Рецидивна злочинність – це сукупність вчинених на певній території протягом певного часу злочинів особами, раніше судимими.

4. Професійна злочинність, її характерні риси та властивості. Професіоналізація рецидивістів. Організована злочинність пов'язана з професійною злочинністю, не може без неї існувати, але самі професійні злочинці можуть займатися злочинною діяльністю і не в організованій формі, тобто не будучи членами злочинних організацій.

Вперше термін "професійний злочинець" був заснований у 1897 році на Гейдельберзькому з'їзді міжнародного союзу криміналістів. Цей термін позначив зайняття злочинністю як професією, тобто професійно.

Професійну злочинність характеризують 4 основні ознаки:

а) стійкий вид злочинного заняття (спеціалізація);

б) певні знання і навики (кваліфікація) ;

в) злочини як джерело засобів до існування;

г) зв'язок з кримінальним середовищем.

Професійні злочинці, які не є членами певних злочинних організацій, для забезпечення своєї індивідуальної діяльності змушені притримуватись певних норм співіснування з іншими такими самими злочинцями. В зв'язку з цим у кримінальному світі виникли певні загальні норми поведінки – воровські закони. Професійні злочинці, які самі суворо притримувались цих законів і завдяки своєму значному досвіду могли забезпечувати існування цих законів, – утворили злочинну еліту, яка виникла в колишньому Радянському Союзі під назвою "вори у законі".

Окремо варто зупинитись на кишенькових злодіях, які належать до висококваліфікованих спеціалістів злочинного світу. Ця кримінальна група викликає підвищений інтерес, оскільки відзначається багаточисельністю вузьких спеціалізацій, стійкістю кримінальної поведінки і яскраво вираженою субкультурою (жаргон, традиції). Професійні злочинці, крім "воровських законів", мають ще і свій жаргон: "феня". На мові цього жаргону професійні злочинці називаються "блатарями". Злочинці по видам спеціалізації поділяються так: "домушники" (квартирні крадіжки), "карманники" (поділяються на "колестіків", магазинщиків", “кротів" в метро), "риночників ", "вуличних", "театралів", "марвихерів" – лише багатих обкрадають, "щипачі" – група , з відволіканням уваги жертви, "писарі" – ріжуть кармани, "трясуни" – витрясають з внутрішніх карманів бумажники з грішми підштовхуваннями і т.п.); "катали" – (шахраї в ігорному бізнесі, карточні "шулери", "наперсточники" – тепер), "гопники" (грабіжники і розбійники); "кукольники" (шахраї, що роблять "кукли" – імітації пачки грошей); "фармазонщики" – махінації з фальсифікацією дорогоцінностями); "ліквідатори" – (кілери); рекетири і т.п.

Професійна злочинність змінюється, пристосовуючись до сучасних умов.

Найбільшу занепокоєність сьогодні викликають наймані вбивці. Їх можна класифікувати на шість груп:

1). Безробітні – люди соціального “дна” – готові виконати замовлення за мізерну плату.

2). Бійці – члени кримінальних угруповань, які знищують потенційні жертви за наказом “авторитетів”. Їх гонорар, не перевищує 1-2 тис. доларів.

3). Колишні спортсмени (охоронці) – проходять курс спеціальної підготовки для вчинення вбивств на замовлення. Їх гонорар від 2 до 5 тис. доларів.

4). “Профі” – колишні спецназівці, десантники, морські піхотинці - найманці, які працюють за викликом. Їх гонорар від 10 тис. доларів.

5). “Суперпрофі” – еліта найманців з колишніх офіцерів силових структур і розвідувальних органів. Їх гонорар від 50 тис. доларів. Працюють, як правило, в одиночку.

6). Злочинна комісія - угруповання, що складається з організатора, кілерів, торговців зброєю.

Сьогодні великих масштабів набула також професійна проституція, яка стала досить прибутковим бізнесом. Тут, крім безпосередніх учасників (клієнта і повії) діють й інші зацікавлені особи: утриманці притонів, постачальники “живого товару”, водії, охоронці тощо. До того ж, “секс-індустрія” тісно пов’язана з незаконним обігом наркотиків, поширенням венеричних хвороб і СНІДу, шахрайством, корупцією та іншими злочинами.

