Структура типової форми кредитного договору

• Сторони кредитних відносин;
• Предмет договору;
• Порядок надання кредиту та сплата процентів;
• Права та обов’язки сторін;
• Відповідальність сторін;
• Звільнення від відповідальності;
• Врегулювання спорів;
• Заключні положення;
• Реквізити та підписи сторін.

Діяльності банку щодо здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.

До основних економічних показників діяльності позичаль­ника — юридичної особи відносять: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надход­жень на рахунки позичальника та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів — у динаміці); склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки); собі­вартість продукції (у динаміці); прибутки та збитки (у ди­наміці); рентабельність (у динаміці); кредитну історію (по­гашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

При цьому зазначені вимоги є мінімально необхідними, і за банками залишено право самостійно встановлювати додат­кові критерії оцінки фінансового стану позичальника.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фізичної слід брати до уваги: загальний матеріальний стан клієнта (доходи та витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України; від­повідні підтверджувальні документи); соціальну стабіль­ність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан; вік клієнта; інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за ними, а також ко­ристування іншими банківськими послугами тощо; ділову репутацію; іншу інформацію.

Як ми вже знаємо з попередніх тем, однією з функцій Національного банку України є функція кредитора останньої інстанції для банків та організація системи рефінансування (ст.7 Закону України «Про Національний банк України»). Слід зверну­ти увагу на те, що відносини, які виникають внаслідок реалізації Національним банком України цієї функції, за своєю правовою природою є фінансово-правовими.

Отже, комерційний банк або інша кредитна установа, у разі вичерпання інших можливостей рефінансування, може звернути­ся до Національного банку для отримання рефінансування. При цьому Національний банк України має право, але не зобов'я­заний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.

Отже, під рефінансуванням банків розуміють операції з на­дання кредитів Національним банком банкам у встановленому ним порядку з метою підтримання ліквідності банків.

Кредит овернайт — це кредит, який наданий банку Національним банком за оголошеною процентною ставкою через постій­но діючу лінію рефінансування строком на один робочий день за умови укладення генерального кредитного договору між банком і Національним банком.

Пряме рeпo — це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонній угоді між Національним банком та банком про купів­лю Національним банком державних цінних паперів із портфеля папку або іноземної валюти (перша частина угоди peno) з пода­ваним зобов'язанням банку викупити державні цінні папери або іноземну валюту (друга частина угоди peпo) за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Стабілізаційний кредит — кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансо­вого оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначе­нні Національним банком строк.

Слід звернути увагу, на те, що законодавством встановлені умови, виключно за наявності яких комерційний банк може претендувати на рефінансування Національного банку України.

Індивідуальна робота студента

1. Суть трастових операцій.

2. Лізинг, його переваги над іншими формами економічних зв’язків.

Довірчі (трастові) операції — це операції, при виконанні яких банк є довіреною особою. В якості довірителів виступають окремі фізичні особи і корпорації, а також навчальні, релігійні, благодійні й інші заклади. Для окремих лиць на довірчих початках банки керують нерухомим майном, цінними паперами і грошовим капіталом. Прийняті для керування цінні папери банк може продати з метою придбання більш прибуткових паперів. При передачі банку грошових капіталів довіритель може наказати сферу їхнього приміщення. Якщо таких указівок ні, банк за своїм розсудом пускає їх в оборот. Часто банки на основі заповіту померлого чи, якщо немає заповіту, то за рішенням суду здійснюють операції по розділі майна між його спадкоємцями відповідно до існуючого законами. Якщо при цьому в числі спадкоємців є неповнолітні, він може залишитися опікуном таких спадкоємців.

Банки виконують різні трастові операції і для корпорацій. Нерідко корпорації передають банкам для керування пенсійні фонди, створювані за рахунок засобів робітників і частково за рахунок самих корпорацій. Банки виступають як довірені обличчя при випуску корпораціями облігаційних позик. Якщо облігації випускаються під забезпечення акцій дочірніх підприємств, то вони передаються банку як довіреній особі на весь період до погашення облігацій. При випуску облігацій під забезпечення нерухомим майном банк є власником титулу власності па таке майно. У даному випадку він захищає інтереси власників облігацій. Тому при необхідності йому надається право за своїм розсудом вирішувати питання з закладеним майном. Банки виступають агентами по реєстрації випущених корпораціями акцій з метою недопущення їхнього випуску понад дозволену кількість, а також агентами по перекладу акцій з одного обличчя на інше при їхньому продажі. Вони приймають на збереження акції й облігації, що належать інвестиційним трестам, виконують операції по ліквідації майна збанкрутілих підприємств і виплаті засобів їх кредиторам. Облік майна, яким банк керує як довірче лице, ведеться окремо від його власного капіталу і позикових засобів. У великих банків майно складає дуже великі суми, у деяких перевищує розміри власних капіталів, позикових засобів і забезпечує їм мільйонні суми прибутку. Комерційні банки можуть виконувати довірчі операції як для приватних осіб, так і для підприємств та корпорацій.

