Б) Бойові завдання. Погляд зсередини

Протягом війни солдати змушені були постійно виконувати завдання. Спостереження за ворогом, розвідка, передача послань при відсутності зв’язку, а також постійне розширення оборонних ліній та їх укріплення. Почасти постійна робота рятувала бійців англійської армії від важких думок і нудьги. У нашому розпорядженні є детальні описи самих завдань і те, як їх виконували. Ці дані ми отримали, працюючи з джерелами, якими є солдатські листи та щоденники.

Прикладом локального бойового завдання є операція проведена в серпні 1915 року в території з оригінальною назвою «Sanctuary Wood». Сержант Йозеф Брукс із двома зв’язківцями був змушений доставити важливе повідомлення (відомо, що це уже третя успішна операція такого роду). Цього разу все пішло зовсім не так і під важким обстрілом з боку німецької артилерії сержант ціною надлюдських зусиль все ж виконав завдання. Двоє його соратників загинули, а його напівпритомного все ж зуміли врятувати. Цікавим був опис клондайку смерті, який розкинувся на сотні миль. Офіцер говорить про траншеї, заповнені водою та тілами полеглих з королівського корпусу ВБ. З коментарів сина Йозефа Брукса «the three letters on their epaulets were forever engraved on his mind». (http://www.bobbrookes.co.uk/bernard.htm) Sgt Bernard Joseph Brookes

В плані бойових буднів дуже цінними і цікавими є для нас записи у документації , що належать Артуру Кестлу, який воював у складі британської артилерії в офіцерському чині (капітан артилерії ВБ) . Сам документ – офіційний документ та звіти про проведення бойових дій на західному фронті написані олівцем. Війна для капітана розпочалася 21 серпня 1918 року, коли його підрозділ уперше увійшов у контакт з німецькими військами. Перший бій вояка був на наступний день, про що він лишив скупий запис у «щоденнику війни»: «(saturday 22.8.14)

first engagement at BRAY. no casualties, retired to HARMINGUES left again 7.0pm and retired via MONS to QUIVRAIN, arriving 4.0am» (великими буквами позначено назви населених пунктів). Тобто бачимо, що крім великих сутичок були і невеликі бойові зіткнення, які закінчувалися з мінімальними втратами, або взагалі без них. З цих слів ми можемо зробити дотиково висновок, як виглядали перші бої у перший місяць війни. Воїн ВБ пише про постійні важкі марші та умови в яких доводилося жити і воювати йому і його братам по зброї. Артур Кестл http://glosters.tripod.com/ww1.html

Далі офіцер пише про поступове нарощення вогню і про важкі бої із втратами амуніції та артилерійські дуелі (Наприклад при містечку Куломєрі). Про таку дуель і пише офіцер: «Big artillery duel, both armies withdrew» (Куломєр). Фронтові записки командира королівських військ дуже корисні для того, щоби можна було простежити за тим скільки було дрібних боїв та операцій, про які ніколи ніхто не знав і напевно уже не дізнається. Так наприклад з листа записок ми дізналися про ряд зіткнень (зрідка і важких) на околицях містечка Куломєр, де була локалізована артилерійська частина Кестла. По-справжньому небезпечні зіткнення відбувалися в подальшому (уже з 2-го місяця війни) дуже часто. Прикладом такого бою є той, який стався давнього вівторка дев’ятого вересня, коли артилерійську частину було оточено і вона понесла надзвичайно великі втрати. Ось відповідний запис у щоденнику офіцера «…Battery received an awful cutting up. My gun was in action alone under Mr Parker engaging infantry. Were shelled from all directions. Mr Parker and Mr Bardell killed, Cpl Elliott wounded, after a most painful experience succeeded in getting gun and wagon out of action taking wounded with us. Mr Gough killed, Major Gillson wounded…» Артур Кестл http://glosters.tripod.com/ww1.html

Капітану на щастя вдалося пережити війну. У 1918 році його було поранено в коліно, а також нагороджено медаллю «for conspicuous gallantry and devotion to duty."». http://glosters.tripod.com/ww1.html Артур Кестл

Не зважаючи на те, що документ у своїй суті офіційний , та все ж із нього ми можемо судити, що саме довелося пережити бійцям королівської армії. Бойовий щоденник Артура Кестла для нас дуже цінний, оскільки це справжній хронопис життя артилеристів, які теж ризикували життям і виконували на перші роки ледь не найважливішу роль на полі бою. Тобто ми розглянули і розташування артилерії поряд з іншими родами військ і про те, що їм доводилося пережити в перші роки війни. http://glosters.tripod.com/ww1.html Артур Кестл

Нищівний артилерійський вогонь став справжнім кнутом для піхоти , заритої в траншеї. Для багатьох порита лопатами земля ставала останнім пристанищем – могилою. Про це маємо багато згадок передовсім від британських піхотинців, що залишали ледь не щодня записи у своїх життєписах.