Новий вид кримінального професіоналізму в Україні уособлюють комп’ютерні злочинці. Для несанкціонованого проникнення до інформаційно-телекомунікаційних систем вони залучають висококваліфікованих спеціалістів, які згодом стають злочинцями-професіоналами. Найчастіше правоохоронні органи мають справу з комп’ютерними шахрайствами. Введення, заміна, виправлення чи знищення даних або програм, інше втручання в процес обробки інформації приносять хакерам чималі доходи й завдають комерційним або державним структурам непоправної шкоди. До електронного злому відносяться також псування систем безпеки комп’ютера, стирання і фальсифікація інформації. Крім того, комп’ютерні технології широко використовують у “тіньових” конвертаційних центрах, що дозволяє клієнтам ухилятися від сплати податків на мільйонні суми.

5. Основні заходи профілактики та протидії організованій, рецидивній та професійній злочинності.

Удосконалення економічних, політичних, соціальних, ідеологічних, духовних та інших відносин, що відбувається у процесі побудови правової держави, є тим чинником, який підриває корені організованої злочинності. У боротьбі з цим явищем першочергового значення набувають загальносоціальні заходи удосконалення правоохоронної діяльності, для чого потрібно:

1). Завершити радикальну реформу економічної, соціальної, політичної та інших сфер суспільства на засадах чесної конкуренції та демократії, подолати глибоку кризу, в якій опинилась Україна при переході від адміністративно-командної системи господарювання до цивілізованої ринкової економіки.

2). Удосконалити управління державним майном і економічними процесами, зміцнити контроль за мірою праці та споживання, виключити відмивання коштів, отриманих незаконним шляхом.

3). Створити ефективну податкову систему, сприятливі умови для підприємницької діяльності, щоб громадяни мали реальну можливість працювати в рамках закону.

4). Запровадити попереднє вивчення банками фінансового стану фізичних та юридичних осіб, які звертаються з проханням про надання кредитів, а також мети, з якою ці кредити отримуються, та можливостей їх повернення.

5). Оскільки організована злочинність тісно пов’язана з корупцією запровадити обов’язкове декларування доходів усіма державними службовцями.

Окрім загальнопрофілактичних, треба посилювати спеціальні заходи протидії організованій злочинності. Так, суттєвого удосконалення вимагає чинне законодавство, яке значною мірою заганяє економіку в “тінь”. У зв’язку з тим, що організована злочинність випливає з недосконалих економічних відносин, варто ввести нову наукову і навчальну дисципліну - економічну кримінологію, а також розробити загальнодержавну Програму боротьби з організованою злочинністю.

Вимагають перебудови організаційна структура і діяльність спеціальних підрозділів правоохоронних органів з боротьби з організованою злочинністю, професійна підготовка співробітників, їх правовий і соціальний захист, поліпшення матеріально-технічного забезпечення цих підрозділів. Належить удосконалить стратегію і тактику оперативно-розшукової та розвідувально-аналітичної роботи, всебічно вивчати криміногенні ситуації, пов’язані з функціонуванням кредитно-банківської системи. Назріла потреба централізованого обліку ватажків кримінального середовища, встановлення за ними постійного контролю, у тому числі в місцях виконання покарань.

Питання боротьби з організованою злочинністю мають широко висвітлюватись у засобах масової інформації. Хоча і кажуть, що “мафія безсмертна”, але активна протидія їй на загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівнях профілактики при чіткій взаємодії усіх її суб’єктів, тісному міжнародному співробітництві у цій сфері дасть змогу значно скоротити всілякі прояви організованої злочинності та мінімізувати її небезпеку для суспільства.

Попередження рецидиву здійснюється в трьох напрямах:

1) підвищення ефективності призначення та виконання покарань;

2) сприяння процесу ресоціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі;

3) організація належного соціального контролю за особами, схильними до повторних злочинів.

