Анкетуваня як форма зворотнього зв’язку
Опитування постійно проводяться спеціалізованими науково-дослідними центрами. Такі центри у Франції, ФРН, Нідерландах і Швеції, наприклад, проводять анкетування визначеного кола компаній і індивідуальних підприємців, що відбивають за галузевою структурою і розмірам капіталу і продажів соціально-економічну структуру країни.
В анкетах задаються питання, як би прореагували фірми у своїй економічній політиці на конкурентну державну регулюючу акцію. Наприклад, якби були змінені податкові чи ставки норми амортизаційних списань основного капіталу, те як би це відбилося в кількісному вираженні на витратах, цінах, капіталовкладеннях, відрахуваннях у резерви, витратах на наукові дослідження, кадровій політиці підприємства. Відповіді повинні містити й оцінку регулюючої акції.
Працюючи з фірмами протягом ряду років, співробітники дослідницького центра одержують можливість порівнювати відповіді в анкетах з реальним поводженням господарських суб'єктів, відбитим у щорічних звітах, і на цій базі оцінювати ступінь вірогідності відповідей, диференційованих по групах опитуваних, типам регулюючих мір і в залежності від стану кон'юнктури. Після узагальнення й обробки даних визначають кількісний ефект мультиплікатора, ступінь порівняльної ефективності окремих інструментів (за допомогою якого інструмента витрата одиниці державних засобів принесе максимальний ефект у досягненні конкретної мети), взаємозамінність і сумісність окремих інструментів. Далі за допомогою міжгалузевого балансу визначають кінцевий вплив потенційних регулюючих мір на економіку країни і розробляють конкретні рекомендації для міністерств економіки і фінансів у залежності від пріоритетів цілей ДЄП і реальних засобів, що знаходяться в розпорядженні в органів ДРЄ.
За допомогою анкетного методу досліджують ефективність інструментарію не тільки бюджетного, але і монетаристского регулювання, впливу державних закупівель і замовлень, інвестицій у державний сектор.
Анкетний метод дослідження ефективності ДРЄ не може цілком виключити елементи невизначеності при розробці рекомендацій. Незважаючи на це, він зіграв значну роль у розробці арсеналу засобів ДЄП, одержав визнання не тільки в наукових колах, але й у державному апараті, що займається господарськими питаннями. Цей метод перетворився в робочий інструмент ДРЄ, що забезпечує зворотний зв'язок між регулювальними органами і носіями економічних інтересів.
Вище була розглянута ідеальна картина залежності ДРЄ від економічних інтересів, механізм цієї залежності і зворотного зв'язку. У реальному житті спостерігається маса відхилень від моделі: йде боротьба між окремими групами інтересів за вплив на органи регулювання, широке поширення одержав лобізм, відомі факти корупції в органах ДРЄ в різних країнах. Але механізм ДРЄ функціонує все-таки в основному за правилами.
Об'єкти і мети державного регулювання економіки
Об'єкти ДРЄ
Об'єкти ДРЄ — це сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища й умови соціально-економічного життя країни, де чи виникли можуть виникнути труднощі, проблеми, дозволя чи не автоматично дозволяються у віддаленому майбутньому, причому зняття цих проблем настійно необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності.
Основні об'єкти ДРЄ:
— економічний цикл;
— секторальна, галузева і регіональна структури господарства;
— умови нагромадження капіталу;
— зайнятість;
— грошовий обіг;
— платіжний баланс;
— ціни;
— НИОКР;
— умови конкуренції;
— соціальні відносини, включаючи відносини між роботодавцями і працюючими по найманню, а також соціальне забезпечення;
— підготовка і перепідготовка кадрів;
— навколишнє середовище;
— зовнішньоекономічні зв'язки.
Як видно, перераховані об'єкти носять зовсім різний характер. Вони охоплюють макроекономічні процеси: господарський цикл, нагромадження капіталу в масштабах країни, окремі галузі, територіальні комплекси і навіть відносини між суб'єктами; умови конкуренції; відносини між профспілками й об'єднаннями підприємців, між державними регулювальними органами.
