Які пропорції характеризують відтворювальну, галузеву, територіальну, соціальну структуру економіки?

У структурній характеристиці економіки особлива роль нале­жить пропорціям відтворення. Ці пропорції відображають можли­вості економічного зростання промислового виробництва та його ефективності. Відтворювальні пропорції характеризують співвід­ношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між заміщенням використаних засобів ви­робництва та новоствореною вартістю, між споживанням та нагро­мадженням, між виробничими галузями та інфраструктурою.

Оптимальне формування пропорцій відтворення — важлива проблема економічного розвитку, яка безпосередньо пов'язана з його циклічністю.

До основних вартісних пропорцій, що характеризують розви­ток економіки на всіх стадіях процесу відтворення, належать співвідношення: між заміщенням використаних засобів виробни­цтва (фондом заміщення) та новоствореною вартістю (чистою продукцією), між нагромадженням (фондом нагромадження) та споживанням (фондом споживання).

Перша пропорція (між заміщенням використаних засобів ви­робництва та новоствореною вартістю) характеризує співвід­ношення вартості зношених засобів праці (амортизація) і вартос­ті спожитих у виробництві предметів праці (проміжний продукт), що в сукупності становить фонд заміщення, та величини новоствореної вартості (чистої продукції) за рік. Друга пропорція (між нагромадженням та споживанням) виражає співвідношен­ня частин чистої продукції, які спрямовуються на виробниче на­громадження та створення резервних фондів (в сумі вони станов­лять фонд нагромадження) і вартості матеріальних благ, що ви­користовуються на особисте споживання робітниками та вироб­ниче споживання підприємствами (в сумі вони становлять фонд споживання).

До відтворювальних пропорцій, що обумовлюють темпи струк­турних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між га­лузями, які виробляють продукцію в матеріальній формі, та галузями, які забезпечують їх функціонування (інфраструктурою). Інфраструктура поділяється на дві групи: виробничу та невироб­ничу. До першої групи входять галузі, які безпосередньо обслу­говують матеріальне виробництво: зв'язок, залізничний та авто­мобільний транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо- та газопостачання, природоохоронні споруди тощо. До другої групи входять галузі, які опосередковано пов'язані з виробництвом: за­гальна й професійна освіта, охорона здоров'я та ін.

Традиційний підхід до аналізу галузевих пропорцій, відповідно до якого досліджу­валася динаміка співвідношення між промисловістю та сільсь­ким господарством, між важкою та легкою промисловістю і т. п., втрачає колишню актуальність. Основу галузевої струк­тури сьогодні становлять макропропорції між секторами еко­номіки, між групами галузей, що мають однакові економічні характеристики.

Слід зазначити, що на галузеві пропорції суттєво впливав міжнародний поділ праці, витрати на робочу силу, екологічні фактори. Трудомісткі виробництва все частіше переміщуються із індустріально розвинутих країн у менш розвинуті.

Велике значення з погляду аналізу сучасних структурних зрушень галузевої структури відіграють співвідношення міжгалузевих комплексів, таких, як машинобудівний, паливно-енергетичний транспортний, базових виробництв сировинної орієнтації та ін.

Територіальне розміщення основних елементів того чи іншого міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, також їхні зв'язки з певною геосистемою країни (геосистема включає системи розміщення населення, техніко-економічну та соціальну інфраструктуру, системи природокористування та захисту природи) формують економічну основу регіональної структури економіки. Ключовим моментом формування певних територіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інтересів господарських систем і населення даної території, наявність корисних копалин та сировинної бази, природні умови, культурні традиції і т. п. На цій підставі формуються два типи регіональних систем: перший — розподіляє економіку на економічні райони, територіальні виробничі комплекси спеціальні економічні зони; другий - стосується адміністративного підпорядкування: в Україні це економіка АР Крим областей, районів.

Важливою характеристикою економічної системи є її соціальна структура. Соціальна структура відображає розподіл народного господарства за формами власності, за організаційно правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.

