Сучасна система корпоративного управління освітньою установою

Динаміка зміни соціальної реальності спричиняється тенденції розвитку всіх сфер життєдіяльності людини при провідній ролі інтелектуальної праці, що, безсумнівно, підвищує значення освіти, як найважливішого фактора формування нової якості соціуму. У свою чергу, розвиток освітньої сфери в значній мірі визначається ефективністю керування всіма її ланками.

Проведений Блошко В.В. аналіз великої літератури по соціології керування й теорії менеджменту [4, с. 10-12; 10, с. 50-53; 11, с. 14-20 та ін.] дозволив виявити значну кількість формулювань категорії «керування». У широкому змісті під цим терміном дослідники розуміють систематичний вплив суб'єкта управлінської діяльності на соціальний об'єкт для того, щоб забезпечити його цілісність, стійке функціонування, оптимальну рівновагу з навколишнім середовищем і досягнення мети.

Досягнення в сфері педагогіки й соціології освіти обумовили сьогодні заміну філософії «впливу» у керуванні на філософію «взаємодії» або співробітництва [9, с. 70-72]. Ґрунтуючись на такому підході до визначення сутності керування як наукової категорії, Блошко В.В. пропонує авторську інтерпретацію «керування освітою» як системи взаємодії суб'єкта й об'єкта керування для досягнення поставленої мети за допомогою цілеспрямованої діяльності органів влади по забезпеченню організації, функціонування й розвитку системи освіти.

Варто звернути особливу увагу на ті обставини, що в завданнях керування немає місця формуванню загальної стратегічної мети, що коштує перед об'єктом керування. Це дуже важливе положення припускає формування мети іншими, зовнішніми стосовно освіти системами: державою, соціумом, роботодавцями й ін., тобто тими суб'єктами, чиї інтереси перетинаються в сфері освіти, визначаючи важливість корпоративного керування освітньої системи.

Найважливішою особливістю керування освітою у сучасних умовах, згідно Б.С. Гершунському, стає те, що проблеми освіти повинні вирішуватися не тільки на рівні освітньої системи, але й виходити на загальнодержавний рівень, формуючи глобальний характер управлінської взаємодії. Таке положення спричиняється, на думку Блошко В.В., необхідність обліку при керуванні освітою ряду принципів. Серед них:

- принцип системності, що припускає керування системою освіти на основі єдності й взаємодії сучасних освітніх технологій, інноваційних методів навчання, що відповідають організаційним структурам, формам і механізмам у сфері освіти;

- принцип удосконалювання теоретико-методологічних основ керування освітою і побудова практичної діяльності на цих основах;

- принцип децентралізації керування освітою реалізується за допомогою розмежування компетенцій, повноважень і відповідальності між різними рівнями керування, установлюючи нові взаємини загальнодержавних, регіональних, муніципальних органів керування освітою як між собою, так і з освітніми організаціями;

- принцип розвитку конкурентного освітнього середовища, де створення насиченого ринку освітніх послуг стає значимим фактором керування сучасною освітою;

- принцип контролю освітньої сфери на основі фіксації вимог до якості освіти й розвитку системи виконання цих вимог стає найбільш актуальним в умовах розвитку ринку освітніх послуг;

- принцип посилення корпоративної складової керування, що припускає, що до керування освітою для рішення різних проблем у даній сфері в сучасних умовах необхідно залучати різні соціальні інститути, головним чином, бізнес, сім'ю, а також переглянути роль освітніх організацій і самої освіти, що бере участь у керуванні процесом.

Аналіз наукової літератури показав недостатність теоретичного й практичного вивчення корпоративного керування сферою освіти. Так, використовувана трактування категорії корпоративного керування носить явно економічний характер і припускають систему взаємин між керуючими компаніями і їхніми власниками, акціонерами й іншими зацікавленими сторонами з питань забезпечення ефективності діяльності компанії на основі врахування інтересів всіх учасників. Однак не слід трактувати корпоративне керування тільки як керування корпорацією.