Розглянемо найважливіші з них.
Суть державної антициклічної політики, чи регулювання господарської кон'юнктури, полягає в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталу надаються додаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати й інвестиції. В умовах тривалого і бурхливого підйому в економіці країни можуть виникнути небезпечні явища: рассасиваніе товарних запасів, ріст імпорту і погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу над пропозицією і звідси необґрунтований ріст заробітної плати і цін. У такій ситуації задача ДРЄ — пригальмувати ріст попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості скоротити надвиробництво товарів і перенагромадження капіталу до у такий спосіб зменшити глибину і тривалість можливого спаду виробництва, інвестицій і зайнятості в майбутньому.
ДРЄ в області галузевої і територіальної структур також здійснюється за допомогою фінансових стимулів і державних капіталовкладень, що забезпечують привілейовані умови окремим галузям і регіонам. В одних випадках підтримка виявляється галузям і територіальним одиницям, що знаходяться в стані затяжної кризи; в інші — заохочується розвиток нових галузей і видів виробництв, що є носіями науково-технічного прогресу, покликаних привести до прогресивних структурних змін усередині галузей, між галузями й у народному господарстві в цілому, до підвищення його ефективності і конкурентноздатності. У той же час можуть прийматися заходу для притормаживанню надмірної концентрації виробництва.
Найважливішим об'єктом ДРЄ є нагромадження капіталу. Виробництво, присвоєння і капіталізація прибутку завжди служать головною метою господарської діяльності в умовах ринкової економіки, тому ДЄП заохочення нагромадження в першу чергу відповідає економічним інтересам суб'єктів господарства. Одночасно державне регулювання нагромадження опосредованно служить і іншим об'єктам ДРЄ. Створюючи додаткові стимули і можливості нагромадження в різний час усім чи інвесторам окремим їхнім групам по галузях і територіям, регулювальні органи впливають на економічний цикл і структуру.
Регулювання зайнятості — це підтримка нормального з погляду ринкової економіки співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили. Це співвідношення повинне задовольняти потреба економіки в кваліфікованих і дисциплінованих працівниках, заробітна плата яких служить для них достатньою мотивацією до праці. Однак співвідношення між попитом та пропозицією не повинне вести до надмірного росту заробітної плати, що може негативно відбитися на національній конкурентноздатності. Небажано і різке зниження зайнятості, тому що воно веде до збільшення армії безробітних, зниженню споживчого попиту, податкових надходжень, росту витрат на посібники і, саме головне, небезпечним соціальним наслідкам.
Постійним об'єктом уваги державних регулювальних органів є грошовий обіг. Основна спрямованість регулювання грошового обігу — боротьба з інфляцією, що представляє серйозну небезпеку для економіки. Регулювання грошового обігу опосредованно впливає і на інші об'єкти — умови нагромадження, соціальні відносини.
Стан платіжного балансу є об'єктивним показником економічного здоров'я країни. В усіх країнах з ринковим господарством держава постійна здійснює оперативне і стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливу на експорт і імпорт, рух капіталу, підвищення і. зниження курсів національних валют, а також шляхом торгово-договірної політики й участі в міжнародній економічній інтеграції.
Ще один з основних об'єктів регулювання — ціни. Динаміка і структура цін відбивають стан економіки. У той же час самі ціни сильно впливають на структуру господарства, умови капіталовкладень, стійкість національної валюти, соціальну атмосферу.
Державні регулюючі інстанції прагнуть впливати і на інші об'єкти ДРЄ, наприклад, вони прагнуть зацікавити приватні фірми в розвитку наукових досліджень і впровадженні їхніх результатів, в експорті товарів, капіталу і накопичених знань і досвіду.
Поряд з господарськими об'єктами під постійною увагою державних регулювальних органів знаходяться умови існування і відтворення існуючого ладу, відносини власності і конкуренції. Законодавство і судова практика, зв'язані з захистом власності, порядком її продажу, спадкування, відчуження, реєстрації, постійно удосконалюються. Державні регулюючі міри спрямовані на забезпечення умов конкуренції, підтримку дрібного і середнього підприємництва. Це напрямок ДЄП особливо суперечливо, тому що концентрація виробництва і капіталу — процес об'єктивний, а національна конкурентність на світовому ринку забезпечується в значній мірі великими корпораціями.
