Управління поточними фінансовими потребами підприємства

У процесі поточної господарської діяльності підприємство відчуває короткострокові потреби у грошових коштах для придбання сировини, матеріалів, палива, формування запасів, надання відстрочки платежу покупцям тощо. Якщо частина оборотних активів непокрита грошовими коштами, то її фінансують кредиторською заборгованістю. При нестачі кредиторської заборгованості беруть короткостроковий кредит. Тобто у підприємства виникають поточні фінансові потреби.

Поточні фінансові потреби (ПФП) – це:

· різниця між поточними активами (без грошових коштів) і кредиторською заборгованістю;

· різниця між коштами, іммобілізованими у запасах сировини, готової продукції, дебіторській заборгованості та сумою кредиторської заборгованості;

· непокрита ні власними коштами, ні довгостроковими кредитами, ні кредиторською заборгованістю частина оборотних активів;

· нестача власних оборотних коштів;

· необхідність у короткостроковому кредиті.

Одним із завдань оперативного управління поточними активами і поточними пасивами, які тісно взаємопов’язані й взаємообумовлені, є перетворення ПФП підприємства у від’ємну величину.

Є різні способи регулювання ПФП.

Для фінансового стану підприємства сприятливо: отримання відстрочки платежу від постачальників (комерційний кредит), від працівників підприємства (заборгованість із заробітної плати), від держави (заборгованість зі сплати податків) тощо. Відстрочки платежу дають джерело фінансування, зумовлене самим виробничим циклом.

Для фінансового стану підприємства несприятливо: заморожування певної суми коштів у запасах сировини, готової продукції, що зумовлює потребу підприємства у додатковому фінансуванні; надання відстрочки платежу клієнтам. Втім такі відстрочки відповідають комерційним звичкам.

Поточні фінансові потреби можна визначити за такою формулою:

, (8.2)

де З – запаси сировини і готової продукції;

ДЗ – дебіторська заборгованість;

КЗ – кредиторська заборгованість.

Поточні фінансові потреби підприємства визначаються також у відсотках за формулою:

, (8.3)

де ВР - виручка від реалізації продукції.

Якщо результат дорівнює 50%, то це означає, що підприємство половину днів у році (180 днів) працює не те, щоб покрити свої ПФП.

На величину ПФП впливають:

· тривалість операційного та збутового циклів, тобто чим швидше сировина і матеріали перетворюються у готову продукцію, а готова продукція у гроші, тим менше необхідно запасів сировини, матеріалів, енергоносіїв;

· темпи зростання обсягу виробництва, тобто чим триваліший період випуску продукції, тим більше необхідно коштів для створення запасів;

· сезонність виробництва та реалізації готової продукції, а також нестабільність поставок товарно-матеріальних цінностей;

· стан кон’юнктури на ринку, тобто нарощування дебіторської заборгованості, оскільки конкуренція примушує залучати покупців на більш вигідних умовах ( відстрочка платежу, спонтанне фінансування та інші пільги);

· підвищення цін на товарно-матеріальні цінності, тобто чим вищий рівень інфляції, тим більші фактичні запаси у порівнянні з їх оптимальним обсягом;

· швидкість фізичного або морального зносу товарно-матеріальних цінностей. У даному випадку фактичні обсяги запасів можуть бути менші за їх оптимальний обсяг, що потребує частіших закупівель.

При цьому варто враховувати, що запаси товарно-матеріальних цінностей можна збільшувати лише до тих пір, доки отримана економія перевищує загальні витрати на утримання додаткових запасів.

Розглянутий зміст ПФП підприємства дозволяє здійснити розрахунок середньої тривалості обороту оборотних активів, тобто часу, який необхідний для перетворення коштів, вкладених у запаси і дебіторську заборгованість, у готівку (грошові кошти на поточному рахунку).

, (8.4)

де ПО_ОА – період оборотності оборотних активів;

ПО_З – період оборотності запасів;

ПО_ДЗ – період оборотності дебіторської заборгованості;

ПО_КЗ - період оборотності кредиторської заборгованості.

З метою прискорення періоду оборотності оборотних активів підприємство зацікавлене у скороченні періоду оборотності запасів і періоду оборотності дебіторської заборгованості та у збільшенні періоду оборотності кредиторської заборгованості. Це і є наступним завданням раціонального управлінням оборотними активами, вирішення якого призведе до зниження ПФП, аж до перетворення їх у від’ємну величину.

До можливостей зниження ПФП підприємства і скорочення строків оборотності оборотних активів відносять:

· принцип дорогої закупки і дешевого продажу продукції;

· спонтанне фінансування (знижка покупцям за скорочення строків розрахунку);

· облік векселів і факторинг.

