кредитами овернайт — процентна ставка, за якою Національний банк надає банкам кредити строком на один робочий день; може бути диференційованою залежно від забезпечення кредиту.
Ставка рефінансування — процентна ставка, за якою Національний банк надає банкам на визначений строк кредити рефінансування; визначається на тендерах НБУ. Заявки банків задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи із найвищої, і далі поступово до закінчення запропонованого Національним банком обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.
Ставка за депозитами овернайт — процентна ставка, за якою Національний банк залучає тимчасово вільні кошти банків строком на один робочий день.
Ставка залучення тимчасово вільних коштів банків — процентна ставка, за якою Національний банк залучає тимчасово вільні кошти банків відповідно до визначених строків понад один робочий день; установлюється диференційовано відповідно до визначених строків мобілізації коштів.
Індикативні розміри процентних ставок — орієнтовні рекомендовані НБУ з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.
Обов'язкове банківське резервування полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.
Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.
При проведенні рестрикційної політики НБУ підвищує норму обов'язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації) знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.
В разі проведення експансійної політики НБУ зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.
Визначення норм обов'язкових резервів - досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко.
Часті зміни норм обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.
За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.
НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.
Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.
Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ.
Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.
Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "кредитора в останній інстанції".
Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.
Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.
НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі - продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.
Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.
Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.
Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти.
Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу.
Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:
- реєстрацію імпорту та експорту капіталу;
- установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;
- установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.
Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких - підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів.
Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.
Національний банк здійснює операції з власними борговими зобов'язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів за строками:
· один день (овернайт);
· до 14 днів;
· до 365 днів.
Депозитний сертифікат Національного банку – це один з монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБ в бездокументарній формі, який свідчить про розміщення в Нацбанку коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку.
Депозитні сертифікати овернайт розміщуються через постійно діючу лінію проведення тендерів.
Депозитні сертифікати строком до 14 та 365 днів розміщуються шляхом проведення кількісного або процентного тендера щочетверга.
Національний банк для всіх банків установлює одинакові умови залучення коштів і проводить операції з банками-юридичними особами, які:
забезпечують своєчасне і в повному обсязі формування обов'язкових резервів;
забезпечують своєчасне перерахування коштів за результатами попередньо проведених тендерів з розміщення депозитних сертифікатів.
Для участі в цих тендерах КБ укладають з НБУ генеральний договір.
Депозитні сертифікати мають право обігу на відкритому ринку лише серед банків, можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку та як забезпечення кредитів рефінансування Національного банку.