Трастові операції, що здійснюються банком для фізичних осіб, включають:

1) управління рухомим і нерухомим майном особи за її життя і на її користь або на користь вказаної нею третьої сторони (при цьому до банку переходять повноваження щодо розпорядження різноманітними активами, визначення напрямів інвестування коштів, розподілу і використання доходів);

2) розпорядження спадщиною, що передбачає: затвердження заповіту в судових органах, виявлення і збір усього майна, яке підлягає передачі у спадщину, сплату боргів, податків, адміністративних витрат, розподіл майна між спадкоємцями, надання їм особистих послуг в разі потреби;

3) опікунство та забезпечення збереження майна недієздатних або частково недієздатних осіб, у тому числі неповнолітніх спадкоємців;

4) виконання агентських послуг, що передбачає: а) збереження активів (оренда сейфів, зберігання цінних паперів, отримання доходів за ними, а також обмін чи погашення їх в разі необхідності); б) управління активами клієнта на правах його представника (у цьому разі банк керує майном виключно згідно вказівок довірителя).

Трастові операції для підприємств, фірм, корпорацій можуть включати:

1) розпорядження активами, насамперед портфелями цінних паперів підприємств та організацій, заставленим майном, під яке підприємства випускають облігації

2) агентські операції, що передбачають виплату дивідендів за акціями корпорацій, процентів за облігаціями, зберігання акцій, за якими право голосу передано повноважним представникам;

3) тимчасове управління справами підприємства у випадку його реорганізації або банкрутства.

Розвиток лізингу у нашій країні стикається з проблемою пошуку значних за обсягом та стабільних джерел коштів для здійснення лізингових операцій. Аналіз стану вітчизняного підприємництва дозволяє зробити висновок про те, що сьогодні найбільш реальними господарюючими суб’єктами, що мають тимчасово вільні кошти або мають доступ до таких, є банківські установи, що обумовлює доцільність їх включення до здійснення лізингових операцій.Як уже зазначалося, суб’єктом лізингу може виступати банк. Його участь може бути як безпосередня, так і опосередкована. До опосередкованих форм участі у лізингових угодах відносяться такі:· створення власної дочірньої лізингової компанії; · створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб’єктами господарювання спільних лізингових компаній;· кредитне обслуговування лізингових компаній (включаючи факторингове). За кордоном для здійснення своїх операцій лізингові компанії переважно використовують запозичені кошти. Таке використання лізинговими компаніями для успішних дій запозичених коштів свідчить про тісний взаємозв’язок банківського кредиту та лізингу; по суті відбувається трансформація однієї форм кредиту в іншу.
Кредитні відносини банків та лізингових компаній можуть будуватися по-різному. Банки надають гарантовані кредити, які видаються окремо по кожній операції окремо після вивчення платоспроможності клієнта; та негарантовані кредити, які представляють собою звичайні банківські кредити компанії, як і будь-якому позичальнику.Але разом з тим використання лізинговою компанією кредитів у значних розмірах робить її надто залежною від цього джерела. Ефективність діяльності фірми залежить тоді від можливості отримання банківського кредиту, коливань позичкового проценту та інших факторів, пов’язаних з банківською політикою. Іншою серйозною проблемою вітчизняних лізингових компаній є те, що сьогодні основною формою кредиту комерційних банків є короткострокові, а договір лізингу, як правило, має довгостроковий характер. Ці обставини вимушують лізингову фірму при заключенні лізингової угоди прораховувати всі її параметри з метою узгодження суми лізингових платежів із здійсненими затратами на залучення коштів, а також для забезпечення належного рівня ліквідності та виконання своїх платіжних зобов’язань.
Задовольняючи значні потреби лізингових компаній, кредитні установи (передусім банки) отримують можливість впливати на масштаби, напрями та розвиток конкретних видів лізингу.
Виступаючи у ролі позикодавця лізинговій компанії, а безпосередньо як лізингодавець, комерційні банки таким чином використовують безпосередню форму (метод) участі банківського капіталу у лізинговому бізнесі. У цьому випадку банк діє відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність ”, у якому сказано, що банки можуть здійснювати таку банківську операцію, як “придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг)”.

