Учення про продуктивну та непродуктивну працю 2 страница

3. Використання орендних відносин: “Здавати з підряду збір маслин, виготовлення олії, обробіток земель”.

Луцій Юній Модерато Колумелла

(І ст. н. е.)

Римський письменник і вчений

Основний твір – “Про сільське господарство”

Розглядає стан античного сільського господарства в період кризи рабовласництва. Занепад сільського господарства зумовлений погіршенням господарювання, насамперед через недбале ставлення рабів до праці. Пропонує систему заходів для раціоналізації рабовласницького господарства:

1. Необхідно запровадити поділ праці, спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці.

2. „Добрий господар може зробити прибутковим будь-який клаптик землі, вирощуючи там саме те, для чого ця земля найбільш придатна”.

3. Власник маєтку повинен буди суворим і досвідченим. Л. Колумелла радить купувати приміські маєтки, щоб частіше там бувати. Власникам віддалених господарств він рекомендував здавати землю в оренду вільним людям, оскільки на той час це вже стало вигіднішим, ніж використання рабів.

2.2.Економічніпоглядиепохисередньовіччя

Історичні умови

1. Розвиток великої феодальної земельної власності і виникнення особливих форм її сполучення з безпосередніми виробниками.

2. Зміна ідеології та суспільної свідомості під впливом християнства.

3. Розвиток міст, ремесла, торгівлі. Виникнення централізованих держав.

Особливості економічних поглядів

Предметом досліджень виступає становлення і розвиток феодального устрою.

Метод дослідження являє собою поєднання емпіризму з догматизмом релігійної етики і схоластикою.

Головні документи раннього середньовіччя:

- “Салічеська правда” (IV ст.);

- “Капітулярій про вілли” (поч. IX ст.);

- “Руська правда” (X ст.).

1. Описують процеси розпаду общинного землеволодіння, закріпачення селянства, організації ранньофеодальної вотчини.

2. Зосереджують увагу на господарських можливостях натурального господарства.

3. Фіксують наявність різних прав приватної власності.

2.2.1. Виникнення та розвиток економічної думки в Київській Русі. “Руська правда”

Багатий матеріал розуміння економічного життя, виробничо-господарської діяльності Київської держави дає видатна пам’ятка суспільно-економічної та юридичної думки XI – XII ст. “Руська правда”.

Перша частина цього документа (“Коротка правда”) поєднує в собі дві частини: “Правду Ярослава Мудрого”, яка з’явилась у 30-х рр. XI ст., і “Правду Ярославичів”, прийняту синами Ярослава Ізяславом, Святославом та Всеволодом на з’їзді в Києві у 1072 р. Друга частина “Руської правди” (“Пространна правда”) належить до XII ст. і включає в себе “Суд Ярослава” і “Устав Володимира Всеволодовича”, прийнятий у 1113 р. після повстання нижчих верств населення Київської держави.

“Пространна правда” знайомить нас з організацією феодального господарства в Київській Русі. У документі відзначається, що на той час існує феодальне землеволодіння у трьох основних формах: князівському, боярському та монастирському. Згідно з цими видами власності на землю формуються два типи феодальних господарств: вотчинне, одержане в спадщину нащадками феодала після його смерті, і олісне, одержане в подарунок за вірну службу князеві.

“Руська правда” приділяє особливу увагу захисту власності феодалів, перш за все князів та бояр, у чому проявлялась класова природа законодавства Київської Русі. Більшість статей “Руської правди” захищає приватну власність князів та феодальної знаті на землю, кріпосних селян, утверджує право на отримання податків і натуральних повинностей.

Безпосереднім виробництвом у вотчинному господарстві займаються робочі люди. “Руська правда” виділяє серед них такі категорії:

- рядовичі – недавні общинники, що потрапили у феодальну залежність в результаті розшарування общини і входять до складу князівської челяді;

- смерди – робочі люди, які мають свій наділ і господарство, засноване на власній праці;

- закупи – смерди, які втратили свої засоби виробництва і вимушені брати їх в позику у феодала;

- холопи – повністю залежні від феодала селяни на основі кріпосного права.

Наявність феодальної експлуатації та позаекономічного примусу до праці у Київській Русі підтверджують дані про рентні відносини. Головними платниками данини та ренти згідно з “Руською правдою” були смерди.

Деякі статті “Руської правди” декларують торгові взаємовідносини. Відзначається наявність перших феодальних товариств, де товарно-грошові відносини базуються на взаємній довірі учасників.

