Поняття та принципи системи оподаткування
Система оподаткування - це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому ЗУ порядку (ст. 2 ЗУ "Про систему оподаткування").
З наукової точки зору є більш повне визначення, за яким: податкова система — це взаємопов’язана сукупність діючих в даний момент у конкретній державі суттєвих умов оподаткування. При цьому в теорії до суттєвих умов оподаткування, крім переліку видів чи системи податків, відносять: 1) принципи податкової політики; 2) систему та принципи податкового законодавства; 3) загальні елементи податків; 4) систему податкових органів, їх права, обов’язки, відповідальність; 5) порядок установлення та введення в дію податків; 6) порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів; 7) порядок та умови податкового провадження (справляння податків); 8) форми та методи податкового контролю; Принципи системи оподаткування - це основоположні й керівні ідеї, провідні положення, фундаментальні засади що лежать в основі податкової сфери.Відповідно до Пожаткового кодексу України, принципи побудови системи оподаткування в Україні такі: 1) стимулювання 2) стимулювання 3) обов'язковість - 4) рівнозначність і пропорційність - ; 5) рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - 6) соціальна справедливість - забезпечення соціальної ; 7) стабільність - 8) економічна обґрунтованість
100. Права, обов’язки та відповідальність платників податку
Права, обов`язки та відповідальність платників податку передбачені Податковим кодексом України
Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право: 1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України; 2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами; 3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.
Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: 1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність 2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи 3) сплачувати належні суми податків і зборів 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщеньперевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
101. Методи управління державним боргом
Ефективне управління державним боргом передбачає розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових забов’язань держави з використанням різноманітних методів. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. ЇЇ досягнення та підтримка є важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування. З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов’язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішення щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулювання державного боргу.
Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни забов’язання з певного фінансового кредиту іншим забов’язанням.
Уніфікація позик – об’єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.
Конверсія – одностороння зміна дохідності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності з позик, отриманих державою.
Консолідація – зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати з забов’язаннями на пізніший термін.
Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.
Відстрочення погашення позик проводиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.
Анулювання боргу – відмова держави від усіх забов’язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.
102. Рефінансування як основний метод управління державним боргом
рефінансування — це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.
рефінансування у вузькому розумінні — це визначення і зміна центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а також обсягів надання окремих позичок, установлення контингенту редисконтування векселів тощо. Таким чином, у вузькому розумінні політика рефінансування (а саме у такому розумінні вона розглядається у цьому підрозділі) передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування.
103. Міжнародні правові акти в системі джерел фінансового права України
Чинні міжнародні договори після надання ВРУ згоди в належній формі стають частиною національного законодавства Укр (ст. 9 Конституції Укр). Подібне положення міститься і в ЗУ "Про міжнародні договори Укр". Ч. 2 цієї статті також встановлює положення про те, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Проте це не стосується випадків, коли положення міжнародного договору суперечить Конституції України — за ч. 2 ст. 9 Конституції України укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
.Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела не завжди є однозначним. Міжнародні договори наділено різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими ВРУ, то в США їхня дія рівносильна й міжнародні договори включають у систему законодавства нарівні з законами США.
104. Стадії бюджетного процесу в теорії
Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність, пов'язану зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему Укр ( БКУ).
Бюджетний процес слід розглядати як нерозривний цілісний процес, що являє взаємопов'язану і взаємообумовлену сукупність трьох складових, через які реалізують його стадії: 1) період формування проекту бюджету та затвердження акта про бюджет - "до початку бюджетного року"; 2) самого "бюджетного року", тобто бюджетного періоду, коли виконується затверджений акт про бюджет; 3) період після закінчення "бюджетного року", коли складається, розглядається і затверджується звітність про виконання бюджету.
Стадії бюджетного процесу (теоретичне визначення) – сукупність послідовних дій, які охоплюють розробку, виконання та оцінку ефективності використання бюджетних коштів.
Стадії бюджетного процесу – являють собою етапи діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, внаслідок кожної із яких бюджет набуває нових якостей.
