Предмет і метод економічної теорії

Основи економічної теорії

Конспект лекцій

Івано-Франківськ, 2004

УДК 65.01

Рецензенти: М.О. Данилюк, доктор економічних наук, професор

(Івано-Франківськ, ІФНТУНГ);

Д.В. Шлемко, кандидат економічних наук, доцент

(Івано-Франківськ, ІФНТУНГ).

Рекомендовано до друку Вченою радою факультету управління галузевим та регіональним економічним розвитком.

Л.Є. Сімків, О.С. Яцюк, С.Я. Кісь. Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2004. – с.

У конспекті лекцій висвітлено загальні основи економічного життя суспільства, розкрито закономірності розвитку суспільного виробництва, з'ясовано механізм дії економічних законів і механізм використання їх людьми у процесі господарської діяльності, визначено істотні риси основних суспільно-економічних систем та напрямки їх еволюції.

Для студентів неекономічних спеціальностей.

Зміст

Передмова………………………………………………………….

Тема 1. Предмет і метод економічної теорії……………………..

Тема 2. Суспільне виробництво та економічна система суспільства………………………………………………………………..

Тема 3. Власність та підприємницька діяльність……………..….

Тема 4. Макроекономіка та її показники……………………….…

Тема 5. Економічний ріст та циклічні коливання………………..

Тема 6. Ринок як форма організації суспільного виробництва….

Тема 7. Ринок товарів і послуг…………………………………….

Тема 8. Фінансовий ринок і механізм його регулювання………..

Тема 9. Ринок кредитних ресурсів…………………………………

Тема 10. Ринок цінних паперів. Акціонерні товариства та фондова біржа……………………………………………………………..

Тема 11. Ринок праці та заробітна плата…………………………..

Тема 12. Фірма в системі ринкових відносин……………………..

Тема 13. Витрати виробництва, собівартість та ціна……………..

Тема 14. Особливості підприємництва в аграрній сфері…………

Тема 15. Попит і пропозиція……………………………………….

Тема 16. Основні риси світового господарства. Міжнародний світовий ринок і валютні відносини……………………………………..

Плани семінарських занять…………………………………………

Список використаних джерел………………………………………

Передмова

Україна, проходячи важкий шлях національного відродження, знаходиться на етапі побудови ринкової економіки. Трансформаційні зміни, що відбуваються в нашій державі, потребують наукового обґрунтування принципово нових методологічних основ дослідження процесів розвитку економіки країни та оптимізації процесів управління економічною системою, породжують потребу поглиблення досліджень теоретичного та методичного характеру у сфері економіки. Це обумовлює важливість вивчення економічної теорії, основним завданням якої є наукове обґрунтування загальних основ економічного життя суспільства, розкриття закономірностей розвитку суспільного виробництва, з'ясування механізмів дії економічних законів і механізмів їх використання людьми у процесі господарської діяльності, визначення істотних рис основних суспільно-економічних систем та напрямків їх еволюції.

Сучасний стан вітчизняної економіки характеризують ознаки затяжної кризи, які поєднують у собі як закономірні, первинного походження кризові явища, так і наслідкові негативні явища похідного характеру. До первинних з них можна віднести скорочення ВВП, падіння обсягів виробництва, деградацію господарської структури, втрату ринків збуту. До явищ похідного характеру належать, в першу чергу, зменшення обсягів валового нагромадження основного капіталу (одного з стратегічно важливих видів використання ВВП), фінансова нестабільність, недостатня активність інвестиційних процесів, скорочення податкової бази, зростання внутрішнього та зовнішнього боргу тощо. Тому ефективне використання передових здобутків економічної теорії є важливою передумовою зміцнення української економіки, подальшого її розвитку. Зокрема, це стосується розв’язання проблем модернізації структури народного господарства, забезпечення економічного росту в довготривалій перспективі, ефективного використання трудових ресурсів, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, підвищення ефективності грошово-кредитної політики, посилення державного макроекономічного регулювання, фіскального та податкового регулювання, сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечення розвитку прогресивних форм власності та ін.