Головною умовою ефективності кримінального судочинства є його справедливість. Вона, по-перше, означає рівність усіх громадян перед законом; по-друге співрозмірність та доцільність покарання. На жаль, практика застосування кримінально-правових норм дає для громадян, які побували на лаві підсудних, досить прикладів, щоб не вірити в цю “рівність”. Органи дізнання, слідчі й прокурори вправі звільнити від кримінальної відповідальності будь-кого, хто вчинив злочин, визнавши, що внаслідок зміни обстановки діяння втратило характер суспільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно небезпечною чи передати матеріали справи на розгляд товариського суду, в громадську організацію або трудовий колектив для вирішення питання про передачу винного на поруки, в компетентні органи для притягнення винного до адміністративної відповідальності. Таким чином, здійснюється своєрідна селекція осіб, які вчинили злочини: одних направляють до суду, інших звільняють від кримінальної відповідальності.

А от як це позначається на статистиці. У 1997 році в МВС України було зареєстровано 1247948 заяв про вчинені злочини. Порушено 589203 кримінальних справи, призначено покарання 235 тисячам осіб. От така на практиці невідворотність покарання. Багато незрозумілого й у визначенні санкцій за різні види злочинів. Часто-густо вони не можуть сприйматися як справедливі. Ще більше нарікань на незаконні судові вироки. Все це негативно впливає на правосвідомість засуджених і сприяє рецидивній злочинності. Ось чому назріла нагальна потреба в радикальному реформуванні всієї системи правосуддя.

Ще актуальнішою є реформа пенітенціарної системи. Дуже важливо створити умови для цивілізованого утримання обвинувачуваних у слідчих ізоляторах. Адже, вони ще не злочинці. Не менш назрілою є проблема організації виконання вироку до позбавлення волі. Колишні виправно-трудові колонії, а тепер установи з виконання покарань – себе вичерпали. Вони завжди переповнені, погано обладнані, засуджені знаходяться у загальних приміщеннях по сотні і більше чоловік. Це створює ідеальні умови для стратифікації, виникнення різного роду угруповань, очолюваних кримінальними “авторитетами”. До цих тягот додаються антисанітарія, насильство, недостатнє матеріально-побутове забезпечення засуджених. Треба повністю модернізувати тюремну систему, налагодити в ній виробництво і професійне навчання. Зрозуміло, що тут потрібне відповідне державне фінансування, залучення до цієї справи громадських організацій, добродійних фондів, церкви, діячів культури і мистецтва.

Другим напрямком попередження рецидивних злочинів є соціальна допомога особам, звільненим з місць позбавлення волі, у побутовому і трудовому влаштуванні. Найгострішою у перші дні після виходу на волю постає проблема житла. Майже третина з тих, хто був одружений і мав сім’ю, втрачають її. Розпадається половина так званих громадянських шлюбів. Колишні в’язні, як правило, втрачають свої робочі місця, а разом з ними – засоби існування і місце в гуртожитках. Тобто доводиться починати життя спочатку. Далеко не всім це під силу зробити без сторонньої допомоги. Іноді така допомога надходить від друзів по спільній злочинній діяльності чи по “зоні”. І через деякий час – нова судимість. Інші вчиняють злочин з відчаю, в складній життєвій ситуації. Своєчасна соціальна допомога таким людям – це не лише акт благородства, але й важливий профілактичний захід.

У містах створюються центри соціальної реабілітації для звільнених, які не мають житла і роботи. Протягом певного часу, встановленого місцевою владою, ці люди одержують матеріальну і психологічну допомогу. Безпосередньо цією проблемою займається спеціальна спостережна комісія виконкомів місцевих Рад, яка діє на громадських засадах, а також, служби у справах неповнолітніх. Працевлаштування осіб, які засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також звільнених від покарання, та індивідуальна профілактична робота з ними покладається на органи внутрішніх справ – дільничних інспекторів, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, а також кримінально-виконавчу інспекцію, що перейшли тепер у підпорядкування Департаменту з питань виконання покарань. Зазначимо, що ця служба зараз втрачає свої профілактичні можливості, оскільки виправні роботи в умовах переходу до ринкової економіки себе вичерпали. До того ж економічна криза та щорічне зростання безробіття в Україні заводять проблему працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, у безвихідь. Становище ускладнюється ще й тим, що на кримінально-виконавчу інспекцію покладаються численні обов’язки, які вони виконати не в змозі. Так, у 1998 році на обліку в даній інспекції перебувало 65406 засуджених, та ще 250 тис. інших категорій осіб, нагляд за якими покладається на зазначений підрозділ, 86406 засуджених умовно і 105605 – з відстрочкою покарання. Отже, на кожного співробітника кримінально-виконавчої інспекції в Україні припадає понад 267 судових рішень, які йому належить виконувати.