В теорії бюджетного права традиційно виділяють 5 стадій бюджетного процесу (що було характерно для ЗУ " Про бюджетну систему УРСР"): 1) розробка і складання проекту бюджету; 2) розгляд проекту бюджету; 3) затвердження проекту бюджету; 4) виконання бюджету; 5) складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.
105. Стадії бюджетного процесу за законодавством України
Бюджетний кодекс України виділяє чотири стадії бюджетного процесу: 1) складання проектів бюджетів (гл. 6 БКУ щодо державного бюджету та ст. 75 - 76 щодо місцевих бюджетів); 2) розгляд та прийняття ЗУ про державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети (гл. 7 БКУ щодо державного бюджету та ст. 77 щодо місцевих бюджетів); 3) виконання бюджету, у тому числі у разі необхідності внесення змін до ЗУ про державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети (гл. 8, гл. 9 щодо державного бюджету та ст. 78 - 79 щодо місцевих бюджетів); 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього (гл. 10 БКУ щодо державного бюджету та ст. 80 щодо місцевих бюджетів).
Кожна стадія починається після закінчення попередньої, має також по кілька послідовних етапів, є циклічною в рамках повторюваності процесу, має свій період початку (квітень року, що передує "бюджетному року") та період закінчення (травень року, наступного за "бюджетним роком"). Різні стадії можуть накладатися в певні періоди часу, але відносяться вони до циклу різних бюджетних років.
106. Бюджетний устрій України
Бюджетний устрій України – внутрішня побудова бюджетної системи, що визначає:
1) кількість її елементів, відповідно до адміністративно-територіального устрою. Сьогодні бюджетний устрій в Україні включає Державний бюджет України і більше 12 тисяч бюджетів (АРК, обласних, місцевих). При цьому, більше 10 тисяч бюджетів формується органами місцевого самоврядування адміністративно-територіальних одиниць, чисельність населення яких менше 5000 осіб.
2) структуру бюджетної системи відповідно до державного устрою – Україна — унітарна держава, в якій, відповідно до статті 7 Конституції, визнається і гарантується місцеве самоврядування, функціонування якого без власних бюджетів неможливо. В зв’язку з цим бюджетна система України складається з двох рівнів: державного бюджету та республіканського бюджету АРК і місцевих бюджетів
3) бюджетні права органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Загальні основи бюджетних прав України, АРК та місцевих рад народних депутатів встановлені Конституцією України. Бюджетні права регулюються БКУ та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". До відання державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад народних депутатів належать складання проекту бюджету згідно з основними напрямами бюджетної політики (визначеними відповідно ВРУ, ВР АРК, місцевими радами народних депутатів), виконання бюджету та контроль за цільовим, економним I ефективним використанням виділених бюджетних коштів.
У Законі про затвердження Державного бюджету та у рішеннях місцевих органів влади про затвердження місцевих бюджетів встановлюються правові норми, які передбачають можливість органів державного управління i бюджетних установ діяти певним чинним, а також дозволи чи заборони. Дозвіл i заборона в галузі бюджету мають категоричний характер. Наприклад, ЗУ про Державний бюджет передбачається надати тій чи iншiй області в обласний бюджет субвенцію в сумі 1 млн. грн.; це категорична норма, вона означає, що Мiнфiн України зобов'язаний виконати цей припис i передати кошти вказаному в ЗУ обласному бюджетові.
4) принципи розподілу функцій і повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування щодо розподілу джерел доходів між бюджетами та напрямків здійснення видатків, що закріплюються за кожним бюджетом. Держава, таким чином, визначає правила поведінки державних органів і службових осіб у процесі затвердження й цільового використання бюджетних коштів, а також у ході контролю за їх надходженням, а в разі невиконання цих правил забезпечує реалізацію своїх прав примусово. Наприклад, та чи інша область зарахувала в дохід своїх бюджетів акцизний збір, який повинен зараховуватись у Державний бюджет. У такому разі належні кошти примусово вилучаються з доходів обласного бюджету i зараховуються в Державний бюджет, а службові особи, які допустили порушення, притягаються до відповідальності. Бюджетно-правова норма визначає права i обов'язки органів управління адміністративних територій та вказує обставини, за яких учасники цих відносин стають виконавцями даних прав i обов'язків, а також передбачає відповідальність за невиконання цих вимог.