Принцип дорогої закупки і дешевого продажу детально розроблений і описаний швейцарським професором Йоганном Шерром в книзі “Вчення про торгівлю”, на основі якої можна зробити висновок, що в умовах конкуренції доцільно прискорювати оборотність оборотних активів, ніж очікувати на максимальну норму прибутку на кожну одиницю реалізованої продукції. В умовах інфляції для більшості підприємств оборот важливіший прибутку.

Сутність спонтанного фінансування полягає у тому, що надаючи покупцю відстрочку платежу за продукцію, продавець, за суттю, надає своєму партнеру кредит, який, нажаль, не є безплатним для продавця. Втім підприємству інколи дуже важко реалізувати свою продукцію, не надаючи комерційного кредиту покупцям.

При спонтанному фінансуванні покупець може розрахувати ціну відмови від знижки за такою формулою:

, (8.5)

де ЦВЗ_Н – ціна відмови від знижки;

%З_Н – відсоток знижки;

МТВ – максимальна тривалість відстрочки платежу, днів;

ПЗ – період, впродовж якого надається знижка, днів.

Якщо результат перевищує ставку банківського відсотка, то доцільно взяти кредит у банку і оплатити продукцію впродовж пільгового періоду.

Наприклад, продукція продається на таких умовах: знижка 2% за умови її оплати у 20–денний строк при максимальній тривалості відстрочки 30 днів (у контрактах це позначають так 2 / 20, net 30). Ставка банківського відсотку – 30% річних.

.

Оскільки 73,5% > 30%, доцільно скористатися пропозицією продавця: відмова від знижки обійдеться на 43,5% дорожче банківського кредиту.

Таким чином, спонтанне фінансування це відносно дешевий спосіб отримання коштів. Таке кредитування не вимагає від клієнта певного забезпечення і має достатньо тривалі строки пільгового періоду.

Ефективність управління поточним активами і поточними пасивами можна також підвищити, використовуючи облік векселів і факторинг. Це зумовить перетворення ПФП у від’ємну величину і прискорення оборотності оборотних активів.

Економічне призначення обліку векселів – негайне перетворення дебіторської заборгованості постачальника у грошові кошти на його рахунку. За це банк утримує дисконт (або обліковий відсоток). Величина дисконту прямо пропорційна кількості днів, що залишається від дня обліку векселя до строку платежу по ньому, номіналу векселя і величині облікової ставки:

, (8.6)

де Д – дисконт;

Н – номінал векселя, грн.;

К – кількість днів від дати обліку до дати платежу за векселем;

ОС – облікова ставка банку, %.

З метою отримання грошей за векселем якнайшвидше, власнику не обов’язково продавати його банку. Вексель можна віддати і під заставу. При цьому, зазвичай, банк вимагає так званого аваля - гарантії своєчасного платежу за векселем. Авалістом може виступати третя особа, або одна з осіб, що підписує вексель.

Факторинг (маклер, посередник) можна визначити як діяльність спеціалізованого закладу (факторингова компанія або факторинговий відділ банку), який займається стягненням грошових коштів з боржників свого клієнта і управлінням його борговими вимогами.

У факторингових операціях беруть участь три сторони:

· факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), що купує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

· клієнт (постачальник продукції), який уклав угоду з факторинговою компанією;

· підприємство–фірма – покупець продукції.

Факторингова компанія може оплатити рахунок свого клієнта в момент настання строку платежу або достроково. В останньому випадку вона виконує функції банку, оскільки дострокове надання грошових коштів клієнту рівносильне видачі йому кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнту. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компанія зобов’язана оплатити клієнту усі акцептовані рахунки-фактури навіть у випадку неплатоспроможності боржників.

Вартість факторингових послуг складаються із двох елементів:

· комісійних (плати за обслуговування у відсотках від суми рахунку-фактури);

· відсотків, що утримуються при достроковій оплаті представлених документів.

Факторинг, як і облік векселів, має доцільність застосування, коли вигода від негайного надходження грошей більша, ніж від їх отримання у свій час. Це відбувається за умови, коли:

· рентабельність підприємства вища, ніж облікова ставка відсотку або вартість факторингових послуг;

· втрати від інфляції перевищують витрати з обліку векселів або факторингу;

· нестачу оборотних активів, що виникає внаслідок відстрочки платежу покупцем, неможливо покрити за рахунок банківського кредиту, відсоткова ставка якого надто висока.

Одним із завдань оперативного управління поточними активами і поточними пасивами підприємства є вибір моделі управління.

Виокремлюють три основні моделі управління оборотними активами: агресивну, консервативну і помірковану.

Якщо підприємство накопичує поточні активи, має значні грошові кошти, запаси сировини і готової продукції, суттєву дебіторську заборгованість – у цьому випадку питома вага поточних активів у загальній сумі усіх активів висока, а період оборотності оборотних активів триваліший – це ознаки агресивної моделі управління поточними активами, яка у практиці міжнародного фінансового менеджменту отримала назву “жирний кіт”. Така модель управління поточними активами не може забезпечити високу економічну рентабельність активів, але практично виключає ризик неплатоспроможності підприємства.

