Методи визначення митної вартості
Впровадження чітких норм і правил визначення митної вартості ввезених товарів забезпечує організацію ефективної системи контролю за їх дотриманням. Завдяки правильному обчисленню бази оподатковування ввезених товарів досягається оптимальний розмір надходжень від стягнення митних платежів у державний бюджет.
Більшість країн, що беруть участь у зовнішній торгівлі, застосовують одну з двох міжнародних систем визначення митної вартості: Брюссельську; ГАТТівську.
Деякі країни, які не відіграють значної ролі в зовнішньоторговельному обороті, використовують власні національні методики визначення митної вартості товарів.
З метою уніфікації законодавства різних країн, у 1950 році у Брюсселі було розроблено Конвенцію про утворення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів. Цей документ визначив Брюссельську митну вартість як нормальну вартість товару, за якою товар може бути проданий у країні його призначення на момент подання вантажної митної декларації. Конвенція визначає митну вартість, як ціну CIF у тому місці, де товар перетинав митний кордон країни призначення. Крім того, визначено ще одну важливу умову стосовно цінових показників — ціна товару має бути нормальною ціною, утвореною ринковими відносинами між незалежними один від одного продавцем та покупцем.
Наступним кроком у світовій уніфікації методів визначення митної вартості товару був пакет угод, ухвалених у 1979 році на багатосторонніх переговорах у Токіо.
Одним з документів, яким сьогодні керуються більшість країн, є так званий Кодекс про митну вартість ГАТТ. Одне з його положень зобов'язує усі країни-учасниці ГАТТ привести національну законодавчу базу з питань визначення митної вартості у відповідність до всіх положень Кодексу.
Згідно з цим Кодексом митна вартість товару — ціна, що реально сплачена, або підлягає сплаті за товар у разі його продажу до країни імпортера за виконання наступних умов:
1) необмежений перехід права власності на товар до імпортера, за винятком обмежень щодо конкретного товару з боку країни-імпортера або обмежень регіону, куди може бути перепродано товар;
2) ціна угоди або реалізація самої угоди залежить тільки від якісних та кількісних характеристик самого товару;
3) частина прибутку, у будь-якому вигляді не повертається імпортером експортерові;
4) експортер та імпортер не взаємозалежні.
Сьогодні усі методи оцінки митної вартості імпортованого товару базуються на ціні угоди, яка реально сплачується за товар, і враховує додаткові витрати покупця, комісійні та брокерські витрати, витрати на пакування, перевезення тощо.
Кодекс про митну вартість ГАТТ передбачає визначення митної вартості імпортованого товару з використанням ціни ідентичного або подібного товару. У разі відсутності потрібної інформації про ідентичні або подібні товари, митна вартість визначається шляхом розрахунків, які проводяться на підставі витрат виробництва, вартості сировини та матеріалів, прибутку та витрат, пов'язаних з реалізацією товару. Кодекс забороняє використання ціни внутрішнього національного ринку як базової розрахункової піни.
У рамках Співдружності незалежних держав ухвалено Основи митних законодавств держав-учасниць СНД, які визначають принципи правового, економічного та організаційного регулювання митної справи. Окремим розділом виділено статті, пов'язані з визначенням митної вартості та країни походження товару. Методи визначення митної вартості згідно з Основами представлено на рис.3.2. Вони стосуються імпортованих товарів. У разі необхідності ці методи використовуються за порядком їхньої нумерації.
 |
Рис. 3.2. Порядок використання методів визначення митної вартості товарів
3.2.2.1. Визначення митної вартості товару за ціною угоди з ввезеними товарами (метод 1)
Даний метод є основним при визначенні митної вартості і відповідає суті статті VІІ Угоди ГАТТ, у преамбулі якої підкреслюється, що «основою оцінки товарів для митних цілей повинна бути ціна угоди з оцінюваними товарами».