Предметом курсу “Основи економічної теорії” є економічні відносини в їх єдності і взаємодії з організаційно-виробничими відносинами та виробничими силами. Економічна теорія досліджує закони, які керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ та розробляє методологічні основи механізму використання їх людством з метою підвищення ефективності виробництва і зростання добробуту населення. Метою вивчення даної дисципліни є комплексне дослідження економічних відносин як форми ефективного виробництва, ґрунтовне пізнання проблем ефективного використання суспільством обмежених виробничих ресурсів і шляхів досягнення максимальних потреб, які невпинно зростають.

У запропонованому навчальному посібнику висвітлено теоретико-методологічні основи економічної системи, розглядається суть економічних законів і категорії та форми їх прояву, притаманні їм внутрішні суперечності та механізм їх дії, обґрунтовано необхідність і шляхи вдосконалення прогресивних форм власності, які найбільш повно відповідають інтересам людей, розглянуто наукові основи управління господарською практикою щодо підвищення ефективності виробництва з метою зростання життєвого рівня населення.

Значна частина питань посібника присвячена проблемам реформування економіки України, визначення найбільш раціональних шляхів виходу з кризи, в якій опинилася економіка, вирішення актуальних питань у сфері соціально-демографічної, бюджетно-податкової, грошово-кредитної політики з метою здобуття нашою державою гідного місця в світовому економічному просторі.

Предмет і метод економічної теорії

Зародження і розвиток економічних знань.Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності. Саме це й зумовило виникнення економічної теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна система поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до н.е.), Платона (437-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позиції свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. “Економікс” (домашнє господарство) – так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Але не кожна економічна думка розвивається у системі поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства. Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства нації і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

У ХІV-XV ст. починається занепад феодального способу виробництва. Феодали замість панщини (оброку) запроваджують грошову ренту. Це змушує селян продавати частину виробленої продукції на ринку. Так поступово долається залежність феодальних господарств і формується єдиний національний ринок, початковою формою якого було проведення ярмарків. Виникає потреба у широкому тлумаченні поняття “економіка”.

У 1615 році французький учений А. Монкретьєн запроваджує термін “політична eкономія” (від грецького “politicos” - державний, суспільний та вже відомого “oiconomia”, який означає “мистецтво державного управління господарством” ). В умовах подолання замкнутості феодальних господарств, формування єдиного загальнонаціонального ринку термін “господарство” охоплює економіку всієї країни, національне господарство. Майже такого ж змісту набуло й поняття “економіка “. Крім того, поява цього терміну зумовлена зростаючою роллю держави в процесі первісного нагромадження капіталу і розвитку торгівлі. Запровадження цього терміну А. Монкретьєном у той період означало його намагання зосередити увагу на державній економічній політиці, мистецтві державного управління економікою. В цьому полягає одна з відмінностей політичної економії від економічної теорії.

Термін “політична економія” був найуживанішим до початку XIX ст. У 1890 році після виходу в світ праці англійського економіста А.Маршала “Економікс” став витісняти термін “економіка”. Предметом економікс А. Маршалл вважав дослідження нормальної життєдіяльності людського суспільства, зокрема, багатства і частково людини, точніше її стимулів до дії та мотивів протидії. Термін “економікс” він запровадив, щоб показати неефективність державного регулювання економіки наприкінці ХІХ ст. і доцільність його обмеження в ринковій економіці. Українською мовою названа праця перекладається двояко: “Принципи економікс” і “Принципи політичної економіки”. Тому ці два поняття науки часто ототожнюють.

Всесвітньо відомий американський економіст П. Самуельсон, якому за підручник “Економіка”, що за ним навчається більшість студентів у західних країнах, присуджено Нобелівську премію, наголошує, що економіка, або політична економія, як її найбільш традиційно називають, пройшла багато етапів розвитку. Але це не означає цілковитого збігу предмета цих наук. Політична економія і економічна теорія є нині двома відносно самостійними ланками в системі економічних знань, яку виробило людство продовж століть.