Зрушення в соціальній структурі економіки України характе­ризуються процесами концентрації та централізації капіталу. Більшу частину обсягу валового внутрішнього продукту вироб­ляють великі підприємства. Водночас відбувається інтенсивний розвиток малого бізнесу, прискорюється процес його ротації. У США, наприклад, кожна четверта фірма припиняє свою діяльність уже на першому році існування, а 90% усіх нових фірм іс­нують не більше чотирьох років.

61.Як кількісно вимірюється динаміка економічного розвитку (коефіцієнт зростання, темпи зростання, темпи приросту)? (+62.)

Вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників називається структурним ефектом. Він відо­бражує зв'язок між змінами галузевої структури та динамікою показників обсягу виробництва продукції, передовсім таких, як валовий випуск (ВВ), валовий внутрішній продукт (ВВП) і чис­тий внутрішній продукт промисловості (ЧВП).

Найпростіший метод вимірювання структурних змін ґрунтує­ться на використанні індикатора індексу структурних змін (I с. з.), що визначається за формулою:

І с.з. = (а₁ + а₂ + ..... а_i + а_n ) / n,

де а_i — абсолютна величина зміни питомої ваги i-го еле­мента структури економіки;

n — кількість структурних елементів.

На підставі динаміки індексу структурних змін та відповідно­го показника обсягу продукції розраховується кореляційне рівняння й коефіцієнт кореляції, який показує міру зв'язку між показниками.

Треба зауважити, що економіка формується під впливом бага­тьох факторів, а не тільки структурних зрушень.

Для вимірювання динаміки ос­новних пропорцій в економіці використовуються коефіцієнти прирощування абсолютних та відносних структурних зрушень:

Лінійний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень;

Квадратичний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень;

Лінійний коефіцієнт відносних структурних зрушень;

Квадратичний коефіцієнт відносних структурних зрушень.

Точніше визначити вплив структурних зрушень на динаміку обсягів виробництва можна за допомогою дослідження ресурсовіддачі факторів виробництва в кожній окремій галузі.

За даним методом на першому етапі для кожного сектора економіки обчислюються абсолютні величини галузевого сукупного ресурсу.

На другому етапі для кожного сектора обчислюються гранич­ні величини зростання обсягів виробництва залежно від зрос­тання капіталу та праці.

У такий спосіб забезпечується збереження свого роду «вагової відмінності» кожного сектору незалежно від коливань пропорцій використання ресурсів, на фоні якого складаються відхилення від середньої пропорції. Що більше в середньому коливання пропор­цій, тобто що більш технологічно різнорідною є економіка, то більшими мають бути коливання питомої ваги капіталу та праці в кожному секторі для того, щоб «контрастність» кожного сектору була порівнянною з «контрастністю» макроекономічного фону. Інакше вагові коливання структурних зрушень будуть невиправ­дано вирівняними.

62. Як кількісно вимірюється структура економіки? (+61.)

Щоб показати вплив структурних зрушень на обсяг вироб­ництва продукції будують графік виробничої функ­ції. Як відомо, графік виробничої функції за умов впливу технічно­го прогресу та спадної фактичної продуктивності факторів вироб­ництва, праці та капіталу має вигляд поверхні пагорба, най­більша висота якого відповідає максимальному обсягу продукції.

Якщо зробити зріз цього пагорба, то можна помітити, що кожному варіан­ту співвідношення праці та капіталу відповідатимуть специфічні показни­ки структури економіки.

Якщо позначити питому вагу секто­ру, який визначає науково-технічний рівень продукції, тоді, найбільші структурні зміни відпові­датимуть максимуму виробничої функ­ції та певному співвідношенню затрат праці та капіталу. Отже, зав­дання відшукати умови оптимального зростання виробництва розв'язується за допомогою оптимального розподілу ресурсів між секторами, тобто вичерпується пошуками оптимальної структури економіки.