Про розвиток товарно-грошових відносин у Київській Русі свідчить наявність лихварства. ”Руська правда” сповіщає про забезпечення майнових інтересів кредиторів. Беручи гроші в кредит (борг), необхідно було сплачувати процент, розмір якого регулювався законодавством. Залежно від предмета позики виділяються такі різновиди процента: “рез” (гроші), “просоп” (жито), “настав” (мед).

“Руська правда” встановлювала і розміри процентів. Місячний “рез” сплачувався при короткострокових позиках і мав норму 20%. При позиці на рік утримувався високий “рез” – “в третину”, тобто приблизно 60%. Деякі статті свідчать про наявність верств населення, які віддавали великі суми грошей лихварям під проценти ( такі гроші дістали назву “істо” ), а також про наявність у Київській Русі двох різновидів кредиту: грошового та комерційного.

“Руська правда” – багатогранний твір, що поєднав у собі правові та юридичні ідеї з економічними, дав можливість нащадкам зрозуміти економічний і політичний стан Київської Русі.

2.2.2. Економічні погляди раннього середньовіччя

Фома Аквінський

(1226 – 1274)

Італійський монах, аристократ за походженням, канонізований католицькою церквою в 1323 р. Систематизатор релігійної філософії.

Основний твір – “Сума теології”

1. Вважає, що власність становить двояке відношення – управління і користування. Наявність власності пояснює необхідністю підтримувати божественний порядок на землі.

2. Виводить теорію “справедливої ціни”. Основа обміну – рівність корисності обмінюваних речей, яка вимірюється монетою. Звідси – продавати річ дорожче, або дешевше, ніж вона коштує, – несправедливо. Але в реальному житті бувають випадки, коли річ продається дорожче (наприклад, коли селяни привозять продукти у місто) або дешевше (наприклад, коли продукти купуються безпосередньо в селі). Отже, мають місце дві ціни. Яка ж з них є справедливою? За Аквінським, – та, що дає грошовий надлишок людині, яка більш значуща для суспільства.

3. Гроші вважає мірою матеріального життя і визнає дві їхні функції – міру вартості і засіб обігу.

4. Засуджує суспільну рівність. Суспільство, за його розумінням, повинно бути ієрархічним. Виправдовує рабство, вбачаючи його коріння у природному розрізненні людей, їхній гріховності.

5. Виступає за самозабезпечення держави, віддає перевагу натуральним формам багатства, а золото та срібло вважає багатством “штучним”.

6. Засуджує лихварство: “Гроші не можуть породжувати гроші”.

Ібн Хальдун

(1332 – 1406)

Арабський мислитель, активний політичний і науковий діяч Єгипту

1. Розглядає проблеми простого товарного виробництва і ціноутворення, описує фактори, що впливають на формування ціни:

- маса товару, що винесена на ринок;

- податки і побори, включені в ціну: “незаконні побори сприяють дорожнечі”;

- характер потреби в товарі: “з усіх товарів хліб є тим товаром, на який бажана низька ціна, бо потреба в ньому загальна”.

2. Вводить поняття вартості, вважаючи, що в обміні прирівнюються рівновеликі витрати праці: “Більшість того, що людина накопичує і з чого одержує безпосередню користь – рівноцінне вартості людської праці”.

3. Встановлює, що гроші – основа доходів, накопичень та скарбів, мірило вартості.

Нікола Орем

(1323 – 1382)

Французький вчений

Основний твір – „Трактат про по-

ходження, природу, юридичну

підставу та зміну грошей”

1.Вважає, що гроші є штучним інструментом, який люди винайшли для полегшення товарообміну. . Спочатку золото та срібло були звичайними товарами і лише поступово, завдяки своїм природним властивостям, стали грошима.

2.Виступав проти псування монети, оскільки вона не є власністю короля, хоч і карбується з його портретом. Зміна ваги і цінності монет завдає збитку торгівлі та кредиту та знецінює різні грошові доходи.

2.2.3. Соціальні утопії пізнього середньовіччя

Томас Мор

(1478 – 1535)

Видатний державний діяч, лорд-канцлер короля Англії.

Основний твір – “Золота книга, настільки корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія”

Критикує феодальний устрій Англії початку XVI ст. і розкриває його основні соціально-економічні суперечності:

- нерівність, причина якої вбачається в наявності приватної власності;

- зубожіння робітників;

- жадібність багатіїв.