107. Банківське право, його предмет і метод.
банківське право — самостійна галузь права, яка являє собою систему публічно-правових і приватно-правових принципів і правил поведінки, що спрямовані на впорядкування організації та функціонування банківської системи України, а також охоплюють банківську діяльність і банківську справу.
Предметом банківського права є самостійна споріднена група суспільних відносин, які виникають у процесі організації, функціонування та розвитку банківської системи України та охоплюють банківську діяльність і банківську справу, якою безпосередньо займається НБУ, комерційні банки та фінансово-кредитні установи, а також відносини, що регулюються нормами в інтересах громадянина, банків та держави
Методом правового регулювання у банківському праві є сукупність засобів і прийомів приватноправового та публічного впливу відповідних норм на самостійну споріднену групу суспільних відносин, які виникають у даній сфері. Банківському праву властиві імперативний метод, який спирається на використання владних приписів, які встановлюють основи та порядок виникнення певних прав та обов'язків у суб'єктів правовідносин (інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями КМУ, НБУ), та диспозитивний метод, який базується на юридичній рівності суб'єктів правовідносин
108. Джерела банківського права України
Джерела банківського права: 1) Конституція України (ст. 99, 100), 2) ЗУ: загальні – ГКУ (гл. 35 "Особливості регулювання фінансової діяльності"), ЦКУ (гл. 71 "Про позику, кредит і банківський вклад", гл. 72 "Про банківський рахунок", гл. 73 "Факторинг", гл. 74 " Про розрахунки"), ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ЗУ "Про міжнародні договори України", .., спеціальні ЗУ (основоположні, базові) – ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ЗУ "Про НБУ", ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" …, 3) підзаконні НПА – Укази ПУ ("Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України тощо) та постанови КМУ; основна питома вага серед яких – НПА від НБУ (постанови Правління НБУ, інструкції, положення, правила …), 4) міжнародні договори (угоди) – за умови їх ратифікації ВРУ (Женевські чекові Конвенції 1931 року тощо), локальні акти - прийняті асоціаціями та господарюючими суб'єктами (наприклад, рішення асоціації комерційних банків та локальні акти — статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).
Серйозною вадою відомчого нормотворення є хибна практика НБУ приймати нормативні акти у формі телеграм, що суперечить поняттю нормативного акта і не передбачено законом як форма існування офіційного документа.
109. Поняття та елементи банківських правовідносин
Банківські правовідносини — врегульовані нормами банківського права публічно-правові та приватноправові суспільні відносини, що встановлюються в процесі функціонування банківської системи, проведення банківської діяльності, учасники яких мають відповідні суб’єктивні права та обов’язки, гарантовані державою
Елементи банківських правовідносин:
1) Суб`єкти, між якими виникли правовідносини – держава (у випуску державних облігацій, тощо), державні органи (НБУ), ЮО (комерційні банки, підприємства), ФО (громадяни України, іноземці);
2) Об`єкт – те, відносно чого виникають банківські правовідносини, - кошти, цінні папери, майно, дії громадян та ЮО (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів);
3) Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб`єктів, що складається із суб`єктивних прав і обов`язків, встановлених нормами банківського права. Правам однієї сторони відповідають обов`язки іншої та навпаки.
110. Види банківських правовідносин
Види банківських правовідносин: А. За змістом регулювання: 1) ті, що регулюють організацію банківської системи; 2) ті, що виникають у сфері банківських операцій; 3) кредитні; 4) розрахункові; 5) валютні; 6) з приводу обігу цінних паперів; 7) регулювання грошового обігу. Б. Залежно від конкретного змісту: 1) майнові, пов`язані з коштами, як видом майна; 2) немайнові, пов`язані із забезпеченням режиму банківської таємниці або захистом ділової репутації банку; 3) організаційні, пов`язані із побудовою банківської системи або організаційної структури банку; В. Залежно від характеру зв`язків між сторонами: 1) вертикальні; 2) горизонтальні.