Порівняно із створюваними лізинговими компаніями банки мають такою важливою перевагою, як те, що вони вже організаційно оформлені; для проведення ними лізингових операцій потрібно тільки виділення у їх структурі спеціального відділу чи групи, у склад яких повинні увійти робітники, знайомі із специфікою даних операцій. Привабливість для комерційних банків лізингових операцій пояснюється тим, що крім прибутку, ці операції дадуть можливість комерційним банкам розширити коло своїх операцій, підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх кількість, закріпити традиційні зв’язки та налагодити нові взаємовигідні партнерські відносини з клієнтами.

В умовах загострення конкуренції на ринку банківських послуг проведення банками комерційних лізингових операцій може стати ефективним засобом розширення сфери банківського впливу. Виконуючи функцію лізингодавця, банки можуть зробити свій внесок до формування стратегії та тактики оновлення основних фондів, визначати напрями розвитку лізингу, контролювати ситуацію на лізинговому ринку.

Перевага лізингової операції для банку полягає також у достатньо високій її рентабельності. Крім того, банки можуть економити кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій та платежів порівняно із операціями довгострокового кредитування.

Разом з тим слід зазначити, що здійснення лізингових операцій ускладнюється тим, що лізингові спеціалісти у банку повинні мати глибокі знання у сфері комерції та організації кредитування, визначення попиту і пропозиції нового та вже використаного обладнання, бухгалтерського обліку, аудиту, законодавства, оцінки ризиків, страхування майна. Лізингова операція відноситься до числа досить ризикованих банківських операцій, особливо при оперативному лізингу, коли необхідно відшкодувати залишкову вартість майна після закінчення строку дії лізингової угоди.

Самостійна робота студентів

1. Особливості здійснення іпотеки в Україні.

2. Характеристика міжнародного банківського кредиту.

3. Особливості банківського споживчого кредиту за допомогою кредитних карток.

Іпотечне кредитування в Україні регламентується, в першу чергу, такими нормативно-правовими актами:

• Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.;

• Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.;

• Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. № 898-ІУ;

• Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з кон­солідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 р. №979-ІУ;

• Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управ­ління майном при будівництві житла та операціях з нерухоміс­тю» від 19 червня 2003 р. № 978-ІV;

Згідно із Законом України «Про іпотеку» іпотека — це вид за­безпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником за­безпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кре­пі шрами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального засвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили вішенням суду.

Відносини у сфері іпотечного кредитування регламентуються Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консо­лідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Згідно із зазначеним Законом іпотечний кредит — це правовідносини, які виникають на підставі договору про іпотечний кредит між кредитодавцем і боржником з приводу надання коштів у користування з встановленням іпотеки.Керуючим іпотекою є банк, який здійснює обслуговування іпотечних активів.Іпотечний кредит реалізується під час виконання договору про іпотечний кредит за умови дотримання встановлених цим Зако­ном вимог. Кредитодавець до укладення договору про іпотечний кредит має розкрити основні економічні та правові вимоги щодо надання кредиту. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити:

• опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установ­ленням іпотеки;

• принципи визначення плати за договором про іпотечний кредит;

• положення про інфляційне застереження;

• порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржни­ком своїх зобов'язань за договором про іпотечний кредит та юридичні наслідки цього невиконання;

• право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання;

• інші умови за рішенням кредитодавця.

Умови договору про іпотечний кредит та іпотечного договору розробляє кредитодавець. Кредитодавець може запроваджувати додаткові процедури щодо встановлення платоспроможності та ідентифікації борж­ника.

У договорі про іпотечний кредит можуть бути зазначені:

♦ вартість основного зобов'язання та порядок його амортиза­ції, строки та розміри платежів з урахуванням інфляційного за­стереження або умови, що дозволять їх визначити;

♦ право кредитодавця самостійно встановлювати розмір час­ток платежів, отриманих за договором про іпотечний кредит, та розподіляти їх між ціною зобов'язання та доходом кредитодавця;

♦ згода боржника на приєднання його основного зобов'язання до консолідованого іпотечного боргу та включення іпотеки до іпотечного пулу;

♦ право кредитодавця відчужувати основне зобов'язання або право отримання платежів за договором про іпотечний кредит;

♦ інфляційне застереження;

♦ умови страхування фінансових ризиків щодо:

— невиконання основного зобов'язання;

— неотримання платежів за цим договором;

— несвоєчасної реалізації предмета іпотеки;

— несвоєчасного отримання суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки, або недостатнього її розміру для задоволення вимог кредитора.

Умови договору про іпотечний кредит, включений до консо­лідованого іпотечного боргу, змінам не підлягають.