Малює прообраз майбутнього суспільства, в якому:

- не існує приватної власності;

- наявна рівність і розподіл продуктів за “справедливими потребами”;

- обов’язковість трудової діяльності протягом шестигодинного робочого дня;

- відсутні гроші;

- контроль за виконанням робіт;

- свобода совісті, демократичні вибори посадових осіб.

Томмазо Кампанелла

(1568 – 1639)

Італійський революціонер,

виходець з селянської бідноти,

очолив повстання проти іспанського панування.

Основний твір – “Місто Сонця”

Як і Томас Мор, викриває суперечності феодального устрою, причиною яких вважає наявність приватної власності. Нове життя Кампанелла змальовує у державі, яка називається містом Сонця:

1. Влада належить Метафізику-первосвященику і трьом його заступникам – Пону (військові справи), Сіну (духовна сфера, культура, наука), Мору (матеріальне виробництво і приріст населення).

2. Організоване суспільне споживання та виробництво на базі суспільної власності і обов’язкової трудової повинності.

3. Відсутня індивідуальна сім’я та індивідуальне виробництво.

2.2.4. Економічна думка епохи феодалізму в Україні

В історії суспільно-економічної думки України особливе місце займає період з другої половини XVIII ст. і майже все XIX ст. За цей час Україна проходить стадію розкладу феодально-кріпосницького ладу і виникнення в його надрах капіталізму. Названа особливість знайшла своє відображення і в основних проблемах, які досліджувала економічна теорія, і в тих рекомендаціях, які вона давала для господарської практики.

А. Алейников

Козак, депутат від Хоперської фортеці (Слобідська Україна)

1. Пропонує усунути кріпосницькі відносини законодавчими нормами.

2. Виступає проти права купівлі земель, населених кріпаками; проти нагородження за заслуги перед батьківщиною кріпосними людьми і селянами, вимагав нагороджувати грошовою та хлібною платнею.

3. Пропонує дозволити дворянам будувати у своїх селах фабрики та заводи, роботи на яких виконувалися б вільними людьми.

4. Намагається поліпшити становище козаків і кріпаків шляхом дозволу на продаж продуктів їхньої праці купцям вроздріб, а не оптом.

5. Підтримує торгівлю з європейськими та азіатськими державами.

Яків Павлович Козельський

( 1728 – 1795 )

Вчений, філософ-просвітник

Основний твір – “Філософські пропозиції” (1788 )

1. Звільнення селян має відбуватися лише після підняття їхнього загальноосвітнього рівня.

2. Справедливо вважаючи основним джерелом багатства працю, а основним недоліком кріпосництва зниження її продуктивності, Козельський пропонує замінити існуюче суспільство новим, заснованим на дрібній трудовій власності.

3. На думку Козельського, всі повинні працювати і мати рівні права як до власності, так і до міри праці і споживання.

4. Для постійного підтримання високої продуктивності праці Козельський пропонує вжити ряд заходів:

- праця не повинна бути надмірною і виснажливою, “… для праці людини досить восьми годин на добу”;

- необхідно запроваджувати матеріальне і моральне заохочення.

Яків Павлович Козельський

Поміщик, депутат Комісії про укладання від “шляхетства Катерининської провінції Дніпровського пікінерського полку”

У своїх виступах на комісії депутат Козельський вказував на дійсну причину зниження продуктивності кріпацької праці – відсутність власності у селянина і вимагав надання селянам права на майно і спадкове володіння землею. Поряд з цим Козельський пропонував відділити селянські землі від поміщицьких і змінити організацію праці кріпаків. Він вважав за необхідне, щоб селяни працювали два дні на тиждень для сплати податків державі, два дні – на панщині, два дні – на себе і один день присвятили молитві. Козельський висловив геніальний здогад про необхідний та додатковий робочий час і продукт при феодалізмі.

Література

1. Березин И.О. Очерки по истории экономической мысли. – М.: RISC,1993. – С. 9 – 13.

2. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 14 – 40.

3. История экономических учений. – Ч.1: Учебное пособие / Под ред. В. А. Жамина, Е. Г. Василевского – М.: Издательство МГУ, 1989. – С.14 – 31.

4. История экономических учений: Учебник для экон. вузов / М. Н. Рындина, Е. Г. Василевский и др.– М.: Высшая школа, 1983. – С. 10 – 16.

5. Несторенко О.П. Історія економічних вчень: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 18 – 22.

6. Реуэль А. Л. История экономических учений. – М.: Высшая школа,1972. – С.10 – 38.

