Тема 1. Поняття права інтелектуальної власності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту УКРАЇНИ

Одеська державна академія будівництва та архітектури

Кафедра філософії, політології, психології та права

В.О.Криворучко

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

для студентів всіх спеціальностей

освітньо-кваліфікаційного рівня – спеціаліст або магістр

денної та заочної форми навчання

з дисципліни «Інтелектуальна власність»

Одеса – 2012

ББК Х 51

«ЗАТВЕРДЖЕНО»

Вченою Радою Факультету Конструювання в промисловому та цивільному будівництві ОДАБА

Протокол № 5 від 28.02.2011р.

Навчальний посібник розглянутий і рекомендовані до друку на засіданні кафедри Філософії, політології, психології та права, протокол № 8 від 10.02.2011р.

Методичні вказівки розглянуті і рекомендовані до друку на засіданні науково-методичної комісії факультету „Конструювання в промисловому та цивільному будівництві” ОДАБА, протокол № 4 від 21.02.2011р.

Розробник: ст.викладач Криворучко В.О.

Рецензенти:

Кандидат історичних наук, доцент кафедри українознавства ОДАБА Боган С.М.

Кандидат психологічних наук, доцент кафедри загальної та диференціальної психології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського Бикова С.В.

Стисла анотація.

В навчальному посібнику з дисципліни “Інтелектуальна власність” у стислій формі розглядаються сімнадцять тем, які передбачені програмою дисципліни “Інтелектуальна власність” для вищих учбових закладів технічного профілю.

Крім загальних питань, у посібнику є контрольні запитання, а також навчальна література, яка може бути використана студентами при підготовці до занять з дисципліни “Інтелектуальна власність”. Посібник сприяє формуванню у майбутніх фахівців знань щодо правовідносин, які виникають з результатів творчої діяльності в рамках прав інтелектуальної власності. Він призначений для студентів денної та заочної форм навчання, а також для широкого кола читачів, для яких становить інтерес розглядувана тематика.

Відповідальний за випуск: завідуючий кафедрою Філософії, політології, психології та права, кандидат філософських наук, доцент Крижантовський А.В.

З М І С Т

Передмова 4

Тема 1. Поняття права інтелектуальної власності 5

Тема 2. Законодавство України про інтелектуальну власність 11

Тема 3: Охорона прав інтелектуальної власності. 14

Тема 4: Об'єкти права інтелектуальної власності 16

Тема 5: Суб'єкти права інтелектуальної власності 20

Тема 6 : Авторське право 23

Тема 7: Суміжні права 30

Тема 8: Охорона й захист авторського права й суміжних прав 33

Тема 9: Патентне право 36

Тема 10. Правова охорона об'єктів промислової власності 42

Тема 11. Правова охорона селекційних досягнень 45

Тема 12. Правова охорона нетрадиційних рішень 50

Тема 13. Захист прав патентовласника 53

Тема 14. Правові засоби індивідуалізації учасників товарного

обороту, товарів і послуг 55

Тема 15. Правова охорона комерційної таємниці 59

Тема 16. Правова охорона топографії інтегральних схем 64

Список літератури 66

Передмова

В 1999 році Асамблея держав-членів Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (ВОІС) відзначила, що ХХІ сторіччя стане сторіччям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність стане основною рушійною силою. Завдяки розвитку науково-технічного прогресу знання й інформація стали таким же об'єктом власності, як і способи виробництва. У зв'язку із цим зростає значимість особливого виду власності - інтелектуальної власності.

Мета посібника по дисципліні “Інтелектуальна власність” полягає в тому, щоб познайомити студентів з основними принципами правової охорони й захисту об'єктів права інтелектуальної власності. Представлений навчальний посібник опирається на чинне законодавство України, практику його застосування й на літературні видання юридичного профілю.

Конституція України гарантує кожному громадянинові право на свободу літературної, художньої, наукової й технічної діяльності. Правоохоронні органи України послідовно використовують міжнародні методи захисту інтелектуальної власності. Верховна рада України невпинно вдосконалює й створює власні механізми захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Не всякий результат інтелектуальної діяльності являє собою об'єкт інтелектуальної власності. Для того, щоб навчитися вчасно виявляти у своїй продукції об'єкти інтелектуальної власності, необхідно мати певні знання в цій сфері. Це дасть можливість не тільки одержати право на охорону інтелектуальної власності, як в Україні, так і за рубежем, але й перетворити її в конкурентоспроможний на ринку товар, нерідко досить дорогий й високоприбутковий.