З часу виникнення кожної з цих наук, які мало чим відрізняються одна від одної, ведеться полеміка, до речі і по сьогодні, що повинна вивчати і якими методами пізнання при цьому користуватися кожна з них.

Визначаючи предмет свого дослідження, П. Самуельсон стверджував, що економіка, або політекономія це:

- наука, що вивчає, як люди здійснюють організацію виробництва і споживання;

- наука про дії, які охоплюють обмінні операції між людьми;

- наука, що вивчає, як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу;

- наука, яка вивчає людей у їх діловому житті;

- наука, що вивчає, як можна вдосконалювати суспільство;

- наука про економічні системи.

Він запропонував також визначення предмета економіки, або політекономії: “Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти їх для споживання”.

У підручнику П. Макконнелла і С. Брю дається таке визначення предмета економіки: “Економікс має справу з ефективним використанням обмежених виробничих ресурсів чи керуванням ними для максимального задоволення людських матеріальних потреб”.

Наведені визначення предмета економічної науки можна синтезувати в наступне: “Економічна теорія вивчає, як суспільство, використовуючи обмежені ресурси, забезпечує найповніше задоволення потреб людей. Вона досліджує, як потрібно організувати виробництво, розподіл та споживання в умовах обмежених виробничих ресурсів”.

Важливо зазначити, що хоч економічна наука вивчає проблеми виробництва і розподілу життєвих благ, вона не є наукою про ці блага і ресурси. Економічна теорія повернута головним чином до людей, які беруть участь у виробництві і йдуть шляхом прогресу та змін незалежно від того, що останні з собою несуть. Іншими словами, економічна теорія вивчає не ресурси і багатство як такі, а економічну поведінку людей.

Історія розвитку економічної науки.Починаючи з ХІV ст. в економіці передових країн Західної Європи відбувалося витіснення натурального господарства товарно-грошовими відносинами, умовою господарського життя ставав товарний обмін. Багатство – як приватне, так і національне – виражається тепер не сукупністю натуральних благ та послуг, що належали феодалам, а грошима, тобто загальним еквівалентом товарної економіки. Головним предметом стають гроші, а сила держави починає вимірюватися безпосередньо грошовими ресурсами.

На основі цих економічних процесів у країнах Європи на початку ХV ст. виникло економічне вчення меркантилізму, яке посіло визначне місце в історії розвитку економічної думки. “Меркантилізм” походить від італійського слова “мерканте”, що перекладається, як купець, торговець. Представники цієї школи вважали, що багатство суспільства виникає тільки в торгівлі (гроші, золото). Головний предмет своєї науки вони бачили в процесах товарного і грошового обігу. Такі уявлення не були випадковими. Вони відповідали початковому виду капіталістичної діяльності – міжнародній торгівлі, коли товари куплялися в одній країні за більш низькими цінами, продавалися в іншій за більш високими. Тому меркантилісти радили державі розширювати торгівлю, накопичувати золото в країні. Представники цієї школи – Томас Ман (1571-1641 рр.) і Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575-1621 рр.)

Томас Ман – англійський економіст, що був купцем і нажив солідне майно, передав свій досвід в двох невеликих працях “Роздуми про торгівлю в Англії з Ост-Індією” і “Багатство Англії у зовнішній торгівлі або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як результат нашого багатства”. В той час торгівля і обіг грошей грали настільки велику роль, що слова “торгівля” і “економіка” вважалися майже однозначними. Томас Ман головним видом капіталу вважав торговий капітал, багатство ототожнював з його грошовою формою, а джерелом збагачення визнавав лише торгівлю, в якій вивіз товарів переважав над ввозом, що приносить приріст капіталу, багатство.