На практиці це означає, що при проведенні оцінки товарів необхідно максимально можливо використовувати цей метод. Коли остаточно встановлено, що ціна угоди відсутня чи не може бути визначена, або не може використовуватися для визначення митної вартості, варто переходити до інших методів оцінки.
Основу даного методу складає «ціна угоди».Під ціною угоди розуміється ціна, фактично сплачена або така, що підлягає сплаті при продажу товарів на експорт у країну імпорту, скоригована з урахуванням встановлених додаткових нарахувань до ціни.
При цьому ціна як фактично сплачена, так і підлягаюча сплаті, означає:
1) суму всіх платежів покупця продавцю за товар, тобто як прямих, так і непрямих платежів третій особі на користь продавця;
2) платежів у грошовій формі, так само, як і розрахунків у формі надання послуг чи натурально-речових виплат.
Закон України «Про єдиний митний тариф», так само як і ст. VІІ Угоди, встановлює, що в ціну угоди включаються компоненти, які зображені на рис.3.3, якщо вони не були раніше в неї включені.
Рис.3.3. Компоненти митної вартості
Якщо перелічені компоненти не ввійшли в ціну товару, то вони повинні бути додані до ціни. На практиці така поправка до ціни відображається в спеціальному розділі декларації митної вартості у вигляді відповідного додаткового нарахування. Жодні інші компоненти не можуть бути донараховані до ціни, фактично сплаченої або підлягаючої сплаті.
Проте дані поправки і додаткові нарахування до ціни повинні провадитися лише за умови, якщо:
а) ці витрати або платежі дійсно мають місце і, отже, підтверджуються документально. Якщо таке визначення цих даних не є можливим, митна вартість не може бути визначена за методом 1;
б) ці платежі не включені в ціну товару, встановлену зовнішньоторговельним контрактом;
в) ці витрати фактично понесені та оплачуються покупцем. Дозволяються і відрахування з ціни, фактично сплаченої або такої, що підлягає сплаті: в ряді випадків можуть бути виключені деякі витрати, включені відповідно до контракту в цю ціну, тобто частина витрат, здійснюваних після ввезення товару на територію країни. До таких витрат належать:
1) витрати з монтажу, складання, наладки устаткування або надання технічної допомоги після ввезення товарів на територію країни;
2) витрати з доставки товару після ввезення на митну територію України до місця призначення;
3) мита, податки і збори, що сплачуються при ввезенні або продажу товарів.
Отже, митна вартість (МВ) може бути розрахована за формулою:
MB = ФВ + ВД + ВП + ЛІП + ЧП, (3.2)
де ФВ — фактурна вартість;
ВД — витрати на навантаження, розвантаження, перевантаження і страхування до пункту перетину митного кордону України;
ВП — витрати, додатково понесені покупцем;
ЛІП — ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності, які покупець повинен здійснити як умову експорту товару, що оцінюється;
ЧП — частина прибутку від будь-якого подальшого перепродажу чи використання товару на території України, яка прямо чи непрямо накопичується у продавця.
Існують певні вимоги до застосування методу визначення митної вартості за ціною угоди з ввезеними товарами. Умовами, за наявності яких не може бути застосований для визначення митної вартості метод за ціною угоди з ввезеними товарами (метод 1), є такі:
а) обмеження щодо прав покупця на оцінюваний товар, за винятком:
· обмежень, встановлених законодавством України;
· обмежень географічного регіону, в якому товари можуть бути перепродані;
· обмежень, що істотно не впливають на ціну товару;
В якості прикладів умов такого роду можна зазначити такі ситуації:
· ціна на ввезені товари залежить від надання покупцем продавцю визначених послуг (іноземний продавець продає українському покупцю товари на суму 100 тисяч доларів США за умови, що покупець зобов'язується надати йому певні інформаційні послуги).