111. Банківське право в системі права України
Об'єктивне обґрунтування і умови формування банківського права в Україні: 1) створення соціально-економічних умов для банків; 2) становлення дворівневої банківської системи з необхідною мірою самостійності комерційних банків, діяльність яких регулюється правом; 3) розвиток грошового, фондового ринків.
Банківське право має тісний зв`язок з іншими галузями права в Україні.
Так, норми конституційного права встановлюють компетенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політики, обігу державних цінних паперів. У конституційному праві закріплено загальні принципи і положення, що стосуються банківської діяльності держави (Конституції - забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – НБУ).
Норми адміністративного права регулюють управління кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в країні. Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності органів виконавчої (КМУ, НБУ), повноваження цих органів у сфері кредитування, організації розрахунків і валютних операцій, обігу цінних паперів. Банківське право регулює, насамперед, майнові відносини, що виникають у сфері кредитування і здійснення розрахунків.
Норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що складаються при здійсненні банками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій, або застосування застави у кредитних правовідносинах. Банківське право регулює, насамперед, майнові відносини, що виникають у сфері кредитування і здійснення розрахунків, і тим самим ,тісно пов'язане, з цивільним правом (у договорах банківського рахунка та кредитного договору нормами цивільного права регулюються: укладення цих договорів, зміст прав та обов'язків сторін, заставне забезпечення позичок, розрахункові і кредитні санкції, відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов'язків). Крім, того, комерційні банки, як суб'єкти господарської діяльності здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян, керуються також у своїй діяльності нормами цивільного права.
Важливі аспекти банківської діяльності регулює господарське законодавство – ГКУ (гл. 35) спеціально визначає особливості правового регулювання фінансової діяльності, частиною якої є банківська діяльність
112. Банківське законодавство України, його загальна характеристика
Банківське законодавство - система нормативних актів, що охоплює норми, які регулюють діяльність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, а також їх відносини з клієнтами (відносини при встановленні структури й функцій кредитно-банківської системи, здійсненні основних банківських операцій, питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій з цінними паперами, а також організацію банківського контролю за господарською та фінансовою діяльністю підприємств, організацій).
Банківське законодавство складають: 1) Конституція України (ст. 99, 100), 2) ЗУ: загальні – ГКУ (гл. 35 "Особливості регулювання фінансової діяльності"), ЦКУ (гл. 71 "Про позику, кредит і банківський вклад", гл. 72 "Про банківський рахунок", гл. 73 "Факторинг", гл. 74 " Про розрахунки"), ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ЗУ "Про міжнародні договори України", .., спеціальні ЗУ (основоположні, базові) – ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ЗУ "Про НБУ",
113. Спеціальні банківські закони в системі банківського законодавства України
ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ЗУ "Про НБУ", ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" …, 3) підзаконні НПА – Укази ПУ ("Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України тощо) та постанови КМУ; основна питома вага серед яких – НПА від НБУ (постанови Правління НБУ, інструкції, положення, правила …). Вони не можуть суперечити ЗУ та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. НПА НБУ підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України. НПА НБУ можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України 4) міжнародні договори (угоди) – за умови їх ратифікації ВРУ (Женевські чекові Конвенції 1931 року тощо), локальні акти - прийняті асоціаціями та господарюючими суб'єктами (наприклад, рішення асоціації комерційних банків та локальні акти — статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).
114. Конституція України – основне джерело банківського права України
Конституція — основне джерело банківського права
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Згідно зі статтею 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України відноситься призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України, а також призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України призначає половину складу Ради Національного банку України.
У статті 93 Конституції України за Національним банком України закріплене право законодавчої ініціативи.