Агресивній моделі управління поточними активами відповідає агресивна модель управління поточними пасивами, при якій у загальній сумі пасивів переважають короткострокові кредити. При цьому у підприємства підвищується рівень ефекту фінансового важеля. Постійні витрати зростають за рахунок відсотків за кредит, що зумовлює підвищення сили впливу операційного важеля, але в меншій мірі, ніж при наданні переваги використанню більш дорогого довгострокового кредиту.

Якщо підприємство стримує зростання поточних активів, мінімізує їх – питома вага у загальній сумі всіх активів невисока, а період оборотності оборотних активів короткий – це ознаки консервативної моделі управління поточними активами. Таку модель підприємства використовують або за умов достатньої визначеності ситуації, коли обсяг реалізації продукції, строки надходжень і платежів, необхідний обсяг запасів тощо відомі заздалегідь, або при необхідності суворої економії на всьому. Консервативна модель управління поточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, але при цьому є ризик виникнення неплатоспроможності при найменших помилках у розрахунках, що зумовлюють порушення строків надходжень і виплат підприємства.

Ознакою консервативної моделі управління поточними пасивамиє відсутність або незначна частка короткострокового кредиту в загальній сумі всіх пасивів підприємства. Усі активи при цьому фінансуються за рахунок постійних пасивів (власного капіталу, довгострокових кредитів та позик).

Якщо підприємство притримуються “центристської позиції” – це поміркована модель управління поточними активами. При цьому поточні активи становлять приблизно половину усіх активів підприємства, їх економічна рентабельність, ризик неплатоспроможності та період оборотності знаходяться на середніх рівнях.

Ознакою поміркованої моделі управління поточними пасивами є нейтральний (середній) рівень короткострокового кредиту у загальній сумі усіх пасивів підприємства.

При виборі моделі управління поточними активами враховують, що:

· консервативній моделі управління поточними активами може відповідати поміркована або консервативна модель управління поточними пасивами, але не агресивна;

· поміркованій моделі управління поточним активами може відповідати будь-яка модель управління поточними пасивами;

· агресивній моделі управління поточними активами може відповідати агресивна або поміркована модель управління поточними пасивами, але не консервативна.

На зміну обсягу власних оборотних коштів суттєвий виплив має співвідношення джерел їх фінансування:

· якщо при незначному обсязі короткострокових фінансових зобов’язань зростає частка оборотних активів, що фінансується за рахунок власного капіталу і довгострокових кредитів, то обсяг власних оборотних коштів буде зростати. У цьому випадку підвищується фінансова стійкість підприємства, але знижується ефект фінансового важеля і зростає середньозважена вартість капіталу, оскільки відсоткова ставка за довгостроковими кредитами вища, ніж за короткостроковими;

· якщо при незмінній участі власного капіталу і довгострокових кредитів у формуванні оборотних активів буде зростати частка короткострокових фінансових зобов’язань, то обсяг власних оборотних коштів буде знижуватись. У цьому випадку може бути знижена загальна середньозважена вартість капіталу, досягнуте ефективніше використання власного капіталу (за рахунок підвищення ефекту фінансового важеля), але при цьому знижується фінансова стійкість і платоспроможність підприємства.

Таким чином, вибір відповідних джерел фінансування оборотних активів у кінцевому підсумку визначає співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу і рівнем ризику фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. З врахування цих факторів і будується модель управління фінансування оборотних активів.

Як вже зазначалось, основним завданнями управління поточними активами і поточними пасивами є перетворення ПФП підприємства у від’ємну величину, що зумовлюють появу у підприємства вільних грошових коштів, які необхідно ефективно використати. Проте, на сьогоднішній день, для більшості підприємств проблема ефективного використання вільних грошових коштів є менш актуальною, ніж проблема нестачі оборотних коштів. Лише при нормалізації умов вітчизняного ринку дана проблема стане актуальною.

Існує формула, що дозволяє визначити ту частку виручки від реалізації продукції, яка може бути вилучена з обороту підприємства і вкладена на депозит або у цінні папери без підвищення рівня ризику зниження ліквідності для отримання певної суми прибутку:

, (8.7)

де СМТВ – сума можливого тимчасового вкладення;

ОВРП – очікувана виручка від реалізації продукції;

СЗГКПРм.р. – середній залишок грошових коштів на поточному рахунку в банку за відповідний період минулого року;

ФВРПм.р. – фактична виручка від реалізації продукції за відповідний період минулого року.

Передбачається, що приблизно така ж частка нової виручки від реалізації продукції може бути і в поточному році вкладена на депозит або використана будь-яким іншим чином.