Загальна характеристика трудових ресурсів
Вироблення ефективної державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів. Трудові ресурси тісно пов’язані з поняттям людські ресурси, які є специфічні та найважливіші з усіх видів економічних ресурсів. Як чинник економічного розвитку, людські ресурси – це працівники, що мають певні професійні знання, вміння та навички для реалізації їх у трудовому процесі. Залежно від мети дослідження людські ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями населення, економічно активне населення, трудові ресурси, трудовий потенціал, людський капітал.
Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. Термін «трудові ресурси» виник у перші роки радянської влади для потреб централізованого управління. У Радянському Союзі окрім права на працю законодавчо був закріплений обов’язок кожного громадянина працювати на «загальну користь». Працездатні, що не працювали більше трьох місяців, вважалися такими, які ведуть «паразитичний спосіб життя», і переслідувалися не лише адміністративним, а й за кримінальним законодавством. Оскільки в Конституції України проголошена заборона примусової праці, поняття «трудові ресурси» поступово втрачає своє економічне значення.
Щоб зрозуміти сутність поняття “трудові ресурси”, необхідно зазначити, що все населення залежно від віку поділяється на:
1) осіб, молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);
2) осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 54 років включно, чоловіки — від 16 до 59 років включно);
3) осіб, старших працездатного віку, після досягнення якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки — з 55, чоловіки — з 60 років).
Працездатний вік – поняття узагальнене, що визначається системою законодавчих актів. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу у зв’язку із старістю. Для деяких видів трудової діяльності, що пов’язані з роботою в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці, на підземних роботах, у шкідливих та важких умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет, робота в шахтах) пенсійний вік настає раніше на 5 – 10 років, а інколи і більше. Такі люди належать до категорії пільгових пенсіонерів.
Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних та непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці — це інваліди 1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це підлітки і пенсіонери, які працюють за віком.
До трудових ресурсів належать:
1) населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці);
2) працюючі особи пенсійного віку;
3) працюючі особи віком до 16 років.
Згідно з українським законодавством на роботу можна брати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.
Міжнародною організацією праці (МОП) рекомендована система класифікації, відповідно з якою населення поділяється на економічно активне та економічно неактивне.
Економічно активне населення – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, які на цей момент не мають роботи, але бажають її одержати.
Зайняті економічною діяльністю – це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого дня, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному підприємстві), безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які пропрацювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.
Безробітні у визначенні МОП – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.
Економічно неактивне населення за методикою МОП — це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні, тобто – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:
1) учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;
2) особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;
3) особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;
4) особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;
5) особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;
6) інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.