У країнах, що входили до складу СРСР, давно вже склалася ситуація, яку навряд чи можна назвати нормальною: проблемами ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, займаються всі і ніхто. Не було і досі немає спеціальної державної служби апробації для роботи з умовно звільненими від покарання та патронажу стосовно колишніх в’язнів. Нечисленна служба профілактики, що колись існувала у складі органів внутрішніх справ, ліквідована у 1991 році.

Не менш актуальною в попередженні рецидиву злочинів є проблема ефективного соціального контролю за судимими. Звичайно, особи, які відбули покарання або звільнені від нього на інших підставах, є повноправними громадянами, і їхні права захищаються Конституцією України. Необґрунтована підозрілість і нагадування про їх кримінальне минуле суперечить етиці людських відносин і не сприяє процесу ресоціалізації. Разом з тим, не можна заплющувати очі на підвищену ймовірність нових злочинів з боку цих осіб. Тому чинне законодавство передбачає деякі форми примусового соціального контролю за особами, які мали судимість. Так, засуджені до позбавлення волі або виправних робіт умовно зобов’язані сплатити штраф і зразковою поведінкою виправдати виявлену їм довіру. Вони також підлягають контролю з боку органів внутрішніх справ, а неповнолітні – служби у справах неповнолітніх. Умовно засуджені можуть передаватися для перевиховання громадським організаціям чи трудовим колективам, які мають здійснювати контроль за ними.

Особи, які були звільнені від відбування покарання умовно-достроково, підлягають контролю з боку громадських організацій та трудових колективів. Так само нагляд здійснюється стосовно засуджених, яким суд постановив надати відстрочку виконання вироку у вигляді позбавлення волі.

Досить жорстким запобіжним заходом рецидиву, пов’язаним із деякими обмеженнями прав громадян, які відбули міру покарання, є адміністративний нагляд міліції. Він може бути призначений за такими категоріями осіб: 1) засудженими за тяжкі злочини; 2) засудженими двічі та більше разів до позбавлення волі за умисні злочини; 3) за особами, які відбували покарання за злочини, пов’язані з незаконним виготовленням та обігом наркотичних речовин.

Адміністративний нагляд встановлюється безпосередньо перед звільненням з установ з виконання покарань або після звільнення. У першому випадку рішення за поданням начальника установи приймає суддя районного чи міського суду, де розташована ця установа, а в другому – за місцем проживання звільненого. Адміністративний нагляд призначається терміном від одного до двох років і не може перевищувати строки погашення або зняття судимості. Безпосереднє виконання нагляду покладається на дільничного інспектора за місцем проживання піднаглядного.

Правила адміністративного нагляду передбачають право працівника міліції: відвідувати житло піднаглядної особи, стежити за тим, щоб вона не залишала місце проживання в установлений час, не перебувала у заборонених для неї місцях. Піднаглядний зобов’язаний з’являтися до органу внутрішніх справ від 1 до 4 разів на місяць. Виїзд з району проживання в особистих справах – лише з відома міліції. Порушення цих правил тягне за собою адміністративну відповідальність, а за самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміннагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлений нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі – кримінальну відповідальність.

Профілактичний ефект застосування останньої є суперечливим. З одного боку, це може попередити або припинити злочинну діяльність раніше судимої особи, а з другого, - притягнення до кримінальної відповідальності за одне лише порушення правил адміністративного нагляду штучно підвищує рівень рецидивної злочинності. Тому, на наш погляд, притягнення до кримінальної відповідальності наразі має сенс лише тоді, коли неодноразове порушення правил адміннагляду поєднується з протиправною поведінкою особи.

