Олігополія:сутність та основні ознаки

В сучасних умовах олігополію трактують як тип ринкової структури, в якій домінує декілька фірм, кожна з них здатна впливати на ринкову ціну власними діями. Існує «жорстка олігополія», коли дві або три фірми панують на всьому ринку, і «розмита», при якій 70-80% ринку поділяють 6-7 фірм. Олігополія є найбільш поширеною у сучасних високотехнологічних галузях промисловості[1].

Поняття «олігополія» різні вчені трактують по-різному, але слід виділити основні: по-перше, олігополію можна розглядати як ринкову структуру, при якій у реалізації товару домінує небагато продавців [2], по-друге, це такий тип побудови ринку, для якого характерна наявність невеликої кількості великих постачальників та багатьох дрібних споживачів [3], по-третє, олігополія становить незначну кількість фірм, кожна з яких володіє значною часткою ринку [4].Отже, як бачимо з даних визначень, які розкривають сутність поняття «олігополія», можна зробити висновок, що олігополія характеризується невеликою кількістю продавців, постачальників, споживачів та незначною кількістю фірм.

Основною причиною існування олігополії є ефект злиття. Причиною злиття фірм може бути:

· досягти більшого ефекту масштабу;

· зміцнити свою владу на ринку;

· усунути конкурента;

· здобути переваги «великого покупця»

В теорії олігополії існують наступні моделі ціноутворення:

• модель «ламаної» кривої попиту - модель цінової стратегії олігополістів без змови;

• картель - об’єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції з метою збільшення прибутків;

• модель домінуючої фірми - модель ціноутворення, в якій фірма-лідер встановлює ціну, а інші фірми дотримуються цієї ціни;

• ціноутворення за принципом «витрати плюс». [5]

Із врахуванням цього можна зазначити, що олігополія є найбільш ефективною у процесі утворення ціни за будь-яку іншу ринкову структуру.

Олігополія є однією з найбільш поширених у світовій економіці ринкових структур, оскільки до олігополістичних галузей у більшості країн світу належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп’ютерна індустрії. Україна не є винятком, а отже олігополія та її вплив на національну економіку потребує більш детального вивчення.

На сьогоднішній день одним із представників на олігополістичному ринку України є ринок послуг мобільного зв’язку (на ринку діє п’ять операторів, частка двох найбільших наближується до 98 відсотків), ринок коксу (на ринку діє 13 виробників, частка трьох найбільших протягом останніх років становила 42 ─ 51 відсоток), ринок моторних бензинів (операторами ринку є сім великих підприємств, сукупна частка трьох найбільших перевищує 67 відсотків), ринок пива (близько 94 відсотка ринку належить чотирьом конкуруючим між собою суб’єктам господарювання), тютюнових виробів (з 22 суб`єктів господарювання, які діють на ринку, частка трьох найбільших становить понад 75 відсотків, п’яти найбільших ─ понад 97 відсотків), торфу (приблизно 30 учасників, частка трьох найбільших ─ понад 55 відсотків), цементу (частка трьох найбільших суб'єктів господарювання становить понад 40 відсотків, п’яти найбільших ─ понад 60 відсотків). На регіональному рівні олігопольну структуру здебільшого мають ринки послуг, що спеціалізуються на переробці сільськогосподарської продукції.

Олігополія, як і будь-яка інша модель конкурентного ринку, має свої переваги та недоліки. Економія на масштабах виробництва дає можливість мінімізувати витрати, коли галузь складається із не багатьох виробників.

Деякі економісти доводять, що у порівнянні з більш конкурентними ринками олігополія полегшує введення нової технології, стимулюючи тим самим економічний ріст. Негативною рисою олігополії є те, що часто вона використовує ринкову владу для обмеження конкуренції і завищення цін. В олігополії ціноутворення залежить від дій конкуруючих фірм.

Отже олігополія, як і будь-яка модель ринку має свої плюси та мінуси, як і для споживача, так і для виробника. Можна навіть сказати, що суперечливість олігополії є рушійною силою розвитку провідних галузей національного ринку. В Україні частка олігополій досить значна і охоплює основні промислові галузі. Олiгополiст завжди обирає співвідношення «цiна‑обсяг», де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку, тим самим змушує населення зменшити своє споживання і платити вищу ціну за товари чи послуги. Це вкаазує на необхідність регулювання олігополій з боку держави. Згідно статті 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, націленої на недопущення, обмеження чи усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень. Держава повинна проводити більш вдалу економічну політику аби вирішити питання олігополій в Україні та підвищити їх економічну ефективність.

Література

1. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку і інформатизації: річний звіт за 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nkrz.gov.ua/uk/

2. Базілінська О.Я. Мікроекономіка : навчальний посібник для вищ. навч. закладів / О.Я.Базілінська, О.В.Мініна. – К. : Центр навч. літ., 2005. – С.172–177.

3. БілецькаА.В. Економічна теорія : Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : навч. посібник для студ. вищ. закладів / А.В.Білецька, О.В.Білецький. – К. : Центр навч. літ., 2005. – С.381–388.

4. Бінько І. Інформаційний простір України: стан та тенденції розвитку // Бібліотечний вісник – 2010. – №2.

5. АндренюкА.В. Мікроекономіка :навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів / А.В.Андренюк. – К. : Кондор, 2006. – С.129–142.

Наши рекомендации