Навчальний посібник орієнтований на студентів технічного вузу. Він розроблений з урахуванням програми дисципліни “Інтелектуальна власність” для вищих навчальних закладів.

Тема 1. Поняття права інтелектуальної власності

Інтелектуальна, розумова діяльність була властива розумним істотам з моменту їхньої появи. Однак юридичне й економічне осмислення прав на захист і охорону її результатів почало складатися тільки наприкінці 18-го сторіччя.

Поняття «інтелектуальна власність» стало терміном міжнародного права, коли його застосували на Стокгольмській Конференції (1967) у процесі створення Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (ВОІС). У Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів (1886) у цьому значенні вживався термін «результати інтелектуальної творчості».

Право інтелектуальної власності прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктивному значенні.

Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів Інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, які регулюють зазначені відносини.

У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності - це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності.

Інтелектуальна діяльність - розумова (духовна, творча) діяльність людини в області техніки, літератури мистецтва й художнього конструювання (дизайну).

Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є що-небудь нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю.

Отже, інтелектуальна власність - це результати творчої діяльності, її об'єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких реалізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілюються у певних матеріальних носіях. Це специфічна особливість інтелектуальної власності - її об'єктами є нематеріальні речі, а саме безтілесні ідеї тощо. Проте не будь-які ідеї, а лише такі, що можуть бути втілені в матеріальних носіях, тобто їх автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і використати, або вона вже втілена в науковому, літературному чи художньому творі. Це одна із специфічних ознак інтелектуальної власності, яка відрізняє її від звичайної власності. Ті ідеї, що містять результати науково-технічної творчості і претендують на визнання об'єктом промислової власності, мають бути кваліфіковані як такі уповноваженими на це державними органами. При цьому не має значення рівень, цінність тощо самого результату. Яким би він не був - він є об'єктом власності його творця. Наприклад, автор розробив якусь технічну пропозицію, спрямовану на удосконалення певного технологічного процесу, і подав її до Держпатенту як винахід. У результаті науково-технічної експертизи цю пропозицію винаходом не визнано. Проте вона не перестала бути об'єктом власності її творця.

Власність становить основу кожного суспільного лада. Власність, як економічні відносини, являє собою незалежне володіння, користування й розпорядження окремими індивідами або колективами засобами виробництва й предметами споживання й переходу їх від одних осіб до інших в економічному обороті. Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєння матеріальних благ громадянами, юридичними особами й державою, що дають названим суб'єктам рівні права й обов'язки по володінню, використанню й розпорядженню майном.

На відміну від фізичної діяльності, результатом якої є звичайні речі, результатом інтелектуальної діяльності є виражений в об'єктивній матеріальній формі продукт, який, залежно від його характеру, має назву добуток науки, літератури, мистецтва, винахід або промисловий зразок. З кожним з них зв'язані особливі умови охорони, захисту й використання, а також здійснення й охорона прав їхніх авторів.

Результати творчої, інтелектуальної діяльності об'єднані поняттям інтелектуальної власності. Це поняття страждає деякою суперечливістю. Суть її полягає в тому, що цей вид власності формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридично за допомогою документів, які гарантують відповідні майнові права. Ці права стають реальністю лише завдяки тому, що вони вводяться в господарський оборот за допомогою системи спостереження, виміри й реєстрації господарських операцій і процесів матеріального виробництва. Результат інтелектуальної діяльності, ідеї, які втілилися в його створення, не можуть, на відміну від матеріальних об'єктів, бути об'єктом захисту від використання іншими особами тільки тому, що він комусь належить. Після того, як результат інтелектуальної діяльності стає надбанням суспільства, його автор не в змозі здійснити контроль за його використанням. Неможливість захистити об'єкт тільки шляхом володіння їм є наріжним каменем законодавства в області права інтелектуальної власності. Саме тому це право відносять не до матеріального об'єкта, у якому виражений результат інтелектуальної діяльності, а до самої інтелектуальної дії людського розуму, що породила його.