Окрім названих, існують й інші форми міліцейського контролю, які не пов’язані з правообмеженнями підконтрольних осіб. Мається на увазі, зокрема, профілактичний облік, що здійснюється підрозділами кримінальної міліції у справах неповнолітніх стосовно підлітків, звільнених із місць позбавлення волі, або тих, кому замість покарання призначені примусові заходи виховного характеру. Підрозділи правоохоронних органів, які мають повноваження здійснювати оперативно-розшукову роботу, ведуть профілактичний облік деяких раніше судимих. Час від часу з ними проводяться профілактичні бесіди і, якщо потрібно, надається відповідна допомога.

Основними напрямками протидії професійній злочинності є:

1) заходи, спрямовані на вдосконалення організації економічного життя людей відповідно до природних законів економіки, тобто спрямовані на розвиток культури економіки. Зокрема, це заходи, що сприяють розвитку цивілізованого підприємництва, чесному бізнесу на ринкових засадах, здатного конкурувати із злочинними формами діяльності у сфері економіки;

2) вдосконалення діяльності держави у сфері боротьби з професійною злочинністю. Зокрема, вдосконалення законодавства і діяльності правоохоронних органів в умовах ринкових відносин.

ВИСНОВКИ. Зазначимо, що організована, рецидивна та професійна злочинність не є винаходом якоїсь окремої країни. Це явище інтернаціональне, за своєю сутністю – один із вищих етапів еволюції злочинності. За характером та формами діяльності цю злочинність умовно можна поділити на кримінальну або гангстерську, яка в основному займається вчиненням грабежів, розбоїв, вимагательств, шахрайств, бандитизму, вбивств, і економічну або “білокомірцеву”, що паразитує на розкраданні державної чи колективної власності, зловживаннях посадовим становищем, корупції та інших корисливих злочинах.

На сучасному етапі вітчизняна організована та професійна злочинність характеризується наступними основними ознаками:

1) виражена організаційно-управлінська структура, чітка ієрархія, наявність єдиних для всіх членів групи норм поведінки, санкцій і заохочень;

2) плановий і законспірований характер злочинної діяльності, загальна мета, орієнтування на отримання значних матеріальних ресурсів у результаті приватизації державної власності та прибутків від тіньового обігу капіталів при мінімальному ризику;

3) система заходів щодо нейтралізації всіх форм соціального контролю з використанням розвідки і контррозвідки: виявлення планів органів, що ведуть боротьбу із злочинністю, підкуп їх співробітників, проникнення на посади в державні структури;

4) наявність великих фондів (як у гривнях, так і в іноземній валюті), що дає можливість вкладати гроші у різні сфери діяльності, у тому числі нелегальної, з метою отримання надприбутків, контролю в своїх інтересах відповідних ринків, засобів масової інформації, матеріальної підтримки членів групи та їх родичів, оплати послуг адвокатів тощо;

5) розмежування сфер впливу - кооперація організованих злочинних угруповань у різних галузях господарства, створення “чорного ринку” товарів та послуг (незаконний обіг наркотиків, зброї, порнобізнес, проституція);

6) активне поширення членами організованої злочинності кримінальної субкультури, особливо серед молодого покоління.

Найголовніше значення у боротьбі з рецидивною злочинністю у сучасних умовах має успішне проведення соціально-економічних реформ, спрямованих на підвищення життєвого рівня громадян, оздоровлення морально-психологічного клімату в країні, розбудову правової держави і громадянського суспільства. Ці заходи належать до загальносоціальної профілактики і стосуються всієї злочинності.

Наостанок зазначимо, що А.І. Гуров пропонує створити умови, за яких вчинення злочину було б економічно невигідним. На жаль, це завдання практично недосяжне, але можна зробити так, щоб розплата за злочин була вигідною для держави та потерпілих. Зрозуміло, що це вимагає суттєвого реформування всієї пенітенціарної системи.

Не менш важливо удосконалити роботу правоохоронних органів у сфері боротьби з професійною злочинністю.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Характеристика сучасного стану організованої злочинності.