Застосування визначення «корпоративний» відносно керування освітньою сферою розглядається в значеннєвому контексті як «об'єднуючий» або «сполучний», що, відповідно, дозволяє інтерпретувати корпоративне керування освітніми організаціями як форму організації взаємодії безлічі осіб і організацій, що мають відношення до самих різних аспектів функціонування освітньої системи на основі соціальної інтеграції.

Специфіка корпоративного керування полягає в тім, що об'єктом керування виступає сукупність незалежних друг від друга взаємодіючих суб'єктів, кожний з яких має свої інтереси, і розходження між ними може привести до розвитку корпоративних конфліктів. Разом з тим специфіка й складність керування соціальними системами, до числа яких ставиться й система освіти, визначається необхідністю забезпечувати функціонування системи за допомогою створення умов, що дозволяють реалізувати соціальні вимоги. Відповідно до цього положення керування освітньою організацією спрямовано на усунення відхилень від заданої програми й придушення впливів, що обурюють.

Належне корпоративне керування, у свою чергу, сприяє запобіганню конфліктів або їхньому дозволу за допомогою передбачених процесів і структур, що забезпечують регулювання взаємин між ними, забезпечення рівноправного відношення до всіх сторін, розкриття належної інформації. У зв'язку із цим виникає питання про вибір оптимальної схеми керування на принципово нових основах, де корпоративне керування освітою дозволить забезпечити ефективність і адаптацію освітньої організації до постійно мінливих умов зовнішнього середовища з урахуванням позицій різних агентів освітнього простору.

Вищесказане дозволяє зробити висновок, що корпоративне керування має два компоненти:

- зовнішній, сфальцьований на відносинах освітньої організації із соціально-економічним середовищем: державою, органами керування й інших зацікавлених осіб;

- внутрішній, зосереджений на взаєминах усередині освітньої організації.

У корпоративному керуванні особливу роль грає принцип сполучення державних і суспільних початків, тому що освітня організація є не тільки державною організацією, але й, насамперед, соціальним інститутом, покликаним задовольняти освітні запити особистості, держави й суспільства в цілому. Являючи собою досить складний об'єкт корпоративного керування, що діє в мінливому соціумі, освітня організація має потребу в теоретично обґрунтованому вибудовуванні управлінської моделі.

На основі вивчення розглянутої проблематики зміст корпоративного керування освітніми організаціями бачиться авторові у формуванні єдиної інтегрованої основи взаємодії всіх суб'єктів освітньої сфери для реалізації стратегічної мети розвитку освіти. Таке положення дозволяє розглядати корпоративне керування як прогресивний вид управлінської діяльності, що характеризується наявністю стратегії освітньої організації, корпоративного стилю керування, корпоративної культури й інших компонентів.

З результатів, отриманих у ході практичних досліджень в області корпоративного керування, напрошується висновок, що корпоративна культура освітньої організації стає стратегічним інструментом керування на основі інтеграції співробітників за допомогою формування колективної системи цінностей, традицій та ін. Також необхідно відзначити, що в цей час корпоративний стиль керівництва дозволяє приймати доцільні рішення при високій мотивації співробітників і відносній «розвантаженню» керівника.

Попередній аналіз базової інформаційно-аналітичної літератури з розглянутій проблематиці показав, що все різноманіття форм корпоративного керування можна умовно розбити на групи, що відповідають германській або американській моделям. Разом з тим, форму корпоративного керування визначають національні особливості країни його реалізації. На основі теоретичного осмислення розглянутої проблематики, як основні методи корпоративного керування освітньою організацією Блошко В.В. виділяє наступні групи методів: організаційно-адміністративні методи, засновані на прямих директивних вказівках; економічні методи, обумовлені економічними стимулами; соціально-психологічні методи корпоративного керування.

Узагальнюючи вищевикладений матеріал, Бложко В.В. вважає за необхідне акцентувати увагу на соціальних результатах корпоративного керування освіти в Україні, що визначають його соціальну значимість і зацікавленість суспільства в створенні оптимальної моделі керування освітою.