Право власності і право інтелектуальної власності - це різні правові інститути, хоча вони і мають багато спільного. Воно полягає в тому, що їх суб'єктам належать однакові права на об'єкти власності. Суб'єкти права інтелектуальної власності мають стосовно результатів творчої діяльності такі само правомочності, як і суб'єкти звичайного права власності. Це – право володіння, користування і розпоряджання об'єктом своєї власності на свій розсуд. Спільними є способи виникнення права власності і права інтелектуальної власності, незважаючи на їх різноманітність. Право власності виникає шляхом виробництва об'єкта, право інтелектуальної власності виникає також шляхом створення твору, винаходу тощо. Право власності виникає шляхом укладення цивільно-правових договорів, так само виникає й інтелектуальна власність.

Проте між цими двома видами права власності існує чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:

1. Право власності (крім права власності, що встановлюється договором позики) не обмежене будь-яким строком. Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передбачених законом. Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк, наприклад, патент на винахід видається строком лише на 20 років. Після чого винахід стає надбанням суспільства.

2. На окремі об'єкти (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його державної реєстрації. Встановлення звичайного права власності на матеріальний об'єкт спеціальної кваліфікації не потребує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об'єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом (нерухомості, транспортних засобів тощо).

3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами

власності полягає в тому, що звичайне право власності встановлюється на матеріальні об'єкти - предмети навколишнього середовища. Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути лише нематеріальні об'єкти - речі, які в римському приватному праві називаючись безтілесними. Як уже зазначалось вище, об'єктами інтелектуальної власності є ідеї, образи, символи, думки, гіпотези тощо. Перелічені об'єкти можуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що вони здатні матеріалізуватись, втілитись у матеріальних носіях. Ідея, яка не здатна до такої матеріалізації, об'єктом права інтелектуальної власності не стає. Проте законодавство деяких країн встановлює правову охорону і на ідеї.

4. Суттєвою відмінністю права інтелектуальної власності від звичайного права власності с здатність об'єкта інтелектуальної власності до тиражування, чого не можна сказати про матеріальні об'єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи тощо мають здатність до багаторазового втілення в матеріальному об'єкті. Книга, наприклад, в якій втілено інтелектуальну власність її автора, може бути тиражована в будь-якій кількості. Те ж саме стосується й інших об'єктів інтелектуальної діяльності. Проте при цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної власності встановлюється і діє лише саме щодо цієї нематеріальної речі (ідеї, образи, символи, сполучення звуків тощо), а не щодо матеріальних носіїв, у яких втілено задум автора. Власниками матеріальних носіїв, в які втілено об'єкти інтелектуальної власності, будуть інші особи, які придбали такі носії на законній підставі. Цих власників може бути стільки, скільки тиражовано копій зазначених матеріальних носіїв, а суб'єктом права інтелектуальної власності буде лише автор чи його правонаступник.

Не всякий результат інтелектуальної творчої діяльності зізнається об'єктом права інтелектуальної власності, а тільки той, котрий охороняється ЦК і іншими законами України про право інтелектуальної власності.

Як юридичний інструмент, захист прав на результати інтелектуальної діяльності введений порівняно недавно - ледве більше 200 років тому. Це поняття сформувалося в більшості країн як відповідна реакція на масове використання товарно-грошової системи в сфері інтелектуальної діяльності. Спочатку воно охоплювало тільки деякі види інтелектуальних продуктів - твори літератури й мистецтва, а також винаходи. У той час право інтелектуальної власності ставилося не до матеріального об'єкта, у якому виражений результат інтелектуальної діяльності, а до продукту діяльності людського розуму, як такого, і, тому, являє собою особливий вид власності, що вимагає спеціального врегулювання, внаслідок її нематеріального характеру.

Країни з ринковою економікою давно усвідомили значення інтелектуальної власності для темпів росту економічного розвитку.