· продавець встановлює ціну на ввезені товари за умови, що покупець купить також і інші товари у певних кількостях (японський продавець продає телевізори за ціною 150 доларів США за одиницю за умови, що український покупець придбає 1000000 презервативів за ціною 0,05 долара за одиницю);
б) продаж і ціна угоди залежать від дотримання умов, вплив яких не може бути обчислено. До подібного роду умов відносяться:
· умови постачання відповідно до «Інкотермс» у редакції 2000 р.;
· умови підписання угод і здійснення постачань типу «покупка за умови підключення експерта (наявність експертного висновку)» і т.п.;
· покупка за умови постачання товару до конкретної дати;
· умови знижок на кількість товару, на «вірність» даному продавцю і т.п.;
· надання покупцем продавцю технічних розробок або креслень, виготовлених у країні покупця;
· здійснення покупцем за свій рахунок (можливо навіть за згодою з продавцем) яких-небудь дій, що відносяться до збуту покупцем імпортованих товарів, наприклад, рекламна діяльність, оплачувана покупцем;
· вимога на проведення тестування або випробування товарів;
· вимога по забезпеченню конфіденційності інформації і таємності визначених даних у відношенні ввезених товарів;
в) дані, використані декларантом при заявленні митної вартості, не підтверджені документально або не є кількісно визначеними і достовірними. Вимоги достовірності в даному випадку означають, що, по-перше, митні органи повинні мати можливість перевірки поданих декларантом документів; по-друге, дані, що містяться в поданих декларантом документах, не повинні суперечити одне одному, інакше метод 1 застосовувати не можна;
г) учасники угоди є взаємозалежними особами, за винятком випадків, коли їхня взаємозалежність не вплинула на ціну угоди, що повинно бути доведено декларантом. При цьому під взаємозалежними особами розуміються особи, що задовольняють хоча б одну з таких ознак:
1) один з учасників угоди (фізична особа) або посадова особа одного з учасників угоди є одночасно посадовою особою іншого учасника угоди;
2) учасники угоди є співвласниками підприємства;
3) учасники угоди пов'язані трудовими відносинами;
4) один з учасників угоди є власником внеску (паю) або акцій з правом голосу в статутному капіталі іншого учасника угоди, що становлять не менше 5 % статутного капіталу;
5) обидва учасники угоди перебувають під безпосереднім чи непрямим контролем третьої особи;
6) один з учасників угоди перебуває під безпосереднім або непрямим контролем іншого учасника угоди;
7) учасники угоди або їхні посадові особи є родичами.
3.2.2.2. Визначення митної вартості за ціною угоди з ідентичними та подібними товарами (методи 2 і 3)
У митній практиці можуть зустрічатися випадки, коли неможливо визначити вартість угоди. Наприклад, це ситуації, коли:
а) ввезені товари не є предметом продажу;
б) продаж товарів пов'язаний з обмеженнями, що стосуються користування або розпорядження ввезеними товарами;
в) продаж супроводжувався визначеними умовами, внаслідок чого реальна вартість товарів не може бути визначена або відсутня необхідна інформація для розрахунку відповідних поправок до ціни і здійснення її коригувань;
г) продаж здійснено між взаємозалежними сторонами і при цьому:
· залежність сторін вплинула на розмір ціни і цей факт не може бути спростований;
· ціна товарів значно відрізняється від перевірочної (орієнтованої) вартості або відсутня перевірочна вартість для цілей порівняння.
В усіх цих випадках митна вартість не може бути визначена за методом 1.
Суть методу 2 полягає в тому, що митна вартість оцінюваних (ввезених) товарів визначається шляхом використання як вихідної бази для її розрахунку ціни угоди з ідентичними товарами, митна вартість яких була визначена за методом 1 і прийнята митними органами.
Під ідентичними розуміються товари, однакові в усіх відношеннях з оцінюваними товарами, у тому числі за такими ознаками:
а) фізичні характеристики;
б) якість;
в) репутація на ринку;
г) країна походження;
д) виробник.
Ідентичними не вважаються товари, які після ввезення в Україну піддалися інженерно-конструкторській проробці, дизайн яких був змінений в Україні повністю або частково за рахунок покупця. Незначні розбіжності у зовнішньому вигляді не можуть служити підставою для відмови в розгляді товарів як ідентичних, якщо в іншому такі товари відповідають даним вимогам. Наприклад, розмір етикетки, колір тощо.