2. Характеристика сучасного стану рецидивної злочинності.

3. Характеристика сучасного стану професіональної злочинності.

4. Основні детермінанти міжнародної організованої злочинності.

5. Особа рецидивіста та її особливості.

6. Кримінологічний портрет професіонального злочинця.

7. Актуальні напрямки протидії організованій злочинності в Україні.

8. Роль ОВС та ДПтС України у протидії рецидивній злочинності.

9. Заходи загальносоціального характеру у запобіганні організованій, рецидивній та професійній злочинності.

10. Індивідуальна профілактика професіональної злочинності.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України

2. Актуальные проблемы борьбы с рецидивной преступностью. Рига, 1990.

3. Алексеев А.И., Солопанов Ю.В. Криминологическая характеристика и профилактика рецидивной преступности. М., 1979.

4. Бандурка А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально-психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабилитации осужденных). – Харьков-Запорожье: НУВД, ЗГУ, 2002. – 440 с.

5. Гуров А.И. Криминальный бизнес // Человек и закон - 1990, № 10.

6. Гуров А.И. Криминальный профессионализм // Человек и закон - 1990, № 9.

7. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М.: Юрид. лит., 1990. – 304 с.

8. Дановский С.Л. Характеристика рецидивистов // Исправительно-трудовые учреждения. 1983. № 23.

9. Даньшин И.Н. Общетеоретические проблемы криминологии : монографія / И.Н. Даньшин. – Х. : Прапор, 2005. – 224 с.

10. Даньшин И.Н. Понятие и определение профессиональной преступности // Проблеми законності. – Х., 1999. – вип. 38. – С. 180-185.

11. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия / И.Н. Даньшин. – К., 1988. – 87 с.

12. Даньшин І. Організована злочинність (поняття, кримінологічна характеристика, чинники, шляхи протидиї) // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - № 1. – С. 100-110.

13. Дрёмин В.Н. Преступность и её организованные формы как социальная практика / Информационное обеспечение противодействия организованной преступности: Сб. науч. ст. / Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дрёмина. – Одесса: ФЕНИКС, 2003. – С. 12-25.

14. Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид лит., 1986. – 192 с.

15. Закалюк А. Про запровадження в Україні кримінологічної експертизи // Право України. – 1999. - № 7. – С. 100.

16. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2007. – Кн. 1 : Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.

17. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2007. – Кн. 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. – 712 с.

18. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2008. – Кн. 3 : Практична кримінологія. – 320 с.

19. Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (структура, связи, прогнозирование). Х., 1980.

20. Игнатенко В.И. Предупреждение рецидивной преступности несовершеннолетних. М., 1987.

21. Кримінологія. Загальна частина :Навчальний посібник. – Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2015. – 658 с. (38,2 д.а.) (авт. кол. : Денисов С.Ф., Кулик С.Г., Шеремет О.С.).

22. Кримінологія. Особлива частина : Навчальний посібник. - Запоріжжя, КПУ, 2012. – 692с.

23. Михайлов В.И., Федоров А.В. Модельный закон СНГ “О борьбе с организованной преступностью”: содержание и структура // Государство и право. – 1998. - № 2. – С. 78-84.

24. Организованная преступность (проблемы, дискуссии, предложения) / Под ред. А.И. Долговой, С.В. Дьякова. – М., 1989.

25. Рецидивная преступность. Понятие и криминологическая характеристика. Рига, 1983.

26. Скоков С. Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді позбавлення волі // ПУ. - 1999. - № 2. - С. 84.

27. Сташис В. Деякі аспекти боротьби з організованою злочинністю // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - № 4. – С. 133-141.

28. Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от отбывания наказания. Х., 1990.

29. Хохряков Г.Ф. Парадоксы тюрьмы. М., 1991.

30. Шакун В. Нинішні проблеми боротьби із злочинністю й урбанізація // Право України. – 1997. - № 7. – С. 49-53.

31. Шмаров В.И. Предупреждение преступлений среди освобожденных от наказания. М., 1974.

32. Яковлев А.М. Борьба с рецидивной преступностью. М., 1964.