Основні стимулюючі чинники процесу формування регіональної продовольчої безпеки та стратегічні напрями вирішення проблеми

№ п/п	Стримуючі чинники	Стратегічні пріоритети вирішення проблеми
	Недостатня кількість основних продуктів харчування	Створення нових видів рослин з високою урожайністю та стійкістю до хвороб і шкідників
Використання новітньої техніки та високоякісного насіння товаровиробниками
	Недостатній розвиток ринкової інфраструктури	Покращення доступу товаровиробників до фінансових ресурсів
Розвиток інформаційно-консультативного забезпе-чення учасників ринку
Розвиток інших елементів ринкової інфраструктури
	Незбалансованість харчового раціону	Посилення знань серед населення щодо побудови раціону здорового харчування
	Низький рівень якості та безпеки продовольства	Розвиток і впровадження біотехнології, створення сортів з кращими властивостями, в т.ч. лікувальними
Стимулювання біологічного виробництва екологічно безпечного продовольства
Державний контроль за якістю продукції

Основними чинниками, що стримують процес формування регіональної продовольчої безпеки є: недостатній рівень виробництва та споживання основних продуктів харчування, в т. ч. й зернової продукції з урахуванням кормової бази тваринництва, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури, особливо інформованості щодо потреб місцевих та регіональних ринків, якості та безпеки продовольства, а також незбалансованість харчового раціону. Забезпечення повноцінного харчування населення області може здійснюватися шляхом реалізації заходів підтримки товаровиробників, підвищення рівня зайнятості, проведення політики обмеження торгових надбавок на основні продовольчі товари, в т. ч. й на зерно та продукти його переробки.

3.2 Напрямки покращення конкурентоспроможності продукції.

Проблема підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств зернового підкомплексу за правом вважається однією з головних задач розвитку агропромислового сектору України. Ефективне сільськогосподарське виробництво є вирішальною умовою забезпечення відтворювального розвитку аграрного сектора, виробництва конкурентоспроможної продукції для виходу на зовнішні ринки і гарантування продовольчої безпеки держави.

Проведені дослідження конкурентоспроможності вітчизняних підприємств зернового підкомплексу до цього часу не дозволили сформулювати комплексний аналіз виробничого потенціалу з метою раціонального використання внутрішньовиробничих резервів, подальшого розвитку зерновиробництва орієнтованого на виготовлення високоякісної продукції, що могла б конкурувати як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках країни.

Конкурентоспроможність зернопродуктового господарства залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів. Тому, для обґрунтування напрямів підвищення конкурентоспроможності зернопродуктового підкомплексу аграрного сектору необхідно здійснювати: достовірне об'єктивне оцінювання економічних процесів та явищ, з врахуванням відмінностей кліматичних умов і якісних характеристик ґрунтів підприємств регіону (шляхом порівняння інтегрального індексу ефективності зернового виробництва, який синтезує показники урожайності, собівартості, трудомісткості та рейтингу району за якістю ґрунтів), комплексний аналіз проводити з визначенням напрямків використання зерна, його якості, вмісту клейковини та білку, засміченості, вологості, інших якісних параметрів зерна.

Напрямок підвищення конкурентоспроможності господарств зернового підкомплексу має ґрунтуватися на застосуванні передових технологій, використанні високопродуктивних сортів зернових, пристосованих до місцевих умов, оптимізації розміщення виробництва зерна з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов та матеріально-технічного забезпечення кожного господарства області, вдосконаленні відповідно до цього структури і сівозмін посівних площ.

На стадії формування конкурентоспроможного ринку зернових визнано необхідним посилити роль держави щодо визначення правових умов реалізації зерна та формування цін на зерновому ринку, посилення контролю за рухом зерна як всередині країни, так і за експортно-імпортними операціями, запровадження механізму заставних та інтервенційних закупок зерна, спрямованих на зменшення впливу коливань цін на ринку зерна.

В Україні нарощування виробництва зерна має стратегічне значення для підвищення ефективності АПК, успішного його розвитку та подолання кризового стану в суміжних (тваринницьких) галузях. Однак протягом останніх років обсяги виробництва постійно скорочувались. Підвищення рівня ефективності виробництва зерна є найважливішим завданням, від вирішення якого залежить забезпечення конкурентоспроможності зернопродуктового підкомплексу і продовольчої безпеки країни. Розв'язання цієї проблеми повинно здійснюватися не тільки на державному, а й на регіональному рівнях, де вирішуються питання забезпечення населення продуктами харчування.

3.3 Конкуренція та конкурентоспроможність в системі виробництва зерна.

Зі зміною економічних умов і розвитком багатоукладної економіки ринкового типу перед сільськогосподарськими підприємствами виникають нові вимоги, характерні для ринкових умов господарювання. Основним із них є забезпечення конкурентоспроможності виробленого продукту, підприємства. Питання конкуренції всебічно досліджували Ф. Котлер, К.Р. Макконелл та інші вчені-економісти. Серед українських дослідників проблему конкуренції вивчали В.І. Герасимчук, Ю.Ф. Ярошенко і ін.