Для того, щоб відповідати критерію ідентичності, порівнювані товари обов'язково повинні бути виготовлені в тій самій країні, що і товари, які піддаються оцінці.
Товари, виготовлені різними особами в тій самій країні, можуть розглядатися як ідентичні товари тільки в тому випадку, якщо в покупця і митних органів немає інформації про ідентичні товари, виготовлені особою, що виготовила оцінювані товари.
Наприклад, холодильник Мінськ (Бєларусь) моделі МХМ-1704 не є ідентичним холодильнику моделі МХМ-1717, оскільки одним з основних споживчих параметрів холодильників є об’єм (від якого, головним чином, залежить ціна). У першої моделі об’єм – 370 дм3, а у другої – 350 дм3. Не є ідентичним холодильнику МХМ-1717 холодильник Sneige (хоча об’єм у них однаковий), тому що фірми-виробники мають неоднакову репутацію на ринку.
У випадку, якщо при використанні методу 1 виявляється більше однієї ціни угоди за ідентичними товарами, то в якості основи для визначення митної вартості ввезених товарів застосовується найнижча з них.
Якщо виявиться, що вартість товару не може бути визначена за методом 2, то варто переходити до іншої альтернативної бази оцінки — ціни угоди з однорідними товарами, тобто використовувати метод 3 — оцінку за ціною угоди з подібними товарами.
Під подібними вважаються товари, які, хоча і не є однаковими в усіх відношеннях, але мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати такі ж функції, що й оцінювані товари і бути комерційно взаємозамінними.
При визначенні однорідності товару повинні обов'язково бути враховані такі ознаки:
· якість, наявність товарного знаку і репутація товарів на ринку;
· країна походження;
· виробник.
Товари не вважаються однорідними, якщо їх проектування, дослідно-конструкторські роботи над ними, художнє оформлення, дизайн, ескізи і креслення та інші аналогічні роботи виконані після ввезення в Україну.
Виходячи з цих вимог, при вирішенні питання про те, чи можуть товари розглядатися як однорідні, аналізуються такі їх параметри:
а) фізичні характеристики: (розмір і форма; рівень технічних та інших характеристик; метод виготовлення);
б) матеріали, з яких виготовлені товари (наприклад, скляне вікно або вікно з пластику; дорогоцінні метали або чорні метали, тканина або папір тощо);
в) функції і сфера застосування (тобто, які функції виконує даний товар? Чи спроможні порівнювані товари виконувати ті самі функції?);
г) комерційна взаємозамінність, тобто, чи прийме покупець порівнюваний товар як замінник (як з погляду його функціонального призначення, так і комерційних характеристик).
При цьому необхідно враховувати якість товару, його репутацію на ринку і наявність товарного знаку.
Існують певні умови, за яких за основу при визначенні митної вартості береться ціна угоди щодо ідентичних та подібних товарів:
1) якщо ці товари продані для ввезення на територію України;
2) якщо ці товари ввезені одночасно з товарами, що оцінюються, або не раніше, ніж за 90 днів до ввезення товарів, що оцінюються;
3) якщо ці товари були ввезені у тій же кількості і на тих самих комерційних умовах, що й оцінювані товари;
4) якщо виявляється більше однієї ціни угоди щодо ідентичних чи подібних товарів, то застосовується найнижча з них.
При використанні цього методу використовуються такі види цін:
· світова ціна;
· довідкова ціна — ціна товарів внутрішньої та зовнішньої торгівлі різних країн, що публікуються в довідкових виданнях;
· біржові котирування — це ціни, що відображають фактичні угоди;
· середні експортні та імпортні ціни — розраховуються на базі даних зовнішньоторговельної статистики. Визначення митної вартості ідентичного чи подібного товару при його ввезенні відбувається на основі віднімання та додавання вартості.