Антуан Монкретьєн де Ваттевіль – французький економіст, поет, бунтівник, дуелянт, прожив бурхливе, повне пригод життя, схоже героям роману А. Дюма “Три мушкетери”, був засуджений як державний злочинець, за вироком суду його труп було спалено, а попіл розвіяно за вітром. Але в історію він увійшов як яскравий представник меркантилізму у Франції, який обезсмертив своє ім’я тим, що ввів в науковий оборот термін “політична економія”. В 1615 р. він випустив книгу “Трактат по політичній економії” і з того часу економічна теорія розвивається як політична економія. Поява такого терміну не випадкова в той час, адже воно обумовлено зростаючою роллю держави в первісному накопиченні капіталу і зовнішній торгівлі. На думку Монкретьєна, зовнішня торгівля є джерелом прибутку, “головною метою різних ремесел” і кращим способом зростання могутності держави. Він бачив різницю між грошима і багатством, достатком. “Не велика кількість золота та срібла ... робить державу багатою, - писав він, - а наявність предметів, необхідних для життя і для одежі ...”. Він був противником розкоші, яка за його словами “для держави чума і зубожіння”.

Варто зазначити, що деякі ідеї меркантилістів (державне втручання в господарське життя, протекціонізм в торгівлі) використовують і в сучасній економіці.

Додамо, що критики меркантилізму справедливо відзначили, що під час торгівельної угоди не виникає взагалі ніякого багатства, а відбувається лише обмін грошей на товар і навпаки. При порушенні рівності в обміні багатство лише перерозподіляється на користь однієї зі сторін. Коли ж обмін рівноцінний, то ніхто не може збагатитися.

Ще однією течією була школа фізіократизму. Виникла вона і розвивалась у період мануфактурного капіталізму у Франції. Фізіократи(від грецького physis - природа і kratos - влада ) були виразниками інтересів великих землевласників. Основним представником і засновником цієї школи був Ф. Кене (1694-1774). На відміну від англійської класичної школи, яка сконцентрувала свою увагу на проблемах поділу праці, вартості, прибутку, заробітної плати, в першу чергу аналізуючи промислове виробництво, Ф.Кене об’єктом свого дослідження зробив землеробство, яке оголосив єдиною продуктивною силою. За його твердженням, тільки у землеробстві створюється нове багатство, а найбільша продуктивність праці зумовлена самою природою. Продуктивними витратами визнавалися лише витрати у сільському господарстві, промислові витрати оголошувались безплідними. Фізіократи висунули ідею еквівалентності обміну і спростували погляди меркантилістів щодо створення багатства у процесі обміну.

Одне з центральних місць у вченні фізіократів займає вчення про додатковий продукт. Під додатковим продуктом фізіократи розуміли надлишок продукції, отриманий у землеробстві, над витратами виробництва. Ф. Кене стверджував, що промисловість не створює чистого продукту, а лише споживає надане землеробством. Вчений розглядав “чистий продукт” з одного боку, як продукт самoї землі, дар природи, з іншого - як породження додаткової праці найманого працівника. Продуктивною визнавалася лише праця у землеробстві.

Найбільше наукове значення має вчення фізіократів про капітал. Вчення про складові капіталу стало для Ф. Кене відправним пунктом аналізу процесу відтворення і обігу всього суспільного капіталу, опис якого він подав у знаменитих “Економічних таблицях” (1758). Ф. Кене вперше в історії політекономії запропонував і використав поняття “відтворення” як постійне повторення процесу виробництва і збуту. Геніальність “Економічних таблиць“ у тому, що вони є першою вдалою спробою показати головні пропозиції і лінію реалізації суспільного продукту, об’єднавши численні акти купівлі - продажу та рух грошей і товарів. Ідеї, закладені у працях Ф. Кене, стали першоосновою майбутнього економічного моделювання.

Дальший розвиток економічна наука отримала в працях Адама Сміта (1723-1790 рр.) і Давида Рікардо (1772-1825 рр.).