7. Шумпетер Й. История экономического анализа // В кн.: Истоки (Вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли) – Вып.1 / Под ред. В. А.Жамина – М.: Экономика, 1989. — С. 284 – 306.

Тема 3.ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ МЕРКАНТИЛІЗМУ

Питання для вивчення

Ø Меркантилізм як економічна політика європейських

Ø держав у XV – XVIII ст.

Ø Ранній меркантилізм. Теорія грошового балансу

Ø Пізній меркантилізм. Теорія торгового балансу

Ø Меркантилізм в Росії та Україні

Історичні умови

1. Розвиток техніки і технології, епоха великих географічних відкриттів і процесів первісного нагромадження капіталу.

2. Зародження мануфактурного виробництва.

3. Розвиток товарно-грошових відносин, початок формування національних і світових ринків.

Особливості економічних поглядів

Предметом дослідження виступають процеси первісного нагромадження капіталу, закономірності зростання багатства у сфері обігу.

Методом дослідження є емпіризм.

3.1. Меркантилізм як економічна політика європейських

держав у XV – XVIII ст.

Меркантилізм як економічна політика– особливий тип діяльності держави, який сприяє первісному нагромадженню капіталу.

Етапи розвитку:

Ранній меркантилізм (монетарна система) – заохочення ввозу в державу дорогоцінних металів шляхом:

- заборони іноземним купцям вивозу золота та срібла у вигляді виручки;

- впровадження покарань за вивіз дорогоцінних металів.

Пізній меркантилізм (мануфактурна система) – заохочення ввозу грошей в країну шляхом:

- розвитку виробництва експортних товарів;

- досягнення переваги експорту над імпортом.

Меркантилізм як теорія націлений на вивчення економічних закономірностей, що діють у сфері обігу.

3.2. Економічна теорія меркантилізму.

Ранній меркантилізм (теорія грошового балансу). Згідно з цією теорією гроші вважаються основним багатством. Необхідно більше заохочувати надходження грошей з-за кордону і менше їх витрачати.

Вільям Стаффорд

(1554 – 1612)

Основний твір – “Критичний переказ деяких скарг наших співвітчизників” (1581)

1. Аналізує зовнішню торгівлю Англії і приходить до висновку, що іноземні купці вивозять за свої товари одержане англійське золото та срібло внаслідок:

- більш високої купівельної спроможності англійської монети в інших країнах;

- зростання споживання предметів розкоші, за які англійці розплачуються більшою кількістю грошей, що покидають країну;

- вивозу сировини, яка в переробленому вигляді ввозиться до Англії і реалізується за вищою ціною.

2. Пропонує ряд заходів, що сприятимуть зростанню маси грошей в країні:

- утримання від купівлі іноземних товарів;

- сприяння зростанню грошових скарбів Англії;

- боротьба з пошкодженням монет.

3. “Все, що придбане у нас іноземцями, йде від нас назавжди. Всупереч цьому, все, що ми придбали одне у одного, залишається вдома. Звідси випливає необхідність державної опіки над вітчизняною торгівлею”.

4. Держава повинна діяти не забороною, а митом і податками, опікувати експортні галузі.

Гаспар Скаруффі

(1519 – 1584)

Основний твір – “Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріблом” (1582)

1. Запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову одиницю, визнати золото та срібло валютними металами, прирівняти одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. Щоб налагодити грошовий обіг у міжнародному масштабі, необхідно скликати загальноєвропейську конференцію під керівництвом папи або імператора для вирішення цих проблем.

2. Рекомендував ліквідувати національні бар‘єри, які обмежують обіг грошей, а золото і срібло рахувати звичайними товарами.

Бернардо Даванзатті

(1529 – 1606)

Флорентійський банкір

Основний твір – “Читання про монету” (1582)

Розглядає проблеми грошового обігу і приходить до висновку про необхідність:

1. Запровадження безмитного карбування монет і обігу зливків золота та срібла.

2. Дотримання умови наявності в обігу достатньої кількості грошей.

3. Ведення боротьби з фальшивомонетниками.

4. “Будь-яке багатство являє собою дещо, що може бути обернене в гроші”.

Пізній меркантилізм (теорія торгового балансу). Згідно з цією теорією джерелом багатства нації є розвиток зовнішньої торгівлі і дотримання активного торгового балансу.

Томас Мен

(1571 - 1641)

Англійський купець, один із директорів Ост-Індської торгової компанії.