Приклад. Сорочки однакових характеристик ввозяться від двох різних виробників, розташованих в одній країні. При цьому кожен виробник сорочок має свій товарний знак. Проте сорочки, виготовлені цими фірмами, мають однаковий стандарт і однакову якість. Вони користуються однаковою репутацією на ринку країни-імпортера. Чи можуть дані товари розглядатися як ідентичні або однорідні?
Хоча виробники використовують різні товарні знаки, сорочки мають однакові стандарти, якість і репутацію на ринку. Тому:
1) оскільки сорочки мають різні товарні знаки, вони не можуть розглядатися в якості ідентичних товарів;
2) з іншого боку, хоча сорочки і не є однаковими в усіх відношеннях, вони усе ж мають однакові характеристики, що дає їм можливість виконувати однакові функції. У зв'язку з тим, що товари виконані з урахуванням однакових стандартів, з однакових вихідних матеріалів, однакові у відношенні якості і репутації на ринку і мають визначений товарний знак, їх варто розглядати в якості однорідних, навіть незважаючи на різні товарні знаки.
Однорідними товарами є також пиво «Чернігівське» і «Славутич».
Методи 2 і 3 використовуються рідко, тому що:
1) законом визначені достатньо жорсткі вимоги до їхнього застосування;
2) для правильного вибору порівнюваного товару і здійснення відповідних коригувань від декларанта і співробітника митного органу вимагаються спеціальні знання про самі товари (товарознавство) і характерні риси їхніх продажів;
3) необхідна постійно поновлювана, велика, достовірна, комплексна цінова база.
В тих випадках, коли виявлені розбіжності в умовах здійснення угод із ввезеними ідентичними та подібними товарами за однакових комерційних умов, ціна угоди з ідентичними або подібними товарами повинна бути піддана відповідному коригуванню для компенсації (нівелювання) цих розбіжностей.
Коригування базової (вихідної) ціни угоди з ідентичними або подібними товарами здійснюється за одним або декількома чинниками:
а) тільки за кількісними чинниками;
б) тільки за чинниками, що стосуються комерційних умов продажу;
в) за комерційними та кількісними чинниками одночасно.
Отримана з урахуванням коригувань ціна угоди з ідентичними або подібними завезеними товарами повинна використовуватися як основа для визначення митної вартості оцінюваних товарів.
Проте, необхідно враховувати, що коригування на комерційні умови продажу і на кількість може бути зроблена лише в тих випадках, коли однозначно встановлено, що ціна товару дійсно залежить від цих чинників. Наприклад, у тих випадках, коли продавець продає товари за однією і тією самою ціною, незалежно від класу покупців або кількості проданого товару, тобто ціна порівнюваних товарів не змінюється залежно від зазначених чинників, коригування ціни угоди провадитися не повинно.
При проведенні оцінки за ціною угоди з ідентичними або подібними товарами необхідно забезпечити правильне врахування всіх додаткових нарахувань до ціни, фактично сплаченої або підлягаючій сплаті.
У разі необхідності, тобто якщо виявлені розбіжності в структурі ціни угоди порівнюваних товарів, слід провести відповідне коригування, наприклад, на витрати по транспортуванню товару, навантаженню і розвантаженню, страхуванню тощо.
Проведення коригування може призвести до збільшення або зменшення вартості товарів. Обов'язковими вимогами до коригування є вимоги розумності, точності і можливості доказу (документального підтвердження) доцільності коригування і слушності відповідних розрахунків.
Якщо існують розбіжності в ціні товару, зумовлені комерційними умовами або умовами транспортування і закупівлі товару тощо, обсягом продажів, і проведення коригування має сенс, проте відсутні можливості документального підтвердження вихідних даних, необхідних для коригування, визначення митної вартості за методами 2, 3 не припускається.
3.2.2.3. Визначення митної вартості на основі віднімання вартості (метод 4)
У тих випадках, коли неможливо використовувати наявні ціни угод або відсутня угода з ідентичними або подібними товарами, варто переходити до інших альтернативних методів оцінки.