Формування такої моделі, на думку Бложко В.В., вимагає охоплення всього різноманіття функцій корпоративного керування окремими суб'єктами освітньої системи для надання можливості реалізувати їхні спільні інтереси. Крім того, для реалізації специфічних особливостей корпоративного керування через практичну діяльність освітніх організацій потрібне обґрунтування безлічі норм і правил корпоративної взаємодії й регулювання. На основі накопиченого досвіду функціонування корпоративних інтегрованих бізнес-систем, можна сформулювати основні постулати корпоративного керування освітньою системою з урахуванням особливостей російської дійсності.

Проведені теоретичні дослідження дозволяють судити про те, що, незважаючи на «нерозвиненість» теорії корпоративного керування освітою, серед наукової громадськості вже зложилися подання про логіку перетворень теоретичних знань у практичні дії. Вони дають можливість простежити виникаючі в ході корпоративного керування зв'язку в трьох аспектах відносин: на особистісному, колективному й соціальному рівні. Так, соціальний результат, будучи наслідком взаємодії суб'єктів освітнього простору, багато в чому залежить від рівня соціальної свідомості органів керування й соціуму, тобто від переконань, цінностей, культури, стилю життя, традицій, а також ступеня правового й законодавчого регулювання.

Аналіз результатів корпоративного керування як суспільної діяльності показав, що саме виклики глобалізації приводять до необхідності вироблення нових стратегій, пов'язаних з інтеграційною діяльністю держави, бізнесу, працівників освітніх організацій, батьків і ін. у ході корпоративного керування освітою. Із процесами глобализації також зв'язують «феномен делокалізації» освітніх організацій, обумовлений можливостями вибору батьками освітніх траєкторій для своїх дітей, що як побічний ефект приводить до значного зменшення впливу органів керування на можливість тримати під суспільним контролем сферу освіти.

Позначені процеси лише побічно пов'язані із проблемами соціальної результативності освіти, однак не можна не відзначити, що наслідком глобалізації стає відчуження освіти як соціального інституту від національних корінь, цінностей, корпоративних норм, традицій і принципових установок, що веде до розмивання соціального запиту на освітні послуги [7]. Підтвердженням цьому явищу стали результати досліджень про цілі системи освіти, очікуваних соціальних результатах освіти, що свідчать про нестійкість і внутрішню суперечливість поглядів населення на роль і значення освіти в житті сучасної людини [8, с. 75].

Тенденції й перспективи розвитку економічної сфери також у значній мірі впливають на реалізацію корпоративного керування освітньою організацією.

По-перше, зі сфери економіки був запозичений такий показник оцінки діяльності освітньої організації, як ефективність, і орієнтація на її підвищення привела, у свою чергу, до появи методик оцінки діяльності освітніх організацій як підприємства сфери послуг, за допомогою аналізу якості освітніх, виховних, управлінського процесів [3; 6, с. 42]. Відношення до освітньої організації як підприємства сфери послуг обумовило ліцензування й сертифікацію його діяльності.

По-друге, вплив економічних тенденцій на соціальний результат освіти дозволяє зробити висновок, що в сформованих умовах на перше місце виходить ринкова стратегія розвитку освітньої системи [5, с. 44], коли освітня організація орієнтована на роботу із що навчаються, як із клієнтами. Соціологічні дослідження показують, що даний феномен громадського життя ще не зайняв своєї ніші, тому не зайвим буде навчання учасників корпоративного керування навичкам споживчої культури й пред'явленню замовлення; формуванню загальноосвітніми організаціями й органами керування освітніх послуг, що відповідають на соціальне замовлення; проведення оцінки якості послуг самими споживачами. Для цього Блошко В.В. насамперед, відзначає той факт, що освітні організації вже зараз перебувають у стані конкуренції за контингент що навчаються. При цьому багато хто з них надані самі собі й змушені самостійно виробляти й реалізовувати стратегію виживання, тому соціокультурні технології корпоративного керування можуть стати важливим інструментарієм розвитку сфери освіти.

