Платіжний баланс: зміст та принципи його розрахунку
Тема 11. Платіжний баланс та макроекономічна рівновага
Платіжний баланс: зміст та принципи його розрахунку
Термін «платіжний баланс» був введений у вжиток в XVIII столітті англійським економістом Дж. Стюартом, представником пізнього меркантилізму.
Практика й теорія платіжного балансу безупинно розвивалися й удосконалювалися, особливо в Англії й США. Необхідність міжнародних зіставлень породила потреба уніфікації методики складання платіжних балансів. На початку ХХ століття цю роботу почала Ліга Націй на основі узагальнення практики складання платіжних балансів Англії й США, а потім її продовжив МВФ.
Платіжний баланс – це статистичний звіт, у якому в систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу, зазвичай за три місяці й за один рік.
Платіжний баланс відображає не індивідуальні, а сукупні угоди між даною країною й іншими державами.
Платіжний баланс виступає найважливішим орієнтиром при розробленні макроекономічної політики країни (бюджетно-податкової, кредитно-грошової, зовнішньоторговельної, валютної й тощо).
Для кращого розуміння сутності платіжного балансу необхідно засвоїти деякі терміни й поняття.
Резидент– це фізична або юридична особа, що проживає в даній країні більше одного року, незалежно від його громадянства й паспортного статусу й має в даній країні центр свого економічного інтересу. Вважається, що особа має в даній країні центр свого економічного інтересу, якщо вона перебуває на її економічній території, веде на ній господарську діяльність і здійснює економічні операції протягом не менше одного року. Права володіння власністю (землею, спорудженнями й т. ін.) досить для того, щоб вважати, що дана особа має центр економічного інтересу в даній країні. Якщо фізична особа перебуває за межами економічної території країни більше одного року, вона перестає вважатися резидентом. Це правило не поширюється на персонал міжнародних організацій, посольств, команди кораблів й екіпажів літаків, військовий контингент, розташований на території інших країн і т.п.
Економічна територія країни – географічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої можуть вільно переміщатися робоча сила, товари й капітал.
Економічна угода – будь-який добровільний обмін вартості, при якому передається право власності на товар, послугу або актив від резидента даної країни до резидента іншої країни.
Платіжний баланс складається за принципом подвійного рахунку, тобто являє собою двобічний запис всіх економічних угод.
Один із цих записів позначається як кредит зі знаком «плюс» (+), інший – як дебет зі знаком «мінус» (–) (табл. 11.1).
Рахунки платіжного балансу відображають реальні потоки (товарів, послуг, дарунків і т.п.) і фінансові потоки (одержання й надання позик у різних формах) між резидентами даної країни й іншим світом.
До кредиту належать ті угоди, у результаті яких відбуваються відплив цінностей і приплив валюти в країну. Так, продаж літака за кордон, надання послуг іноземним туристам, одержання пенсій через кордон, покупка іноземцями акцій вітчизняних компаній записуються в кредит (зі знаком «+»), оскільки ці угоди «показують» надходження іноземної валюти в дану країну.
До дебету належать ті угоди, у результаті яких країна витрачає валюту в обмін на цінності, що купуються і записуються зі знаком «–». У дебеті відображаються такі угоди, як імпорт автомобілів, покупка ліцензій, переведення прибутків іноземних компаній з даної країни, надання довгострокових позик іншим країнам. Подібні угоди приводять до зменшення запасів іноземної валюти на рахунках резидентів.
Таблиця 11.1
Прибуткові (+) та витратні (-) статті балансу міжнародних рахунків
| Прибуткові статті (+) (джерела грошових коштів) | Витратні статті (-) (способи використання грошових коштів) |
| Експорт товарів та послуг | Імпорт товарів та послуг |
| Приток капіталу | Вивіз капіталу |
| Приватні та державні дари із-за кордону | Дари за кордон |
| Транспортні послуги, що надані нерезидентам | Використання транспорту інших держав |
| Витрати іноземних туристів в даній країні | Витрати на туризм за рубежем |
| Військові витрати інших держав | Військові витрати за кордоном |
| Проценти та дивіденди, отримані із-за кордону | Проценти та дивіденди, що виплачуються нерезидентам |
| Продаж активів даної країни нерезидентам | Придбання іноземних активів (наприклад, акцій, облігації та нерухомості) |
| Депозити нерезидентів в депозитних установах даної країни | Депозити в іноземних депозитних установах |
| Продаж золота нерезидентам | Придбання золота за кордоном |
| Продаж національної валюти нерезидентам | Купівля іноземної валюти |
Принцип подвійного рахунку припускає, що будь-яка міжнародна угода автоматично враховується в платіжному балансі двічі: один раз як кредит, інший раз як дебет.
