Есе: стиль, жанр, мета та завдання пись­мо­вої роботи

Інститут масової комунікації при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

К. С. Шендеровський

Як написати успішне есе

Методичні рекомендації до написання есе

Київ 2009

Схвалено Вченою радою Інституту масової комунікації при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка 10 вересня 2009 року

Як написати успішне есе: Методичні рекомендації до написання есе / Укл. Шендеровський К.С. / Ін-т масової комунікації при КНУ імені Тараса Шевченка. [Електронний ресурс].– Бібліотека [сайт]: Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=book.index&book=46

(10.09.09). – Назва з екрану.

Методичні рекомендації щодо написання есе розроблено з метою впровадження нових форм самостійної роботи студентів. Розкрито особливості есе у порівнянні з традиційними видами самостійної роботи студента (контрольна робота, реферат).

Есе розглядається як творча робота у публіцистичному стилі з елементами імпровізації на основі аналізу реферованої літератури на задану тему.

Вступ4

Есе: стиль, жанр, мета

та завдання пись­мо­вої роботи5

Есе як жанр літератури

Есе як вид письмової навчальної роботи

Есе–1 (творче есе) як жанр письмової творчої роботи

Парадоксальність і проблематичність в есе-1.

Есе-2 як елемент формалізованого виду письмової роботи

Процес написання есе 15

Конспектування.

Що читати?

Тема есе.

Побудова есе.

Апарат доказів, необхідних для написання есе.

Вимоги до фактичних даних та інших джерел.

Як підготувати й написати текст есе?

Окремі питання структури та змісту есе.

Дев’ять правил для написання креативного есе.

Перевірка есе.

Редагування есе.

Використання літератури

Оцінювання есе.

За що викладачі ставлять гарні оцінки авторам есе?

Що не «подобається» викладачам або чому може

бути знижено оцінку за самостійну роботу?

Використана література та джерела інформації 32

Додаток. Рекомендований зразок титульної сторінки есе 34

Вступ

Сучасний динамічний і багатовекторний час стимулює при­вне­сення у практику навчання студентів нових форм і методів навчання, які у першу чергу спрямовані на активізацію навчаль­но-пізнавальної діяльності, підвищення інтересу до предмета, розвиток творчого потенціалу особистостей і продуктивного, критичного їхнього мислення. Ця тенденція перш за все властива навчальним закладам професійного спрямування.

Застосування великої кількості нових (активних) методів на­в­чан­ня висуває інші вимоги й до змісту, й до спрямованості ме­то­дів контролю та перевірки знань студентів. Найпоширенішим, безумовно,— є тестування. Тестування, при всій його спра­вед­ли­вій критиці, є досить надійним, ефективним і коректним методом перевірки знань учнів. При цьому його головним недоліком вва­жа­ється спрямованість тестів на перевірку репродуктивного рівня пізнавальної діяльності студентів.

Традиційний же реферат — є також важливим структуро­ва­ним видом навчальної діяльності. Виконання самостійної роботи (реферату) сприяє поглибленню та закріпленню теоретичних знань з питань навчального курсу. Студенти набувають навичок самостійної роботи з літературою, навчаються порівнювати, аналізувати та систематизувати інформацію з різних галузей знань, мають можливість для порівняння їх з практичним до­свідом. При виконанні самостійної роботи студенти кори­стуються рекомендованою літературою та прикладами з власної практики, прагнучи, щоб конкретний матеріал був органічно пов’язаний з теоретичними положеннями.

Від традиційного реферату есе перейняло краще: визначення мети, завдання роботи, формулювання об’єкта, предмета само­стій­ного дослідження, структурованість, послідовність викла­ден­ня теоретичного обґрунтування та практичних аргументів, кри­терії оцінки роботи (певні шаблони-орієнтири) тощо. За­значене не дозволяє спокуситися до рівня бачення, що есе - альтернатива традиційній роботі студента.