При цьому стосовно методу 4 (метод на основі розрахунку вартості) і методу 5 (метод на основі додавання вартості) дозволяється зміна послідовності їх застосування: після методу 3, за бажанням декларанта, може бути використаний як метод 4, так і метод 5. Це зумовлено тим, що ці методи можуть викликати дуже істотні складнощі при їх практичному використанні. Дане положення відповідає і міжнародним нормам, закріпленим Угодою із застосування ст. VII ГАТТ «Оцінка товарів для митних цілей».
Митна оцінка за методом 4 базується на ціні, за якою ввезені (оцінювані), ідентичні, або подібні товари були продані найбільшою агрегованою партією на території України у незмінному стані, не пізніше 90 днів з дати ввезення оцінюваних товарів, а учасник угоди не є взаємозалежною з продавцем особою.
Таким чином, для використання ціни продажу на внутрішньому ринку оцінюваних, ідентичних, або подібних товарів як основи для визначення митної вартості цей продаж повинен відповідати таким умовам:
а) товари повинні бути продані в країні в незмінному стані;
б) ввезені (оцінювані), ідентичні, або подібні товари повинні продаватися приблизно одночасно з ввезенням оцінюваних товарів (різниця до 90 днів);
в) у разі відсутності випадків продажу ввезених (оцінюваних), ідентичних або подібних товарів у такому ж стані, в якому вони перебували на момент ввезення, покупець може, при дотриманні установлених вимог, використовувати ціну одиниці товару, що пройшла переробку, з проведенням відповідного коригування на вартість, додану в процесі переробки. Покупцеві при цьому буде потрібно підтвердити (обґрунтувати) митному органу слушність зробленого коригування. Основу розрахунків повинні складати прийняті формули і методи визначення вартості робіт з переробки товарів у відповідних галузях виробництва;
г) покупець не повинен прямо або побічно поставляти продавцю безплатно чи за зниженою ціною товари або послуги, використані для виробництва і продажу для ввезення в країну імпортованих товарів;
д) перший покупець завезених товарів на внутрішньому ринку не повинен бути пов'язаний з продавцем (імпортером оцінюваних, ідентичних або подібних товарів).
Поняття продажу товарів у незмінному стані означає, що операції виробничого характеру (включаючи складання), а також подальше опрацювання товарів розглядаються як операції, що змінюють стан завезеного товару. У той же час товар вважатиметься таким, що не змінив свій стан, у таких випадках:
1) якщо були здійснені операції по видаленню іноземних пакувальних матеріалів, консервантів;
2) якщо було здійснен просте переупаковка товарів для внутрішнього ринку;
3) якщо мали місце такі природні зміни, як усушка товару, його випаровування (для рідин) тощо.
Митна вартість на основі «віднімання» (МВ) визначається за формулою:
MB = ЦІ- (ВК + НП + ВП + СМП + ВД), (3.3)
де ЦІ— ціна одиниці товару; ВК— витрати на комісійні винагороди; НП — звичайні надбавки на прибуток; ВП — загальні витрати у зв'язку з продажем на митній території України товарів того ж класу; СМП — сума митних платежів, що підлягає сплаті в Україні у зв'язку з ввезенням товару; ВД — витрати на навантаження, розвантаження, транспортування і страхування, понесені в Україні.
Одним з центральних питань даного методу оцінки є вибір ціни, за якою найбільша агрегована (сукупна) кількість товару була продана після ввезення в країну покупцем першого комерційного рівня, не пов'язаним із продавцем (імпортером).
Для визначення найбільшої агрегованої кількості аналізуються всі продажі товару за даною ціною. Найбільша загальна кількість одиниць товару, проданих за однією ціною, і буде найбільшою агрегованою кількістю одиниць товару.
