Б) Тренування бійців королівського війська

Англійська армія посилала мільйони своїх синів для захисту своїх інтересів (передовсім в Європу). Та всі ми знаємо, що солдат – це не лише людина, якій дали в руки зброю та послали до бою, а перш за все тренований та підготовлений професіонал. В даному розділі ми зачепимо питання як же саме англійські Збройні сили готували гідні кадри для подальшого бойового хрещення.

На початок ПСВ англійська армія стикнулася із потребою призвати сотні тисяч бійців. Мрії про професійну армію були поховані. Нові реалії змушували збирати сили і це одна з причин дефіциту у стані ЗС ВБ. Дефіцит вплинув і на підготовку «перших партій» воїнів, яких прислали у складі Експедиційного корпусу до Франції. Бійцям місяцями не давали нормальної форми, чобіт та озброєнням, а в своїх частинах вони займалися ремонтом та прибиранням занедбаних казарм. Але згодом справи пішли на краще, країна під лаштувалася під військові рейки і тимчасові труднощі припинились. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/training-to-be-a-soldier

В англійському війську (як і в інших арміях світу) підготовка справжнього траншейного вовка тривала біля трьох місяців. За цей час служителів Арея підтягували фізично, прививали їм сувору дисципліну та надавали загальних знань по військовій справі. День у новобранців був суворо регламентований, що й зрозуміло, споглядаючи специфіку армії, як такої. Починалися тренування з підйому (про який оповіщав горн). Причому прокидалися солдати дуже рано, а саме о 5:30. Прокидалися і відразу вдавалися до прибирання приміщень в яких розташовувався підрозділ. Від 6:30 призвані солдати шикувалися на своєрідний «парад», або стройову підготовку. Це необхідно не лише для приучення солдат до порядку, але і для того, щоби новобранець навчився відчувати себе у складі цілого підрозділу, як непохитна його складова. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/training-to-be-a-soldier

Після сніданку (8:00) солдати продовжували вивчати стройові прийоми (марширування, шикування по чотири і т. д.). Між 12:00 та 14:00 воїни обідали (ланч) , щоби далі знову приступити до навчання. Після цього всього рядові, які в цей день явно не були щасливчиками приступали до різноманітної (часто тяжкої та брудної роботи). Більше того солдат після цього повинен в найкоротші терміни знову виглядати, як нова копійка інакше отримає відповідну санкцію. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/training-to-be-a-soldier http://warletters.net/thebooks/vol1/

Але не все було так темно і похмуро в солдатському табірному тренуванні. Бійці знаходили багато часу для спілкування та відпочинку. Особливо «веселими» в цьому плані були гарнізони при великих містах (ясна справа служити при невеликому містечку було не так цікаво). Таким чином у місці з назвою Олдершот існував справжній клондайк розваг, для тих, кого іменують захисниками Британії. Ось назва одного з таких закладів. Звався він «Smith-Dorrien Soldiers’ Home». В тодішніх центрах відпочинку можна було знайти більярд, бібліотеку, приватну лазню, а також буфет і кімнати для відпочинку. Тобто усе, чого може тільки забажати солдатська душа. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/training-to-be-a-soldier

Після перших тижнів навчань , коли базові навички було осягнуто тренування ставали все більш спеціалізованими. Відтепер було мало просто ходити по плацу з рушницею, потрібно було уміти професійно рухатися по полю бою, уміти діяти в нічних операціях, а крім того влучно стріляти ( не дарма британських вояків вважали кращими снайперами світу). У зв’язку з новими реаліями війни, кожен боєць повинен уміти швидко викопати окоп і від цього в подальшому часто залежала доля солдата.

Наступні тижні визначали, яку спеціальність в подальшому матиме солдат. Саме в цей час із загальної групи виділялися кулеметники, зв’язківці, повари, телефоністи, ординарці тощо. Тобто на кінець навчання кожен солдат знав відповідно своє завдання і цілі, які мав виконувати в боях. Солдати знали як облаштовувати позиції для кулемета Льюіса, кидати ручні гранати, по яких цілях перш за все відкривати вогонь, а які можна залишити «на потім». Це були уже не ті цивільні люди, які навіть не здогадувалися нічого про військову тактику та про армію загалом. Це була справжня армія з навчених та підготовлених до ведення бойових дій кадрів. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/training-to-be-a-soldier

Трохи по-іншому готували до бою офіцерів ( хоча принципи підготовки лишалися тими ж). Про навчання офіцерів нам відомо з листів додому Вілберта Спенсера).

Майбутні командири важко працювали, як і їх менш привілейовані колеги. Поруч із загальними вміннями, які отримувалися на такому ж рівні, як рядові, офіцери мали велику кількість теоретичного матеріалу, який потрібно було швидко осягнути. Це тактика, військове право, інженерія та вміння читати карту. Тому ми бачимо, що офіцери (попри їх бойову освіту) все одно навчали новим тенденціям у веденні війни початку ХХ століття. В спорядженні офіцерів також на перших порах були труднощі. Спенсер наприклад пише про те, що особовий склад поки що немає польових біноклів, нормального обмундирування та револьверів. Кумедно, що в листі командир англійської армії просить прислати головний убір, халат та навіть скатертину для столу. Тобто з цього всього ми можемо побачити, що як в будь-якій армії завжди є проблеми із спорядженням. http://warletters.net/thebooks/vol1/