Адам Сміт народився в квітні 1723 року в маленькому шотландському містечку Керкодіді в сім’ї головного контролера таможні. Він отримав хорошу освіту, закінчив два університети, здобув фундаментальні знання з філософії, з політичних наук, математики, астрології, юриспруденції, соціології і економіки. А. Сміт ввійшов в історію економічної думки як основоположник класичної політичної економії.

Основна ідея у вченні А. Сміта – ідея лібералізму, мінімального втручання держави в економіку, ринкового саморегулювання на основі вільних цін, які складаються в залежності від попиту і пропозиції. Ці економічні регулятори він назвав “невидимою рукою”. А. Сміт заклав основи трудової теорії вартості, підняв роль продуктивної праці як творця вартості, показав значення розподілу праці як умови підвищення його продуктивності, створив вчення про доходи, чітко сформулював принципи оподаткування і багато іншого.

Ріст багатства відбувається тоді, коли первісно затрачена сума зростає на додаткову величину (добавлену вартість або прибуток). Це принципово важливе відкриття, яке й дозволило економічній теорії, в кінцевому результаті, стати наукою.

Давид Рікардо народився в сім’ї багатого комерсанта. Майже 20 років займався комерційною діяльністю, нажив мільйони і відійшов від справ. Ставши великим землевласником, присвятив себе науковій роботі. Він продовжив розробку теорії А. Сміта, виправивши деякі недоліки його вчення. Головна його праця – “Початок політичної економії і податкове обкладення” (1809-1817 рр.). Він показав, що єдиним джерелом вартості є праця робітника, яка й лежить в основі доходів різних класів (заробітної плати, прибутку, проценту, ренти); що прибуток – це результат неоплаченої праці робітника; сформулював закони обернено пропорційної залежності між заробітною платою і прибутком; вказав на тенденцію норми прибутку до зниження; розкрив механізм диференційної ренти. Його вчення лягло в основу англійського утопічного соціалізму.

Великим недоліком класичної політекономії було знехтування ролі держави в господарському житті. Його джерело відоме: ненавидячи абсолютну монархію, класики мимоволі принижували значення державного регулювання господарських відносин.

Певним етапом еволюції світової економічної думки стали праці швейцарського економіста і історика Жана Шарля Леонарда Сімонда де Сісмонді (1773-1842рр.). В центр свого економічного вчення Сісмонді поставив розподіл, від якого залежить попит і виробництво. Він вважав, що політична економія покликана бути наукою про вдосконалення соціального механізму заради щастя людини.

Ідею створення нового суспільства, розуміючи його кожний по-своєму, висунули французькі соціалісти-утопісти Анрі Клод Сен-Сімон (1760-1825 рр.), Шарль Фур’є (1772-1837 рр.) і англійський економіст Роберт Оуен (1771-1856 рр.). Вони виступили з критикою капіталізму і вимогою реорганізації виробництва, розподілу, відміни приватної власності, зняття протилежності між розумовою й фізичною працею, встановлення справедливої соціальної системи. Останню Сен-Сімон назвав індустріалізмом, Фур’є – гармонією, Оуен – комунізмом. Вони були проти революції і політичної боротьби.

Спираючись на вищі досягнення класичної школи політичної економії Карл Маркс і Фрідріх Енгельс створили теоретичну концепцію, яка отримала узагальнену назву марксизм. Їх ідеї в тій чи іншій степені були доповнені і трохи перероблені В.І. Леніним, а також радянськими економістами і використовувались в Україні аж до 80-х років ХХ ст.

Марксизм, або теорія наукового соціалізму (комунізму)– це напрям в теоретичній економіці, представники якого всебічно досліджували закони розвитку капіталістичного суспільства і запропонували концепцію соціалізму (комунізму) як нової економічної системи. Остання базується на основі сукупності соціалістичних принципів: суспільна власність на засоби виробництва, відсутність експлуатації найманої праці, рівна плата за рівну працю, всезагальна і повна зайнятість, ведення господарства за єдиним планом.