Якщо відсутні випадки продажу оцінюваних, ідентичних або подібних товарів у незмінному стані, на прохання декларанта може використовуватися ціна одиниці товару, що піддався обробці. При цьому визначення одиничної ціни товару, що був підданий обробці, здійснюється з урахуванням вимог, розглянутих вище. Проте в даному випадку, крім витрат, перелічених вище, з ціни оброблених товарів необхідно відняти вартість обробки після ввезення. Ці відрахування мають базуватися на об'єктивних даних, що піддаються кількісній оцінці, відносно вартості цієї обробки (враховуючи формули і методи розрахунків, що застосовуються у практиці різних галузей). Проте метод 4 не може бути використаний до товарів, що піддалися обробці у таких випадках:
1) якщо в результаті опрацювання після ввезення товари втра тили свої властивості;
2) якщо завезений товар після опрацювання не втратив своїх якостей, але складає дуже незначну частину кінцевого продукту.
Для того, щоб. стало можливим обчислення митної вартості на основі внутрішньої ціни, з неї необхідно виокремити ті елементи, що характерні тільки для внутрішнього ринку, тобто витрати, понесені після ввезення даних товарів на територію України і які не повинні бути включені в митну варгість.
З ціни товару вираховуються такі компоненти:
а) витрати на виплату комісійних винагород, звичайні надбавки на прибуток і загальні витрати в зв'язку з продажем в Україні ввезених товарів того ж класу і виду;
б) суми ввізних мит, податків, зборів та інших платежів, що підлягають сплаті в Україні в зв'язку з ввезенням і (або) продажем товарів;
в) звичайні витрати, понесені в Україні, із транспортування, страхування, навантажувальні і розвантажувальні роботи;
г) вартість, додану в результаті складання або подальшої переробки, у разі якщо це необхідно.
В основі методу 4 лежить вибір ціни, за якою ввезені товари продаються в Україні. Проте використання в рамках методу 4 цін продажу в Україні тільки оцінюваних товарів істотно обмежило б рамки застосування цього методу, оскільки як міжнародні норми, так і вітчизняне законодавство передбачають можливість використання в рамках даного методу цін продажів на ринку України ідентичних або подібних товарів.
Приклад.
1 липня 2003р. українським імпортером з Польщі ввозиться в Україну партія чаю. Інформація про товар: чай чорний дрібнолистовий, фасований у пакети по 100 г кожний, торгова марка – «Zita», країна-виробник – Індія.
Дані про продаж чаю в Україні протягом січня – червня 2003р. наведені у таблиці 15.1. Товар – чай чорний дрібнолистовий, фасований (пакети по 100г), індійський, торгова марка «Gita».
Таблиця 3.2
Дані про продаж чаю в Україні протягом січня – червня 2003р.
| Період | Угода на продаж у рамках періоду | Обсяг продажу, (тис. шт.) | Ціна, дол. США |
| Січень | 0,25 0,23 | ||
| Лютий | 0,25 0,21 | ||
| Березень | 0,20 | ||
| Квітень | 0,20 0,19 0,22 | ||
| Травень | 0,24 0,20 | ||
| Червень | 0,19 0,25 |
Відомо, що в Україні на упакування чаю наклеюються етикетки з інформацією, яка є необхідною для продажу товару на внутрішньому ринку. Який метод слід застосувати для розрахунку митної вартості одиниці товару, що імпортується?
Необхідно визначити загальне число одиниць товару, проданих за однією ціною протягом останніх 90 днів (квітень, травень, червень):
| Ціна одиниці товару | Сумарна продана кількість |
| 0,19 | 1100+1200=2300 |
| 0,20 | 1200+1100=2300 |
| 0,21 | Не продавалось |
| 0,22 | 2000 |
| 0,23 | Не продавалось |
| 0,24 | 1500 |
| 0,25 | 1500 |
Найбільше число одиниць товару продано за ціною 0,19 і 0,20 дол. США. Таким чином, в якості основи для визначення митної вартості за методом 4 буде використовуватися ціна одиниці товару для найбільшої агрегованої партії у розмірі 0,19 дол. США. (Однакові партії товару були продані по різних цінах за одиницю, але в якості основи для визначення митної вартості буде використана найнижча з них).