Основний твір – “Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства” (1624)

Розглядаючи потоки товарів у зовнішній торгівлі, автор приходить до висновку, що остання може служити джерелом багатства лише за умови, коли грошова виручка від проданих товарів буде переважати суму грошей, витрачену на придбання товарів з-за кордону. Для виконання даної умови держава повинна:

1. Прагнути до виготовлення якомога більшої маси власних товарів.

2. Знижувати вартість транспортування експортних товарів.

3. Здійснювати ряд заходів для підтримки ремісництва.

4. Встановлювати мито на імпорт і забезпечувати безмитний експорт.

5. Заборонити колоніям торгівлю з іншими країнами, крім метрополій.

6. Враховувати попит сусідніх держав.

7. Не боятися вивозити гроші: “Зростання ввозу товарів за допомогою готівкових грошей врешті-решт після вивозу товарів знову за кордон перетворюється у ввіз набагато більшої кількості грошей, ніж та, що була у свій час вивезена”.

Т. Мен спростував вигідність дотримання грошового балансу. Він довів, що зменшення кількості грошей в країні може бути досягнуте не забороною їхнього вивезення, а активною зовнішньою торгівлею.

Основним джерелом національного багатства економіст вважав прибуток з капіталів, що функціонують у зовнішній торгівлі. Як збільшити цей прибуток? Він пропонує зосереджуватись на:

- посередницькій торгівлі;

- розвитку експортної промисловості, що працює на вітчизняній або дешевій імпортній сировині;

- обмеженні заробітної плати найманих робітників;

- зниженні життєвого рівня народу в цілому.

Щодо останніх пунктів Т. Мен писав: ” Як достаток та могутність роблять народ лінивим і непередбачливим, так незгоди і злидні роблять його розумним і працелюбним “.

Антоніо Серра

Основний твір – “Короткий трактат про причини, які можуть привести до достатку золота та срібла в країнах, що не мають родовищ, стосовно Неаполітанського королівства” (1613)

Зосереджує увагу на вивченні причин недостатньої кількості грошей у Неаполі і з’ясовує, що в зовнішній торгівлі країни переважає імпорт.

Для виправлення ситуації рекомендує:

1. Більш активно розробляти золоті та срібні родовища.

2. Вивозити надлишки товарів і прагнути переваги експорту над імпортом.

3. Розвивати ремісництво та винахідливість населення.

Антоніо Дженовезі

(1712 – 1769)

Завідувач кафедрою у Неаполі-танському університеті

Основний твір – “Лекції про комерцію та цивільну економіку”

1. Не можливо допускати такого вивезення товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість і такого ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам.

2. Основою торгової політики є зовнішньоторговельні заходи, що мали місце в Англії.

Антуан де Монкретьєн

(1576 - 1621)

Французький дворянин

Основний твір – “Трактат політичної економії”(1615)

Робота А. де Монкретьєна дала нову назву економічній науці – політична економія. За Монкретьєном, це – вчення про державне господарство і державну політику, яку повинна проводити влада в цілях зростання багатства країни. Основними ідеями цього твору є:

1. Розширення зовнішньої торгівлі і особливо вивозу промислових виробів.

2. Встановлення високих митних ставок на імпорт. У торгівлі, на думку автора, виграш одного учасника є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі торговці, країна в цілому нічого не втрачає. У зовнішній торгівлі іноземні купці викачують багатство країни.

3. Державна підтримка розвитку мануфактурного виробництва.

4. Встановлення монопольного становища французьких купців на внутрішньому ринку країни. На його думку, „купці надзвичайно корисні державі”.

5. Поліпшення становища народу, особливо селянства.

А. Монкретьєн розрізняє поняття „багатство” і „гроші”. Він вважає, що золото і срібло створюють лише передумови для багатства і добробуту держави, але само по собі ще не робить її багатою. А „природне багатство” – це хліб, сіль, вино, одежа та інше. Автор виступає проти зайвої розкоші, вважаючи її „чумою”, яка призводить до втечі золота з країни.

Джеймс Стюарт

(1712 – 1781)

Основний твір – “Дослідження про принципи політичної економії” (1767 )

Не поділяє думку меркантилістів, що багатство створюється внаслідок продажу окремими купцями товарів за ціною, що перевищує їхню вартість. Від розділяє прибуток на позитивний, який залежить від продуктивності праці, і на відносний, який є результатом обміну у процесі міжнародної торгівлі. На думку Дж. Стюарта, тільки позитивний прибуток породжує зростання суспільного багатства.

Теорії меркантилізму розвивалися в різних країнах світу і мали певні особливості в кожній з них. Відбитки меркантилістських ідей знаходимо і в роботах російських політичних діячів.