Найчастіше солдати описують війну одними й тими ж словами. Простими і водночас змістовними. Фредерік Літтер пише «… ми знали, що атакуватимемо зранку і хвилини здавалися годинами…». (http://www.first-world-war.co.uk/thediary.htm) Усі пишуть про важкі артилерійські обстріли, які у рандомному порядку калічили і позбавляли солдат життя.

Ми можемо побачити, що кожне завдання (навіть здавалося б найбезпечніше) – це гра в рулетку, при тому, що в барабані п’ять набоїв. Таких мікрооперацій щодня на західному фронті проводилися тисячі і кожне з них рідко обходилися без утрат. Незважаючи на ротацію, солдати усе одно з першого же дня отримували враження про війну і душевну травму на все життя. Постійне напруження нервової системи і очікування, коли в траншею прилетить черговий снаряд робило з людей апатичних і фаталістичних виконавців чужої волі.

Розділ 2 Побут і життя солдатів в траншеях

Зі слів сина одного з учасників бойових дій на Західному фронті майже кожного дня солдатам приходилося втрачати людей до яких аж надто звикаєш. Виникає справжнє бойове братство, яке не розбити нічим, навіть смерть не здатна розірвати зв'язок цих людей один за одним. Особливо важко було після великих боїв, які закінчуються з такими ж громад ними втратами. У нас є згадка про те, що під час одного з таких із 1000 бійців загинуло 693… Можна лише уявити скільки було поранено. Коефіцієнт смертності шалений. Про це дуже важко згадувати тим, кому випало побувати в царстві смерті і відчаю – на війні. А тому найчастіше ці люди розповідають про кумедні випадки, які сталися з ними, щоби не чіпати те, що насправді ятрить душі ветеранів зсередини. Отож почнемо із так званих «мирних речей на війні», а насамперед про те, як жилося в траншеях. В наступних пунктах ми розглянемо побутову сферу передовсім із письмових спогадів очевидців тих подій.

А) Повсякденне життя

Солдати не весь свій час віддавали війні і боям, ба навіть не завжди були на однім місці. Постійні ротації збройних сил – як реалія війни. Солдати британської армії мали відпустки, а крім того постійно переправлялися в тил на відпочинок. Війна показала, що солдат, який надто довго затримується без перерви в окопах перестає бути ефективним. Англійцям знов таки пощастило, що система ротацій в їхній армії відбувалася більш-менш справно (знов-таки на відміну від їхніх колег з Туреччини чи Росії).

Інша справа, що час, який був призначений для релаксу насправді часто заповнювався роботою чи виконанням повинностей. Солдати рядового та сержантського складу виконували фізичну роботу, а офіцери після бойових днів заповнювали десятки різних документів. Здебільшого, повноцінний відпочинок надавався лише на час відпустки. Але знов-таки бійці мали час «відійти» від пережитого на передовій. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/the-daily-life-of-soldiers

Показовим є факт, що від поставок їжі, цигарок, сигар, кави та інших «предметів комфорту» залежали і бойові якості армійців. Англійські солдати харчувалися досить ситно, але їхній раціон був дуже одноманітним і тому для солдатів в радість було отримати довгоочікувану посилку із дому, чи знайти харчі на місці. Англія – по справжньому матір для своїх воїнів – вона навіть в найважчі часи надавала їм найнеобхідніше і це стало однією з причин того, що британські солдати володіли високим бойовим духом. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/the-daily-life-of-soldiers