3.2.2.4. Визначення митної вартості на основі додавання вартості (метод 5)
У разі неможливості визначення митної вартості на основі методів 1, 2, 3, 4 альтернативною базою визначення митної вартості буде вартість товару, отримана розрахунковим шляхом на основі методу додавання вартості (метод 5).
Митна вартість на основі додавання (МВ) визначається за формулою:
MB = ВВ + ВД + НП + ВП + ЛІП + ЧП, (3.4)
де ВВ — вартість матеріалів і витрат, понесених виробником у зв'язку з виробництвом оцінюваних товарів; ВД — витрати на навантаження, розвантаження, транспортування і страхування, понесені в Україні; НП— прибуток, що отримує експортер; ВП— витрати, понесені покупцем; ЛІП — ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності, які покупець повинен здійснити як умову експорту товару, що оцінюється; ЧП — відповідна частина прибутку від подальшого перепродажу товарів, що накопичується у продавця.
Митна вартість оцінюваних товарів визначається на основі урахування витрат виробництва цих товарів, до яких додається сума прибутку і витрат, характерних для продажу оцінюваних товарів на національному ринку. Таким чином, для визначення митної вартості за даним методом необхідна інформація про витрати виробництва оцінюваних товарів, яку можна одержати тільки за межами країни ввезення.
Складності в одержанні і підтвердженні необхідної інформації накладають жорсткі обмеження на використання методу додавання вартості. Якщо митному органу рекомендується використовувати для розрахунку митної вартості непідтверджені дані, то вони повинні розглядатися як бездоказові, такі, що не відтворюють фактичне положення справ. Навіть у тому разі, коли доступ до документації дозволено іноземним виробником і ухвалено владою його країни, фактично не всі документи і дані можуть бути подані митним органам країни-імпортера.
У зв'язку з цим митна вартість, визначена за методом 5, повинна бути об'єктом особливо ретельної перевірки.
3.2.2.6. Визначення митної вартості резервним методом (метод 6)
Існують ситуації, коли жоден з розглянутих вище варіантів оцінки товарів, відповідно до встановлених вимог, не може бути використаний як вихідна база для визначення митної вартості.
Це такі випадки:
• здійснюється імпорт товарів на тимчасовій основі;
• має місце договір оренди або наймання;
• здійснюється реімпорт товарів після ремонту або модифікації;
• відбувається постачання унікальної продукції, творів мистецтва;
• ідентичні або подібні товари не ввозяться;
• товари не перепродаються в країні-імпортері;
• виробник невідомий, відмовляється надати дані про витрати виробництва, або подані ним відомості не можуть бути прийняті митним органом.
Стаття VІІ Угоди ГАТТ/ВТО щодо митної оцінки, описуючи метод 6, встановлює, що митна вартість у рамках цього методу повинна визначатися з використанням «розумних» способів, сумісних з принципами і загальними умовами цієї Угоди на базі даних, наявних в імпортера.
Таким чином, метод 6 не дає спеціального способу оцінки товарів, але потребує врахування ряду принципів. Оцінка за допомогою резервного методу повинна відповідати встановленим законодавством методам. У рамках резервного методу повинна дотримуватися встановлена послідовність (ієрархія) принципів застосування методів визначення митної вартості:
1) базування оцінки на вартість угоди завезених товарів або існуючих фактичних оцінок, за якими завезені товари продаються в країні при звичайному ході торгівлі в умовах конкуренції;
2) уніфікація оцінки;
3) чесність і нейтральність оцінок;
4) простота і неупередженість критеріїв оцінки;
5) сумісність із комерційною практикою;
6) використання найближчих еквівалентів (альтернативних вартостей), якщо визначення вартості на базі методу 1 неможливо;
7) неприпустимість використання як бази для оцінки ввезених товарів вартості товарів вітчизняного походження, довільних або фіктивних оцінок.