3.3. Меркантилізм в Росії та Україні

Єрмолай Еразм

(? – сер. XVI ст.)

Священик та політичний діяч

Основний твір – “Благо хотящем царем правительница и земле-делие” або “Правительница” (поч. 50-х рр. XVI ст.).

Намагаючись полегшити становище селян, Еразм вважав за необхідне звільнити їх від грошових податків землевласникові і від виконання ямської повинності, яку пропонував перекласти на населення міст. Повинності землевласникам селяни зобов’язані виконувати лише у вигляді оброку в розмірі п’ятої частини від виробленого ними продукту.

Забезпеченість землею і селянами Еразм ставив у залежність від службових якостей і виконання службового обов’язку. Нетрудове багатство панів відкидалося ним як несправедливе.

Еразм аналізував процеси розвитку торгівлі, пропонував надати населенню право безмитної торгівлі.

Афанасій Лаврентійович Ордін-Нащокін

(1605 -- 1680)

Основний твір – “Новоторговий устав 1667 року”

Основне завдання, яке стоїть перед російською державою – це досягнення позитивного зовнішнього балансу. Для цього необхідно:

1. Захищати інтереси купецтва.

2. Привабити в країну і утримати в ній дорогоцінні метали.

3. Сприяти вітчизняній торгівлі. В Росії торгівля не була дуже розвиненою. Причина цього у недостатньої кількості капіталу та у засиллі іноземних купців.

4. Розвивати вітчизняну промисловість, продукція якої задовольняла потреби внутрішнього ринку.

Іван Тихонович Посошков

( 1652-1726)

Російський економіст

Основний твір – “Про вбогість та багатство“ (1724)

1. Багатство суспільства втілюється не тільки в дорогоцінних металах, а й у матеріальних благах. Посошков розрізняє багатство матеріальне і нематеріальне. Під матеріальним багатством він розуміє багатство держави і багатство народу, під нематеріальним – “істинну правду”, тобто законність, правові умови, хороше управління країною.

2. Основним завданням економічної політики держави Посошков вважав “всенародне збагачення”. Для знищення злиденності необхідно змусити всіх людей працювати, рішуче боротися з непродуктивними витратами, дотримуватися в усьому суворої економії. „В коем царстве люди богаты, то и царство то богато, а в коем царстве будут люди убоги, то и царству тому не можно слыть богатому”.

3. Економіст виступав за розвиток промисловості. Для цього він рекомендував будувати заводи за державний кошт і передавати їх у приватні руки.

4. “Торг – дело великое! Купечеством всякое царство богатитца, а без купечества никакое и малое государство быть не может”.

5. Посошков відстоював номіналістичну теорію грошей, але не розумів функції грошей як міри вартості та зв’язку грошей з товаром.

6. Пропонував визначити законом розмір кріпацьких повинностей згідно з кількістю землі, значно зменшити розмір податків, встановити обов’язкове навчання селянських дітей грамоті.

Практичне відображення ідей російського меркантилізму можна знайти у відомих економічних реформах Петра І. Заохочування державою деяких видів виробництва та промислів супроводилося обмеженням за допомогою системи мита та штрафів випуску „непотрібних” товарів. Петро І широко використовував політику протекціонізму, яка була направлена на боротьбу за самостійний розвиток Росії.

Меркантилістські мотиви простежуються і в роботах хорвата Крижанича (1616 – 1683), написаних ним під час тривалого перебування в Росії. У своєму трактаті “Думи політичні” автор висунув вимогу створення російському купецтву сприятливих умов у внутрішній і зовнішній торгівлі. Він вважав необхідним розвиток промисловості і торгівлі.

Певні риси меркантилізму були властиві й українській економічній думці. Ще в XVII ст. економічна політика Б. Хмельницького мала деякі елементи меркантилізму: держава активно втручалася господарське життя, обмежувала вивезення коштовностей, заохочувала експорт товарів, було установлено мито, яке захищало вітчизняного виробника, а також були введені пільги для купців, які займалися внутрішньою торгівлею. Українські торговці заключали довгострокові угоди з іноземними купцями, що сприяло піднесенню економічного життя країни, розвитку товарно-грошових відносин, процесу первісного нагромадження капіталу.

Феофан Прокопович

(1681 – 1736)

Історик, письменник, політик, ректор

Київської академії

1. Підтримував господарський та торговельний баланс. Досягнення такого балансу можливо лише розвитком промисловості, торгівлі, удосконаленням державного управління.