З іменем К. Маркса пов’язана спроба надалі побудувати суспільство без приватної власності на засоби виробництва, спираючись на економіку державного типу, що регулюється з центру. Головна праця К. Маркса – “Капітал” (1917 р.), зробила його одним із визначних економістів світу. Серед головних відкриттів, зроблених К.Марксом, можна назвати наступні:

- сформульовано вчення про суспільно-економічні формації, їх складові елементи, причини зміни цих формацій;

- розкриті закони розвитку капіталізму, його внутрішнє джерело саморуху – протиріччя, історично перехідний характер капіталізму як формації;

- розроблені теорії відновлення економічних криз, виробництва;

- сформульовано вчення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі;

- розроблено вчення про добавлену вартість, дано оригінальний аналіз еволюції форми вартості;

- розкрита сутність абсолютної ренти, сутність найманої праці;

- дана загальна характеристика капіталістичної експлуатації.

Історія лише частково підтвердила справедливість положень і висновків марксистської економічної теорії. Думки К.Маркса про абсолютну злиденність пролетаріату в умовах капіталізму, про капіталістичне суспільство як сугубо експлуатаційне, стали помилковими.

В другій половині ХІХ ст. була сформульована теорія маржиналізму. Класиками цієї теорії стали економісти австрійської школи Карл Менгер (1840-1921 рр.), Фрідріх фон Візер (1851-1926 рр.), Ейген фон Бем-Баверк (1851-1914рр.), а також англійський економіст Уїльям Стенлі Джевонс (1835-1882 рр.).

Маржиналізм (від англійського marginal, ”граничний”) – це теорія, яка показує економіку як систему взаємозв’язаних господарюючих суб’єктів і пояснює економічні процеси і явища, виходячи з нової ідеї – використання граничних (max або min), крайніх величин або станів, характеризуючих не сутність явищ, а їх зміну в зв’язку з зміною інших явищ. Наприклад, теорія граничної корисності досліджує аспект ціноутворення в зв’язку з ефективністю споживання продуктів і показує, наскільки зміниться задоволення споживача при добавленні одиниці оцінюваного продукту (на відміну від затратної концепції). Головні категорії маржиналізму: гранична корисність, гранична продуктивність, граничні витрати і ін. На базі суб’єктивних оцінок теорія пояснює витрати виробництва, попит, пропозицію, ціну. Маржиналізм спирається на кількісний аналіз і використовує економіко-математичні методи і моделі.

В сучасній економічній теорії слід виділити декілька великих напрямів, а саме: інституціоналізм, неокласична економічна теорія, кейнсіанство, монетаризм.

Інституціоналізм (з латинської – установа) – один з напрямків західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами, рушійною силою визнавав психологічні, соціально - правові фактори. Засновниками цієї течії є американські науковці Веблен, Коммонс, Гамільтон, англійський економіст Гобсон. Веблен, наприклад, розглядав життя людини як боротьбу за існування, а значить процес відбору і пристосування. Аналогічно, на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути є особливими формами життя, людських зв’язків і відносин, що мають сталий характер, формують у суспільстві духовні якості та властивості. У свою чергу, інститути є також важливими факторами відбору.

Неокласична економічна теорія.Об’єкт дослідження неокласичної економічної теорії – поведінка “людини економічної”, що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-і роки ХІХ ст. Її засновники – відомі австрійські економісти К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, англійський науковець Джевонс і швейцарський економіст Вальрас.

Основною категорією аналізу прихильники неокласичної економічної теорії вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості. Вартість товару вони визначають корисністю останнього, найменш потрібного предмета споживання, тобто граничною корисністю. Згідно з концепцією “граничної корисності” вартість є результатом виробничої діяльності, в ході якої кожний з виробничих факторів (праця, земля, капітал) вносять свій внесок в її утворення, а величина вартості вимірюється граничною корисністю одного з цих факторів при незмінній величині двох інших.