Есе: стиль, жанр, мета та завдання пись­мо­вої роботи

Сучасний вимір суспільних проблем, відносин, постійних соціально-економічних змін, причин та тенденцій розвитку явищ, ситуацій потребує застосування не стільки дослідницького під­хо­ду-алгоритму, скільки творчого, відповідального та компетент­ного аналізу, доречного визначення проблеми, вміння професійно сформулювати гіпотезу та довести спроможність-неспроможність її впровадження. Досить ефективним, що активізує студентський потенціал, методом контролю й пере­вірки знань більш високого порядку (за схемою: аналіз, синтез, творче застосування знань і оцінка) є есе.

Есе як жанр літератури.

У перекладі з англійської, есе (essay) означає «нарис», «твір», «спробу самостійного аналізу» та «обґрунтування теоретичної гі­потези». Есе(фр. essai «спроба, проба, нарис», від лат. exagium «зважування») — літературний жанр прозового твору невели­кого обсягу й вільної композиції.

Есе виражає індивідуальні враження й міркування автора з конкретного приводу або предмета й не претендує на вичерпне трактування. Відносно обсягу й функції межує, з одного боку, з науковою статтею й літературним нарисом (з яким есе нерідко плутають), з іншого боку — з філософським трактатом. Есеїстичному стилю властиві образність, рухливість асоціацій, нерідко антитиповість мислення, орієнтування на інтимну відвертість і розмовну інтонацію. Деякими теоретиками[1] розглядається як четвертий, поряд з епосом, лірикою і драмою, рід художньої літератури.

У ролі особливої жанрової форми есе ввів, опираючись на досвід попередників, Мішель Монтень (1580). Своїм творам, виданим у вигляді книг в 1597, 1612 і 1625, Френсис Бекон уперше в англійській літературі дав назву англ. essays. Англійський поет і драматург Бен Джонсон уперше використав слово есеїст (англ. essayist) в 1609.

У XVIII—XIX століттях есе — один із провідних жанрів англійської й французької журналістики. Розвитку есеїстики сприяли в Англії Дж. Аддисон, Ричард Стил, Генрі Филдинг, у Франції — Дідро і Вольтер, у Німеччині — Лессінг і Гердер. Есе було основною формою філософсько-естетичної полеміки у романтиків, романтичних філософів (Г. Гейне, Р. У. Емерсон, Г. Д. Торо тощо).

Жанр есе глибоко вкоренився в англійській літературі: Т. Кар­лейль, В. Хезлітт, М. Арнольд (XIX век); М. Бірбом, Г. К. Честер­тон (XX століття). Есеїстика переживала розквіт: до жанру есе звер­талися найбільші філософи, прозаїки, поети (Р. Ролан, Б. Шоу, Г. Уельс, Дж. Оруэлл, Т. Манн, А. Моруа, Ж. П. Сартр).

В українській та російській літературах есе не було достатньо поширеним. Зразки есеїстичного стилю в російській літературі виявляються у О. Пушкіна (рос.: «Путешествие из Петербурга в Москву»), О. Герцена (рос.: «С того берега»), Ф.Достоєвського (рос.: «Дневник писателя»). На початку XX століття до жанру есе зверталися російські письменники В. Іванов, Д. Мережковський, А. Білий, Л. Шестов, В. Розанов, пізніше - І. Еренбург, В. Шклов­сь­кий, К. Паустовський.

Окремі елементи есе ми спостерігаємо в щоденнику Т. Шев­ченка, творах Л. Українки. В українській літературі риси есеїс­тич­ного жанру й стилю також властиві М. Рильському, Ю. Смо­личу, О. Гончару, Д. Павличку. Збірки статей, до яких увійшли есе, видали П. Загребельний («Неможними устами»), І. Драч («Духовний меч»), Р. Горак («Тричі мені являлася лю­бов») тощо.

Таким чином, есе як жанр літератури не має чітких часових, національних, культурологічних, чи, приміром, соціально-еко­но­міч­них ознак. Як жанр літератури, есе перш за все пов'язане з повним або частковим використанням його елементів у твор­чості найбільш видатних постатей прозової літератури.