У системі права інтелектуальної власності поєднуються три сфери або інститути права :

- право промислової власності;

- авторське право й суміжні права

- засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Подоба й навіть тотожність деяких функцій, наприклад, в авторському й патентному праві, не означає, що останнє повинне бути включене в авторське право в широкому змісті або ототожнене з ним. Між видами права інтелектуальної власності існують принципові розходження, які обумовлюють виділення їх як у системі загального цивільного права, так і в рамках права інтелектуальної власності. Авторське право захищає, насамперед, форму твору. Для визнання результату розумової діяльності об'єктом авторського права, досить втілення його в об'єктивні матеріальні форми. Для прямого правового захисту винаходу, корисної моделі або промислового зразка необхідний акт кваліфікації його компетентним державним органом.

Суспільні відносини, які складаються в сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності, по своїй юридичній природі є цивільно-правовими й характеризуються наступними загальними ознаками:

- вони є товарно-грошовими й мають ціннісний характер;

- вони характеризуються незалежністю й автономністю учасників

зазначених відносин, юридичною рівністю сторін, як незалежні суб'єкти цивільного обороту.

Право інтелектуальної власності складається з особливих особистих майнових і немайнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності, утримування яких щодо певних об'єктів права закріплено в законі. Право інтелектуальної власності є нерушимим, нікого не можна позбавити цього права або обмежити в його здійсненні.

Особисті немайнові права належать авторові незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у випадку переходу його майнових прав на результати інтелектуальної діяльності іншій особі. Право вважатися автором результату інтелектуальної діяльності (право авторства) є особистим немайновим правом, воно не відчужується й не передається іншій особі й може належати тільки тій особі, творчою працею якого створений цей результат інтелектуальної діяльності. Залежно від характеру результату інтелектуальної діяльності їхні автори володіють або тільки майновими правами, або як майновими, так і немайновими правами.

Суб'єктам прав на способи індивідуалізації учасників цивільного обороту належать тільки майнові права.

До майнових прав інтелектуальної власності відносяться:

- право використовувати саму ідею у своєї виробничій або підприємницької діяльності;

- право забороняти це робити іншим особам, за винятком тих випадків, коли законодавством установлені обмеження;

- право дозволяти на підставі угод використовувати в підприємництві висловлені іншими особами ідеї, як правило, на платній основі.

Як інститут цивільного права, право інтелектуальної власності традиційно виконує наступні функції:

- установлює авторство результатів інтелектуальної діяльності;

- установлює режим їхнього використання;

- сприяє підтримці моральної й матеріальної мотивації в цілях створення продуктів інтелектуальної діяльності;

- захищає права авторів, роботодавців і інших осіб, які одержують право інтелектуальної власності.

Процеси розумної, інтелектуальної, творчої діяльності, як такі, перебувають за межами правового регулювання. Результати такої діяльності стають об'єктами правового впливу. Загальним для таких об'єктів є те, що вони мають ідеальну, нематеріальну природу. Однак вони можуть бути втілені в матеріальні предмети й виражені у фізичній формі, що представляє певну економічну цінність. Результати інтелектуальної діяльності, на відміну від об'єктів речового права, мають ідеальну природу. Як і будь-які нематеріальні об'єкти, вони не піддаються зношеності й амортизації. Вони застарівають тільки морально. Право не може прямо впливати на розумовий процес. Однак воно в змозі створити умови, що сприяють або перешкоджають цьому процесу, шляхом вироблення правових норм організації науково-технічної й іншої творчої, інтелектуальної діяльності й закріплення у визначальних нормах умов захисту її результатів.

Висновки.

1. Відповідно до сучасної вітчизняної концепції в цій сфері право інтелектуальної власності розглядається як особливий різновид права власності й, отже, речових прав на специфічний об'єкт - результати творчої, інтелектуальної діяльності ;

2. Право інтелектуальної власності є способом індивідуалізації юридичної або фізичної особи, оскільки воно персоніфікує як самих авторів, так і їхні твори;

3. Права на об'єкти інтелектуальної власності виникають по факту створення таких об’єктів або внаслідок додання правового захисту вповноваженим державним органом у випадку й порядку, які передбачені чинним законодавством.

Питання для самоперевірки.

1. Виникнення, становлення й розвиток інтелектуальної власності.

2. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони.

3. Поняття права інтелектуальної власності.

4. Види інтелектуальної власності.

5. Види права інтелектуальної власності.

6. Інститути права інтелектуальної власності.