Ситуація із зовнішньою заборгованістю україни

Проблема зовнішнього боргу стає постійним супутнім явищем економічного розвитку України із самого моменту здобуття нею державної незалежності. Фактично протягом усього новітнього періоду вітчизняної історії вона є невід’ємною складовою реалій відкритої економіки, постійно перебуваючи в контексті проблем загальноекономічного розвитку.

Україна вступила у фінансово-кредитні відносини з приводу зовнішніх запозичень та виплат відповідних боргових зобов’язань з багатьма суб’єктами — як національними (тобто країнами), так і міжнародними фінансовими організаціями, приватними позичальниками, об’єднаннями кредиторів.

Україна розглядала боргову проблему в широкому та гіпотетично вигідному для неї геополітичному та міжнародному економічному контексті.

По-перше, Україна, як держава, що змагалася за роль впливової регіональної держави, вважала за потрібне домогтися офіційного та повного правонаступництва «наддержави», своєї колишньої метрополії — СРСР. І тут проблема боргів перетворювалася на політичну, геополітичну.

По-друге, в Україні розраховували на чималі дивіденди, які гіпотетично могли принести ті гроші, що їх були винні Радянському Союзові його «молодші друзі», переважно в Африці, Азії та Латинській Америці.

Очевидно, що головним критерієм вироблення боргової стратегії будь-якої держави має бути об’єктивна оцінка ефективності використання коштів, тим більше мобілізованих інонаціональних ресурсів. Особливим застереженням при цьому є обсяг іноземних кредитів, оскільки потенційно може відбутися своєрідний перехід кількості в якість: сумарний обсяг запозичень може стати таким, коли він вже перевищить здатність країни його обслуговувати та повертати. А це останнє вже об’єктивно переводить економічні відносини з нею в принципово іншу площину.

Подібна оцінка ефективності використання кредитних ресурсів не може не враховувати загальних результатів макроекономічного розвитку, на який впливають залучені гроші. Інакше кажучи, при виробленні боргової стратегії на майбутнє слід враховувати весь комплекс критеріїв платоспроможності, зокрема й очікуваної. Складність боргової проблеми як для України, так і для інших країн пояснюється, зокрема, й тим, що розв’язання завдання з подолання тенденцій падіння економічних показників вимагає тривалого часу.

До проблеми зовнішньої заборгованості значно додають труднощі, так би мовити, суб’єктивно-об’єктивного характеру, пов’язані з «хронічним не проведенням» ефективного макроекономічного регулювання.

Протягом першого півріччя 2012 року рівень валового зовнішнього боргу України зменшився відносно ВВП з 76.4% до 74.1% та за станом на 1 липня 2012 року становив 129.0 млрд. дол. США.

Зовнішній борг сектору загального державного управління (далі – ЗДУ) скоротився за звітний період на 1.9 млрд. дол. США – до 23.9 млрд. дол. Відносно ВВП борг сектору ЗДУ скоротився з 15.7% до 13.8%. Планові виплати з погашення кредиту МВФ зумовили скорочення зовнішнього боргу сектору органів грошово-кредитного регулювання (далі – ОГКР) на 1.2 млрд. дол. США – до 6.2 млрд. дол. США (3.6% від ВВП).

Українські банки скоротили обсяг своїх зовнішніх зобов’язань на 1.2 млрд. дол. США – до 24.0 млрд. дол. США (13.8% від ВВП). Водночас на внутрішньому ринку підвищився інтерес нерезидентів до облігацій банків, випущених у гривні, у результаті чого зобов’язання за ними зросли на 0.5 млрд. дол. США.

З початку 2009 року заборгованість українських банків перед нерезидентами скоротилася на 15.4 млрд. дол. США (на 39.1%). За початковим строком погашення довгострокові зобов’язання становлять 72.8% валового обсягу зовнішнього боргу (93.9 млрд. дол. США).

Основною валютою зовнішніх запозичень за станом на 01.07.2012 залишається долар США (72.8%).

Питома вага зобов’язань в спеціальних правах запозичень (СПЗ) за півріччя скоротилася з 12.8% до 11.5%. Частка зовнішньої заборгованості в гривні залишається незначною – 2.2% від валового обсягу боргу.