Кейнсіанство– один з провідних напрямків сучасної економічної теорії. Свою назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Кейнса, який усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм не спроможний надалі існувати, неможливо “уникнути повного руйнування існуючих економічних форм”. Кейнс одним з перших у західній економічній науці обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний дохід, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження.

Кейнс стверджував, що рівноваги в економічній системі неможливо досягти через механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу і що рівновага – рідкісний випадок в економіці. Щоб наблизитися до неї, необхідно регулювати попит шляхом підвищення ефективності інвестиційних процесів зі сторони підприємств і держави (головна роль належить державі).

Монетаризм(з англійської – гроші) – економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Монетаризм виник в середині 50-х років ХХ ст. у США. Його лідер – глава чикагської школи політичної економії Фрідмен – виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу. Виражаючи інтереси найконсервативніших кіл монополістичного капіталу, монетаризм намагається ліквідувати або вкрай урізати соціальні програми держави, виступає за масове безробіття, як засіб боротьби з інфляцією.

Предмет економічної теорії – дослідження виробничих відносин між людьми у процесі праці, виробництва товарів та послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.

За П. Самуельсоном економічна теорія повинна дати відповідь на три основні питання:

- що виробляти (які саме товари та послуги)?

- як виробляти (яким способом)?

- для кого виробляти (хто являється споживачем)?

Роль економічної теорії полягає у формуванні економічного мислення; розкритті закономірностей розвитку суспільного виробництва; надання практичних рекомендацій в суспільному житті.

Функції економічної теорії.В загальній системі наук загальна економічна теорія здійснює певні функції.

Перш за все, вона виконує теоретико-пізнавальну функцію, так як повинна вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства. Будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним цілям суспільства. Економічна теорія не може обмежуватись простою констатацією фактів чи описувати певні економічні закономірності. Необхідно проникнути в їх суть, виявити закони руху, накреслити шляхи використання цих законів в практичній діяльності.

Тому друга функція економічної теорії – практична. Вона здійснює розробку принципів і методів раціонального господарювання, наукове обґрунтування економічної стратегії здійснення реформ економічного життя тощо.

З теоретико-пізнавальною функцією пов’язана не тільки практична, а й виховна функціяекономічної теорії. Її реалізація в широкому розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністративно організованого суспільства до цивілізованого, економічно організованого, що ґрунтується на консенсусі та гармонізації інтересів різних соціальних, національних, територіально-економічних утворень.

Змістом виховної функції є формування психології кожної людини, соціальної або професійної групи. Цю функцію ще називають прогнозно-прагматичною, яка припускає розробку і виявлення наукових прогнозів і перспектив суспільного розвитку.

Методи економічної теорії. Метод– це шлях, спосіб, знаряддя теоретичного дослідження предмета. За допомогою методу можна проникнути в природу економіки. Інакше кажучи, метод – це шлях до істини.

Науковий метод передбачає необхідність доказів, тому основою наукового методу є вчення про докази. Не володіючи доказами, людина не може розрізняти істину і неправду. Науковий метод – це метод висування гіпотез, які можна перевірити на практиці. Економічна теорія ґрунтується на фактах. Звідки ж беруться факти?

Першим джерелом економічного знання є спостереженняі вивчення даних економічної історії. В такий спосіб виявляються і нагромаджуються факти про явища та процеси економічного життя суспільства. Основну суму фактів на сьогоднішній день дає статистика. Але безпосереднє спостереження є мертве, фотографічне відтворення дійсності, воно тільки реєструє зовнішні форми прояву і тому може створити помилкові уявлення про явища.

Отже, спостереження і описування – це тільки підготовча робота. В результаті підбору фактів економічна діяльність стає відомою, але не пізнаною. Збирання фактів називають описовою або емпіричною наукою. А для пізнання взаємозалежності економічних явищ, виведення теорії необхідний економічний аналіз.