Звертаємо увагу, на те, що Законом України “Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 р. статтю 93 викладено в новій редакції. Згідно з цими змінами Національний банк України позбавлено права законодавчої ініціативи. Так, відповідно до нової редакції право законодавчої ініціативи у Верховній раді України належить Президенту України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Зазначені зміни наберуть чинності з 01 січня 2006 р. З нашої точки зору, позбавлення НБУ права законодавчої ініціативи є необгрунтованим, враховуючи спеціальний статус зазначеного органу та обсяг повноважень, який за ним закріплений.
Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України
115.Банківська система України, її структура та склад.
Банківська система України започаткована після прийняття ВРУ у 1991 році ЗУ "Про банки і банківську діяльність". Банківська система за своєю структурою є дворівневою і складається з НБУ та банків різних видів (в тому числі філій іноземних банків, що створені і діють в Україні відповідно до законодавства) і форм власності.
НБУ є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Банки створюються на акціонерних або пайових засадах ЮО та ФО. Свої функції банки реалізують через виконання різних операцій: залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів;
116. НБУ в системі органів державної влади.
НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України (ст. 99, 100), ЗУ "Про НБУ"та іншими ЗУ. Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату НБУ – м. Київ. (ст. 2 ЗУ "Про НБУ").
НБУ є економічно самостійним органом., який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених ЗУ "Про НБУ" випадках - також за рахунок Державного бюджету України.
НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.
НБУ не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
НБУ не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
НБУ може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами. НБУ, його установи, філії та представництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
117. Функції НБУ.
Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України, на виконання якої НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності (ст. 6 ЗУ "Про НБУ").
НБУ виконує такі функції (ст. 7. ЗУ "Про НБУ"): 1) відповідно до розроблених Радою НБУ України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику; 2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; 3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; 4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; 5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу; 6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками; 7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; 8) здійснює банківське регулювання та нагляд; 9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; 10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем; 11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку; 12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; 13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків; 14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій; 15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; 16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
118. Операції НБУ.
НБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції (ст. 42 ЗУ "Про НБУ"): 1) надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному НБУ; 2) надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за обліковою ставкою, встановленою НБУ; 3) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному НБУ; 4) купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України; 5) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів; 6) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання; 7) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування; 8) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А; 9) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності; 10) видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою НБУ; 11) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків; 12) виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов'язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними; 13) веде особові рахунки працівників НБУ; 14) веде рахунки міжнародних організацій; 15) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до ЗУ, в тому числі за рішенням суду.
НБУ має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій.
НБУ має право встановлювати плату за надані ним відповідно до закону послуги (здійснені операції).
НБУ має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними банками
Структура НБУ
Ст. 22 ЗУ "Про НБУ" Структура НБУ будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.
До системи НБУ входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.
НБУ в межах, визначених законодавством, самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ НБУ, його підприємств, затверджує їх статути та положення.
Для інкасації та охорони цінностей та об'єктів НБУ має відомчу охорону, озброєну бойовою вогнепальною зброєю
120. Службовці НБУ.
Працівниками НБУ є службовці та обслуговуючий персонал НБУ.
Службовцями вважаються особи, які безпосередньо беруть участь у виконанні функцій НБУ та займають посади, передбачені штатним розписом. Службовці НБУ є державними службовцями, і до них застосовуються норми ЗУ "Про державну службу", якщо діюче законодавство не встановлює іншого. Умови найму, звільнення, оплати праці, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців НБУ визначаються ЗУ "Про державну службу".
До складу обслуговуючого персоналу НБУ входять працівники, обов'язки яких безпосередньо не пов'язані із виконанням функцій НБУ. Розмір оплати праці обслуговуючого персоналу НБУ встановлюється Правлінням НБУ відповідно до норм законодавства про оплату праці.
121. Керівні органи НБУ, їх повноваження
Керівними органами НБУ є Рада НБУ та Правління НБУ.