Об'єктами державного регулювання усі в більшому ступені стають загальні умови існування і розвитку людського суспільства — навколишнє середовище, безпека особистості, рівень утворення і культури, охорона здоров'я, міжнародне співробітництво.
Об'єкти ДРЄ розрізняються в залежності від рівня розв'язуваних задач. Це наступні ієрархічні рівні: фірми; регіони; галузі; сектора економіки (промисловість, сільське господарство, послуги); господарство в цілому (господарський цикл, грошовий обіг, НИОКР, ціни); глобальний (соціальні відносини, екологія); наднаціональний (економіко-політичні відносини з закордонними країнами, інтеграційні процеси).
Мети ДРЄ
Генеральною метою ДРЄ є економічна і соціальна стабільність, зміцнення існуючого ладу усередині країни і за рубежем, адаптація його до умов, що змінюються;
Від цієї генеральної мети поширюється дерево так званих опосредующих конкретних цілей, без здійснення яких генеральна мета не може бути досягнута. Ці конкретні цілі нерозривно зв'язані з об'єктами ДРЄ. Ціль — вирівнювання економічного циклу — спрямована на об'єкт, тобто на економічний цикл; удосконалювання галузевої і регіональної структур господарства — на секторальну, галузеву і регіональну структури; поліпшення навколишнього середовища — на навколишнє середовище і т.д.
Як видно, названі цілі, по-перше, неоднакові за значенням і масштабами і, по-друге, знаходяться в тісному взаємозв'язку. Найчастіше одна мета не може бути поставлена і досягнута поза залежністю від інших. Наприклад, неможливо представити стимулювання НИОКР без створення сприятливих умов нагромадження капіталу, вирівнювання кон'юнктури, удосконалювання галузевої структури економіки, стабільного грошового обігу.
Конкретні приватні цілі можуть прислужити опосредующими для досягнення інших, більш високих для даного поточного моменту цілей. Так, конкретна мета — забезпечення додаткових капіталовкладень у модернізацію вугільних шахт — може бути опосредующий для: стабілізації і зниження витрат у вітчизняній вуглевидобувній промисловості; зниження імпорту твердого палива і поліпшення паливно-енергетичного балансу; підтримки зайнятості в галузі і господарській кон'юнктурі у вуглевидобувних районах; зняття в цих районах соціальної напруги, викликаного погрозою закриття шахт; надання тиску на ціни нафтових і газових компаній.
Перераховані цілі частково перекривають один одного, одна може виявитися тимчасово більш важливої і підкорити собі інші в залежності від реальної господарської і соціальної ситуації, рівня усвідомлення цієї ситуації суб'єктами ДРЄ і від встановленої урядовими органами на даний відрізок часу системи пріоритетів цілей. Кожна з вищезгаданих цілей може служити, чи сприяти перешкоджати досягненню іншої мети.
Отже, у дереві цілей ДРЄ існують не тільки відносини підпорядкування конкретних цілей генеральної, але і відносини супідрядності і взаємозв'язки між самими конкретними цілями, тобто конкретні цілі усередині дерева цілей можуть бути первинними, вторинними, третинними і т.д.
Положення окремих цілей у дереві цілей ДРЄ нестабільно. Воно постійно змінюється в залежності від господарської ситуації, економічних задач, що виступають на передній план. В умовах кризи первинною метою стає вихід з нього, у вузькому конкретному змісті — пожвавлення кон'юнктури. Всі інші цілі відступають і підкоряються первинної. В умовах тривалого дефіциту платіжного балансу, росту зовнішньої заборгованості, зменшення валютних резервів на перший план виступає первинна мета — оздоровлення платіжного балансу і підлеглі їй мети — залучення капіталу в країну, підвищення національної конкурентноздатності на світових ринках.