Економічний аналізпередбачає систематизацію, тлумачення і узагальнення фактів. Він можливий двома шляхами: від фактів до теорії і від теорії до фактів. Звідси розрізняють і два методи економічного аналізу:

- індуктивний– розпочинається із збирання, систематизації і узагальнення фактів з конкретної проблеми. Результатом є виведення певних принципів, законів. Індукція іде від часткового до загального;

- дедуктивний – спираючись на випадкове спостереження, логіку дослідник може сформулювати попередню, неперевірену гіпотезу. І для її перевірки потрібно багаторазово дослідити окремі факти.

Досить поширеними в економічній науці є методи математичного моделювання, порівняння та інші.

Економічні закони і категорії.Всі економічні явища і процеси розвиваються під впливом економічних законів. Економічні закони– це найбільш суттєві, стійкі, що постійно повторюються об'єктивні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності в економічних явищах і процесах. Як і будь-який закон, економічний закон, за визначенням Гегеля, відображає такий зв’язок двох явищ, коли при наявності одного відбувається інше. Отже, закон – внутрішньо необхідні сталі й істотні зв’язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.

Економічні закони, як і закони природи мають об’єктивний характер, тобто не залежать від волі і свідомості окремих людей. Водночас економічні закони – це закони економічної діяльності людей і поза цією діяльністю не існують. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість з них має тимчасовий характер. Водночас у дії економічних законів і законів природи певною мірою спостерігається така спільна риса, як спадковість. Найбільше це стосується законів розвитку продуктивних сил, зокрема, головної продуктивної сили – людини, яка успадковує здоров’я, психофізичні явища тощо. Економічні закони не залежать від волі і свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

Розрізняють чотири типи економічних законів:

- всезагальні економічні закони– це закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо). Всезагальні економічні закони відображають внутрішні, сталі й суттєві зв’язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, різних елементів у процесі праці, однакових для всіх суспільних форм.

- загальні економічні закони– це закони, що діють у декількох економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Вони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва, у їх взаємодії з деякими елементами різних суспільних форм (тобто відносин економічної власності) в однотипних суспільно-економічних формаціях.

- специфічні економічні закони– це закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший з поміж них – основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

- стадійні економічні закони– це закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва. Наприклад, закон породження монополій концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму.

Якщо економічні закони, передусім специфічні, розкривають найглибшу (або внутрішню) сутність певної економічної системи, то менш глибока її сутність виражається у певних економічних категоріях.

Економічні категорії – це теоретичний вираз, мислені форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, що реально існують. Вони теоретично відображають не тільки окрему сторону системи виробничих відносин, а й її зв’язок із відповідною стороною системи продуктивних сил. Змістом останніх виступає ставлення людини до природи, їх взаємодії. Кожна категорія виражає окремі сторони економічних відносин, а в сукупності вони характеризують економічний лад суспільства в цілому. Наприклад, щоб розкрити суть ринкової економіки, необхідно глибоко оволодіти цілою системою економічних категорій, починаючи з товару, грошей, вартості, ціни і закінчуючи маркетингом і менеджментом.

У кожній економічній категорії відбувається діалектична взаємодія соціально-економічних зв’язків і відносин між людьми (відносин власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв’язками і відносинами людини і природи. Ігнорування продуктивних сил, процесу праці як такої означає, що поза колом питань економічної теорії залишається розгляд категорій “зміст праці”, “робоча сила“, “процес праці” тощо. Економічні категорії більш рухливі, мінливі, ніж економічні закони.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте зародження та розвиток економічної думки в стародавньому світі.

2. Охарактеризуйте школу меркантилістів.

3. Дайте характеристику школи фізіократів.

4. Охарактеризуйте класичну англійську школу.

5. Охарактеризуйте марксистську економічну школу.

6. Охарактеризуйте школу маржиналізму.

7. Дайте характеристику інституціоналізму.

8. Охарактеризуйте неокласичну економічну теорію.

9. Дайте характеристику вчення кейнсіанців.

10. Дайте характеристику вчення монетаристів.

11. Що є предметом вивчення економічної теорії?