Приклад. Припустимо, що французька фірма купує в Україні літак і виписує чек на 500 тис. франків. Ця угода відіб'ється на дебетному рахунку платіжного балансу Франції. З іншого боку, українська фірма, що продала літак, маючи чек на 500 тис. франків, повинна щось із ним робити. Якщо вона депонує чек у французькому банку, то це відіб'ється на кредиті платіжного балансу Франції. Якщо ж українська фірма депонує чек в українському банку, то цілком імовірно, що ці гроші будуть віддані банком у борг імпортерові французьких товарів, наприклад, вин або сирів. У кожному разі первісна сума виявиться в графі «кредит» платіжного балансу Франції.
Для реєстрації операцій у платіжному балансі використовуються ринкові ціни, тобто ціни, за якими укладаються реальні угоди між незалежним покупцем і незалежним продавцем. Ринкову ціну не слід ототожнювати з біржовим котируванням, цінами світового ринку, поточними цінами.
При підготовці платіжного балансу країни повинні використати ту розрахункову одиницю, що застосовується ними у внутрішніх розрахунках й обліку. Для перерахування в долари рекомендується використати курс національної валюти до долара, що фактично діяв на ринку на дату складання платіжного балансу. Якщо для розрахунків за зовнішньоекономічними операціями використовуються кілька валютних курсів, то перерахування даних платіжного балансу здійснюється за середньозваженим курсом. У будь-якому випадку для перерахування кожного компонента платіжного балансу повинен використовуватися той самий валютний курс.
До способів використання інформації платіжного балансу необхідно віднести:
По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).
По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.
По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.
Джерелами інформації про платіжного балансу є: митна статистика, статистика грошового сектора, статистика зовнішнього боргу, статистичні огляди та інше.
Митна статистика – угоди з товарами, зареєстрованими митними організаціями. Митні органи реєструють у своїй звітності вартість партій товару, експортованих й імпортованих у країну так, як вони декларуються постачальниками. Основні помилки можуть виникнути у зв'язку із завищенням ціни імпорту (з метою переведення валюти за кордон), заниженням ціни експорту, реєстрацією експорту або імпорту не за контрактною, а за довідковою ціною, торгівлею, що не реєструється (контрабанда, прикордонна торгівля). Дарунки, як приватні, так і міжнародні гранти, взагалі можуть не потрапити в торговельну статистику.
Статистика грошового сектора – дані про іноземні активи й пасиви банківської системи (ЦБ і комерційних банків). Помилки можуть виникнути через те, що звітність багатьох країн може не розрізняти між операціями (депозитами, кредитами й тощо) резидентів і нерезидентів, не враховувати операції нерезидентів у національній валюті, не брати до уваги коливання валютного курсу при оцінці валютних резервів, збережених у вигляді іноземних цінних паперів.
Статистика зовнішнього боргу – дані про запаси, потоки й виплати за державним й приватним зовнішнім боргом резидентів нерезидентам. Ці дані можуть накопичуватися або міністерством фінансів, або Центральним банком країни. Однак нерідко для повторного огляду цих даних доводиться використовувати статистику країн, що надають кредит даній державі, або статистику міжнародних організацій, насамперед Світового банку, ОЕСР, МБРР й тощо. Проблеми можуть бути пов'язані знов-таки з відсутністю розбивки на резидентів і нерезидентів у звітності, наприклад, за внутрішнім боргом.
Статистичні огляди – дані про міжнародну торгівлю послугами, трудові доходи, перекази мігрантів, що мають зазвичай оцінний характер, оскільки збираються через періодичні опитування туристичних компаній, готелів, міграційних бюро. Найбільш складним є збір інформації про прямі й портфельні інвестиції, інвестиційні доходи й обслуговування боргу приватним сектором, оскільки такі дані також оцінюються на основі тільки вибіркового опитування підприємств.
Помилки можуть виникнути через те, що частина прямих інвестицій здійснюється в натуральній формі – у вигляді поставок машин, устаткування, технологій, які можуть бути зареєстровані як звичайна торгівля.
Статистика операцій з іноземною валютою. Ці дані являють особливу цінність у тих країнах, де за законом експортери повинні обмінювати всю іноземну валюту, виручену від експорту в ЦБ або в уповноважених на те інших банках.