Чинники, які визначають особливості облікової політики підприємства

Назву документів, їх зміст і статус, принципи побудови та взаємозв'язку між собою, а також порядок підготовки, затвердження і актуалізації керівництво організації визначає самостійно. Чим більша організація, чим складніша її структура, чим більш серйозніші завдання ставить вона в своєму розвитку, тим важливіше для неї створення системи внутрішнього нормативного регулювання.

Чинники, які впливають на вибір облікової політики, наведені на рис.7.

Рис. 7 - Чинники, які впливають на вибір облікової політики

Отже, в жодному з наказів неможливо охопити всі аспекти ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, зважаючи на їх багатогранність. Тому хоч загалом саме наказ про облікову політику є її своєрідною квінтесенцією, його треба розглядати лише в буквальному значенні цього слова

— як екстракт сукупності принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання й подання звітності.

Таким чином, наказ про облікову політику підприємства повинен розглядатись лише немов узагальнений бібліографічний покажчик, що орієнтує працівників бухгалтерії в системі нормативних документів, які регулюють організацію бухгалтерського обліку на підприємстві — від законів, положень, інструкцій до методик, рекомендацій тощо, аж до переліку посадових обов'язків включно.

І хоч при цьому ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку, яка встановлена переліком методик і облікових процедур, допустимі альтернативні варіанти. Вони визначаються можливістю вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, переліку бухгалтерських рахунків тощо. Тобто, облікова політика підприємства — це не просто сукупність способів ведення обліку, вибраних відповідно до умов господарювання, але й вибір його методики, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку залежно від поставленої мети. Іншими словами, облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому — як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку).

Стосовно ж змісту наказу про облікову політику, то він повинен містити конкретну інформацію з обґрунтування наступних груп питань:

• вибрані організацією способи бухгалтерського обліку, варіантність яких передбачена нормативними документами з бухгалтерського обліку і

бухгалтерської звітності вищих рівнів регулювання (як правило, другого рівня системно-нормативного регулювання бухгалтерського обліку;

• способи бухгалтерського обліку, опис яких відсутній в документах вищих рівнів;

• способи бухгалтерського обліку, принципи яких визначені керівними або нормативними документами. А організація затверджує особливості їх застосування, виходячи з специфіки умов господарювання — галузевої належності, структури, розмірів тощо;

• способи бухгалтерського обліку, встановлені нормативними документами бухгалтерського в Україні, але які не дозволяють організації правдиво показати її майнове становище і фінансові результати, тому вона застосовує інші способи бухгалтерського обліку;

• способи бухгалтерського обліку, варіантність яких зумовлена протиріччям, недосконалістю чинного бухгалтерського законодавства, і виявляється достатньо складним визначити пріоритети того чи іншого способу.

Водночас, оскільки облікова політика є сукупністю способів ведення бухгалтерського обліку, а тому для їх вибору і обґрунтування повинно застосовуватись тільки бухгалтерське законодавство. Підприємство не має права через механізм облікової політики вирішувати ті питання, які не входять

в його компетенцію.

«Винайдений» організацією спосіб бухгалтерського обліку, який відсутній в системі нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Російській Федерації на момент прийняття облікової політики має бути всебічно обґрунтований, виходячи з основоположних принципів формування достовірної інформації, що має свідчити про високий рівень професіоналізму бухгалтерської служби.