До складу Ради НБУ входять члени Ради НБУ, призначені ПУ (7 членів) та ВРУ (7 членів). Голова НБУ, який призначається на посаду ВРУ за поданням ПУ, входить до складу Ради НБУ за посадою. Членом Ради НБУ на громадських засадах може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь в галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади України або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою. Строк повноважень членів Ради НБУ - 7 років, крім Засідання Ради НБУ проводяться не рідше одного разу на квартал, позачергові – за ініціативою Голови Ради НБУ, Голови НБУ або за наполяганням не менше 1/3 від загальної кількості її членів. Засідання Ради НБУ є правомочними за наявності не менше 10 її членів. Повноваження Ради НБУ: 1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх ВРУ для інформування, 2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї; 3) затверджує Регламент Ради НБУ; 4) затверджує кошторис доходів та витрат НБУ та подає ВРУ та КМУ до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік; 5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу НБУ; 6) визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки НБУ, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс НБУ, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс НБУ; 7) затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису НБУ та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік; 8) затверджує рішення Правління НБУ про участь у міжнародних фінансових організаціях;
122. Рада НБУ, її склад та повноваження
До складу Ради НБУ входять члени Ради НБУ, призначені ПУ (7 членів) та ВРУ (7 членів). Голова НБУ, який призначається на посаду ВРУ за поданням ПУ, входить до складу Ради НБУ за посадою. Членом Ради НБУ на громадських засадах може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь в галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади України або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою. Строк повноважень членів Ради НБУ - 7 років, крім Голови НБУ, який входить до складу Ради НБУ на строк здійснення ним повноважень за посадою. ЗУ "Про НБУ" визначає умови припинення повноважень членів Ради НБУ (власне бажання, вирок суду, проголошення недовіри Раді НБУ, інші) та звільнення призначених членів (не раніше ніж через один рік з дня призначення). Засідання Ради НБУ проводяться не рідше одного разу на квартал, позачергові – за ініціативою Голови Ради НБУ, Голови НБУ або за наполяганням не менше 1/3 від загальної кількості її членів. Засідання Ради НБУ є правомочними за наявності не менше 10 її членів. Рішення приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів Ради НБУ. Повноваження Ради НБУ: 1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх ВРУ для інформування, 2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї; 3) затверджує Регламент Ради НБУ; 4) затверджує кошторис доходів та витрат НБУ та подає ВРУ та КМУ до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік; 5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу НБУ;
123. Правління НБУ, його склад та повноваження
Очолює Правління НБУ Голова НБУ. Кількісний та персональний склад Правління НБУ затверджується Радою НБУ за поданням Голови НБУ. Заступники Голови НБУ входять до складу Правління НБУ за посадою.
Порядок організації та проведення засідань Правління НБУ визначається його Регламентом.
Повноваження Правління НБУ: 1) приймає рішення: - щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради НБУ з цих питань та необхідності забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної валюти; - про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет; - про зміну процентних ставок НБУ; - про формування резервів та покриття фінансових ризиків НБУ; - щодо розподілу прибутку та порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України; - щодо мінімального розміру золотовалютних резервів НБУ; інших питань згідно зі ст. 15 ЗУ "Про НБУ"; 2) подає на затвердження Раді НБУ річний звіт НБУ, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та інші документи і рішення; на вимогу Ради НБУ надає для інформування бухгалтерські, статистичні та інші відомості щодо діяльності НБУ та банківської системи України, необхідні для виконання її завдань; 3) визначає організаційні основи та структуру НБУ, затверджує положення про структурні підрозділи та установи НБУ, статути його підприємств, порядок призначення керівників підрозділів, підприємств та установ; 4) затверджує штатний розпис НБУ та форми оплати праці; 5) установлює порядок надання банківських ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а також інших ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом; 6) видає нормативно-правові акти НБУ; 7) затверджує Регламент Правління НБУ; 8) виконує функції, передбачені ЗУ "Про НБУ", та інші функції, що випливають із основної мети діяльності НБУ.