Отож, посилаючись на викладені факти можемо побачити, що держави Європи (а нас цікавить ВБ) досить швидко пристосували свою армію до ведення війни. Солдати, сержанти та офіцери в загальних рисах уже знали з чим їм прийдеться зіткнутися . Більше того в останні роки кривавої війни в окопах сиділи люди, яким уже не потрібно було пояснювати як діяти. Це уже не перша їх ротація і саме ці люди складали кістяк нового королівського експедиційного корпусу. Британія на 1918 рік мала в своєму складі викресану з полум’я армію, яка звикла і до обстрілів і до смерті. Трагічний факт, що люди покалічені фізично і морально важко пристосовувалися до мирного життя і поповнили ряди так званого «втраченого покоління». Але поки що головне завдання солдат – повернулися додому і не важливо, що їх чекає там.

В) Полонені

Перша Світова стала війною в якій в боротьбу вступали навіть полонені. Звичайно, що пасивно. Усі держави Європи, все ще вірячи у гуманістичні ідеали та принципи намагалися показати найгуманніше ставлення до своїх полонених. Натомість країна суперник – варвар, який чинить наругу над людьми, які почесно здалися в полон. Пропагандистські листівки, заголовки газет, журналів та заклики з трибун – зброя ХХ століття. Вона вбивала в голови людям ненависть до ворогів Батьківщини. Але як все було насправді? Чи була взагалі «праведна сторона» в заздалегідь несправедливій війні?

Як у свій час сказав Уінстон Черчіль «Полонений – це людина, яка намагалася тебе убити, а тепер потребує до себе гуманного відношення». За законом війни навіть полонений ворог все одно залишається ворогом (хоча люди є люди і навіть у цьому бачимо винятки). Цікавим є те, що чим багатша і розвиненіша країна – тим краще жилось її полоненим. Британія в цьому плані була більш-менш пристойною країною, але ж англійські військові потрапляли в полон до Німеччини (де в таборах лютував тиф) та Туреччини, що гірше, оскільки турки навіть з власними солдатами поводилися як зі скотом. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/prisoners-of-war

Таким чином, гірше всього було потрапити в полон до росіян, німців, османів, австрійців. І це не в плані відношення, будь-яка держава буде гірше дбати про велику кількість чужих громадян, які становлять потенційну загрозу. Полонені виконували ряд непосильних поручень, оскільки їх (щоб хоч трохи приносили користь), посилали на найганебнішу та найважчу роботу. В Європі особливо цим хворіли німці, які ще тоді вважали себе вищими від англійського та французького народів. Погане відношення з військовополоненими викликало ланцюгову реакцію майже відразу, так у відповідь на використання англійців та французів в бойових умовах і під снарядами спровокувало французів на таку ж дію. Значна кількість бувших німецьких вояків працювали на інженерних роботах просто у вирі Верденської м’ясорубки. Загалом, чим важчою була війна, тим гірше поводилися з полоненими. В міру того, як набридла війна. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/prisoners-of-war

Не дивлячись на те, що символом полону стає табір військовополонених, насправді лише зрідка захоплених людей тримали там. В основному вони змушені були працювати на благо країні-супротивниці. Це і зрозуміло, бо ж який сенс тримати цих людей без праці? Полонених задіювали в різних галузях економіки (в основному там, де була потрібна сила). Це і сільське господарство, і гірське видобувне виробництво тощо.

Великобританія у плані полонених була набагато лояльнішою ніж інші держави. Показник смертності серед захоплених англійцями був всього 3 відсотки (напроти 29 відсотків у німців). Англія проявила себе не настільки кривавою державою. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/prisoners-of-war

Про полонених є згадки у листі, який Вільям Спенсер пише своїй матері. За його словами відношення до полонених було більш-менш пристойне: «…There are almost 2, 200 German soldiers and many civilian prisoners…». Серед полонених часто траплялися і знайомі офіцера і в цьому також є сувора правда війни. Люди, які раніше були друзями, або знайомими часто потрапляли по іншу сторону барикад. Спенсер в той день провів весь день, спілкуючись з невільниками. Усе так ніби війни уже немає. Співрозмовники планували випити пива у Берліні, коли усе це лихоліття закінчиться. Невідомо чи було стримано цієї обіцянки, але це вияв того, що ми називаємо людяністю. На війні такі риси гуманності особливо підкреслено вирізняються на тлі повного хаосу, відчаю та кровопролитних битв. http://warletters.net/thebooks/vol1/

Г) Поранені

Постійна артилерійська стрільба часто призводила, як до важких ран, так і до контузій.З щоденника Фредеріка Літтера можемо лише уявити, які жахіття відбуваються на передовій і яких поранень зазнають люди. «… Двоє бійців поховало в бліндажі, рядовий Джордж Шев, що вступив у батальйон тоді ж як і який попрощався з життям, втративши дві ноги, інший рядовий Лол Беслі втратив одну ногу і ще був живий…» (http://www.first-world-war.co.uk/thediary.htm)

Так в солдатських листах бачимо, що снаряди засипали бійців землею і виводили на короткий час багатьох солдатів, яких било звуковою хвилею. Варто нагадати, що такі речі в майбутньому не обходяться надарма. Перенесені контузії нагадували про себе і після війни.