Листи з дому – ліки та розрада. В них солдати виливали рядки чорнила на папір, розповідаючи про своє життя на війні. Велика кількість таких листів є в нашому розпорядженні і завдяки ним ми маємо погляд на війну «зсередини». Англійська армія в своїй основі мала грамотних людей, а тому листів було дуже багато. Для прикладу лише одна «the British Army Postal Service» передала з фронту на Батьківщину і навпаки два мільярди листів і 114 мільйонів посилок. Листи завжди береглися солдатами при собі, як нагадування про те, що саме він захищає на цій Богом забутій землі. Це мотивація на продовження боротьби за своє життя і за щастя рідних. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/the-daily-life-of-soldiers

Всі ми знаємо, що спортивні ігри діють сприятливо не лише на тіло, але й на психіку. Знали це і британські солдати. Навіть після важких боїв та виснажливої роботи вони знаходили час для того, щоби поганяти м’яча з однополчанами, або ж поуправлятися в кулачному бою. Оригінали з танкового корпусу більше того на перепочинку влаштували танкові перегони таким чином покращуючи свої навички, як спеціалістів. Картина відпочинку була б не повною, якби ми не згадали про різноманітні ігри в гральні карти. Офіційно це заборонялося, але на фронті і відповідно в найближчому тилу правила розмивалися і тому факт лишається фактом. Найпопулярнішою грою була азартна карткова розвага з назвою «Crown and Anchor» (Корона та Якір). https://www.bl.uk/world-war-one/articles/the-daily-life-of-soldiers

Під час ПСВ англійську армію поглинула манія до збору і колекціонуванням сувенірів. В листах англійських солдатів є багато згадок про те, що останні пересилали цікаві речі, які вдалося знайти додому. Найціннішим трофеєм для британського вояки був німецький шолом «Pickelhaube». Люди в яких душа воліла до майстрування та виготовлення прекрасного перетворювали «відходи війни» (гільзи від куль чи снарядів, осколки чи що подібне) на прекрасні вази для квітів, або талісмани, попльнички тощо. Багато такого знову-таки поїхало додому – у Британію. https://www.bl.uk/world-war-one/articles/the-daily-life-of-soldiers

Особливо цікаві речі на Західному фронті відбувалися в час так званого різдвяного перемир’я (так званий Xmas Day). Ми маємо у своєму розпорядженні ряд листів та сторінок щоденників, у яких є відповідні згадки. Зустрічаються навіть безпрецедентні випадки, коли бійці, випивши чогось очевидно дуже міцного, простували до окопів німецьких солдатів. На прохання видати цих людей назад (знов таки в честь перемиря) отримали відмову, так як ці приблуди побачили позиції кулеметів. (http://www.bobbrookes.co.uk/bernard.htm) Sgt Bernard Joseph Brookes

Сержант королівських військ ВБ описує і святковий обід у своїх записах: I partook of my Christmas Fair which consisted of "Bully", "Spuds", Xmas pudding, and vin rouge, which latter we found in one of the cellars on the farm. Тут згадується специфічна святкова ярмарка і відповідно чим солдати частувалися в часи найвеличнішого свята у католицьких християн.

В часи Різдвяного перемиря солдати ( і Сержант Йозеф Брук в тому числі) часто мали не бойові контакти з "our friends the enemy". Вони обмінювалися сувенірами і з цікавістю розглядали нагороди та оснащення своїх вимушених ворогів. Відбувався обмін цікавими речами, які часто висилалися додому в якості сувенірів. (http://www.bobbrookes.co.uk/bernard.htm) Sgt Bernard Joseph Brookes

На мою думку саме у такому факті, як різдвяне припинення вогню проявляється найбільше бажання солдатів зробити щось, як вдома, щоби над головою знову не свистіли кулі. Солдати познайомилися один з одним і тепер в разі небезпеки убивати було складніше, оскільки перед тобою в траншеях сидять такі ж люди, які в своїй більшості теж хочуть додому. Більше того Йозеф Брук пише, що «they (Germans) were heartily sick of the war, and did not want to fight». Людей дістала війна. Далеко в тилу все ще розпалювалася засобами масової інформації міжнаціональна ненависть, але солдати раніше ніж їх цивільні люди зрозуміли, що супротивник часто теж може бути другом, що не можна сказати про командування, яке диктувало з далеких столиць все менш зрозумілі на рівні людини гасла. Закінчення перемир’я одним із солдатів характеризувалося наступними словами: «death and bloodshed would once more reign supreme» Для пропаганди обох сторін було неприпустимим братання, але супроти законів війни на чужій війні в основу ставав суб’єктивний фактор – людський.