Споживчий кредит - кредит, який надається тiльки в нацiональнiй грошовiй одиницi фiзичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарiв тривалого користування та послуг i який повертається в розстрочку, якщо iнше не передбачено умовами кредитного договору. Споживчий кредит дає можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чикати, або ж які були б недоступні для отримання, робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки, дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати. Грошові споживчі кредити за термінами погашення класифікуються на: кредити в розстрочку платежу; револьверні (відновлювальні) кредити; кредити без розстрочки платежу. Кредит у розстрочку платежу передбачає погашення його і відсотків за ним щомісячно рівними частинами. Терміни погашення таких кредитів – від двох до п’яти років, суми кредиту залежать від об’єкта кредитування, кредити надаються під забезпечення гарантів. Кредит з розстрочкою платежу основна частина споживчого кредиту. Револьверні кредити включають кредити, надані позичальником за єдиним активно-пасивним поточним рахунком у вигляді овердрафту чи кредитною карткою. Надання овердрафту здійснюється під забезпечення ощадним вкладом чи цінними паперами або без забезпечення шляхом видачі чекової книжки. Кредитна картка представляє собою пластинку з ідентифікатором власника. Умовою отримання картки є платоспроможність клієнта. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування. Кредитні картки передбачають участь банка-емітента кредитної картки, її власника і торгівельної організації, яка приймає кредитні картки в якості платіжного засобу за товари та послуги. Для отримання кредитної картки клієнт повинен надати банку встановлену банком суму грошових коштів. Оплата товарів та послуг може бути проведена і при відсутності грошових коштів на рахунку клієнта, тобто за рахунок банківського кредиту. Банк за свої послуги від операцій з кредитними картками отримує прибуток, який складається з:- комісійні, що справляються з торгівельних організацій при сплаті рахунків за відпущений власнику кредитної картки товар (в основному від 1 до 4% об`єму продаж по кредитній картці);- щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона справляється);- відсотка за кредит, що надається власникам карток в рамках ліміту кредитування. Овердрафт – при користуванні ним оплата чеків відбувається з рахунку клієнта. Якщо ж кошти відсутні на рахунку банк покриває від'ємне сальдо кредитом в рамках встановленого ліміту. Погашення кредиту відбувається за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків клієнтів. Позички без розстрочки платежу -це короткострокові кредити приватним особам або сім`ям на покриття поточних потреб в грошових коштах, які повертаються єдиною сумою в кінці терміну кредитування. За даним кредитом можуть надаватися відносно невеликі суми з терміном погашення, як правило, в межах 30 діб, або іншого незначного періоду часу. Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах:повернення, терміновості, платності, гарантованості.Функції міжнародного кредиту:

• забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню
• збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах
• прискорення реалізації товарів у світовому масштабі

Форми міжнародного кредиту:

1. За цільовим призначенням:
• Зв’язані кредити – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:

§ комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;

§ інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

§ проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

• Фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.
1. За загальними джерелами:
• Внутрішні кредити – це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам.
• Іноземні (зовнішні) кредити – це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.
• Змішані кредити – це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.
2. За формою кредитування:
• Товарні кредити – міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.

o Валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.

4. За формою забезпечення:

o Забезпечені кредити – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою.

Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах:

§ тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

§ застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

§ застава товару в переробці (із заставою товару можна виробляти вироби, не передаючи їх до застави в банк).

Застава є засобом забезпечення зобов’язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов’язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави.

Бланкові кредити – кредити, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент – одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особливою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг їх коштів, розширити операції.

В англосаксонських країнах застосовується інша форма короткострокового кредитування, яка має спільні риси з контокорентом, - овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниці між контокорентом і овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрфат кожного разу укладається знову і означає тільки одну домовленість про надання кредиту, тодів як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.

За строками:

• Надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців.
• Короткострокові – до 1 року.
• Середньострокові – від 1 до 5 років.
• Довгострокові – понад 5-7 років.

За валютою позики:

• у валюті країни-позичальника;
• у валюті країни-кредитора;
• у валюті третьої країни;
• у міжнародній грошовій одиниці.

За формою надання розрізняють:

• фінансові (готівкові) кредити – зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження;
• акцептні кредити – застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком;
• депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка;
• облігаційні позики та ін.

За кредиторами:

• Приватні кредити – надаються приватними особами.
• Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами.
• Банківські кредити – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).
• Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави.
• Кредити міжнародних фінансово0кредитних організацій.
• Змішані кредити – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

Фірмовий (комерційний) кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.

Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.

Рекомендована література:

1. Основна: 2,3,4,5,6,7

2. Додаткова: 2,4,5,7,9,14,16,18,19,23

Закони України: 3,6,7,16