Крім того, в умовах посилення гуманітарної спрямованості економічного розвитку відбувається поступова соціалізація бізнесу, де підприємці усе більше утягуються в рішення ключових соціальних проблем, у тому числі, у сфері освіти, що перетворює їх у повноправного й відповідального суб'єкта соціальної політики. Економіка як системоутворюючий елемент сучасного корпоративного керування обумовила проникнення в сферу освіти технологій керування, стратегій менеджменту й маркетингу.

Так, інтерес дослідників корпоративного керування освітою [6, с. 35] спрямований на вивчення процесів «менеджеризму», ринкових стратегій освітніх організацій, споживчу психологію та ін. Одним із проявів «менеджеризму» стало просування в системі освіти певних бізнес-трендів, де як основний тренд соціально значимого результату керування освітою в освітню діяльність було уведене поняття «компетентність» [12, с. 23], що характеризує здатність особистості використовувати освітній досвід для рішення соціальних проблем. Це дозволяє зробити висновок, що компетентність як така виступає на сьогоднішній день формою соціального замовлення держави, роботодавців, батьків і інших дійових осіб освітнього простору на ті навички, уміння й знання, якими повинен володіти фахівець, який здійснює свою діяльність у соціумі.

Показовим є проникнення «менеджеризму» у термінологію наукових досліджень проблем соціальної результативності освіти, де значимою бачиться характеристика системи освіти як тріади взаємодіючих представників соціальних груп суб'єктів діяльності: замовників, провайдерів і споживачів, що перебувають між собою в рамках стійких формальних і неформальних соціальних відносин [2]. Зазначимо, що в кожного з позначених агентів є власні цілі в сфері освіти, які не завжди збігаються.

У якості системоутворюючого предмета оцінювання, що інтегрує різні подання основних агентів освітнього простору про соціальні результати корпоративного керування освітою, може виступати тренд компетентності, що обумовлено багатоаспектністю його можливостями. Поява й поширення компетентністного підходу створює базу для конструктивного діалогу всіх зацікавлених сторін корпоративних відносин.

Головне занепокоєння при аналізі соціальних результатів корпоративного керування освітою, на думку експертів [9, с. 63], пов'язане з тим, що дотепер не зроблено кроки, що міняють орієнтацію керування освітою із правильного вибудовування процесів на досягнення конкретних освітніх результатів і соціальних ефектів. Разом з тим необхідно звернути увагу на той факт, що недоліки в керуванні несуть погрозу освіті як соціальному інституту. Блошко В.В. бачить їхнє подолання за допомогою формулювання освітніх запитів, на які повинна реагувати освітня організація. Показово, що сама структура таких запитів ураховує особливості розвитку сучасного суспільства, не обмежуючись тільки суб'єктами освітнього процесу (учнями, студентми, слухачми, педагогами, батьківською громадськістю), але й включаючи інших агентів освітнього простору.

Поширення практики використання таких форм суспільної участі в керуванні, як, наприклад, піклувальні ради, дозволяє підвищити контроль над використанням ресурсного забезпечення, що, у свою чергу, сприяє зниженню інвестиційних ризиків при інвестуванні в освітню сферу. Піклувальні ради включають у свій склад представників громадськості, органів влади й бізнес-співтовариства, регіональні й муніципальні ради батьківської громадськості [1, с. 60]. У той же час у багатьох освітніх організаціях не приділяється значна увага формуванню корпоративної культури як інтегруючому елементу корпоративного керування.

Концепція соціальної солідарності дійових осіб освітньої системи, що знайшла своє конкретне втілення в ідеології й практиці соціального партнерства й теоретично, і практично обумовлює можливість формування єдиної корпоративної культури, що інтегрує на основі своїх цінностей, норм, зразків поводінки держави, менеджерів, працівників освітніх організацій та ін. Однак це лише один з факторів, які змусили корпоративне керування сфокусуватися на соціокультурній складовій управлінській діяльності до питань соціокультурної відповідності освіти в цілому, і системи її керування, зокрема, тому соціуму, у якому вони існують і функціонують.

Необхідно відзначити, що з метою підвищення ефективності керування освітніми організаціями необхідне вироблення науково обґрунтованих рекомендацій на матеріалах міждисциплінарних досліджень соціокультурних факторів корпоративного керування в сучасній країні.