З розвитком в Україні ринкового укладу виникає потреба в адаптації положень, розроблених західними економістами, до наших економічних реалій. В економічних умовах, що змінилися, не завжди можна застосовувати і наявні рекомендації. Наприклад, зерно, вирощуване сільськогосподарськими підприємствами Житомирської області, не завжди є конкурентоспроможним на внутрішньому і на зовнішніх ринках. З огляду на традиційне багаторічне перевищення обсягів виробництва зерна над власними потребами Житомирського регіону питання підвищення конкурентоспроможності стає принциповим для зернового підкомплексу Житомирської області. Адже саме від позитивної відповіді на нього залежить не тільки можливість отримання доходів зерносіючими сільськогосподарськими підприємствами, яких зараз - переважна більшість але і саме їх існування.

Основними складовими забезпечення конкурентоспроможності є якісні, вартісні та кількісні характеристики товару поряд із найменшою ціною споживання та ефективною збутовою стратегією. Виходячи з цього, підвищенню конкурентоспроможності зерна сприятимуть такі фактори:

- поліпшення якісних характеристик;

- забезпечення адекватної ціни реалізації;

- зростання врожайності і обсягів виробництва, що упереджує зростання

виробничих витрат;

- формування ефективної системи збуту продукції.

За даними літературних джерел, важливим фактором зниження якісних характеристик зерна та врожайності є хвороби, шкідники та забур'яненість посівів, основа захисту від яких полягає в тому, щоб створити найсприятливіші умови для росту і розвитку рослин.

В системі заходів, які забезпечують зростання врожайності та якості зерна, підвищення ефективності виробництва, важливе місце належить захисту від хвороб, шкідників та бур'янів. Втрати урожаю, що спричинені засміченістю полів бур'янами оцінюються у 20-40 %.

З точки зору фахівців, важливими факторами підвищення врожайності є забезпечення оптимальних строків сівби, оптимальних норм висіву та застосування раціональної системи добрив науково обґрунтованої системи сівозмін і високопродуктивних сортів.

Важливим чинником мінімізації втрат зернових на етапі збирання та забезпечення якості зерна є дотримання оптимальних строків збирання зернових. Так, за даними, наведеними у літературі, врожай і якість зерна залишаються без суттєвих змін протягом невеликого періоду - 5-6 діб після настання повної стиглості, а після того відбувається зниження врожаю та погіршення його якості.

Не менш важливим є питання забезпечення належного зберігання зерна. Так, за даними літературних джерел втрати сільгосппродукції при неналежних умовах зберігання можуть сягати 30-50%, при цьому часом повністю втрачаються продовольчі, фуражні та насіннєві якості зерна.

Питання забезпечення належної технології виробництва і зберігання зерна, дотримання системи необхідних агротехнічних заходів, застосування високопродуктивних сортів, інші технологічні особливості досить широко висвітлені в літературних джерелах. Розглядаючи їх через призму забезпечення конкурентоспроможності виробництва, слід зазначити, що вибір того чи іншого технологічного прийому або системи агротехнічних заходів повинен відповідати як забезпеченню агробіологічних вимог, так і сприяти поліпшенню якості продукції та підвищенню економічної ефективності її виробництва, оскільки саме ці фактори є основою забезпечення конкурентоспроможності продукції.

Не менш важливими чинниками конкурентоспроможного виробництва, є забезпечення адекватної ціни реалізації та формування ефективної системи збуту продукції, тобто, ринкові фактори. Окрім ринкових факторів, питання забезпечення конкурентоспроможності підпадають під вплив ще значної кількості факторів. Так, наприклад, М. Бутко вважає, що формування конкурентоспроможного господарства країни або регіону - справа складна і багатопланова. Дослідження, проведені фахівцями, дають підстави стверджувати, що в ролі вихідної ідеї її розгортання має використовуватися методологія системно-цільового підходу до реалізації управлінських рішень.

В контексті забезпечення конкурентоспроможності виробництва зерна сприятливим фактором виступає кон'юнктура світового ринку. В літературі наводяться дані, що кон'юнктуру ринку зернових визначає сукупність різних факторів, але формується вона під впливом змін глобального характеру, в першу чергу, зростання чисельності населення, змін у структурі споживання, зменшення світових запасів зерна, тощо. Експерти вважають, що до кінця поточного десятиліття загальний обсяг торгівлі зерном збільшиться на 20-23 %, або на 2-3 % щорічно. Тобто, є підстави вважати, що світове споживання зерна буде зростати в більшій мірі, аніж його світове виробництво. Це, безумовно, є фактором, що сприятиме зростанню світового попиту і на зерно, вироблене в Україні. За умови забезпечення належної якості українського зерна може і повинна бути забезпечена конкурентоспроможність його виробництва.